Вексельне право

Вексельне право, основоположні елементи якого виникли  ще у XII ст., розвивалося під загальним  впливом удосконалення товарно-грошових відносин та обміну. Разом із тим  у різних країнах йому були властиві суттєві відмінності, викликані  неоднаковим тлумаченням норм вексельних законів — навіть у державах, пов'язаних тривалими взаємовідносинами. Такі відмінності впродовж багатьох віків набули досить значних масштабів і стали гальмувати розвиток міжнародних економічних та культурних зв'язків. Це непокоїло багатьох економістів і правий-ків та підштовхувало їх до взаємодії у прагненні виправити становище.

З метою вдосконалення  відносин вексельного права ще у 1870 р. було проведено кілька міжнародних  конференцій. Намагання врегулювати  розбіжності у тлумаченні вексельних норм тривали і впродовж наступних років. Особливо плідними вони стали тоді, коли почали проводитися у межах правового поля Ліги Націй. Провідною для формування міжнародно визнаних норм вексельного права стала Женевська конференція 1930 р., яка прийняла три вексельні конвенції.

Першим і найважливішим  зі згаданих документів стала Конвенція  № 358. Вона виробила й затвердила Уніфікований закон про переказні та прості векселі, що був викладений у Додатку  № 1 до цієї Конвенції англійською  та французькою мовами. Спільне розуміння правових засад простого і переказного векселя у той час виявили 20 країн. У Додатку № 2 вони зобов'язалися ввести до національних законодавств спеціальні положення, які у разі потреби регулюватимуть відносини платежу за переказним векселем на їхніх територіях, уточнюватимуть форму авалю, курс національної валюти, форму протесту, особливості акцепту тощо.

Згодом до вказаної Конвенції  приєдналися інші країни, утворивши  так звану Женевську систему  вексельного права. Радянський Союз підписав положення Женевських конвенцій 25 листопада 1936 р., а Постановою ЦВК і РНК СРСР № 104/1341 від 7 серпня 1937 р. на всій території країни було введено "Положення про переказний і простий вексель", яке майже дослівно передає текст Уніфікованого закону. Але прагнення зробити цей документ максимально доступним для тодішнього рівня освіти населення, не допустити різного тлумачення одних і тих же норм призвело до надмірно спрощеного викладу. Нині зроблено новий науково обгрунтований переклад, який суттєво уточнює окремі моменти й ширше використовує міжнародно визнану спеціальну термінологію.

Після проголошення незалежності своє визнання положень Женевської конференції  підтвердила й Україна, прийнявши  Закон "Про правонаступництво  України" від 12 вересня 1991 р. А сам факт відновлення вексельного обігу в Україні засвідчено Постановою Верховної Ради "Про застосування векселів у господарському обороті України" від 17 червня 1992 р. Наступні законодавчі акти створили необхідне правове поле для початку функціонування векселя як провідного інструменту фінансово-господарського життя, сприяли розробці механізму його використання, ефективну взаємодію складових якого має забезпечити нормативна база Закону України "Про обіг векселів в Україні".

До сучасної Женевської системи  вексельного права входять Австрія, Бельгія, Бразилія, Угорщина, Греція, Данія, Італія, Люксембург, Монако, Нідерланди, Норвегія, Польща, Португалія, Фінляндія, Франція, Німеччина, Швейцарія, Швеція, Японія. На місці СРСР утворилося 15 незалежних держав, котрі також визнали своє правонаступ-ництво як країни, що приєдналися до даної системи. Ще ряд країн безпосередньо не приєдналися до Женевської конвенції, але, спираючись на її основоположні засади, напрацювали і ввели вдію свої національні вексельні закони. Тому їх можна також вважати учасниками вказаної системи. Це Алжир, Аргентина, Афганістан, Болгарія, Бенін, Буркіна-Фасо, Бурунді, Ватикан, Габон, Гаїті, Гвінея, Ефіопія, Заїр, Індонезія, Йорданія, Ірак, Ісландія, Камбоджа, Камерун, Конго, Коста-Рика, Кот-дЧвуар, Кувейт, Лаос, Ліван, Мавританія, Мадагаскар, Малі, Марокко, Нігер, Нідерланди, Антільські Острови, Парагвай, Пг-ру, Південна Корея, Руанда, Румунія, Саудівська Аравія, Сенегал, Сирія, Словаччина, Суринам, Того, Туніс, Туреччина, Центрально-Африканська Республіка, Чехія, республіки колишньої Югославії.

Цей перелік свідчить, що з великих країн світу до Женевської Конвенції не приєдналися лише Велика Британія і США. Спираючись на англійський  закон про переказні векселі (Bill of Exchange Act) від 18 серпня 1882 p., вони разом з іншими країнами утворили англійсько-американську систему вексельного права.

