Суть і структура грошового ринку

МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ І НАУКИ  УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ  ПІДПРИЄМНИЦТВА ТА ПЕРСПЕКТИВНИХ  ТЕХНОЛОГІЙ 
 
 

Кафедра фінансів 
 
 
 
 
 
 

     РЕФЕРАТ

     З ДИСЦИПЛІНИ: “Гроші та кредит” 

     на  тему:

     “ Суть і структура грошового ринку ” 
 
 
 
 
 
 
 
 

Виконала:

ст. гр. ФК-31

Бурбура М.Є.

Перевірила:

викл. Вермінська О.М. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

      ЛЬВІВ   2010

     Вступ

     Відомо, що ринок за своїм призначенням на регулярній основі забезпечує взаємодію  попиту і пропозиції на товари та послуги, інакше кажучи, зводить продавців  і покупців. Гроші є специфічним  товаром, застосування якого регулюється не лише конкретно визначеними, а й загальними принципами ринкової економіки. Виходячи з цього можна дати таке визначення: ринок грошей (монетарний ринок) ¾ мережа спеціальних інститутів, що забезпечує взаємодію попиту та пропозиції на гроші як специфічний товар.

     Слід  підкреслити, що гроші не “продаються” і не “купуються” у тому ж  розумінні, що продаються і купуються  звичайні товари за відповідними цінами. Тут вкладено інший смисл ¾ гроші обмінюються на інші ліквідні активи за альтернативною вартістю, яка вимірюється через норму позичкового процента. Тому грошовий ринок є складовою частиною, відповідним сегментом фінансового ринку, де здійснюються короткострокові депозитно-позичкові операції. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     Грошовий  ринок — складова частина грошового обороту, його ключовий елемент. Він виступає як механізм перерозподілу грошових коштів між секторами і суб'єктами економіки, збалансування окремих грошових потоків та грошового обороту в цілому.

     Грошовий  ринок стихійно виник у кожній країні для того, щоб забезпечити проведення банківських операцій в національній валюті. На грошовому ринку здійснюються операції двох типів:

•  операції комерційних банків між собою, цей сегмент ринку називається “міжбанківський ринок”;
•  операції комерційних банків та уряду з центральним банком, цей сегмент ринку називається “Відкритий ринок”.

     Грошовий  ринок обслуговує короткотермінові ¾ строком від кількох годин до одного року угоди. Назва терміну, однак, не повинна вводити в оману, оскільки основними інструментами грошового ринку виступають не гроші у вигляді готівки, а різноманітні фінансові активи, які за своєю ліквідністю наближаються до готівкових грошей і порівняно легко можуть бути перетворені у платіжні засоби. [2]

     Ринок грошей у більшості країн складається із міжбанківського ринку та ринку короткострокових цінних паперів.

     Найбільш  питому вагу на ринку мають операції на міжбанківському ринку, які являють  собою короткотермінові угоди з  приводу незабезпечених кредитів. За допомогою міжбанківського ринку  комерційні банки можуть балансувати потреби, як в оперативній, так і поточній ліквідності. Іншими словами, за допомогою міжбанківського ринку відбувається горизонтальне балансування ліквідності всередині кредитної системи. Крім цього, операції на міжбанківському ринку дають змогу банкам отримувати додаткові прибутки, управляти процентними та валютними ризиками.

     У грошового ринку нема визначеної локалізації; його учасниками (суб¢єктами) виступають: банки, держава, спеціальні фінансово-кредитні інститути та інші посередницькі організації, котрі продають і купують, як правило, короткострокові боргові зобов¢язання. Інструментами ринку грошей служать: скарбницькі та комерційні векселі, облігації, бони, депозитні сертифікати, банківські акцепти тощо.

     Безперечно, його головні учасники ¾ комерційні банки, які постійно або перемінно можуть виступати в якості продавців, покупців або посередників. На грошовому ринку між банками ведеться оперативна, дуже пожвавлена торгівля, де окремі банки відчувають тимчасову потребу в грошових коштах, а інші мають тимчасовий надлишок ліквідних коштів і намагаються прибутково розмістити ці кошти.

     Комерційні  банки мобілізовують тимчасово  вільні грошові кошти клієнтів у  формі вкладів та депозитів. Частка залучених коштів складає фонд обов¢язкових резервів, які комерційні банки зобов¢язані тримати в Національному банку у визначених пропорціях до вартості своїх зобов¢язань (пасивів). Решта коштів може бути використана для проведення операцій на міжбанківському грошовому ринку. Такі операції здійснюються, по-перше, для вирівнювання міжбанківського платіжного обороту. По-друге, банки, які мають надлишкову ліквідність, намагаються розмістити ці кошти таким чином, щоб вони приносили доход у формі процентів. [5]

     Держава також виходить на грошовий ринок як позичальник шляхом розміщення та реалізації державних цінних паперів серед його учасників. За своїми ознаками такі цінні папери характеризуються високою номінальною вартістю, емісією у формі торгів (аукціонів) із обов¢язковим записом на окремий рахунок у центральному банку, які б активно працювали на вторинному ринку. Нині Національний банк впроваджує в практику загальноприйняті у світовій банківській системі механізми регулювання процесами на грошово-кредитному ринку. А це і кредитні аукціони, і вексельне редисконтування і депозитні сертифікати тощо. Передбачається, що аукціони з розміщення державних цінних паперів проводитимуться регулярно. Для забезпечення ліквідності цінних паперів і капіталізації боргу запроваджується механізм використання державного майна, маються на увазі основні фонди, земля, рудники, золото, валюта тощо. Розпочатий випуск державних цінних паперів у подальшому дасть можливість в принциповому плані змінити взаємовідносини між Національним банком та Міністерством фінансів у питанні джерел покриття дефіциту державного бюджету.

