ЗМІСТ

Вступ              3

Розділ 1. Виручка як джерело доходів підприємства              5

1.1. Підприємство як суб'єкт господарювання, отримання доходів і економічних відносин              5

1.2. Виручка від реалізації продукції, товарів , робіт, послуг              8

1.3.Джерела формування виручки підприємства……………………………..

Розділ 2. Формування виручки, чинники її росту              11

2.1. Формування виручки підприємства              11

2.2. Чинники зростання виручки              13

2.3. Методи планування виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг)              16

2.4. Формування валового доходу              19

2.5. Формування прибутку підприємства              21

Розділ 3. Використання виручки підприємства              30

3.1. Розподіл прибутку підприємства              30

3.2. Використання чистого прибутку              32

Висновки              35

Література              37

Вступ

Актуальність теми дослідження. Становлення і розвиток в Україні ринкової інфраструктури суттєво змінюють економічне, інформаційне і правове середовище функціонування підприємств, зміст їхньої фінансової діяльності.

Фінанси підприємств є основою фінансової системи країни. Фінансовий стан підприємств впливає на фінансове становище країни в цілому.

Вихід України з тривалої економічної кризи безпосередньо пов'язаний з поліпшенням фінансового стану суб'єктів господарювання всіх форм власності в усіх сферах діяльності.

Основним джерелом грошових надходжень на підприємство є виручка від звичайної діяльності, яка залежить від галузі функціонування підприємства, обсягів його діяльності, впровадження науково-технічних розробок, а отже, підвищення продуктивності праці, зниження собівартості, покращення якості продукції. В умовах розвитку підприємницької діяльності створюються об'єктивні передумови реального втілення в життя зазначених факторів.

Головним складовим елементом виручки є виручка від реалізації, а саме та її частина, яка залишається після вирахування матеріальних, трудових і грошових витрат на виробництво і реалізацію продукції. Тому найважливішим завданням кожного господарюючого суб'єкта є одержання максимального прибутку при найменших витратах шляхом дотримання суворого режиму економії при витрачанні коштів і найбільш ефективного їх використання.

В даній курсовій роботі розглянуто і проаналізовано використання виручки від реалізації акціонерного товариства  «Поліграф Колегіум».

Структура курсової роботи викладена в трьох розділах.

Перший розділ – теоретичне дослідження, тобто теоретичний зміст категорій  виручки від реалізації.

Другий розділ – аналітичний. Цей розділ включає аналіз динаміки і факторний аналіз прибутку,граничний аналіз та оптимізація прибутку,витрат та обсягу виробництва.

Третій розділ роботи стосується напрямків підвищення ефективності використання виручки від реалізації підприємтва.

Таким чином, актуальність теми дослідження полягає в необхідності глибокого вивчення одного з ключових елементів діяльності будь-якого підприємства – формування і використання виручки.

Об’єктом дослідження курсової роботи є фінансова звітність підприємства.

Предметом дослідження курсової роботи є виручка підприємства як важлива категорія його функціонування.

Метою дослідження курсової роботи насамперед є формування використання виручки підприємства, дослідження основних економічних процесів, які впливають на неї, а також узагальнення результатів дослідження.

Метою роботи зумовлено виконання таких завдань:

–        дослідити виручку як джерело доходів підприємства;

–        дослідити формування виручки, чинники її росту;

–        охарактеризувати процес використання виручки підприємства.

Розділ 1. Виручка як джерело доходів підприємства

1.1. Підприємство як суб'єкт господарювання, отримання доходів і економічних відносин

Основною ланкою економіки в ринкових умовах господарювання є підприємства, що виступають у ролі господарюючих суб'єктів. Тут вирішуються питання виробництва продукції та надаються послуги, потрібні суспільству, створюються відповідні доходи і накопичення, які є основним джерелом формування як централізованих фондів грошових коштів держави, так і відповідних фондів самих підприємств.

Відповідно до Господарського кодексу України [2] підприємство – це основна організаційна ланку народного господарства України, самостійний господарюючий суб'єкт, який здійснює виробничу, науково-дослідницьку та комерційну діяльність з метою задоволення суспільних потреб і отримання відповідного прибутку.

Підприємство, як правило, має право юридичної особи, що визначається відокремленістю його майна, відповідальністю за зобов'язаннями цим майном, наявністю поточного рахунку в банку та виступає від свого імені при вирішенні різноманітних питань у вищих посадових органах управління, суду, прокуратури і т.д.

Підприємство як господарюючий суб'єкт здійснює різні види господарської діяльності, не заборонені законом держави, самостійно розпоряджається випущеною продукцією, отриманою виручкою від її продажу та прибутком, що залишився в його розпорядженні.

Для здійснення своєї діяльності підприємство формує майно, яке може належати йому на праві власності або повного господарського ведення.

Під майном господарюючого суб'єкта розуміється сукупність предметів (цінностей), що складає цілісний майновий комплекс підприємства, який забезпечує його підприємницьку діяльність [24, 47].

До складу майнового комплексу підприємства входять усі види майна, які забезпечують його діяльність, – земельні ділянки, будівлі, споруди, обладнання та машини, інвентар, сировина та матеріали, продукція, товари. грошові кошти і т.д.

Рух майна, наявного у підприємства в результаті здійснення відповідних господарських операцій з метою отримання нового продукту та прибутку, є підприємницькою діяльністю господарюючого суб'єкта.

Джерелом формування майна підприємства є таке: грошові та матеріальні внески засновників; доходи, отримані від реалізації продукції, а також від інших видів діяльності; доходи від продажу цінних паперів; капітальні вкладення та дотації з бюджетів; надходження від роздержавлення та приватизації власності; придбання майна інших підприємств і організацій; безоплатні й благодійні внески, пожертвування організацій і громадян; інші джерела, не заборонені законодавством.

Конкретні джерела формування статутного капіталу підприємства залежать від організаційно-правової форми його утворення.

У процесі формування статутного капіталу підприємство вступає у взаємовідносини з його засновниками – юридичними і фізичними особами – з приводу створення статутного доходу.

Створений статутний капітал спрямовується на придбання основних фондів і формування обігових активів у розмірах, необхідних для ведення нормальної виробничо-фінансової діяльності. В цьому випадку підприємство. вступає у взаємовідносини з постачальниками сировини, матеріалів, основних засобів та ін. Придбана сировина, матеріали й основні засоби використовуються підприємством у виробництві з метою створення нового продукту. Таким чином, початковий статутний капітал інвестується в підприємство з метою створення нового продукту, нової вартості. Створений продукт реалізується по відповідних каналах і відпускних цінах, у результаті підприємство отримує виручку.

Отримана підприємством виручка ще не є доходом підприємства, а стає джерелом відшкодування, перш за все, вартості, що споживається в процесі виробництва засобів виробництва, і знову створеної живою працею вартості.

При цьому у вартість спожитих у виробництві засобів виробництва включають вартість затрачених у виробництві сировини, матеріалів, напівфабрикатів і т.д., а також вартість зносу в сумі нарахованої амортизації по основних виробничих фондах, які брали участь у виробництві продукції.

