Критерії виділення правових норм в окрему галузь прва

      Розрізняють міжнародне публічне  право та міжнародне приватне  право, які пов'язані між собою.  Частина норм міжнародного приватного  права безпосередньо випливає  із загальних норм міжнародного публічного права. Міжнародне приватне право відрізняється від публічного тим, що суб'єктами першого поруч з державами є фізичні та юридичні особи.

      Міжнародне публічне право почало  формуватися ще у стародавні  часи. У XV ст. проявом цього було становлення інституту постійних дипломатичних представників. У XVI ст. більшість держав Європи мали свої постійні відомства зовнішніх відносин.

      Міжнародне приватне право —  це сукупність норм, які регулюють  громадсько-правові відносини міжнародного характеру (майнові та пов'язані з ними немайнові відносини, а також відносини, що регулюються нормами сімейного, трудового та процесуального права).

    Національне фінансове право виокремилося з  державного та адміністративного права. Зазначимо, що у багатьох країнах світу, навіть високорозвинених, фінансове право ще не виділене в самостійну галузь права і грошові відносини регулюються нормами державного та адміністративного права.

    В Україні з прийняттям Закону України  «Про зовнішньоекономічну діяльність» (1991) було започатковано формування національного законодавства з питань міжнародних фінансів. Подальшого розвитку це законодавство набуло після прийняття Декрету Кабінету Міністрів «Про систему валютного регулювання та валютного контролю» (1993). На теперішній час окремі міжнародні фінансові відносини України регулюються також нормами її законодавства з питань бюджету, податків, кредиту, фондового ринку, банківської, страхової та інвестиційної діяльності.

    Права та обов'язки суб'єктів міжнародних  фінансових відносин фіксуються у конституціях країн, статутах і положеннях державних органів і суспільних організацій, установчих документах приватних підприємств.

      Складовою міжнародного фінансового  права є валютне законодавство.  Валютне законодавство представлено системою правових норм, що регулюють порядок здійснення міжнародних розрахунків та інших операцій з валютними цінностями як всередині держави, так і поза її межами.

    Міжнародно-правові  джерела (ст. 38 Статуту  Міжнародного суду)

    Загальні  принципи права, визнані цивілізованими націями.

    Міжнародні  конвенції, загальні та спеціальні, що встановлюють правила, визнані державами, які конфліктують.

    Міжнародний звичай як доказ загальної практики, визнаної за правову норму.

    Судові  рішення та доктрини найкваліфікованіших спеціалістів з публічного права різних націй як додатковий засіб для визначення правових норм.

    Система міжнародних угод щодо фінансової діяльності

      Ця система містить:

    Угоди про створення міжнародних (регіональних) організацій, основним предметом діяльності яких є забезпечення міжнародних валютно-кредитних відносин (ураховуючи норми, викладені в статутах вказаних організацій):

    1) міждержавних, міжнародних та регіональних  організацій;

     2) міжнародних (регіональних) міждержавних  банків.

    Угоди про міжнародні розрахунки, тобто про порядок здійснення розрахунків за торгові та неторгові операції у сфері міжнародних економічних відносин:

    1) платіжні угоди, у яких держави  висловлюють свою волю відносно  платежів у вільно або обмежено  конвертованих валютах відповідно до законодавства, що діє в країнах—учасницях угод;

     2) клірингові угоди про взаємне  зарахування боргів та вимог  по зовнішньоекономічних операціях  між державами без переказів  валюти;

     3) платіжно-клірингові угоди.

    Міжнародні  кредитні угоди, тобто міждержавні угоди про надання кредитів, зокрема угоди про синдиційовані кредити, у визначеній валюті чи міжнародній рахунковій одиниці (ЄКЮ, СРД) або про поставку товару в кредит:

    Міждержавні угоди про інвестиції (вкладення  капіталів).

    Міжнародні  угоди про забезпечення фінансових зобов’язань суб’єктів міжнародної фінансової діяльності.

    Інші  міжнародні угоди про відносини  майнового та немайнового характеру, що виникають за функціонування суб’єктів  міжнародної фінансової діяльності, а також про порядок розгляду спорів між ними.

    Існує ціла низка проблем щодо ефективності дії міжнародних угод, що регламентують  міжнародну фінансову діяльність. По-перше, це обмеження ефективності дії міжнародних  угод. По-друге, — обмеження сфери  їхньої дії. І, по-третє, — обмеження компетенції національних судових органів.