Внутрішній державний борг України

   Розміщення коштів, акумульованих за рахунок іноземних кредитів здійснює Міністерство фінансів України згідно з Державною програмою запозичень[4, c.79].

   Зовнішній державний борг має дві складові. Це:

      • борг  органів державної влади і  управління, який виникає в результаті  залучення державою іноземних  кредитів та випуску державних  цінних паперів, які розміщуються  на міжнародних ринках капіталів. Ця частина державного зовнішнього  боргу погашається та обслуговується за рахунок коштів державного бюджету та коштів Національного банку України в частині кредитів, отриманих з метою підтримки платіжного балансу;

      • борг  підприємств, гарантований урядом. Погашає та обслуговує такий борг підприємство-позичальник. Але у разі невиконання боргових зобов'язань підприємством перед іноземним кредитором, набирає чинності державна гарантія, і погашення та обслуговування таких кредитів здійснюється Державним казначейством за рахунок коштів Державного бюджету.

   Погашення та обслуговування державного зовнішнього боргу в Україні забезпечують Міністерство фінансів України, Державне казначейство України, Національний банк України, Укрексімбанк як банк-агент уряду та уповноважені банки України. Погашення зовнішнього боргу проводиться з трьох основних джерел: із бюджету; за рахунок золотовалютних резервів, приватизації власності; із нових запозичень.

   Процедура погашення та обслуговування державного зовнішнього боргу за рахунок коштів державного бюджету здійснюється наступним чином:

   Щомісячно Міністерство фінансів України направляє інформацію у вигляді графіка платежів по сплаті та обслуговуванню зовнішнього боргу Національному банку України для орієнтира. У Національному банку України відкрито поточний рахунок коштів державного бюджету в іноземній валюті на ім'я Державного казначейства для виконання платежів із зовнішнього боргу. За рахунок коштів, що концентруються на Єдиному казначейському рахунку за дорученням Державного казначейства Національний банк України купує іноземну валюту, в якій необхідно здійснити платіж на користь нерезидента згідно з графіком платежів.

      Для проведення  платежу Державне казначейство  з Єдиного казначейського рахунку  перераховує кошти в національній  валюті Національному банку України  для закупівлі іноземної валюти, після цього валюта зараховується Національним банком України на поточний рахунок Державного казначейства в іноземній валюті. За валютним дорученням Державного казначейства Національний банк України здійснює платежі на користь іноземного кредитора і списує суму перерахувань з валютного рахунку Державного казначейства.

      На ім'я  Міністерства фінансів України  в Національному банку України  відкрито спеціальний поточний  рахунок в іноземній валюті  для обліку кредитів цільового спрямування[2, c. 94-100].

      Державний  борг України утворюється внаслідок  здійснення державних запозичень. Державний борг України складається  з державного внутрішнього боргу  та державного зовнішнього боргу.

     Внутрішній і зовнішній державний борг є суверенним боргом і являє собою абсолютне й безумовне зобов'язання держави. Держава несе повну майнову відповідальність згідно з умовами емісії державних цінних паперів, кредитних угод та позик.

      У процесі  управління державним боргом  вирішуються такі завдання:

      1) пошук  ефективних умов запозичення  коштів з точки зору мінімізації  вартості боргу;

      2) недопущення  неефективного та нецільового використання запозичених коштів;

      3) забезпечення  своєчасної та повної сплати  суми основного боргу та нарахованих  відсотків;

      4) визначення  оптимального співвідношення між внутрішніми та зовнішніми запозиченнями за умови збереження фінансової рівноваги в країні;

      5) забезпечення  стабільності валютного курсу та фондового ринку країни. Для ефективного управління державним боргом потрібно дотримуватись наступних принципів:

      - безумовності  — забезпечення режиму безумовного  виконання державою всіх зобов'язань перед інвесторами і кредиторами, які держава, як позичальник, прийняла на себе при укладанні договору позики,,

      - зниження  ризиків — розміщення і погашення  позик таким чином, щоби максимально  знизити вплив коливань кон'юнктури  світового ринку капіталів і спекулятивних тенденцій ринку цінних паперів на ринок державних зобов'язань,

      - оптимальності  структури - підтримання оптимальної структури боргових зобов'язань за термінами обертання і погашення,,

      - зберігання  фінансової незалежності - підтримка оптимальної структури боргових зобов'язань держави між інвесторами-резидентами і інвесторами-нерезидентами,

      - прозорості - дотримання відкритості при  випуску позик, забезпечення доступу  міжнародних рейтингових агентств  до достовірної інформації про економічний стан у державі для підтримки високої кредитної репутації і рейтингу держави-позичальника.