Якщо з виручки відрахувати вартість спожитих у виробництві засобів виробництва, то залишається знову створена живою працею вартість, тобто доход підприємства, який складається з фонду оплати праці робітників сфери матеріального виробництва і чистого доходу [24, 48].

Чистий доход (прибуток) – це різниця між виручкою від продажу продукції, послуг (без ПДВ і акцизів) і вартістю спожитих у виробництві засобів виробництва, а також фондом оплати праці працівників сфери матеріального виробництва. При цьому вартість спожитих засобів виробництва та фонд оплати праці з нарахуваннями складають витрати підприємства по виробництву продукції, які отримують форму собівартості.

Отже, якщо виручка, що надходить, перевищує затрати підприємства по виробництву та продажу продукції (собівартість), то підприємство отримує прибуток.

Отриманий підприємством прибуток є результатом кругообігу засобів, вкладених у підприємство, і належить до власних фінансових ресурсів підприємства. Але отриманий прибуток не залишається повністю в розпорядженні підприємства, його значна частина у вигляді відповідних податків вилучається державою до бюджету. Причому вилучення в підприємств цієї частини прибутку до бюджету виконується першочергово, у відповідності до діючих законодавчих актів. У цьому виявляється державний вплив на вибір напрямів і обсягів використання прибутку (доходу) підприємства. Так виникають фінансові відносини підприємства з державою з приводу розподілу чистого доходу (прибутку).

Прибуток, що залишається в розпорядженні підприємства, розподіляється на його розсуд. Оскільки цей прибуток є багатоцільовим джерелом фінансування потреб підприємства, він використовується ним на накопичення та споживання, тобто на створення резервів, виробничий розвиток, на соціально-культурні потреби, на матеріальне стимулювання робітників підприємства і т.д. Пропорції у розподілі прибутку на накопичення і споживання визначають перспективи розвитку підприємства.

Для отримання додаткових джерел фінансових ресурсів підприємство може притягувати на основі повернення запозичені кошти: довгострокові кредити банків, облігаційні позики та ін. Джерелом повернення цих запозичених коштів є прибуток підприємства.

Для отримання додаткових доходів підприємство може придбати також цінні папери інших підприємств і держави, вкладати кошти в статутний капітал знов створюваних підприємств, або розташувати вільні кошти на депозитних рахунках у банках, вступаючи в даному випадку у взаємовідносини з відповідними суб'єктами господарювання.

Здійснюючи господарську діяльність, підприємство самостійно фінансує всі свої витрати у відповідності до виробничих планів, розпоряджається існуючими фінансовими ресурсами, вкладаючи їх у виробництво з метою отримання продукції та прибутку.

У цей же час, використовуючи власні фінансові ресурси для розвитку виробництва й для отримання прибутку, підприємство бере участь і в формуванні різноманітних державних позабюджетних фондів, що підтверджує наявність розподільчих процесів на підприємстві, пов'язаних із використанням його фінансових ресурсів.

У цілому функціонування підприємства як господарюючого суб'єкта передбачає його виробничу діяльність з метою виробництва продукції та отримання прибутку, участь у формуванні державного і місцевого бюджетів, а також централізованих позабюджетних фондів на відповідному рівні, з одного боку, і вирішення питань розвитку виробництва та збільшення його ефективності, з іншого.

1.2. Виручка від реалізації продукції, товарів , робіт, послуг

Підприємство як господарюючий суб'єкт для здійснення своєї господарської діяльності повинно мати як відповідні обсяги основних виробничих фондів, так і обігових активів, а в їх складі – грошових коштів. Їх формування проводиться за рахунок різних джерел. Згідно з Господарським кодексом України [2], джерелами формування майна підприємств і грошових коштів є: грошові та матеріальні внески засновників; доходи від реалізації продукції та інших видів діяльності підприємств; доходи від випуску і продажу цінних паперів; доходи від здачі майна в оренду; надходження від роздержавлення та приватизації власності; безкоштовні та благодійні внески, пожертвування організацій, підприємств і громадян; кредити банків і інші джерела [24, 52].

Основним видом доходів підприємств, одержаних у процесі їх виробничої діяльності, є виручка (доход) від продажу продукції, товарів, послуг і від інших видів діяльності. Вона являє собою суму грошових коштів, отриманих підприємством від продажу продукції, товарів, послуг в оцінці за діючими цінами (тарифами). В підприємствах торгівлі, громадського харчування, матеріально-технічного постачання замість категорії "виручка" від продажу продукції, послуг використовується категорія "товарообіг".

Продаж продукції та надходження виручки – це остання завершальна стадія кругообігу коштів підприємства.

Виручка, яка поступила, використовується для придбання сировини, матеріалів і т.п., необхідних для здійснення нового циклу виробництва, на утворення амортизаційного фонду, який відображає знос основних засобів, що використовуються в процесі виробництва, на оплату праці робітників, на сплату податків та платежів до бюджету і в централізовані позабюджетні фонди, на погашення кредитів банку та відсотків по них, на сплату різного роду пені, штрафів та ін.

Виручка від реалізації продукції розраховується у діючих цінах. В умовах радикальної зміни управління економікою обсяг виручки від реалізації продукції перетворюється на важливий показник фінансово-господарської діяльності. Тому підприємство повинно бути зацікавленим не стільки у збільшенні кількісного обсягу продукції, що випускається, скільки у збільшенні обсягу реалізованої продукції (з врахуванням скорочення залишків нереалізованої продукції).

Це означає, що повинні вироблятися такі вироби та товари, які відповідають вимогам споживачів та користуються більшим попитом. Для цього, в свою чергу, необхідно вивчати ринкові умови господарювання та можливості розміщення виробленої продукції на ринку шляхом розширення обсягів її реалізації. З розвитком підприємництва і підвищенням конкуренції зростає відповідальність підприємств за виконання прийнятих на себе зобов'язань. Таким чином, показник виручки від реалізації продукції відповідає вимогам комерційного розрахунку і, в свою чергу, сприяє розвитку підприємницької діяльності [25, 77].

Своєчасне надходження виручки – важливий момент в господарській діяльності підприємства. По-перше, виручка від реалізації продукції, товарів, робіт, послуг є для підприємства основним регулярним джерелом надходження коштів. По-друге, процес кругообігу коштів підприємства завершується реалізацією продукції і надходженням виручки, що означає відшкодування витрачених на виробництво грошових коштів і створення необхідних умов для відновлення наступного кругообігу.

Від надходження виручки залежить стійкість фінансового стану підприємства, стан його оборотних засобів, своєчасність розрахунків з бюджетом, позабюджетними фондами, банками, постачальниками підприємства. Несвоєчасне надходження виручки може призвести до затримки розрахунків, сплати штрафів, впровадження економічних санкцій, що в кінцевому підсумку означає не лише втрати прибутку, але й затримки в роботі.

Отже, виручка є основним джерелом відшкодування затрат на виробництво і продаж продукції, оплати рахунків постачальників за матеріальні цінності, сплати податків до бюджету, погашення довгострокових кредитів банку і відсотків по них, на сплату пені і штрафів.

