Розкрийте та проалізуйте співвідношення суб’єктів фінансового права та фінансових правовідносин

Касян Людмила група 45 –  ОА   Самостійна робота №2

1. Розкрийте та проалізуйте співвідношення суб’єктів фінансового права та фінансових правовідносин

Питання про суб’єктів  фінансового права та суб’єктів  фінансових правовідносин озглядали  в теорії фінансового права такі вчені, як О. М. Ашмаріна, В. В. Безчеревних, Л. К. Воронова, О. В. Горбунова, О. Ю. Грачова, М. В. Карасьова, А. Т. Ковальчук, О. Н. Козирін, М. П. Кучерявенко, С. Г. Пепеляєв, М. О. Перепелиця, М. І. Піскотін, Є. А. Ровінський, О. О. Семчик, Е. Д. Соколова, Н. І. Хімічева, А. І. Худяков, С. Д. Ципкін, та ряд інших.

Метою даної статті є з’ясування змісту правових категорій „суб’єкт фінансового права” та „суб’єкт фінансових правовідносин” з урахуванням тих  особливостей, що притаманні кожному  із розглянутих явищ.

В юридичній літературі досить довгий час обговорюється питання  про співвідношення понять „суб’єкт права” та „суб’єкт правовідносин”. Так, Ц. А. Ямпольська, ототожнюючи поняття  суб’єкта права й суб’єкта правовідносин, відзначає, що суб’єктами права є  носії прав і обов’язків, що беруть участь у правовідносинах чи можуть брати в ньому участь [2,с. 112].

М. І. Матузов зазначає, що поняття „суб’єкти права” та „суб’єкти правовідносин” у принципі рівнозначні, хоча в літературі щодо цього висловлюються певні застереження. По-перше, конкретний громадянин як постійний суб’єкт права не може бути одночасно учасником усіх правовідносин; по-друге, новонароджені, малолітні діти, душевнохворі особи, будучи суб’єктами права, не є суб’єктами більшості правовідносин; по-третє, правовідносини – не єдина форма реалізації права [3, с. 517]. Український теоретик О. Ф. Скакун наголошує, що суб’єкти правовідносин – це суб’єкти права, тобто особи, що мають правосуб’єктність. Cловосполучення „суб’єкт права” і „особа, що має правосуб’єктність” збігаються. Щоб стати учасником правовідносин, суб’єкти повинні пройти два етапи наділення їх юридичними властивостями: набути властивостей суб’єктів права як потенційних суб’єктів (учасників) правовідносин – через відповідність певним правовим вимогам щодо правосуб’єктності; набути додаткових властивостей юридичного характеру в конкретній юридично значущій ситуації – суб’єктивних юридичних прав і обов’язків, що надаються їм правовими нормами.

Саме вони визначають власне правові зв’язки, відносини між  суб’єктами. Суб’єкти правовідносин – це індивідуальні чи колективні суб’єкти права, які використовують свою правосуб’єктність у конкретних правовідносинах, виступаючи реалізаторами суб’єктивних юридичних прав і обов’язків, повноважень і юридичної відповідальності [4,с. 354–355]. Про тотожність понять „суб’єкт права” та „суб’єкт правовідносин” також висловлювались такі вчені, як С. Ф. Кечекьян [5, с. 83], В. М. Сирих [6, с. 314] та А. Ф. Черданцев [7, с. 261].

