Зовнішній борг України та його структура

Зовнішній борг України  та його структура 

  

Обґрунтовано необхідність здійснення державами зовнішніх  запозичень, як дієвого  інструменту  пом’якшення фінансових проблем  та пожвавлення економічної кон’юнктури  в країні, наведено зарубіжний досвід зовнішнього фінансування, визначено  структуру та динаміку зовнішнього  боргу України та основні напрями  її боргової  політики.  

  

Ключові слова: зовнішній  борг, довгострокова заборгованість, короткострокова заборгованість, прямий борг, гарантований борг, обслуговування боргу, боргова політика. 

  

1. Вступ. У сучасних  умовах глобалізації й розвитку  міжнародних фінансів спостерігається  значне зростання обсягів зовнішніх  державних боргів країн, що  розвиваються. Використання державою  зовнішніх запозичень зумовлено   нестачею власних фінансових  ресурсів, необхідних для внутрішнього  інвестування, покриття  дефіциту  державного бюджету, соціально-економічних  реформ, виконання боргових зобов'язань.  

Зважаючи на актуальність цих проблем, наприкінці 90-х pp. XX ст. та на початку XXI ст. з'явилося чимало наукових розробок цього напряму. Різні  аспекти аналізу цієї проблеми розкрито у працях відомих українських  вчених - фінансистів, зокрема О.Василика, Т. Шемета, О. Рогача, Ю Пасічника, О. Іваницької,  Б. Мізюка Н. Зражевської  та інших.  

ІІ. Постановка завдання. Забезпечення сталого економічного розвитку України також неможливе  без застосування механізму зовнішніх  державних запозичень, які і спричиняють  виникнення зовнішнього державного боргу. 

 За роки незалежності  України проблема фінансування  дефіциту бюджету через механізм  державного боргу перетворилась  в одну із найбільш актуальних, не лише фінансової — але  і всієї суспільної системи  в цілому.  

Ця актуальність пояснюється наступним: 

- Україна, в результаті  розвалу Радянського Союзу при  розмежуванні фінансових активів  отримала практично «нульовий»  резерв банківських активів. Недостатність  «стартового капіталу» для економічного  розвитку примусило Україну звертатись  за зовнішніми кредитами; 

-  практичне «обнуління»  банківських рахунків в установах  колишнього Ощадного банку Радянського  Союзу поставило Україну перед  фактом визнання повернення громадянам  знецінених заощаджень, які фактично  виплачуються повністю за рахунок  коштів Державного бюджету України; 

- складними та  неоднозначними взаєминами з  міжнародними кредиторами з повернення  запозичених кредитних ресурсів; 

- доволі значними  сумами для обслуговування зовнішнього  державного боргу які перевищують  10 % обсягів доходів Зведеного  бюджету України. [1,2]. 

Метою роботи є визначення структури зовнішнього боргу  України та основних напрямів оптимальної  боргової політики держави .        

Ш.Результати. На сучасному  етапі майже для всіх країн  світу характерне прискорення темпів зростання державного боргу. У країнах, що розвиваються, борг збільшується внаслідок  зростання зовнішніх зобов'язань, у розвинутих країнах – за рахунок  як внутрішніх, так і зовнішніх  позик, з явним переважанням перших. Для України досвід формування та управління зовнішнім боргом зарубіжних країн є корисним, оскільки протягом останніх років він є досить значним (таблиця 1). 

Згідно із загальноприйнятою  методологією розрахунку макроекономічних показників, зовнішній борг охоплює  такі складові: довгостроковий борг; короткостроковий борг; заборгованість перед МВФ. [3].   

До довгострокової належить заборгованість тривалістю понад  один рік у складі: державного прямого  боргу, що утворюється внаслідок  запозичень держави; державного умовного боргу, який є результатом того, що держава  

ринку. Слід зазначити, що обсяг державного боргу та його структура значною мірою визначають рівень боргового навантаження та стан платоспроможності держави. 

З метою недопущення  зростання боргового навантаження уряди  країн передусім  контролюють  рівень прямого державного боргу, оскільки операції саме за ним безпосередньо  впливають на показники державного бюджету. Починаючи з 2003 року  Україна  має позитивну тенденцію до зниження частки  державного прямого боргу  у ВВП. Якщо у 2003 році вона становила  29,0% , то у 2006 році скоротилась до 12,3% . Згідно прогнозів Уряду у 2008 році цей показник знизиться до 10,6% ВВП. [4,5]. 

Однак, слід мати на увазі, що зовнішній борг містить  у собі ризик, пов'язаний з курсом іноземних валют, у яких здійснюються державні запозичення. У випадку  справдження таких ризиків, співвідношення державного боргу до ВВП може також  змінитися. Тому вважаємо. що одним  із пріоритетних напрямів державної  боргової політики має залишатися дотримання принципу заміщення державного зовнішнього  боргу внутрішнім, що також позитивно  позначиться на стану розвитку ринку  капіталу в Україні. 

При обслуговуванні зовнішнього і внутрішнього боргів визначають коефіцієнт обслуговування. Для зовнішнього боргу його розраховують як відношення всіх платежів із зовнішньої заборгованості до валютних надходжень держави, виражене в процентах. Сприятливим  рівнем обслуговування вважається значення показника на рівні 25 %.  