Виручка, яка поступила, використовується для придбання сировини, матеріалів і т.п., необхідних для здійснення нового циклу виробництва, на утворення амортизаційного фонду, який відображає знос основних засобів, що використовуються в процесі виробництва, на оплату праці робітників, на сплату податків та платежів до бюджету і в централізовані позабюджетні фонди, на погашення кредитів банку та відсотків по них, на сплату різного роду пені, штрафів та ін.

1.3.Джерела формування виручки підприємства

Прибуток підприємств формується за рахунок таких джерел:

-продаж (реалізація) продукції

-продаж іншого майна

-позареалізаційні операції.

1) Прибуток від продажу продукції є основним складником загального прибутку. Це прибуток від операційної діяльності, яка відображає місію і профіль підприємства. Він обчислюється як різниця між виручкою та її повною собівартістю (без урахування ПДВ і акцизного збору)

Пр=ВД – Sвир – ПДВ – Азб,

де ВД – виручка;

     Sвир – витрати виробництва на виготовлення і заробітну плату працівника;

     ПДВ – податок на додану вартість;

     Азб – акцизний збір.

У разі калькування за неповними витратами ту частину витрат, що її не включено в собівартість продукції, відносять на певний період і прибуток обчислюється:

Пр = ВР – Sрнв – Sн ,

де ВР – виручка;

     Sрнв – собівартість реалізованої продукції на неповними витратами;

     Sн – витрати, що не включені в собівартість, а віднесено на певний період.

Це так званий прямий метод обчислення прибутку. Існує ще аналітичний метод обчислення, за яким прогнозований прибуток визначається коригуванням його фактичної (базової) величини. З урахування впливу певних чинників у плановому періоді. Чинниками може служити зміна обсягів виробництва та продажу, собівартість продукції і цін.

2) прибуток від продажу майна включає прибуток від продажу основних фондів, нематеріальних активів, цінних паперів. Його розраховують як різницю між ціною продажу та балансовою (залишковою) вартістю об’єкта, який продається з урахуванням витрат на продаж-демонтаж, транспортування, оплата агентських служб.

Пін = Цпр – Ц прид ,

де Цпр – ціна продажу;

     Цприд – ціна придбання.

3) прибуток від позареалізаційних операцій – це прибуток від пайової участі у спільних підприємствах, здаванням майна в оренду, дивіденди на цінні папери, дохід від володіння борговими зобов’язаннями, надходження від економічних санкцій і обчислюється як різниця між доходами, отриманими внаслідок виконання цих операцій і витратами на їх виконання.

Ппр = Д – Sп.р. ,

де Д – дохід;

     Sп.р. – витрати на виконання.

Отже, загальний прибуток підприємства:

Пб = Пр + Ппр + Пін ,

де Пр - прибуток від реалізації продукції;

     Ппр – прибуток від позареалізаційних операцій;

     Пін – прибуток від іншої реалізації.

Рис.  Формування прибутку

Обчислення величини загального прибутку має важливе значення для аналізу та господарської діяльності, тому що прибуток є об’єкт оподаткування.

Згідно із Законом України “Про оподаткування прибутку” оподаткований прибуток обчислюється по формулі:

По = Дв – (Вв +АВ)

де Дв – валовий дохід;

     Вв – валові витрати;

     Ав – сума амортизаційних відрахувань.

2.1. Формування виручки підприємства

На розмір виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) впливають наступні фактори (рис. 2.1).

Рис. 2.1. Фактори впливу на розмір виручки [25, 78]

Прямий вплив на розмір виручки здійснює обсяг (кількість) реалізованої продукції, який залежить від обсягу виробництва товарної продукції, та рівень відпускних цін, який залежить від якості і споживчих властивостей продукції.

В сучасних умовах за способом встановлення ціни поділяються на фіксовані, регульовані та вільні.

Фіксовані ціни встановлюються державою на продукцію державних підприємств, деякі ресурси, соціальне значимі товари, які монопольно виробляються державою (наприклад, газ).

Регульовані ціни встановлюються шляхом регулювання рентабельності продукції (товарів, робіт, послуг) першої необхідності (наприклад, хліб).

Останні використовуються для окремих найбільш соціальне значущих і дефіцитних товарів та послуг з метою стримування інфляційних процесів у народному господарстві та здійснення соціального захисту прав споживачів, а також для продукції підприємств-монополістів. Питома вага товарів, робіт і послуг, ціни і тарифи на які регулюються державою, є невеликою, основна ж маса товарів, робіт і послуг реалізується за вільними (договірним) цінами і тарифами.

Регулювання цін і тарифів в Україні здійснюється у різноманітних формах, основні з яких такі:

–        пряме затвердження повноважними органами виконавчої влади (центральної або місцевої) оптових і роздрібних цін і тарифів (так званих державних фіксованих цін і тарифів) на товари та послуги;

–        встановлення граничних (максимальних або мінімальних) цін і тарифів;

–        затвердження граничних рівнів рентабельності (питомої ваги прибутку в ціні, тарифі);

–        встановлення граничних рівнів торгових надбавок і постачальницько-збутових націнок при реалізації товарів, робіт, послуг [25, 78-79].

Вільні ціни встановлюються підприємством самостійно або на договірній основі з врахуванням попиту і пропозиції на ринку товарів; орієнтовані на економічну зацікавленість виробників у розширенні асортименту товарів та запобігання ажіотажного попиту і пропозиції.

Крім класифікації цін на фіксовані, регульовані та вільні, існує поділ цін на оптові та роздрібні. Оптові ціни – це ціни, що встановлюються між підприємством-виробником продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання та іншими підприємствами (споживачами продукції) або збутовими організаціями, оптовими і роздрібними торговельними підприємствами. Оптова ціна включає в себе собівартість товару і прибуток. Якщо реалізація продукції відбувається через збутові, посередницькі та інші торговельні підприємства, до оптової ціни додаються постачальницько-збутові націнки і надбавки, що є джерелом покриття витрат, пов'язаних з організацією постачання і збуту продукції.

Оптова ціна також може включати в себе транспортні витрати, пов'язані з доставкою продукції до споживача. В залежності від внесення або невнесення до оптової ціни транспортних витрат розрізняють ціни: франко-склад постачальника, франко-станція призначення. Термін "франко" показує, до якого пункту транспортні витрати покриваються за рахунок постачальника при даній оптовій ціні.

Різновидом оптових цін е розрахункові ціни. Вони можуть встановлюватися для групи підприємств однієї галузі, виходячи з індивідуальної собівартості, з метою забезпечення її реального рівня рентабельності (прибутковості). Справа в тому, що в деяких галузях промисловості підприємства мають значну різницю у витратах на виробництво та інвестиціях відносно інших підприємств галузі з причин, незалежних від їх діяльності (гірничо-геологічні, природнокліматичні, транспортні та інші умови). За допомогою розрахункових цін організовуються розрахунки всередині галузі між підприємствами і збутовими організаціями.

Оптові ціни, за якими проводяться розрахунки між постачальниками та покупцями, включають в себе податок на додану вартість і (в окремих випадках, при реалізації високорентабельної продукції) акцизний збір.

