Державне регулювання розвитку венчурного бізнесу в інвестиційній сфері

Реферат на тему:

Державне регулювання розвитку венчурного бізнесу в інвестиційній  сфері

 

Характерною рисою сучасного  економічного простору України є  утворення багатоступінчастої моделі інвестиційної діяльності. Її структуризація та інституціоналізація з розмежуванням функцій, завдань між різними суб’єктами господарювання дає змогу відобразити ставлення різних типів людей до ризику і діяльності, пов’язаної з ним. Побудова цієї моделі та її застосування в системі державного управління є актуальним та важливим завданням сьогодення.

Проблеми врахування інвестиційних ризиків різного  типу знайшли висвітлення у наукових працях багатьох вітчизняних і зарубіжних науковців. Зокрема, можна зазначити  роботи І.Борщука, О.Бугрова, В.Варені, В.Головатюка, А.Дагаева, І.Дворака, О.Зальотова, О.Іваницької, М.Клапківа, В.Мартиненка, А.Пересади, О.Чечелюка. Однак у нашому дослідженні ми спиралися передусім на формуванні наукового уявлення щодо суб’єктного представлення системи мінімізації небажаних ризиків та їх регулювання.

Отже, метою даної статті є висвітлення діяльності фінансових інституцій, зокрема інституціональних  інвесторів, які переймають ризики з метою управління ними.

Для реалізації цієї мети слід вирішити такі завдання:

¨     визначити поняття венчурного бізнесу та передумови його виникнення за кордоном і в Україні;

¨     проаналізувати законодавче регулювання венчурного фінансування в Україні;

¨     виокремити групи інвесторів та механізми інвестування на ринку цінних паперів;

¨     побудувати модель діяльності інституціональних інвесторів та фінансових посередників.

Наукова новизна даної  роботи полягає у систематизації інформації щодо діяльності інституціональних  інвесторів, яка пов’язана із поняттям ризику та виявленні особливостей венчурного інвестування в США, Західній Європі та Україні. Автором побудовано модель діяльності інституціональних інвесторів та фінансових посередників, уведено поняття інвестиційного простору і системи risk-mix.

Економічний простір  країн Західної Європи та США характеризується розмежуванням діяльності суб’єктів інвестиційного ринку. Частина з них займається венчурним бізнесом, частина – операціями на фондовому ринку. Характерною особливістю перших є те, що вони починають з наукової ідеї, започатковують фірму, сприяють масовому випуску продукції, емісії акцій і виходу на ринок цінних паперів, а потім продають свою частину активів і розпочинають пошук нових привабливих проектів.

Розглянемо особливості  трактування поняття “венчурний бізнес” у західній школі. Терміни “венчурний капітал” і “венчурний бізнес” беруть початок від англійського слова “venture”, яке перекладається в словнику В.К.Мюллєра як “ризикове підприємство”, “спекуляція”, “сума, яка підлягає ризику”.

Хоча окремі схеми  венчурного фінансування застосовувались  в 30-х роках    
XX ст. і навіть раніше, це явище набуло сучасних рис у США лише після Другої світової війни. Прообразом сучасних фірм з управління венчурним капіталом стало фінансове партнерство “Дж. Х. Уітні енд Компані”, засноване колишнім послом США у Великобританії Дж.Х.Уітні, акціонерної компанії “Амерікен Рісерч енд Дівелопменч”, створеної у цьому ж році під керівництвом генерала Ж.Д.Доріо, і фонду “Венрок”, заснованого в кінці 40-х – початку 50-х років сімейством Рокфеллерів [2].

На даний час існують два  основних ринки венчурного капіталу – США і Канади та Європи. Звичайно, під європейським ринком розуміють ринок Західної Європи. Перспективними також вважаються ринки Південно-Східної Азії, Ізраїлю, Індії і Австралії. На рахунок потенціалу Китаю думки експертів розходяться, однак, на нашу думку, він є великим.

На цих ринках склалась певна  спеціалізація венчурного капіталу. У країнах Західної Європи венчурні інвестиції спрямовуються переважно  на розвиток компаній. При цьому  посилюється інтерес до венчурного капіталу з боку управлінського персоналу з метою придбання своїх підприємств. Підвищеним попитом венчурне фінансування користується у Франції, Великобританії та інших країнах.

Для США характерно залучення венчурного капіталу в нові наукоємні технології. Насамперед, вважається привабливим фінансування у нові інноваційні об’єкти, незважаючи на високий рівень ризикованості подібних вкладень. З метою зниження ризиків використовуються механізми венчурного інвестування окремих проектів.

