Фінансовий менеджмени

Проте різкий злам адміністративно-командної  системи не супроводжувався достатніми реальними економічними перетвореннями ринкового типу. За даними Європейського  банку реконструкції та розвитку індекс реформ в Україні у 1997 р. становив 0,57, тоді як у країнах Центральної  та Східної Європи - 0,73. Він швидко зростав у 1994 та 1995 рр., проте відтоді  майже не змінився. В результаті економіка України перебуває у занедбаному стані. Про це свідчить порівняльний аналіз 14 показників умов господарювання країн з економічною свободою й України, проведений Н.П. Тарнавською та Р.М. Пушкарем на підставі різних джерел (табл. 1).    продолжение

1 2 3    Таблиця  1 Порівняння умов господарювання  країн з економічною свободою  і України

Показники 

Країни з економічною  свободою 

Україна 

Ступінь протекціонізму 

Незначний, до 4% 

Від 10 до 30% 

Наявність дозволів на заняття бізнесом 

Нема 

Практика дуже поширена 

Ступінь корупції в  митних органах 

Нема 

Високий 

Податкова політика 

30-40% прибутку 

До 80-90% прибутку 

Кредитно-фінансова  політика 

Ставки 5-10% 

Ставка 70% 

Рівень інфляції 

2-в% за рік 

Різкі коливання: 5-10% за місяць до незначної дефляції 

Частка державного споживання у валовому внутрішньому продукті 

5-10% 

42% в 1997р.- 

Контроль цін 

Нема 

Високий рівень 

Контроль заробітної платні 

Нема 

Жорстке регулювання  на державних підприємствах і  спроба впровадження на приватних 

Державне регулювання  економіки 

Незначне 

Всеохопне 

Державне регулювання  банківської сфери 

Несуттєве 

Значне 

Захист прав власності 

Високий рівень правового  захисту 

Захист на дуже низькому рівні 

Інвестиційна політика 

Без обмежень 

Великі обмеження 

Заохоченість і  політична нестабільність 

Помірні та стабільні 

Високе зростання  і нестабільність 
 
 
 

Особливо відстає  розвиток інституційного середовища, орієнтованого на ринок. Економічне зростання гальмує також низька якість та надійність уже створених  інституцій. У жодній зі сфер економічної  діяльності немає завершеного системного законодавчого забезпечення. Постійні зміни чинного законодавства, громіздке  регулювання бізнесової діяльності підривають ділову активність та заважають  розвиткові підприємництва. Брак забезпечення прав власності та недостатнє вміння захищати контракти, довільне трактування  законодавчих норм державними посадовими особами створили високий ступінь  невпевненості, збільшили витрати  на підприємництво в Україні та створили додаткові бар'єри для входження  на ринок нових приватних фірм, що значно обмежує конкуренцію. 

За роки реформ в  Україні не вдалося створити дієздатної системи державного керування ринковими  перетвореннями. Роль урядових структур в економічному житі і країни є  все ще значною. Ринкова економіка  складається, головно, з трьох елементів: 

підприємств, ринків та інституцій, що дають змогу ринкам ефективно функціонувати. Державне необґрунтоване втручання у ці сфери  створює серйозні перешкоди для  розвитку сприятливого бізнесового  клімату. 

Втручання уряду  простежується у видатках державного споживання (у відсотках до ВВП). Крім того, ці видатки спрямовують  переважно на дотації у такі традиційно важливі сектори економіки, як енергетика, сільське господарство, важка та оборонна промисловості. Відсутність реструктуризації цих галузей, підтримання існуючих монополій та неефективної структури  цін продовжують чинити сильний  тиск на бюджет країни. 

Надмірна роль уряду  супроводжується утриманням великого бюрократичного державного апарату, який доволі часто втручається в економічне життя, використовуючи стиль керівництва, методи та традиції, успадковані від  адміністративної системи. В результаті утворилася, за переконанням президента України Л.Кучми, глибока суперечність між ринковими відносинами і системою керування, яка є найсерйознішим гальмом соціально-економічного прогресу. 