      Усі зобов'язання, які складають внутрішній та  зовнішній державний борг, однакові  й рівні за статусом, незалежно від дати їхнього виникнення та юридичної форми. Визнання одних зобов'язань пріоритетними щодо інших забороняється[3, c. 14-18].

 

      3.2. Вдосконалення політики управління внутрішнім державним боргом

 

      Для оптимізації  витрат, пов'язаних з фінансуванням  дефіциту державного бюджету, держава здійснює управління державним боргом. Під управлінням державним боргом слід розуміти комплекс заходів, що приймаються державою в особі її уповноважених органів щодо визначення місць і умов розміщення і погашення державних позик, а також забезпечення гармонізації інтересів позичальників, інвесторів і кредиторів.

      Державний  борг можна розглядати з двох  позицій: з одного боку, державне  запозичення сприяє економічному  зростанню; з іншого - борг збільшує  навантаження на державний бюджет. Тому необхідно знайти оптимальне  співвідношення між інвестиціями, економічним зростанням та внутрішнім і зовнішніми запозиченнями. Умови залучення нових позик мають оцінюватися з урахуванням здатності країни обслуговувати внутрішній та зовнішній борг за раніше прийнятими зобов'язаннями.

      Управління  державним боргом в цьому контексті  може розглядатися в широкому  та вузькому розумінні. У широкому  розумінні, під управлінням державним боргом мається на увазі формування одного із напрямів фінансової політики держави, пов'язаної з її діяльністю у вигляді позичальника і гаранта. Під управлінням боргом у вузькому розумінні мається на увазі сукупність дій, пов'язаних з підготовкою до випуску, розміщення боргових зобов'язань держави, надання гарантій, а також проведення операцій з обслуговування та погашення боргових зобов'язань

      У процесі  управління державним боргом  вирішуються такі завдання:

       1) пошук  ефективних умов запозичення  коштів з точки зору мінімізації  вартості боргу;

       2) недопущення  неефективного та нецільового використання запозичених коштів;

       3) забезпечення  своєчасної та повної сплати  суми основного боргу та нарахованих  відсотків;

       4) визначення  оптимального співвідношення між внутрішніми та зовнішніми запозиченнями за умови збереження фінансової рівноваги в країні;

       5) забезпечення  стабільності валютного курсу та фондового ринку країни. Для ефективного управління державним боргом потрібно дотримуватись наступних принципів:

      - безумовності  — забезпечення режиму безумовного  виконання державою всіх зобов'язань перед інвесторами і кредиторами, які держава, як позичальник, прийняла на себе при укладанні договору позики,,

 

 

Висновки

 

Для забезпечення керованості боргових процесів в Україні  слід  дотримуватися  економічно  безпечного  дефіциту  бюджету  та обмежити  зростання  умовних  зобов'язань  держави.  З  метою  забезпечення стабільності  державних  фінансів  України  у  середньостроковій  перспективі  та запобігання різкому зростанню боргових зобов'язань 

Щоб приймати економічно обґрунтовані рішення при здійсненні фіскальної та боргової політики, необхідно завершити формування єдиної системи обліку заборгованості всіх рівнів державного управління та умовних зобов'язань уряду.

З  метою  забезпечення  повного  врахування  фінансових  ризиків,  пов'язаних  з нагромадженням  умовних  зобов'язань,  уряду  доцільно  на  регулярній  основі готувати  "Звіт  про  умовні  зобов'язання,  податкові  витрати  та  інші  фіскальні ризики".  Прикладом  для  наслідування  щодо  цього  може  слугувати  відповідна звітність в Австралії, Канаді, Нідерландах, Новій Зеландії та США. Такі звіти повинні включати перелік джерел фіскальних ризиків, оцінку їх чутливості до різних подій та впливу на фінансову позицію уряду, а також наводити дані про можливі державні витрати.