Роздрібні ціни використовуються при реалізації товарів і послуг населенню через підприємства торгівлі і громадського харчування державної та інших форм власності, включаючи товари виробничо-технічного призначення (наприклад, цемент, інші будівельні матеріали, нафтопродукти, автомобілі тощо), які надходять в особисте користування громадян. Вони включають в себе, поряд з оптовою ціною, торгові надбавки (націнки), які є джерелом покриття витрат підприємств роздрібної торгівлі на організацію торгівлі.

2.2. Чинники зростання виручки

Враховуючи важливість виручки у складі грошових надходжень, необхідно звертати увагу на фактори її зростання. На розмір виручки від реалізації товарної продукції впливають її обсяг, асортимент і якість, а також рівень цін. Так, збільшення випуску товарної продукції підвищеної якості веде до зростання обсягу виручки, оскільки продукція кращої якості продається за більш високими цінами. Виробництво товарної продукції більш високих сортів також веде до зростання виручки, оскільки більш високі сорти продаються за більш високими цінами.

Досить суттєвим фактором, який впливає на обсяг виручки від продажу товарної продукції, є ціни. Вищі ціни сприяють збільшенню виручки, і навпаки. Ціни на товари повинні бути економічно обґрунтованими, забезпечувати господарюючих суб'єктів прибутком, що дозволяє вносити до бюджету податки та формувати внутрішні фонди грошових коштів. Крім того, вони повинні стимулювати виробництво продукції, необхідної суспільству, забезпечувати зацікавленість підприємств у випуску технічно прогресивних виробів. З іншого боку, ціни не повинні знижувати зацікавленість споживачів у придбанні більш нових, досконалих виробів. У процесі ціноутворення повинен враховуватись попит та пропозиції на ті чи інші товари.

Складовими елементами кожної ціни є: собівартість, прибуток, акцизний збір, податок на додану вартість, націнки і надбавки торгово-постачальницьких організацій. Нижньою межею всякої ціни є собівартість.

Застосування економічно обґрунтованих цін на продукцію, що продається, безпосередньо впливає на обсяг виручки від продажу продукції, робіт і послуг [24, 54].

Планування виручки від продажу продукції на наступний період (квартал, рік) проводиться, виходячи з обсягу реалізованої продукції та діючих цін без урахування акцизів, податку на додану вартість. Розрахунок запланованої суми виручки від продажу продукції в сучасних умовах господарювання ведеться, як правило, методом прямого рахунку. Він полягає в тому, що сума виручки від продажу товарної продукції розраховується перемноженням кількості виробів, які підлягають продажу в запланованому періоді, по кожній номенклатурній позиції на прийняті до розрахунку ціни реалізації.

При розрахунку обсягу продажу продукції необхідно враховувати наступне. Обсяг продажу у запланованому році, як правило, не збігається з випуском товарної продукції за цей же період. Це пов'язано з тим, що частина виробленої товарної продукції в запланованому періоді залишається нереалізованою у вигляді залишків на складі та відвантаженою на кінець року, а частина продукції, випущеної у звітному році, залишається не реалізованою на початок запланованого року й входить в обсяг реалізації запланованого року. При цьому розмір вхідних залишків включає: залишки готової продукції на складі; залишки товарів відвантажених, строк сплати яких не настав; залишки товарів відвантажених, не оплачених покупцями в строк; товари на відповідальному зберіганні у покупців. Розмір же залишків на кінець запланованого року складається з залишків готової продукції на складі та залишків товарів відвантажених, строк сплати яких не настав.

Визначення обсягів вхідних і вихідних залишків товарної продукції проводиться в такому порядку. Вихідні залишки товарів на складі визначаються шляхом коригування фактичних залишків готової продукції на останню дату (перед початком складання фінансового плану) складання бухгалтерського балансу (наприклад, на 1 жовтня) з урахуванням можливих змін їх величини до кінця року. Сума залишків продукції на складі в підприємствах з несезонним характером виробництва на початок та кінець запланованого періоду приймається в розмірі нормативу власних обігових активів по готовій продукції на відповідний період.

Залишки відвантажених товарів, строк сплати яких не настав як на початок, так і на кінець запланованого періоду, розраховуються на підставі нормативних строків документообігу, виходячи з середньої тривалості пробігу платіжних документів постачальника до покупця й назад, з урахуванням оформлення їх у банку та величини середньоденного відвантаження товарів.

Розмір залишків товарів відвантажених, але не сплачених у строк покупцями, а також залишків товарів на відповідальному збереженні в покупців на початок запланованого року визначається, виходячи з їх величини за попередні два-три роки.

Усі складові величини обсягу продажу продукції для вирахування виручки оцінюються в таких цінах: залишки на початок запланованого року – в діючих цінах періоду, попереднього запланованому: товарна продукція запланованого періоду і залишки нереалізованої продукції – в цінах планового періоду.

З урахуванням вищевикладеного обсяг виручки від продажу продукції можна розрахувати за формулою [24, 56]:

В = О1 + Т1 – О2,

де               В – виручка від продажу продукції в запланованому періоді;

О1 – вартість залишків готової продукції на початок запланованого періоду;

Т1 – товарна продукція запланованого періоду;

О2 – вартість залишків товарної продукції на кінець запланованого року.

Наприклад, вартість залишків готової продукції на початок планового року (вхідні залишки) складає 160,0 тис. грн., вартість залишків готової продукції, що переходять на кінець запланованого року (вихідні залишки) – 140,0 тис. грн., вартість товарного випуску продукції в запланованому році – 66 822,8 тис. грн. Тоді обсяг виручки від продажу продукції в запланованому році буде складати 66 842,8 тис. грн. (160,0 + 66 822,8 – 140,0). Крім виручки від реалізації продукції основного виробництва, розраховується виручка від продажу іншої продукції, робіт і послуг, підсобних і допоміжних господарств, автотранспорту, продажу майна, що вибуває, тощо. Розрахунок ведеться методом прямого рахунку.

2.3. Методи планування виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг)

На підприємстві виручка від реалізації продукції – це важливий об'єкт планування. На плануванні величини виручки від реалізації базується все фінансове планування підприємства.

Планування виручки від реалізації необхідне для визначення валового доходу, прибутку, а також для складання оперативних, фінансових і касових планів. Правильне планування виручки від реалізації має велике значення для нормальної господарської діяльності підприємства. Якщо план реалізації є економічно обґрунтованим та успішно виконується, то підприємство має в своєму розпорядженні грошові кошти, що є достатніми для господарської діяльності. Несвоєчасне і неповне надходження виручки призводить до фінансових ускладнень та порушує нормальну діяльність підприємства.

Виручка від реалізації кожної номенклатури виробів визначається методом прямого рахунку за формулою [25, 80]:

В = Р × Ц,

де               В – виручка,

Р – кількість реалізованих виробів (обсяг реалізації),

Ц – ціна реалізації кожного виробу.

Реалізаційні ціни в плановому періоді визначають на підставі цін базового періоду, які коригують на передбачувані зміни в плановому періоді, в тому числі з врахуванням попиту і пропозиції.