Формальні процеси  приватизації не забезпечили формування відповідального господаря. На початку 1998 р. форму власності змінили 56,3 тис. об'єктів, у тому числі 14,9 тис. об'єктів (26,5 %) загальнодержавної та 41,3 тис. (73,5%) - комунальної власності. Проте глибокої структуризації відносин власності  не відбулось. До колективної форми  власності перейшло 47,9 тис. об'єктів (85,1 %) від загальної кількості  роздержавлених, об'єктами приватної  власності стали лише 8,3 тис. (14,9 %). 

Водночас брак коштів у підприємствах призвів до різкого  зниження впроваджень у виробництво  результатів наукових розробок та заходів  з оновлення виробництва. Відсутність  повноцінних правових та організаційних механізмів реалізації переваг приватної  власності зумовила поширення так  званої неформальної приватизації. Псевдовласники - керівники підприємств колективної  власності, а також колективних  сільгосппідприємств (КСП) практично  володіють колективним майном та використовують його для власного збагачення. Саме цей тип керівників перетворився у найконсервативнішу силу суспільства, що блокує подальшу приватизацію та проведення економічних реформ. Змінити ситуацію допоможе гарантування захисту прав власності та контрактів через механізм банкрутства і виконання закладних  операцій. Важкий тягар податків, який сам по собі стримує розвиток виробництва, його оновлення та оздоровлення, економічний  саморозвиток та самозростання, супроводжуються  глибокими деформаційними процесами, зокрема, високим рівнем тінізації  української економіки, її корумпованістю та економічною злочинністю, зростанням бартеризації господарських зв'язків  та позабанківського грошового обігу. Безперечно, податкову систему потрібно спростити, вона повинна охоплювати широку базу з обмеженою кількістю  пільг та помірними і єдиними  ставками. Це забезпечить виконання  підприємницькими структурами та приватними особами своїх податкових зобов'язань 

Наявність великого бюрократичного апарату, його корумповані  зумовили повільне реформування бюджетної  системи, яка є важливим чинником інфляційних процесів. Хронічна дефіцитність державних фінансів, ручний спосіб їхнього розподілу, постійне невиконання  державою своїх фінансових зобов'язань, а також численні пільги свідчать про економічну неефективність бюджетної  системи. Для ліквідації загальних  деформацій потрібно створити просту та прозору регуляторну систему  дохідної та видаткової частин державного і місцевих бюджетів. За невиконання  показників прийнятих бюджетів відповідальні  працівники повинні суворо відповідати. Посилена державна опіка банківської  системи стала причиною того, що банки не накопичили відповідних  кредитних ресурсів, не є активними  суб'єктами інвестиційного процесу. Статистичні  дані свідчать, що банківський капітал  України становить усього 4,9% від  ВВП. У країнах Центральної та Східної Європи його розмір сягає  в середньому 40%. У Польщі, наприклад, банківські депозити на особу становили  наприкінці 1999 р. 1300 дол. США, в Україні  трохи більше 50 дол. СІЛА. Переважна  більшість комерційних банків України  функціонує сьогодні за рахунок спекуляцій на валютному ринку4. 

Недоліки у проведенні економічних реформ є головними  чинниками нестійкості стабілізаційних  процесів та формування самодостатніх  механізмів економічного саморозвитку і зростання. 
 
 
 

ВИСНОВОК

Відсутність менеджменту  є чи не найсерйознішим гальмом соціально-економічного прогресу. Підбір керівників та їхнє навчання методів формування ринкової цілісної системи керування організацією повинні стати одним з пріоритетних напрямів державної політики. Потрібно з менеджменту здорового глузду, західного менеджменту та менеджменту  командно-адміністративної системи  створити прагматичну українську модель менеджменту зразка 2001 року. 

Дослідження тенденцій  світового менеджменту та особливостей становлення соціально-економічного менеджменту в Україні дають  змогу намітити орієнтири формування системи менеджменту в нашій  державі. Досягнення світового менеджменту  потрібно адаптувати до українського "ґрунту" з урахуванням ментальності типового українського керівника, спеціаліста, робітника. Адже центральна фігура системи  керування виробництвом - людська  особистість, яка одночасно є  об'єктом керування (виконавцем) і  суб'єктом керування (керівником). 