Отже,  реалізація  зазначених  заходів  створить  фундамент  для  проведення ефективної бюджетної політики та обмеження умовних зобов'язань держави, які потенційно  можуть  впливати на  розмір  державного боргу і  стабільність державних  фінансів  України у  середньостроковій  перспективі. Утримування помірного розміру державного боргу України, збалансування його структури та оптимізація  залучення  позикових  коштів  для  потреб  держави,  у  свою  чергу, сприятимуть  зміцненню  фінансової  системи  України  й  посиленню стимулюючого впливу держави на соціально-економічний розвиток країни.

 

Список використаної літератури

 

1. Барановський О. Державний борг України в системі економічної безпеки // Вісник Національного банку України. - 2007. - № 4. - C. 42-46
2. Бондарук Т. Зовнішній державний борг України та механізми його обслуговування// Фінанси України. - 2009. - № 5. - C. 94-102
3. Бондарук Т. Механізм управління та обслуговування державного боргу // Фінанси України. - 2013. - № 4. - С.14-18
4. Бюджетний кодекс України, прийнятий Верховною радою України від 08.07. 2010 № 2456-VI.
5. Василишин Р. Методика аналізу державного боргу України// Вісник Української Академії державного управління при Президентові України. - 2000. - № 1. - C. 79-85
6. Вахненко Т. Державний борг України: шляхи виходу з кризи// Економіка України. - 2009. - № 8. - C. 22-30
7. Вахненко Т. Державний борг:ситуація в Україні та досвід інших країн // Банківська справа. - 2007. - № 3. - C. 27-30
8. Вахненко Т. Проблема обслуговування державного боргу України та шляхи її розв'язання // Банківська справа. - 2009. - № 6. - C. 10-13
9. Горобець О.Г. Державний борг України та його вплив на розподіл валового внутрішнього продукту/ О.Г. Горобець // Актуальні проблеми економіки. - 2005. - № 3. - C. 17 - 23.
10. Губар В. Проблеми використання в Україні світового досвіду управління зовнішнім державним боргом // Вісник Національної академії державного управління при Президентові України. - 2004. - № 1. - C. 244-249
11. Державний борг // Фінанси України. - 2011. - № 6. - C. 66-71
12. Зражевська Н. В. Механізми реструктуризації зовнішнього державного боргу // Фінанси України. - 2005. - № 9. - С.47-55
13. Козюк В. Проблема державного боргу в перехідній економіці України // Фінанси України. - 2009. - № 5. - C. 85-93
14. Конституція України: Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996р. – К.: Офіційне видавництво Верховної Ради України, 1996. – 115с.
15. Кузьменко О. Організаційно-правові проблеми управління державним боргом України // Право України. - 2005. - № 4. - С.56-58.
16. Кучер Г. Державний борг: історія і сьогодення // Фінанси України. - 2009. - № 2. - C. 16-22
17. Лісовенко В. Державний зовнішній борг України : етапи формування та розвиток // Вісник Національного банку України. - 2000. - № 9. - C. 35-36
18. Марченко С. Індикатори боргової безпеки України // Фінанси України. - 2013. - № 12. - С.9-15
19. Офіційний сайт Міністерства фінансів України [сайт http://www.minfin.gov.ua].
20. Офіційний сайт Рахункової палати України [сайт http://www.ac-rada.gov.ua].
21. Офіційний сайт Національного банку Укоаїни [сайт http://www.bank.gov.ua]
22. Побединська В. Державний борг і шляхи його оптимізації // Фінанси України. - 1999. - № 7. - C. 108-110
23. Про Державний бюджет України на 2009 рік: Закон України від 26.12. 2008 № 835- VI.
24. Про схвалення Концепції розвитку внутрішнього ринку державних цінних паперів України на 2009-2013 роки від 25 березня 2009 р. N 316-р/ Кабінет міністрів України, Розпорядження.
25. Редькін О. Деякі оцінки практики обслуговування державного боргу в Україні // Фінанси України. - 1997. - № 5. - C. 15-36

 

 

 

Додатки