Обсяг реалізації можна розрахувати, виходячи з товарного випуску виробів у плановому періоді, а саме: додаючи залишки виробів на початок періоду і віднімаючи залишки на кінець планового періоду.

При цьому розмір залишків нереалізованої продукції на початок року складається з готової продукції на складі підприємства, товарів відвантажених, товарів, неоплачених покупцями в строк, товарів на відповідальному зберіганні у покупців.

Розмір нереалізованої продукції на кінець планового року визначається, виходячи з нормативних залишків готової продукції на складі підприємства і товарів відвантажених, строк оплати яких не настав, в межах нормативних строків документообігу. В результаті такої методики планування залишки нереалізованої продукції на початок планового року, як правило, завжди перевищують залишки на його кінець, а загальний плановий розмір реалізації перевищує плановий випуск товарної продукції. Однак на практиці в залишках нереалізованої продукції на кінець звітного року постійно містяться товари, не оплачені покупцями в строк, які знаходяться на відповідальному зберіганні по причинах, що не залежать від підприємства-постачальника. Це негативно впливає на виконання плану реалізації продукції. Тому доцільно до діючої методики визначення планового обсягу реалізованої продукції внести зміни. На кінець планового року залишки нереалізованої продукції слід визначати у наступному складі: готова продукція на складі підприємства; товари відвантажені, строк оплати яких не настав; товари, не сплачені покупцями в строк; товари, що знаходяться на відповідальному зберіганні у покупців. В сезонних галузях промисловості необхідно враховувати також планові понаднормативні запаси готової продукції на кінець року, що зазвичай покриваються короткостроковими кредитами.

Розрахунок обсягу реалізації та виручки методом прямого рахунку наведено в таблиці 2.1.

Коли асортимент виробів надто великий, розрахунок плану реалізації можна здійснювати комбінованим методом. Виручку від реалізації основних видів продукції визначають методом прямого рахунку, а для підрахунку виручки від реалізації виробів іншого асортименту використовують укрупнений метод. Для розрахунку беруть товарний випуск за всією номенклатурою залишків виробів, додають до нього залишки виробів на початок планового періоду і віднімають очікувані залишки на кінець планового періоду за відпускними вільними цінами і за собівартістю (табл. 2.2).

Таблиця 2.1

Розрахунок виручки від реалізації продукції [25, 82]

Таблиця 2.2

Укрупнений метод розрахунку виручки від реалізації продукції [25, 83]

2.4. Формування валового доходу

Валовий дохід має велике значення як елемент національного доходу країни – основного джерела формування фінансових ресурсів держави. Будучи кінцевим результатом роботи підприємства, валовий дохід займає одне з важливих місць в системі показників, що використовуються для оцінки економічної ефективності їх роботи поруч з фондовіддачею, собівартістю та рентабельністю. Велике народногосподарське значення валового доходу в економіці країни і разом з тим недостатнє висвітлення в учбовій та економічній літературі його сутності, ролі у формуванні фінансових ресурсів зумовлюють необхідність детального розгляду цієї економічної категорії.

Перш за все необхідно дати визначення валового доходу. Необхідність цього викликана тим, що визначення, які формулюються в сучасній економічній літературі, не розкривають його економічної сутності, а зводяться до поняття розрахункової категорії у вигляді різниці між виручкою та матеріальними затратами на виробництво, що включає заробітну плату і чистий дохід. Однак навіть таке трактування відтвореної працею вартості як сукупності заробітної плати і чистого доходу не завжди відповідає дійсній величині валового доходу, отриманого на конкретному підприємстві. В цьому легко впевнитися на прикладі збиткового підприємства, у якого валовий дохід не тільки не містить чистого доходу, а навіть не забезпечує формування фонду оплати праці в розмірах, достатніх для виплати заробітної плати своєму персоналу.

Твердження, що валовий доход включає в себе заробітну плату і чистий доход, не завжди є правомірними. По-перше, не можна змішувати два різних поняття: заробітна плата і фонд оплати праці. Між ними є зв'язок, але при цьому вони суттєво відрізняються один від одного. Фонд оплати праці виникає в процесі розподілу фактично створеного валового доходу і його величина залежить, з одного боку, від розміру нарахованої заробітної плати, а, з іншого – від абсолютної суми валового доходу. В тих випадках, коли сума фактично отриманого валового доходу менше розміру нарахованої заробітної плати, фонд оплати праці створюється лише в межах абсолютної суми валового доходу, тобто він є меншим за величину заробітної плати, а чистий доход взагалі відсутній.

При визначенні сутності валового доходу потрібно виходити з того, що це відтворена працею вартість, яка в процесі реалізації продукції отримує грошовий вираз у вигляді перевищення виручки над матеріальними затратами. Таким чином, під валовим доходом підприємства слід розуміти грошовий вираз новоствореної живою працею виробничого колективу вартості товарної продукції, що визначається як перевищення виручки від реалізації над матеріальними витратами на виробництво та реалізацію.

За радянських часів визначення валового доходу відповідало Марксовій теорії доданої вартості. К. Маркс, визначаючи сутність даної категорії, писав, що валовий доход е частиною вартості і вимірювана його частина валового продукту, яка залишається за вирахуванням частини вартості всього виробничого продукту, що відшкодовує вкладений у виробництво і спожитий в ньому постійний капітал [25, 84].

Перш за все, в даному визначенні підкреслюється, що валовий доход є частиною валового продукту (тобто категорією виробничою), яка залишається за вирахуванням частини цього продукту, спожитого на відшкодування процесу виробництва. В той же час вартість цієї частини валового продукту, опосередкована в грошовому виразі, приймає грошову форму і є фінансовою категорією. Таким чином, валовий доход виступає в двох формах прояву: в натуральній і грошовій.

При визначенні сутності валового доходу як фінансової категорії потрібно виходити з того, що це новостворена працею вартість, яка в процесі реалізації продукції набуває грошового виразу у вигляді перевищення виручки над витратами минулої уречевленої праці.

В сучасному фінансовому словнику валовий доход – це сукупний грошовий виторг підприємства, одержаний від діяльності основного, допоміжних, обслуговуючих виробництв підприємства та від реалізації додаткових послуг.

Будучи кінцевим результатом роботи підприємств, валовий доход відображає рівень ефективності їх господарської діяльності. Валовий доход – це основне джерело формування. фінансових ресурсів підприємства і державного бюджету. Не можна ставити знак рівності між прибутком і валовим доходом як показниками, що відображають рівень ефективності господарської діяльності. Прибуток відображає тільки частину новоствореної вартості. А валовий доход визначається величиною всієї новоствореної вартості – основного джерела національного доходу країни. Використання валового доходу в якості головного узагальнюючого показника ефективності дозволить враховувати реальний економічний ефект, який отримає народне господарство в результаті діяльності кожного підприємства. На відміну від прибутку валовий доход дає можливість оцінити ефективність роботи підприємства з точки зору не тільки його госпрозрахункових, а й народногосподарських інтересів. Перевага валового доходу полягає в тому, що в ньому найбільш реально відображаються такі важливі сторони діяльності, як скорочення матеріаломісткості, підвищення продуктивності праці. Крім того показник валового доходу використовується і для оцінки рівня ефективності збиткових підприємств.