До країн, що грунтують  свої національні вексельні закони на цій системі, входять Австралія, Багамські Острови, Бермудські Острови, Ботсвана, Бірма, Велика Британія, Вірджинські Острови, Гана, Гренада, Гонконг, Зімбабве, Ізраїль, Індія, Ірландія, Канада, Кенія, Кіпр, Колумбія, Лесото, Малайзія, Нова Зеландія, Намібія, Нігерія, Пакистан, Пуерто-Ріко, Свазіленд,й Судан, США, Танзанія, Уганда, Фіджі, Філіппіни, Шри-Ланка, Південно-Афри-канська Республіка, Ямайка.

Самостійну групу утворюють  держави, чиє вексельне законодавство  не входить ні до Женевської, ні до англійсько-американської  систем вексельного права.

Це такі країни, як Болівія, Венесуела, Гватемала, Гондурас, Домініканська Республіка, Єгипет, Іран, Іспанія,

Колумбія, Куба, Ліхтенштейн, Мексика, Нікарагуа, Панама, Сальвадор, Сан-Марино, Таїланд, Тайвань, Уругвай, Чилі. Вексельне право в цих  країнах є складовою торговельного  права.

Водночас існують країни, які мають власні норми вексельного права, що суттєво відрізняються від правил інших систем. А в деяких державах вексельний обіг узагалі не діє, тому вексель, надісланий сюди, може бути визнаний недійсним. Ці особливості важливо знати всім учасникам міжнародних економічних відносин, аби повністю враховувати ті специфічні нормативні акти, що впливатимуть на виконання вексельних угод.

Практика міжнародних  розрахунків зобов'язує чітко уявляти  собі розбіжності між найдосконалішими й найпотужнішими вексельними системами світу — Женевською та англійсько-американською. Основними з них є такі.

По-перше, різне тлумачення чинників визнання недійсності векселя. Зокрема, якщо за Женевським Уніфікованим законом відсутність будь-якого  з восьми обов'язкових реквізитів є підставою для визнання документа недієздатним як переказний вексель, то англійський закон про переказні векселі вимагає наявності лише таких елементів: безумовного наказу сплатити певну грошову суму; терміну платежу; найменування платника; найменування отримувача або зазначення, що вексель сплачується пред'явникові; підпису векселедавця (трасанта). За англійським законом вексель вважається дійсним навіть тоді, коли він не має "вексельної мітки", недатований, не вказує місця пред'явлення або місця платежу.

По-друге, неоднакове визнання меж оборотності векселя. Згідно з Уніфікованим законом, оборотність визнається за будь-яким векселем, а за англійсько-американською системою навіть вексель із застереженнями, що забороняють його передання, буде дійсним між сторонами, але не може бути оборотним.

По-третє, у Женевській системі  прийнято, що трасант, виставляючи вексель, може скласти з себе відповідальність за акцепт, але будь-які застереження з метою складання з себе відповідальності за платіж уважаються недієздатними. За англійсько-американським законодавством трасант має право скласти з себе відповідальність і за акцепт, і за платіж.

По-четверте, неузгодженість визнання недійсності векселя у  випадках виявлення фальшивих підписів. За Уніфікованим законом фальшиві підписи або підписи недієздатних чи вигаданих осіб не позбавляють дієздатності підписів інших векселезобов'язаних, тому добросовісна оплата боржником такого векселя законному кредиторові є правильною. Англійсько-американська система передбачає інше. Підроблений або неповноважний індосамент визнається цілком недійсним, а внаслідок цього власник такого векселя не є законним векселетримачем, тому сплата йому визначеної суми не позбавляє боржника від його вексельного зобов'язання.

По-п 'яте, якщо за Женевською системою зазначення у векселі процентної ставки допускається тільки у векселях із терміном платежу після пред'явлення і у визначений строк після пред'явлення, а в будь-якому іншому векселі вважається недійсним, то в англійсько-американській системі застереження про сплату процентів може бути у будь-якому векселі.

По-шосте, фактично визнаючи загальні вимоги до точного визначення терміну платежу, англійсько-американське законодавство дозволяє виставляти векселі терміном після настання або у визначений час від настання якоїсь певної події, що має відбутися. Такими, наприклад, є векселі, виписані терміном "Після настання навігації" або "На час проведення щорічного ярмарку", та ін.

За Женевською Конвенцією переказний вексель, що підлягає оплаті у визначений час від пред'явлення, має бути презентований до акцепту протягом року від дня видачі. Англійсько-американська система не передбачає конкретності, вказуючи для таких векселів "розумний термін".

По-сьоме, певні відмінності  в оплаті векселів. Женевська система  вимагає оплату векселя у тій же валюті, якою виражена вексельна сума, а у випадку, коли дана валюта не має обігу, борг може сплачуватися місцевою валютою за курсом на день настання терміну платежу або на день платежу, якщо прострочено вексель. Англійським законом передбачено оплату у фунтах стерлінгів, а американським — оплату доларами за чековим курсом, що діє на день терміну платежу за векселем.