Загальний світовий ринок венчурного капіталу в середині 90-х перевищив 
100 млрд дол. За один тільки 1996 р. нові інвестиції венчурного капіталу в США становили майже 10 млрд дол., а на європейському континенті – майже 8 млрд дол. [2].

Загальний річний обсяг у 1997 р. оцінювався в 20-25 млрд дол., при чому на ринок венчурного капіталу США припадало 12,7 млрд дол., Європи – 10 млрд екю (без врахування інвестицій в країни ЦСЄ) [3].

У результаті державного втручання в даній галузі країни Західної Європи вже в 1991 р. за загальним обсягом залучених з різних джерел венчурного капіталу не тільки догнали, а і перегнали американців.

За фінансової підтримки зі сторони  венчурного капіталу отримали путівку  в життя такі досягнення людства, як мікропроцесори, персональні комп’ютери, технологія рекомбінантних молекул ДНК (генна інженерія). Низка раніше невідомих фірм, таких як “Майкрософт”, “Діджітл екуіпмент”, “Джінентек” піднялися на “дріжджах” венчурного капіталу до рівня лідерів нових галузей сучасного наукоємкого виробництва.

В Україні практика роботи цих структур інша.

Модель розвитку інвестиційної  діяльності, яка побудована на венчурному бізнесі як окремому виді підприємництва, є необхідною для успішного розвитку економіки України і поступу  всього суспільства. Однак вона вимагає  ряд передумов, зокрема законодавчого врегулювання венчурного бізнесу, наявності певної кількості інвесторів із достатнім обсягом капіталу, які зможуть стати суб’єктами венчурної діяльності.

Сам термін “венчурний бізнес” уже протягом кількох років зустрічається в низці законодавчих актів України, зокрема в Рішенні Державної Комісії з цінних паперів та фондового ринку від 8 січня 2002 р. № 8 та 9, постанові Верховної Ради “Про дотримання законодавства щодо розвитку науково-технічного потенціалу та інноваційної діяльності в Україні” від 16 червня 2004 р., проте досі не дано визначення суті, функцій, принципів діяльності саме венчурних фондів і венчурних фірм. Актуальність і необхідність розвитку цих інститутів, зокрема, зазначена в Програмі діяльності Кабінету Міністрів “Назустріч людям”.

Уперше на законотворчому рівні  функціонування венчурних фондів було передбачено Законом України  “Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)”. Проте в цьому законі йдеться лише про інвестиційні фонди, які проводять діяльність, пов’язану з об’єднанням (залученням) грошових коштів інвесторів із метою отримання прибутку від вкладення їх у цінні папери інших емітентів, корпоративні права та нерухомість, тобто інвестиції в уже існуючий бізнес, або нерухомість.

Питання венчурного фінансування також не вирішує і Закон України “Про інноваційну діяльність”. Зокрема, передбачена лише процедура фінансової підтримки Державною інноваційною фінансово-кредитною установою інноваційних проектів шляхом надання кредитів чи передавання майна у лізинг, яка здійснюється за умови наявності гарантій повернення коштів у вигляді застави майна, договору страхування, банківської гарантії, договору поруки тощо.

Слід зазначити, що на сьогодні повністю запроваджена процедура ліцензування компаній з управління активами ІСІ. Державною комісією регулювання ринку цінних паперів та фондового ринку протягом 2003 р. видано 27 ліцензій на здійснення діяльності з управління активами інститутів спільного інвестування. В Єдиному державному реєстрі інститутів спільного інвестування зареєстровано 32 інститути спільного інвестування, з яких 22 венчурні фонди [1].

Законом про ІСІ також  передбачено, що відкриті інвестиційні та відкриті взаємні фонди інвестиційних  компаній, які були створені відповідно до Указу Президента України “Про інвестиційні фонди та інвестиційні компанії”, зобов’язані ліквідуватися або привести свою діяльність у відповідність до вимог законодавства протягом  двох років.

За оцінками Мінекономіки та з питань євроінтеграції, наведеними у доповіді “Перспективи інноваційного розвитку України”, ринок венчурного капіталу в Україні становить сьогодні приблизно 400 млн дол. (потенційний його обсяг за даними деяких компаній сягає 800 млрд дол.) і нараховує не більше десятка працюючих на ньому компаній. Серед них можна назвати Western NIS Enterprise Fund (капітал 
150 млн дол., виділений урядом США для освоєння у харчовій промисловості, сільському господарстві, виробництві будівельних матеріалів, фінансовому секторі України), SigmaBlazer (капітал 100 млн дол.), фонд прямих інвестицій “Україна” (інвестував  22,5 млн дол.) [4].