2.5. Формування прибутку підприємства

Узагальнюючим фінансовим показником діяльності підприємства є його прибуток. Протягом тривалого часу загальна сума отриманого підприємством прибутку визначалась як балансовий прибуток. Найбільш повне визначення балансового прибутку було дано в статистичному щорічнику України за 1996 рік. "Балансовий прибуток – загальна сума прибутку підприємства від усіх видів діяльності за звітний період, отримана як на території України, так і за її межами, що відображена в його балансі і включає прибуток від реалізації продукції (робіт, послуг), в тому числі продукції допоміжних і обслуговуючих виробництв, що не мають окремого балансу, основних фондів, нематеріальних активів, цінних паперів, валютних цінностей, інших видів фінансових ресурсів та матеріальних цінностей, а також прибуток від орендних (лізингових) операцій, роялті, а також позареалізаційних операцій" [26, 66].

Отримання балансового прибутку було пов'язане з кількома напрямками діяльності підприємства (рис. 2.2).

Рис. 2.2. Структурно-логічна схема формування прибутку підприємства до реформування бухгалтерського обліку і фінансової звітності та введення національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку [26, 66]

По-перше, це основна діяльність. Її результатом є прибуток від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг). Як правило, цей прибуток займав основну питому вагу в складі балансового прибутку. Прибуток від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) визначався відніманням з виручки від реалізації суми податку на додану вартість, акцизного збору, ввізного мита, митних зборів, а також витрат, що включалися в собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг). Залежно від сфери, виду діяльності підприємства мали місце деякі особливості формування цього прибутку, методики його розрахунку.

По-друге, це діяльність, що не є основною для даного підприємства, але пов'язана з реалізацією матеріальних і нематеріальних цінностей, деяких послуг. Її визначали як прибуток від іншої реалізації.

Прибуток від іншої реалізації міг бути отриманий за реалізації на сторону продукції підсобних, допоміжних і обслуговуючих виробництв. У цьому разі прибуток розраховувався так само, як і від реалізації продукції основної діяльності. Прибуток від реалізації основних фондів (групи 1), нематеріальних активів розраховувався відніманням від ціни їх реалізації ПДВ, витрат з реалізації і залишкової їх вартості. Прибуток від реалізації цінних паперів обчислювався як різниця між ціною їх реалізації і ціною придбання. При цьому з ціни реалізації виключали витрати, пов'язані з реалізацією (комісійний збір).

Склад і обсяг прибутку від іншої реалізації міг значно коливатись на окремих підприємствах і в окремі періоди.

По-третє, це діяльність, пов'язана зі здійсненням фінансових інвестицій. У результаті підприємства одержують прибуток у вигляді дивідендів на акції, від вкладання коштів у статутні фонди інших підприємств (прибутки від володіння корпоративними правами); у вигляді відсотків за державними цінними паперами, облігаціями підприємств, за депозитними рахунками в банках. Обсяг цього прибутку і його питома вага в балансовому прибутку мали тенденцію до зростання, що було обумовлено розвитком ринкової економіки, фондового ринку.

На обсяг названого прибутку справляв вплив обсяг фінансових інвестицій, їхнє спрямування і структура, умови оподаткування. Слід зазначити, що з другого півріччя 1997 р. прибуток, отриманий від володіння корпоративними правами та державними цінними паперами суб'єктами господарювання, оподатковується.

По-четверте, це діяльність, пов'язана з отриманням позареалізаційних при­бутків і виникненням позареалізаційних витрат (збитків) підприємств [26, 66-67].

До них включали:

–        прибутки і збитки минулих років, що були виявлені у звітному періоді;

–        невідшкодовані збитки від надзвичайних ситуацій (стихійних лих, пожеж, аварій);

–        надходження боргів, списаних раніше як безнадійні;

–        штрафи, пені, неустойки, що надходили за порушення господарських договорів суб'єктами господарювання у зв'язку із застосуванням фінансових санкцій;

–        штрафи, отримані за несвоєчасне погашення податкового кредиту з державного бюджету;

–        кредиторська заборгованість між підприємствами недержавної форми власності, щодо якої минув термін позовної давності;

–        дебіторська заборгованість, щодо якої минув термін позовної давності;

–        прибуток від завищення цін і тарифів;

–        курсова різниця від операцій в іноземній валюті;

–        прибуток (збиток) від ліквідації основних засобів;

–        вартісна різниця відвантаженої та отриманої частини виконаного повністю бартерного контракту;

–        прибуток (збиток) від спільної діяльності [26, 68].

Слід звернути увагу, що отримання прибутку суб'єктами господарювання було пов'язане з діяльністю не тільки на території України, а й за її межами.

Засоби або майно, отримані підприємством безкоштовно, до складу прибутку не включалися.

З прийняттям Закону "Про внесення змін і доповнень в Закон України "Про оподаткування прибутку підприємств" [3] від 22 травня 1997 року податкові адміністрації здійснюють контроль за правильністю визначення оподаткованого прибутку. Установлена методика визначення оподаткованого прибутку безпосередньо не зв'язана з формуванням прибутку підприємств, як фінансового результату їхньої діяльності.

Однак послаблення контролю за формуванням прибутку з боку податкових органів не зменшує значення цього показника для підприємства. Прибуток залишається джерелом сплати податків, формування фінансових ресурсів підприємств. Тому формування загального прибутку, його збільшення мають важливе значення для кожного підприємства – суб'єкта господарської діяльності. Управління цими процесами займає важливе місце у фінансовому менеджменті.

З проведенням реформування бухгалтерського обліку і фінансової звітності в Україні з 2000 р. відповідно до міжнародних стандартів відбуваються зміни в методиці визначення прибутку підприємств. На рис. 2.3 показано схему формування прибутку підприємства з урахуванням змін у бухгалтерському обліку та звітності.

Рис. 2.3. Структурно-логічна схема формування прибутку підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку в Україні [26, 71]

Облік і визначення фінансових результатів – прибутку (збитку) здійснюється за такими видами діяльності підприємства: звичайна діяльність, у тому числі операційна, та інша звичайна діяльність; діяльність, пов'язана з виникненням надзвичайних подій. У свою чергу, операційна діяльність поділяється на основну та іншу операційну діяльність.

Отримання прибутку від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) залежить від здійснення основної діяльності суб'єктів господарювання. Прибуток є складовою частиною виручки від реалізації. Однак на відміну від виручки, надходження якої на поточний рахунок підприємства фіксується регулярно, обсяг отриманого прибутку визначається тільки за певний період (квартал, рік) на підставі даних бухгалтерського обліку.

Реально формування прибутку на підприємстві відбувається в міру реалізації продукції. Згідно із законодавчими актами України момент реалізації визначається за датою відвантаження продукції (товарів), а для робіт (послуг) – за датою фактичного виконання (надання) таких, або за датою зарахування коштів покупця на банківський рахунок постачальника.

Однак незалежно від визначення моменту реалізації в законодавчих актах реальне формування на підприємстві прибутку від реалізації продукції має місце тільки за умови, коли така відбувається насправді, тобто коли кошти від покупця надходять на банківський рахунок постачальника.