По-восьме, неоднакове ставлення  до пред явницьких векселів. Женевська  Конвенція не допускає існування  таких векселів, тому в кожному дієздатному векселі слід указувати найменування особи чи наказу того, кому потрібно здійснити платіж. Англійсько-американська система передбачає обіг векселів на пред'явника. Як різновид пере-казного векселя остання розглядає і чек, що не визнається Женевською системою.

По-дев 'яте, різні  терміни здійснення протесту. Якщо за Уніфікованим законом протест здійснюється у наступний день після ненадходження платежу або впродовж двох наступних робочих днів, то за англійсько-американським правом протест можна вчинити лише у день ненадходження платежу. Цим же правом не визнається авалювання векселів, а процентна ставка може вказуватися у будь-якому векселі.

По-десяте, розбіжність  у тлумаченні термінів позовної давності. Зокрема, у Великій Британії діє  шестирічний термін позовної давності від дня виникнення прав позову, у США терміни позовної давності різняться навіть в окремих штатах, але не перевищують шести років. Женевська система передбачає припинення позовних вимог до акцептанта після збігу трьох років від настання строку платежу. Водночас в обох системах вексельного права загальними закономірностями були й залишаються вдосконалення вексельних відносин, напрацювання такого досвіду і законодавчого Його нормування, які забезпечують динамічне зростання високоорганізованої ринкової економіки.

Усунений колізій  між національними вексельними  законами

Термін "колізії" у даному випадку означає розбіжність  або суперечність положень вексельних законів, що регулюють однакові суспільні  відносини в різних країнах. Виникнення таких колізій об'єктивно пов'язане  з національною специфікою і традиціями. В тексті векселя враховується безліч юридичних аспектів договірних відносин, які відображають тривалий історичний процес становлення вексельного обігу в кожній країні, його законодавчого оформлення і врахування необхідності однозначного тлумачення положень вексельних угод.

Колізії вексельного  права виникають через те, що з  моменту видачі й до погашення  векселі вільно переходять від однієї особи до іншої не лише в межах  окремої країни, а й на території  різних держав, стаючи міжнародними фінансовими  документами, що обслуговують потреби міжнародних економічних відносин і культурних зв'язків. Неоднакове тлумачення зобов'язань і прав учасників вексельного процесу породжує непорозуміння, які покликана усувати Женевська Конвенція № 359.

З метою врегулювання проблем правового забезпечення вексельного обігу ця Конвенція містить комплекс норм колізійного права, котрі вказують, який вексельний закон і якої держави має застосовуватися у вирішенні кожного міжнародного казусу. При цьому положення про переказні та прості векселі однозначно тлумачаться в країнах, що визнали Женевську систему вексельного права, і в тих, що не приєдналися до неї. Таким чином, дана конвенція уніфікує правила та принципи повсюдного застосування низки основоположних колізійних норм.

По-перше, конвенція забезпечує однакове розуміння векселездатності — активної та пасивної. Активна векселе-здатність означає можливість набувати права за векселем, в тому числі володіти функцією кредитора — набувача векселя. За нормами Женевської системи активна векселездатність охоплює права кредитора і зобов'язання боржника. Вона не може обмежуватися з будь-яких причин. Ось чому положення українського вексельного законодавства до прийняття закону України "Про обіг векселів в Україні" про виключне вексельне право юридичних осіб і заборону векселездатності фізичних осіб було несумісним не лише з міжнародним вексельним правом, а й із нормами цивільного права.

Пасивна векселездатність виражається  у можливості й праві брати  на себе вексельні зобов'язання. Переважно  вона сягає масштабів цивільної дієздатності будь-якої фізичної чи юридичної особи. Але її дії з тих або інших причин, що випливають з національних особливостей цивільної правоздатності, можуть обмежуватися. Наприклад, у світі діє загальна формула: зобов'язуватися у векселях здатний той, хто володіє правом зобов'язуватися договірно. За англійсько-американською системою векселездатність тісно пов'язана з громадянством. Зокрема, правоздатність фізичних осіб визначається законом до-міциляції, а юридичних осіб — законом "ділової осілості". Тобто світове законодавство спирається на загальновизнану формулу: вексельні зобов'язання здатний брати кожний громадянин, який володіє правом брати договірні зобов'язання. Звідси, повторимо, векселездатність фізичних осіб визначається громадянством, а юридичних — місцем реєстрації.

Слід наголосити, що і  світове законодавство допускає певні обмеження. Насамперед це обмеження  зобов'язань іноземців, які взяті  ними на території дії чужого вексельного  закону, але, з одного боку, не мають  значення для векселездатності, що діє на основі закону його країни, а з іншого — невідомі чужому вексельному законові. Отож, український підприємець, що видав вексель, трасуючи його до Канади, не може ґрунтуватися на своїй вексельній неспроможності за українським законодавством при розгляді справи у канадському суді, тому що в Канаді вона невідома.