Загальною рисою, притаманною для  венчурного фінансування, є пряма  залежність між ризиком і можливістю отримати інвестиції – чим вищий  фінансовий ризик, тим важче підприємцю отримати необхідне фінансування для його проектів і тим вищу ціну потрібно платити за залучені кошти у вигляді процентів, або в обсязі прибутків майбутньої фірми.

Однак виявилося, що в умовах інтенсивного науково-технічного прогресу відмова  від здійснення ризикових, але перспективних підприємницьких проектів на практиці несе загрозу значно більших фінансових втрат для економіки і суспільства загалом через втрату конкурентоспроможності національних виробників на внутрішньому і зовнішньому ринках.

Для України, на наш погляд, американська модель венчурного бізнесу є найбільш прийнятною. Для неї характерним є високий рівень ризику, що відрізняє її від більш поширених механізмів підтримки бізнес-проектів, таких як, наприклад, інвестування в цінні папери або банківські кредити. Можна виділити три таких найбільш суттєві особливості, що відповідають завданням розвитку такого бізнесу в Україні:

1)     Необхідні кошти можуть виділятися під перспективну ідею без гарантованого забезпечення власністю, збереженнями, або іншими активами підприємця. Якщо проект провалиться, максимум, на що може претендувати інвестор, це частина активів даної фірми, пропорційна його частці в зареєстрованому статутному фонді. Інвестор венчурного капіталу йде на розділення всієї відповідальності і фінансового ризику разом з підприємцем. Потреба в одержанні кредитів такого роду часто виникає у початківців або дрібних підприємців, винахідників, учених і інженерів, які намагаються самостійно реалізувати нові оригінальні і перспективні розробки. Дорога в комерційний банк для них часто закрита через такі причини:

-       багато комерційних проектів починають приносити прибуток не раніше ніж через 3-5 років, але в такому разі вони погіршують баланс банку;

-       такі проекти пов’язані з дуже високим ступенем фінансового ризику;

-       банки будуть обов’язково вимагати забезпечення застави або гарантій.

2)     Має місце активна участь інвесторів в управлінні фінансуванням проектів на всіх етапах, починаючи з експертизи ідей підприємців і закінчуючи забезпеченням ліквідності акцій створеної фірми.

3)     Венчурні фонди готові вкладати кошти в наукомістські розробки навіть тоді, коли існує висока ступінь невизначеності. Адже саме тут приховано найбільший потенційний резерв одержання прибутку.

Зрозуміло, що інвестори венчурного капіталу йдуть назустріч підприємцям, виходячи не з альтруїстичних міркувань. Інтерес інвестора полягає якраз у тому, щоб отримати від своїх капіталовкладень прибуток, який буде суттєво вищим, ніж розміщення вільних фінансових коштів на банківських депозитах, або при їх вкладенні в державні цінні папери з фіксованим прибутком.

За опублікованими в середині 80-х років даними обстежень 38 американських фондів, що спеціалізувалися на здійсненні ризикових капіталовкладень, їх середня норма прибутку до обкладання податками становила в 1970-1974 рр. 23,4% у рік, у 1975-1980 рр. 32,5% у рік, в 1984 році - 40%. Це дуже високі за мірками реальної ринкової економіки показники, що набагато переважають аналогічні показники для обробної промисловості США в цей же час [2].

Для отримання таких  результатів потрібно було проведення великої підготовчої роботи із вивчення рівня підготовки і особистих  якостей підприємців, аналізу бізнес-планів, оцінці відповідних ризиків і  можливих шляхів їх зменшення. На це націлена відпрацьована за багато років на практиці технологія відбору і супроводу ризикових інвестиційних проектів, що включає в себе рекомендації науки управління, особистий досвід та інтуїцію спеціалістів венчурного бізнесу. Спрощену схему процесу відбору пропозицій зображено на рис. 1.

 

 

 

Рис. 1.  Схема процесу відбору пропозицій [2]

 

Багато чого залежить від суб’єктивного (інституційного) представлення діяльності, тобто  від інвесторів на ринку цінних паперів.

Інвестор на ринку  цінних паперів - фізична або юридична особа, яка купує цінні папери від свого імені та за свій рахунок з метою одержання доходу чи збільшення вартості цінних паперів або набуття відповідних прав, що надаються власнику цінних паперів відповідно до чинного законодавства.

На ринку цінних паперів  інвесторів поділяють на індивідуальних та інституційних. У розвинених країнах інституціональні інвестори є основною категорією на фондовому ринку. Серед них найбільш активними є пайові та корпоративні інвестиційні фонди, крім того інвестиційною діяльністю займаються інші фінансові посередники, зокрема комерційні банки, пенсійні фонди, страхові компанії. Умовна модель інвестиційної діяльності інституціональних інвесторів та фінансових посередників в описовому вигляді зображена на рис. 2.