Визначення моменту реалізації за датою відвантаження товарів і встановлення податкових зобов'язань підприємств згідно з цією датою може призводити до використання оборотних коштів підприємств на сплату податків, погіршання їхнього фінансового стану.

На рис. 2.4 наведено структурно-логічну схему формування прибутку від реалізації продукції, а також названо основні показники, що впливають на прибуток від реалізації.

Рис. 2.4. Структурно-логічна схема формування прибутку від реалізації продукції [26, 71]

Прибуток від реалізації продукції безпосередньо залежить від двох основних показників: обсягу реалізації продукції та її собівартості. На зміну обсягу реалізації продукції впливає зміна обсягу виробництва, залишків нереалізованої продукції, частки прибутку в ціні продукції (рентабельність продукції).

Треба звернути увагу на те, що зміна обсягу виробництва, залишків нереалізованої продукції справляють вплив не тільки на обсяг реалізації продукції, а й на її собівартість, оскільки змінюються умовно-постійні витрати (за зміни обсягу виробництва продукції); витрати на зберігання продукції, інші витрати (за зміни залишків нереалізованої продукції).

Істотний вплив на обсяг реалізації продукції, а також і на прибуток від реалізації справляє розмір прибутку, що включається в ціну виробів. За умов формування ринкової економіки державного регулювання рентабельності продукції, як правило, уже нема. Отже, створюється можливість збільшення прибутку підприємства за рахунок збільшення частки прибутку в ціні окремих виробів. Цьому сприяє брак належної конкуренції, монопольне становище деяких підприємств у виробництві та реалізації багатьох видів продукції.

Отже, можна зробити висновок, що можливості підприємств впливати на обсяг прибутку від реалізації, змінюючи обсяги виробництва продукції, залишки нереалізованої продукції, її рентабельність, є досить суттєвими.

Розглянемо вплив на формування прибутку собівартості продукції (робіт, послуг). Собівартість є узагальнюючим, якісним показником діяльності підприємств, показником її ефективності. Є певні особливості у формуванні собівартості продукції (робіт, послуг) залежно від сфери діяльності, галузі господарства.

Узагальнено можна дати таке визначення собівартості.

Собівартість продукції (робіт, послуг) – це виражені в грошовій формі поточні витрати підприємства на їх виробництво (виконання).

Витрати на виробництво продукції утворюють виробничу собівартість.

Як уже було сказано, підприємство може суттєво впливати на формування собівартості. Однак при цьому необхідно взяти до уваги таке.

По-перше, склад (перелік) витрат, що їх можна відносити на собівартість, регламентований законодавством. Протягом 1996 р. Постановами Кабінету Міністрів України були затверджені "Типові положення з питань планування, обліку і калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг), у промисловості, сільському господарстві, будівництві, торгівлі, собівартості науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт".

На основі "Типових положень" розроблено галузеві, відомчі положення, інструкції, що визначають порядок визначення планової і фактичної собівартості продукції (робіт, послуг).

Витрати виробництва, що включаються в собівартість продукції (робіт, послуг), групуються за такими елементами: матеріальні витрати, витрати на оплату праці, відрахування на соціальні заходи, амортизація основних фондів і нематеріальних активів, інші витрати.

По-друге, у складі витрат, що включаються в собівартість, розмір деяких із них також регулюється державою встановленням нормативів відрахувань. Це передусім стосується таких елементів витрат:

–        відрахування на соціальні заходи (державне пенсійне страхування, соціальне страхування, страхування на випадок безробіття);

–        амортизація основних засобів і нематеріальних активів;

–        витрати на фінансування ремонту й поліпшення основних фондів;

–        інші витрати (податки на землю і на транспортні засоби, відрахування в Державний інноваційний фонд, комунальний податок) [26, 72].

Вплив підприємств на названі елементи витрат є обмеженим. Однак і він можливий через належне управління показниками, до яких застосовуються встановлені нормативи відрахувань: витрати на оплату праці, структура і джерела її виплати; вартість основних виробничих фондів, що належать підприємству, їх структура і джерела формування.

У Законі "Про оподаткування прибутку підприємств" [4] від 22 травня 1997 року і прийнятих до нього доповненнях не згадується категорія "собівартість", бо розрахунок оподаткованого прибутку базується на обчисленні валового доходу і його наступному коригуванні. Однак з цього не слід робити висновку про ліквідацію собівартості як показника діяльності підприємства, що поспішили оголосити деякі економісти після прийняття названого закону.

Без обчислення собівартості неможливо визначити фінансовий результат виробничо-господарської діяльності підприємства. Скорочення витрат на виробництво продукції, тобто зниження її собівартості, є важливим фактором збільшення прибутку від реалізації. Цього можна досягти за рахунок використання численних факторів, що впливають на скорочення витрат на виробництво продукції. Для цього необхідно знати: повний перелік указаних витрат; особливості складу і формування витрат з урахуванням сфери й галузі діяльності підприємства.

Слід зазначити, що нині підприємства всіх форм власності отримали більше самостійності в прийнятті рішень щодо формування собівартості. Однак вони не можуть порушувати чинних законодавчих і нормативних документів, що регламентують ці питання.

Відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку, що набули чинності з 2000 року (зокрема за положенням бухгалтерського обліку 9 "Запаси"), собівартість реалізованої продукції складається з виробничої собівартості продукції, яку було реалізовано протягом звітного періоду, нерозподілених постійних загальновиробничих витрат та наднормативних виробничих витрат.

До виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) включають:

–        прямі матеріальні витрати;

–        прямі витрати на оплату праці;

–        інші прямі витрати;

–        загальновиробничі витрати.

Перелік і склад статей калькулювання виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) установлюється підприємством.

Витрати, пов'язані з операційною діяльністю, які не включаються до виробничої собівартості реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг), поділяються на:

–        адміністративні витрати,

–        витрати на збут;

–        інші операційні витрати [26, 73].

Отже, справжнім доходом є чистий доход (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) (ЧД), який розраховується шляхом вирахування з доходу (виручки) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) (Д) податку на додану вартість (ПДВ), акцизного збору (AЗ), інших зборів або податків з обороту (ІЗП) та інших вирахувань з доходу (ІВ).

РОЗДІЛ 2: Аналіз формування і використання виручки підприємства

Висновки

Отже, виручка від реалізації продукції (послуг) – грошові кошти, отримані за поставлену покупцям продукцію або надані послуги. Залежить від обсягу реалізованої продукції, її асортименту, якості і сортності, рівня цін. Своєчасність і повнота надходжень виручки від реалізації продукції сприяє нормальному фінансовому становищу об'єкта господарювання.

Прямий вплив на розмір виручки здійснює обсяг (кількість) реалізованої продукції, який залежить від обсягу виробництва товарної продукції, та рівень відпускних цін, який залежить від якості і споживчих властивостей продукції.

При продажу продукції та товарів у сучасних умовах застосовуються фіксовані, регулюючі та вільні ціни.

Фіксовані ціни встановлюються державними органами на окремі види продукції, послуг, які мають важливе соціальне значення (ціни на проїзд у залізничному та міському пасажирському транспорті, тарифи на електроенергію для населення тощо).

