Виникнення податків

      1.Виникнення  податків

      Виникнення  податків сягає сивої давнини. В Київській Русі податки з'являються вже в перші роки виникнення цієї древньої держави. І що важливо, давньоруські податки не запозичуються з інших країн, а мають своє власне, національне походження.

      Одним з найдавніших прямих податків Київської  Русі, що проіснував на українських  землях, було подимне. Назва походить від одиниці оподаткування - "диму". Тобто, "дому", селянського двору. Платили подимне натурою та часткового грішми.

      Інший древній податок - полюддя. Він збирався під час щорічних об'їздів Київської Русі князем та його дружиною.

      І ще одним джерелом наповнення казни  було поплужне. Це земельний податок, одиницею оподаткування якого був плуг. Поплужне йшло на військові витрати, утримання велико - князівського двору та на дипломатичні місії.

      Цікаво, що ці три види податків так узвичаїлись, що й продовжили існувати тоді, коли Київської Русі не стало. Спочатку в  землях Галицько-Волинського князівства, а потім за часів литовсько-української  та литовсько-польської держави.

      Княгиня Ольга, розвиваючи і вдосконалюючи традиційну систему податків, збагачує їх оброками, втілює в життя рентні відносини. Останні стали важкою розплатою за смуту і нестабільність життя на Русі в ХІІ-ХІІІ ст. В епоху середньовіччя Русь сплачувала податки Литовській, Польській і Московській державам, час від часу, збільшуючи кількість прямих і непрямих, звичайних і надзвичайних податей, яких нараховувалося більше 30.

      З XV століття вводиться такий прямий грошовий податок як половщина. Спочатку його сплачували селяни, виходячи з кількості худоби і землі. Згодом половщину почали сплачувати всі державні категорії залежного селянства.

      Понад триста років проіснував на українських  землях такий натуральний податок  як поштучне, запроваджений литовцями. Його сплачували селяни від кількості худоби та птиці, витканого полотна, ряден, рушників.

      З XVI століття приходить в Україну  так зване Магдебурзьке право, яке стає визначальним у податковому та митному регулюванні. Магдебурзьке   право —  це   письмовий королівський дозвіл на місцеве самоврядування, куплене мешканцями окремих міст і містечок, або дароване жителям окремих міст за особливі заслуги перед короною.

      Міський голова чи бургомістр за Магдебурзьким  правом був найвищою виконавчою та судовою особою в місті. Він мав право встановлювати розміри податків та мита, відміняти їх чи звільняти від них окремих громадян, розглядав усі майново-боргові спори і виносив по них рішення.

      Міське  населення було особисто вільним. Ковалі, гончарі, ювеліри, крамарі об'єднувались в окремі цехи і сплачували фіксовані подачки колективно.

      Завдяки Магдебурзькому праву почали швидко розвиватися міста. Чотириста років  тому воно було запроваджено в Києві.

      Понад півтори тисячі літ на наших землях існує такий вид податку як мито. Спочатку це була платня, яка сплачувалася грішми за перевезення товарів, прогін худоби через державні кордони чи митні застави фортець, міських брам, мостів.

      За  часів Магдебурзького права було запроваджено помірне торговельне  мито. І сплачувалось воно з певної міри привізного товару. Розмір помірного був сталим і декілька століть не мінявся: два гроші за одну одиницю товару.

      Часто помірне торговельне мито органами міського управління змінялось іншими вимогами.

      За  часів Гетьманщини частину податків, що стягувалися з населення було скасовано. Шляхта, козацька старшина були звільнені від податків повністю. Лише міщани і селяни платили стацію - податок на утримання війська, а також сплачували податок з промислових   прибутків.

      Повна руйнація українських податкових національних традицій, яка передбачала помірність і доцільність оподаткування, розпочалася з втратою Україною її незалежності і повного поневолення Московською державою.

      Ламаючи адміністративну систему України, яка за своєю демократичною суттю та універсальністю випереджала майже усі адміністративні системи світу, Москва почала запроваджувати й "свої" податки. Помірне мито було замінене Московським податком, що становив 5 відсотків від продажної ціни товару.