У свою чергу, С. С. Алексєєв підкреслює, що суб’єкт права – це особа, яка володіє правосуб’єктністю, тобто особа, потенційно (взагалі) здатна бути учасником правовідносин. А суб’єкт правовідносин – це реальний учасник даних правових відносин [8, с. 140]. На думку Р. Й. Халфіної, суб’єкт права включає такі ознаки, як можливість участі в різних правовідносинах і реальну участь у них [9, с. 114]. При таких інтерпретаціях поняття „суб’єкт права” охоплює як потенційні можливості, так і їх реалізацію. Такі категорії, як „суб’єкт права” та „суб’єкт правовідносин”, потрібно розмежовувати. Це різні за своїм значенням поняття. Досліджуючи правовідносини як єдність форми і змісту, ми знаходимося тільки в сфері дійсності, в галузі реалізації права. Тому в даному випадку нас повинні цікавити не всі потенційні можливості осіб, що беруть участь у правовідносинах, а ті їх особливі властивості і якості, які передбачають можливість участі у правовідносинах. Тому поняття учасника правовідносин вужче, ніж поняття суб’єкта права [9, с. 115].

У такому визначенні учасник  права за змістом ототожнюється з суб’єктом правовідносин. М. В. Карасьова зазначає, що поняття „суб’єкт права” і „суб’єкт правовідносин” при всій їх близькості є все-таки різними. Суб’єкт права – це той, хто має правосуб’єктність і може брати участь у конкретних правовідносинах. Суб’єкт правовідносин – це той, хто бере участь у цих правовідносинах. Суб’єкт правовідносин інтегрує в „знятому” вигляді не лише як правосуб’єктність, а й ті, яких він набуває в конкретних правовідносинах. Свідченням самостійності категорій „суб’єкт права” і „суб’єкт правовідносин” є і те, що в більшості випадків вони фактично не збігаються в одній особі. Останнє має місце практично в усіх галузях права [10, с. 96].

З огляду на викладене вважаємо необхідно підтримати позиції тих  учених, які розмежовують такі категорії, як „суб’єкт права” та „суб’єкт правовідносин”. З позиціями Ц.  А. Ямпольської, М. І. Матузова, О. Ф. Скакун, С. Ф. Кечекьяна, В. М. Сирих та А. Ф. Черданцева вважаємо погодитися не можна. Суб’єкт права – це особа, яка володіє правосуб’єктністю, тобто особа, потенційно здатна бути учасником правовідносин, а суб’єкт правовідносин – особа, що реально бере участь у правовідносинах. Категорії „суб’єкт права” та „суб’єкт правовідносин”не можуть бути рівнозначними або тотожними. Суб’єкт права є більш широким поняттям, оскільки ним є особа, яка потенційно має можливість і здатність брати участь у правовідносинах, тоді як суб’єктом правовідносин є особа, яка вступає в правовий зв’язок, реалізуючи свої права та обов’язки. Дефініції „суб’єкт права” та „суб’єкт правовідносин” співвідносяться як загальне і конкретне.

Отже, суб’єкт права та суб’єкт правовідносин – не тотожні поняття. Не кожний суб’єкт права є суб’єктом правовідносин, а суб’єкт правовідносин завжди є суб’єктом права.

Що стосується фінансового  права, необхідно розрізняти суб’єктів  права і суб’єктів правовідносин, враховувати особливості їх правового становища. Це дозволить більш чітко формулювати і вирішувати фінансово-правові проблеми як у теоретичному, так і в практичному аспектах [11, с.41]. У фінансово-правовій науці завжди акцентувалась увага на розмежуванні дефініцій „суб’єкт фінансового права” і „суб’єкт фінансових правовідносин”.

Так, Н. І. Хімічева визначає співвідношення цих понять так. Суб’єкт фінансового права – це особа, що володіє правосуб’єктністю, тобто потенційно здатна бути учасником фінансових правовідносин, оскільки вона наділена необхідними правами та обов’язками. Суб’єкт фінансових правовідносин – це реальний учасник конкретних правовідносин. Юридичні права і обов’язки у сфері фінансової діяльності належать суб’єктам фінансового права внаслідок дії фінансово-правових норм, незалежно від участі в конкретних правовідносинах. Але не можна і протиставляти ці поняття. Адже суб’єкт фінансового права, вступаючи в конкретні правовідносини при реалізації своїх прав і обов’язків, набуває нових властивостей – він стає суб’єктом (учасником) правовідносин. Але при цьому він зберігає свої якості, якими володів до вступу в них, тобто залишається суб’єктом фінансового права.