Існують оптимістичні прогнозні оцінки щодо можливостей  України обслуговувати свою зовнішню заборгованість (Таблиця 1). Ці прогнози не враховують чинника зміни кон’юнктури  зовнішніх ринків. Підрахунки, проведені  навіть на підставі цих прогнозів, свідчать, що у подальшому співвідношення експорту України до її ВВП не буде нижчим від 49 %. Це ставить під загрозу  економічну безпеку нашої країни, тому політика України з подальшого розширення запозичень на зовнішніх  ринках має спиратися на: 
 

Таблиця 1 -  Показники  зовнішньої заборгованості України  у 1999 – 2008 роках.

Показники 

1999 рік 

2000 рік 

2001 рік 

2002 рік 

2003 рік 

2004 рік 

2005 рік  

2006  

рік  

2007 рік (прогноз) 

2008 рік (прогноз) 

                                                             Млн.. дол. США 

ВВП 

31581 

31262 

38009 

41469 

46067 

50574 

55005 

59504 

64371 

69222 

Експорт 

16960 

19522 

21086 

23351 

24730 

26204 

28101 

26694 

31534 

33688 

Зовнішній борг разом 

13951 

12190 

12725 

11614 

11332 

10982 

10328 

9836 

9157 

9046 

Обслуговування боргу 

2801 

3661 

2254 

2340 

2000 

2083 

2172 

2223 

2020 

1718 

Експорт / ВВП, % 

54 

62 

55 

56 

54 

52 

51 

50 

49 

49 

Зовнішній борг / ВВП, % 

44 

39 

33 

28 

25 

22 

19 

17 

14 

13 

Зовнішній борг / Експорт, % 

82 

62 

60 

50 

46 

42 

37 

33 

29 

27 

Обслуговування зовнішнього  боргу / ВВП, % 

8,8 

11,7 

5,9 

5,6 

4,3 

4,1 

3,9 

3,7 

3,1 

2,5 

Обслуговування зовнішнього  боргу / Експорт, % 

16,5 

18,8 

10,7 

10,0 

8,1 

7,9 

7,7 

7,5 

6,4 

5,1 
 
 

виступає гарантом за запозиченнями інших суб’єктів  господарювання; не гарантованого державного боргу приватних суб’єктів господарювання.  

Короткострокову заборгованість формують: кредити терміном не більше одного року; платежі з обслуговування довгострокових кредитів (відсотки та комісійні). 

Тенденція до різкого  збільшення обсягів зовнішнього  боргу виникла на початку 80-х років  через значне зростання дефіцитів  поточних платіжних балансів країн-імпортерів та збільшення структурних диспропорцій в їх економіках. 

Слід зазначити, що  за останні десять років, у 136 країн, що приєднались до системи офіційної  звітності за зовнішнім боргом, надійшло понад 1,1  трлн. дол. по лінії офіційного фінансування розвитку та експортних кредитів.   

Частка Японії в  отриманих офіційних ресурсах становить  понад 80 млрд. дол., США – 70 млрд. дол., Франції та Німеччини – по 50 млрд. дол. на кожну, Великобританії – понад 20 млрд. дол. 

Найбільшими боржниками у Латинській Америці є Бразилія, Аргентина та Мексика. Їх сукупний зовнішній  борг становить понад 70% загального зовнішнього боргу регіону. При  цьому дві третини загального обсягу зовнішнього боргу всіх латиноамериканських  країн припадає на Бразилію. 

Великий зовнішній  борг мають арабські країни-імпортери  нафти: Єгипет, Йорданія, Ліван та інші. Витрати Єгипту на обслуговування зовнішнього  боргу донедавна становили понад  половини його експортних доходів. 

В азіатському регіоні  найбільшими боржниками є Філіппіни, Таїланд, Індонезія, Корея, Китай та Індія. [1]. 

Боргова політика нашої  держави почала формуватись у 1994 – 1995 рр., коли державні запозичення  набули масового характеру, хоча початок  було покладено міжурядовими позиками ще в 1992 р. З 1994 р. Україна стала одержувати кредити від міжнародних фінансових організацій, а з 1995 р. залучати кошти  через комерційні позики на зовнішньому  фінансовому  

 обов’язковість  випереджального зростання її  ВВП (порівняно з експортом); 

 поліпшення структури  її експорту; 

 підвищення ефективності  використання коштів, залучених  на світових ринках; 

         посилення  контролю за процесом  утворення зовнішнього боргу  держави. 

ІУ. Висновки. Підсумовуючи викладене, вважаємо, що невідкладним завданням для України є зменшення  боргового навантаження та вдосконалення  системи управління державним боргом. Необхідно вжити заходів щодо поліпшення прогнозування боргової політики та її координації з бюджетною, податковою та грошово-кредитною політикою. 

При цьому варто  враховувати багатий світовий досвід урегулювання зовнішньої заборгованості. 

  

Література: 

  

1.Шемет Т.С. Міжнародні  фінанси: Підручник /за заг.  ред. Ф.Ф. Мазаракі.-К.:Київ. Нац.торг.екон. ун-т,2000.-336 с. 

2. Вахненко Т. Теоретичні  засади формування зовнішнього  національного боргу//Вісник НБУ, 2006, №9. 

3.Рогач О. І., Філіпченко  А. С., Шемет Т. С. та ін. Міжнародні  фінанси. Підручник / За ред.  О. І. Рогача – К.: Либідь, 2003.- 784 с.