      Було  введено подвірне оподаткування. Тобто, запроваджено нову систему оподаткування населення прямими податками.

      Запровадження подвірного оподаткування значно збільшило  кількість платників податків за рахунок введення в їх число тих  категорій населення, що раніше були звільнені від оподаткування: "задвірних", "ділових людей", половників та інших.

      Загальну  суму подвірного визначав уряд на чолі з урядником, а сільська громада чи міське управління розподіляли суму податку між всіма дворами. Подвірне оподаткування зберігалось до запровадження   подушного, тобто до XVIII століття.

      Основний  прямий податок Російської імперії подушне запроваджено в Україні в першій половині XVIII століття. Його сплачувало все чоловіче населення країни, крім дворян, духовенства і осіб, що перебували на державній службі. Розмір податку щороку визначався сумою, необхідною для утримання армії і флоту, і постійно збільшувався. У XVIII столітті подушне становило близько 50 відсотків усіх надходжень до державного бюджету Російської імперії. Подушне сплачували до кінця 19 століття. З появою іноземних капіталістичних інвесторів і розвитком в пореформений час сільськогосподарського і ремісничо-промислового підприємництва, подушна подать відміняється   і вводяться   майнові, та інші прямі податки.

      В роки революції і громадянської  війни податкова система створюється, змінюється прямим визиском, експропріацією.

      Елементи  цивілізованого регулювання економіки  шляхом запровадження прямих і непрямих податків запроваджуються в період коротко часового НЕПу.

      Сталінізація  спростила податкову систему  і в умовах тоталітарної системи  вона стала по суті номінальною і  набрала вироджених форм.

      Потреби в спеціальному податковому органі в умовах загальнодержавної форми  власності на засоби виробництва  не було. У складі Міністерства фінансів та його підрозділів в областях, районах, містах виділялись відповідні підрозділи держдоходів. Вони несли відповідальність за дотриманням діючого порядку справляння бюджетних доходів і за виконання плану надходжень платежів до бюджет).

      Проте, з появою на початку 90-х років  перших елементів ринкових відносин виникла нагальна потреба створити спеціальний орган, на який покладено контроль за дотриманням податкового законодавства   всіма  суб'єктами   підприємницької  діяльності.  З   цією метою у складі Міністерства фінансів України було створено державну податкову службу і прийнято у грудні 1990 року Верховною Радою України Закон про неї.

      Створення Головної державної податкової інспекції  України викликане переходом  від системи платежів у бюджет до системи оподаткування згідно з прийнятими законами. За умов податкового  методу формування доходів бюджету на законодавчій основі вкрай необхідна самостійна, чітко організована міцна державна служба, яка здійснює контроль у сфері оподаткування. З метою посилення контролю за справлянням податків, зборів та інших обов'язкових платежів, зміцнення виконавчої дисципліни працівників податкових органів та керуючись пунктом 15 статті 106 Конституції України, Указом Президента України від 22.08.1996 № 760/96 "Про утворення Державної податкової адміністрації України та місцевих державних податкових адміністрацій" проведено реорганізацію податкової служби.

      Сьогодні  Україна вибудовує свою податкову  систему, орієнтуючись на найрозвиненіші країни світу. Адже податкова система  є найважливішою основою економічної  системи кожної розвиненої країни. З одного боку вона забезпечує фінансову базу держави, а з іншого - виступає головним знаряддям реалізації її економічної доктрини. Податки — це об'єктивне суспільне явище, тому при побудові податкової системи слід виходити з реалій соціально економічного стану країни. Жодна держава не може обійтись без податків, що є головним у її відносинах з суб'єктами господарювання. Історично це найдавніша форма фінансових відносин між державою і членами суспільства. Отже, саме виникнення держави спричинило і появу платежів та внесків до державної скарбниці для фінансового забезпечення виконання державою її функцій. Через податки йде перерозподіл суспільного продукту, формування фінансових ресурсів як держави в цілому, так і її адміністративно-територіальних одиниць. Отже, підсумовуючи викладене вище, можна сказати: податки — це кошти, які держава збирає для спільних потреб усіх громадян. На ці кошти утримуються дитячі садочки, школи, лікарні, виплачуються пенсії.