Таким чином, суб’єкт фінансового права – поняття більш широке, ніж суб’єкт (учасник) фінансових правовідносин.

У даний момент носії фінансових прав і обов’язків можуть ще не вступити в конкретні правовідносини. Крім того, деяка частина прав і обов’язків може залишатися нереалізованою. Однак її обсяг набагато менший, ніж по інших галузях права, завдяки особливостям фінансових правовідносин, зумовлених виникненням цих відносин у процесі фінансової діяльності держави, муніципальних утворень.

М. В. Карасьова зазначає, що суб’єкт фінансових правовідносин – це особа, яка бере участь у конкретних фінансових правовідносинах і так реалізує свої суб’єктивні обов’язки і права. Суб’єкт фінансового права не є учасником конкретних фінансових правовідносин, він не має конкретних суб’єктивних фінансових прав і обов’язків. Суб’єкт фінансового права володіє якістю фінансової правосуб’єктності, яка дає йому можливість бути суб’єктом фінансових правовідносин.

Е. С. Дмитренко наголошує, що поняття „суб’єкт фінансового права” є ширшим за поняття „суб’єкт (учасник) фінансових правовідносин”, оскільки: у даний момент носії суб’єктивних прав та юридичних обов’язків можуть ще не вступати у конкретні правовідносини; певна частина прав та обов’язків суб’єкта може залишитися нереалізованою, оскільки у зв’язку з дією уповноважувальних фінансово-правових норм суб’єкт може не проявити волю до реалізації деяких своїх прав. На думку С. І. Лучковської, суб’єктом фінансового права є особа, поведінка якої регулюється фінансово-правовими нормами і яка може виступати учасником фінансових правовідносин як носій суб’єктивних прав і обов’язків.

Суб’єкт фінансових правовідносин  – це реальний учасник фінансових правовідносин.

Ю. О. Крохіна підкреслює, що поняття „суб’єкт фінансового права” і „суб’єкт (учасник) фінансових правовідносин” мають різний юридичний зміст. Суб’єктом фінансового права є особа, яка має потенційну можливість бути учасником фінансових правовідносин. Суб’єктом фінансових правовідносин є індивідуально певний реальний учасник конкретних правовідносин. Вступаючи в конкретні фінансові правовідносини, суб’єкт фінансового права набуває нових властивостей, стаючи суб’єктом (учасником) фінансових правовідносин, але не втрачає при цьому якостей, якими він володів до вступу до нього.

Отже, поняття „суб’єкт фінансового права” за своїм обсягом більше, ніж поняття „суб’єкт (учасник) фінансових правовідносин”. Статус суб’єкта (учасника) фінансових правовідносин містить у собі певну правову характеристику, стан щодо права. Перехід (трансформація) суб’єкта права у суб’єкта правовідносин, пов’язаний з процесом перетворення можливості в дійсність, показує діалектичну природу названих понять і відображає акумулювання, розподіл і використання державних (муніципальних) фондів грошових коштів. Суб’єкт фінансового права стає суб’єктом (учасником) фінансових правовідносин за допомогою втілення приписів фінансово - правових норм у життя, тобто шляхом правореалізації.

Підтримуємо позиції юристів-фінансистів, які розмежовують такі категорії, як „суб’єкт фінансового права” та „суб’єкт фінансових правовідносин”. Необхідно згадати про правильну думку А. Т. Ковальчука, який ототожнює поняття суб’єкта фінансового права та учасника фінансових правовідносин [1, с. 175]. Зокрема, вчений зазначає, що юридичні та фізичні особи, які потенційно правоздатні та дієздатні в системі фінансових правовідносин, демонструють відповідні наміри та бажання, але на даний час не вступили в реальні фінансові правовідносини, є учасниками фінансових правовідносин, не будучи при цьому суб’єктами таких правовідносин [1, с. 193–194]. На мою думку, учасником є той, хто бере чи брав участь у чому-небудь, а не той, хто може брати участь. Суб’єктами права є особи чи організації, за якими законом визнана особлива юридична властивість правосуб’єктності, що дає їм можливість брати участь у правових відносинах.