Регулюючі ціни – це ціни, збільшення яких обмежене державою за допомогою введення граничного їх рівня чи встановлення граничного рівня рентабельності.

Вільні (договірні) ціни встановлюються з урахуванням попиту та пропозиції або за домовленістю покупця з продавцем. У даному випадку розмір прибутку, закладений в ціну, не обмежується.

На підприємстві виручка від реалізації продукції – це важливий об'єкт планування. На плануванні величини виручки від реалізації базується все фінансове планування підприємства.

Прибуток є найважливішим показником, який дає узагальнену характеристику всій виробничо-фінансовій діяльності підприємства. В отриманому прибутку відображається виконання таких важливих якісних показників, як підвищення продуктивності праці, зниження собівартості та підвищення якості продукції, використання виробничих фондів. Крім того, прибуток є основним джерелом розширення основних і обігових фондів, діючим фактором, який стимулює (за допомогою створення та використання фондів економічного стимулювання) досягнення більш високих показників виробництва, джерелом доходів Держбюджету.

Прибуток є важливим показником ефективності виробничо-господарської діяльності, а також джерелом формування централізованих і децентралізованих фінансових ресурсів.

Отриманий підприємством прибуток є об'єктом розподілу. У розподілі прибутку можна виділити два етапи. Перший етап – це розподіл загального прибутку.

Другий етап – це розподіл і використання прибутку, що залишився в розпорядженні підприємств після здійснення платежів до бюджету. На цьому етапі можуть створюватися за рахунок прибутку цільові фонди для фінансування відповідних витрат.

Література

1.             Конституція України // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30.

2.             Господарський кодекс України.

3.             Закон України "Про внесення змін і доповнень в Закон України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 22 травня 1997 р.

4.             Закон України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 22 травня 1997 р.

5.             Балабанов И.Т. Основы финансового менеджмента. Как управлять капиталом. – М.: Финансы и статистика, 1994. – 692 с.

6.             Білик М.Д. Управління фінансами підприємств. – К.: Знання, 1999. – 362 с.

7.             Бойчик М.І., Харів П.С., Хопчан М.І. Економіка підприємства. – Львів: Сполом, 1998. – 212 с.

8.             Бригхем Ю., Гапенски Л. Финансовый менеджмент: Полный курс: В 2-х т. / Пер. с англ. под ред. В.В. Ковалева. СПб. : Экономическая школа, 1998. Т. 1. – 497 с.

9.             Ван Хорн Дж. К. Основы управления финансами. – М.: Финансы и статистика, 1996. – 788 с.

10.        Герасимчук В.Г. Стратегічне управління підприємством. – К.: КНЕУ, 2000. – 392 с.

11.        Глухов В., Бахрамов Ю. Финансовый менеджмент. – СПб: Питер, 1995.– 628 с.

12.        Калина А. и др. Рынок ценных бумаг. – К.: МАУП, 1999. – 258 с.

13.        Короленко М.В. Дивідендна політика акціонерного товариства // Фінанси України. – 2000. – №2. – С. 58-63.

14.        Крайник О.П., Клепикова З.В. Фінансовий менеджмент: Навч. посіб. – Львів: Інтелект, К.: Дакор, 2000. – 260 с.

15.        Максимовский С.Д. Акционерные общества. – М.: ЮНИТИ, 1998. – 473 с.

16.        Нікбахт Е. , Гропеллі А. Фінанси / Пер з англ. – К.: Вік, Глобус, 1992. – 569 с.

17.        Основы предпринимательской деятельности (Экономическая теория Маркетинг Финансовый менеджмент) / Под ред. В.М. Власовой. – М.: Финансы и статистика, 1994. – С. 372-465.

18.        Основы предпринимательской деятельности / Под ред. Ю.Осипова. – М.: Прогресс 1992. – 432 с.

19.        Пересада А.А. Основы инвестиционной деятельности. – К.: Либра, 1996, С. 6‑51, 204-225.

20.        Петрович Й.М. Економіка виробничого підприємництва. – К.: Знання, 2001. – 462 с.

21.        Покропивний С.Ф., Колот В.М. Підприємництво: стратегія, організація, ефективність. – К.: КНЕУ, 1998. – 352 с.

22.        Слав'юк Р.А. Фінанси підприємств: Навч. посібник. Вид. 2-ге, доповн. і переробл. – Луцьк: Ред. – вид. відд. "Вежа" Волин. держ. ун-ту ім. Лесі Українки, 2001. – 456 с.

23.        Суторміна В.М. та ін. Фінанси зарубіжних корпорацій. – К.: Знання, 1993. – 304 с.

24.        Філімоненков О.С. Фінанси підприємств: Навчальний посібник. – К.: Ельга, Ніка-Центр, 2002. – 360 с.

25.        Фінанси підприємств: Навчальний посібник: Курс лекцій / За ред. д.е.н., проф. Г.Г. Кірейцева. – Київ: ЦУЛ, 2002. – 268 с.

26.        Фінанси підприємств: Підручник / Керівник авт. кол. і наук. ред. проф. А.М. Поддєрьогін. 3-тє вид., перероб. та доп. – К.: КНЕУ, 2000. – 460 с.

27.        Фінансова діяльність підприємства. – К.: Либідь, 1998. – 546 с.

28.  Фінанси підприємств: Навчальний посібник : Курс лекцій / За ред.д. е. н. , проф.Г.Г.Кірейцева. –Київ: ЦУЛ,2002. – С. 76-100

29. Підручник для студ. вузів/П. А. Лайко, М. В. Мних. – К.: Знання України, 2004.- С.75-89.

30. Фінансово- кредитні відносини в АПК / За ред.. П. Т. Каблука, М. Я. Дем’яненка. – К.: Ун-т аграрної економіки УААН, 1996. – 286 с.

31. Фінанси підприємств: Навч. посіб. для студ. вищ. закладів/ Р. А. Слав’юк. – Вид., 3- є , перероб. дооп. –К.: Центр навчальної літератури, 2004. – 460 с.

32. Фінанси підприємств: Підручник / А.М. Поддєрьогін, М.Д. Білик, Л.Д. Буряк та ін.; Кер. Кол. Авт. і наук. ред. проф. А.М. Поддєрьогін. – 5 – те вид., перероб. та допов. – К.: КНЕУ, 2004 – 546с.

33.  Закон України «Про підприємства в Україні» // Голос України. – 1991 р.

34.  Аграрна економіка: Підручник / Д.К. Семенда, О.І. Здоровцов, П.С. Ко­тик, О.О., Школьний О.Л. Бурляй, М.А. Коротєєв, Л.Ф. Бурик, А.П. Бурляй, А.І. Кисіль, К.Г. Гайдай: За ред. Д.К. Семенди та О.І. Здоровцова. – Умань, 2005. – 400 с.

35. Волошка В. Мінімізація витрат за повного дотримання агротехнологій // Пропозиція. – №8-9. – 2003.

36.  Гальчинський А. С., Єщенко П. С., Палкін Ю.І. Основи економічної теорії. К., Вища школа, 1995.