Підприємство - це, перш за все, соціальна система, ефективність роботи якої залежить від працівників. Завдання керівництва полягає в  умінні максимально використовувати  цей потенціал. Вирішальне значення тут мають такі чинники, як лідерство, стиль керівництва, мотивація поведінки, культура, моральність, стосунки в колективі. Довготривале панування тоталітарної системи призвело до того, що в українському суспільстві знизився моральний  рівень найактивнішої частини населення. У трудових відносинах глибоко вкоренились  такі негативні риси, як безвідповідальність, несамостійність, неповага до праці  інших людей, інертність та безініціативність, бажання задовольнити лише свої інтереси та ігнорувати чужі, зневажливе та безвідповідальне ставлення до свого здоров'я і  довкілля, небажання цінувати робочий  час, ігнорування інструкцій, стандартів, правил, законів та ін. 

Формування дієвої моделі менеджменту неможливе без  реалізації стратегії розвитку персоналу. Ідеться про старанний підбір кадрів, високий та однорідний рівень їхньої кваліфікації, високу моральність. Розвиток персоналу повинен пов'язати  професійно-кваліфікаційну модель робочих  місць з моделлю особистих  та ділових рис людини, поступово  формувати свідому активну відповідальну  особистість, відродити справжній  демократизм у відносинах між  виконавцями і керівниками. Цілісну  систему керування організацією, що с предметом стратегічного  менеджменту, не можна формувати  без впровадження механізму керування "за цілями і результатами". Цей механізм відображає універсальні підходи до керування організаціями як соціальними системами, що складаються з окремих груп працівників. Стратегічне керування потрібно провадити на засадах таких принципів соціального керування, як визначення мети, цілеспрямована орієнтація працівників, зворотний зв'язок з результатами діяльності. 

Сучасне господарське керування характеризують багатоваріантність можливих вирішень, гнучкість і неординарність господарських ситуацій та неповторність  способів дії в конкретній ситуації. Менеджмент не дає універсальних  рецептів. Він лише навчає, як, знаючи прийоми, способи та шляхи вирішення  тих чи інших управлінських завдань, досягти успіху в умовах конкретного  підприємства. Керівник-менеджер стає центральною фігурою керування, розробляє варіанти господарських  вирішень, бере на себе відповідальність за розробку та впровадження управлінських  команд. Проте сформований сьогодні корпус керівників-технократів у  більшості об'єктивно непридатний  до керівної діяльності. 

Створення ефективної системи керування виробництвом в Україні треба починати зі старанного підбору керівних кадрів та їхнього  навчання. Потрібно також пам'ятати, що ефективно керувати ніколи не зможуть  люди, які хоча глибоко теоретично пізнали науку керування, однак  не мають "іскри Божої", тобто  задатків і здібностей до специфічної  діяльності менеджменту. Державна кадрова  політика повинна передбачити створення  системи пошуку молодих осіб, яким притаманні вроджені риси лідера та організатора. Шляхи можуть бути різними: від організації  окремих груп або класів у школах до формування спеціалізованих шкіл або ліцеїв. 

Створення відповідних  факультетів з менеджерської  підготовки у провідних навчальних закладах, регіональних центрів перепідготовки теперішніх керівників та підготовки резерву завершить формування цілісної системи підготовки керівників-менеджерів в Україні. Нова плеяда менеджерів, сформована за генетичними здібностями  та знанням стратегічного і тактичного менеджменту, створюватиме прагматичну  українську модель менеджменту. 
 
 
 
 
 

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1.            Герчикова И.Н. Менеджмент : Учебник  / И.Н. Герчикова. – 3-е изд., перераб.  и доп. – М. : Банки и биржи,  ЮНИТИ, 1997. – 501 с. 

2.            Ивасенко А.Г. Менеджмент : Учеб. пособие  / А.Г. Ивасенко. 2001. - 97 с. 

3.            Кабушкин Н.И. Основы менеджмента  : Учеб. пособие / Н.И. Кабушкин. –  5-е узд. стереотип. – Мн. : Новое  знание, 2002. – 336 с. 

4.            Карпов А.В. Психология менеджмента  : Учеб. пособие / А. В. Карпов. –  М. : Гардарики, 2005. – 584 с. 

5.            Мескон М. Основи менеджмента  / М. Мескон, М. Альберт, Ф. Хедоури  ; пер. с англ. Л.И. Евенко. –  Москва: Издательство "ДЕЛО", 1997. –  493 с.