„Суб’єкт фінансового  права” і „суб’єкт фінансових правовідносин” – це фундаментальні категорії юридичного мислення. І без них не можна професійно осмислити соціальну ситуацію, проникнути в її юридичну сутність. Розглянуті дефініції взаємопов’язані, оскільки природа фінансових відносин багато в чому залежить від методу правового регулювання, який характеризується імперативністю, винятковістю виконання, юридичною нерівністю сторін.

Часто у правовідносинах  одні суб’єкти мають юридично владні повноваження щодо інших суб’єктів, які не мають зустрічних повноважень. Виходячи зі змісту методу, суб’єкти фінансових правовідносин не можуть на свій розсуд набувати фінансові права та обов’язки, а також визначати їх зміст. Звідси випливає, що ці категорії відносно самостійні, оскільки поняття „суб’єкт фінансового права” ширше за поняття „суб’єкт фінансових правовідносин”.

Перший наділений певними  правами і обов’язками у фінансовій діяльності, і, незалежно від участі, зберігає первинні властивості і може реалізувати не всі надані йому права і обов’язки.

Тому протиставляти дані поняття не можна. Адже надалі, вступаючи  в конкретні правовідносини, суб’єкт фінансового права набуває нових якостей, він стає суб’єктом (учасником) фінансових правовідносин, зберігаючи при цьому свої властивості.

Суб’єкти фінансового  права не завжди реалізують себе у  статусі суб’єкта фінансових правовідносин. У контексті розмежування зазначених правових категорій виникає питання про правосуб’єктність. Така юридична властивість, як правосуб’єктність, характеризує, впершу чергу, суб’єктів фінансового права. Фінансова правосуб’єктність як особлива юридична властивість дає можливість суб’єктам брати участь у різних фінансових правовідносинах і характеризується тим, що здійснення прав і обов’язків суб’єктів фінансового права пов’язане з певною обмеженою сферою – з акумуляцією, розподілом, перерозподілом і використанням централізованих і децентралізованих фондів грошових коштів держави та органів місцевого самоврядування, тому вона – це галузева правосуб’єктність, що має специфіку, визначену предметом і методом фінансового права.

Підсумовуючи викладене, вважаємо, що суб’єкт фінансового  права – це особа, яка володіє правосуб’єктністю, тобто особа, потенційно здатна бути учасником фінансових правовідносин, а суб’єкт фінансових правовідносин – це реальний учасник конкретних фінансових правовідносин. Категорії „суб’єкт фінансового права” та „суб’єкт фінансових правовідносин” не можуть бути рівнозначними або тотожними. Суб’єкт фінансового права є більш широким поняттям, оскільки ним є особа, яка потенційно має можливість і здатність брати участь у правовідносинах, тоді як суб’єктом фінансових правовідносин є особа, яка вступає в правовий зв’язок, реалізуючи свої права та обов’язки.

Дефініції „суб’єкт фінансового  права” та „суб’єкт фінансових правовідносин” співвідносяться як загальне і конкретне. Отже, суб’єкт фінансового права та суб’єкт фінансових правовідносин – не тотожні поняття. Не кожний суб’єкт фінансового права є суб’єктом фінансових правовідносин, а суб’єкт фінансових правовідносин завжди є суб’єктом фінансового права. Щоб бути суб’єктом фінансових правовідносин, необхідно бути суб’єктом фінансового права. Але, щоб бути суб’єктом фінансового права, необов’язково бути суб’єктом фінансових правовідносин.