     Центральний банк майже завжди виступає на грошовому  ринку в ролі позикодавця. Його завдання ¾ надавати банківській системі позики, щоб комерційні банки в свою чергу позичали гроші іншим економічним агентам. Національний банк передбачає кредитувати комерційні банки через викуп цінних паперів, та дисконтні операції з векселями.

     Для Національного банку грошовий ринок ¾ надійний важіль взаємодії на ліквідні кошти комерційних банків, а через них ¾ на процентні ставки і грошову масу; тому центральний банк очолює і фактично здійснює керівництво грошово-кредитним ринком.

     Поряд з традиційними учасниками на ринку  грошей функціонують посередницькі  організації. Це позабіржові маклери, котрі обмежуються тим, що зводять кредиторів і позичальників, і живуть на комісійних, які їм виплачують позичальники; ділингові контори, облікові дома, які мають статус банків і здійснюють грошові операції, позичаючи в одних учасників ринку, щоб дати в борг іншим, і отримують прибуток на різниці процентних ставок. В Україні нині створюється мережа регіональних ділингових центрів для здійснення операцій з державними цінними паперами, кредитними ресурсами як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках. [1]

     Появились нові учасники ринку ¾ фінансові та страхові компанії, пенсійні фонди. Нині вони випускають короткострокові зобов¢язання і продають кредиторам або самі виступають у ролі кредитора.

     Для вивчення механізму функціонування грошового ринку важливе значення має також його структуризація. Вичленення окремих сегментів ринку можна здійснити за кількома критеріями:

• за видами інструментів, що застосовуються для переміщення грошей від продавців до покупців;
• за інституційними ознаками грошових потоків;
• за економічним призначенням грошових коштів, що купуються на ринку. [4]

     За  першим критерієм, як зазначалося в  підрозділі 3.2, у грошовому ринку можна виділити три сегменти: ринок позичкових зобов’язань, ринок цінних паперів, валютний ринок. Хоча в організаційно-правовому аспекті ці ринки функціонують самостійно, між ними існує тісний внутрішній зв’язок. Грошові кошти можуть легко переміщатися з одного ринку на інший, одні й ті ж самі суб’єкти можуть здійснювати операції одночасно чи поперемінно на кожному з них.

     За  інституційними ознаками грошових потоків  можна виділити такі сектори грошового ринку: фондовий ринок; ринок банківських кредитів; ринок послуг небанківських фінансово-кредитних установ.

     На  фондовому ринку здійснюється переміщення  небанківського позичкового капіталу, який приводиться в рух з допомогою фондових цінностей (акцій, середньо- і довгострокових облігацій, бондів, інших фінансових інструментів тривалої дії). Значення цього ринку полягає в тому, що він відкриває широкі можливості для фінансування інвестицій в економіку. У високорозвинутих ринкових економіках фондовий ринок є основним джерелом фінансування збільшення основного й оборотного капіталу в процесі розширеного відтворення. Інституційними органами, що здійснюють регулювання фондового ринку, є фондові біржі.

     Усі фінансові інструменти, що застосовуються на фондовому ринку, можна розділити  на дві групи: 1) акції, що є вимогами на частку в чистому доході і в активах корпорації; 2) боргові зобов’язання середнього (від одного до 10 років) та тривалого (10 і більше років) термінів дії, що є зобов’язаннями емітентів перед власником виплачувати йому погоджену суму грошового доходу у формі процентів через певні проміжки часу аж до повного погашення. Кожна з цих груп інструментів фондового ринку має певні недоліки і переваги перед іншою. Так, дохід за борговими зобов’язаннями фіксований і має високий ступінь гарантії його одержання. Цієї переваги не мають акції, зате вони дають власникам пряму вигоду від збільшення прибутковості корпорації, а також від зростання номінальної вартості активів корпорації, оскільки власники акцій мають право власності на відповідну їх частку. Водночас з погляду корпорації акції мають і такий істотний недолік, як необхідність оплати вимог власників акцій після виплат за вимогами власників боргових зобов’язань. Через зазначені недоліки акцій їх ринок у розвинутих країнах, як правило, вужчий, ніж ринок боргових зобов’язань. [3]

     Ринок банківських кредитів та ринок послуг небанківських фінансово-кредитних  установ будуть розглянуті в розділі 10.

     За  третім критерієм — економічним  призначенням купівлі грошей — грошовий ринок поділяють на два сектори:

• ринок грошей;
• ринок капіталів.

     На  ринку грошей купуються грошові  кошти на короткий строк (до одного року). Ці кошти використовуються в обороті позичальника (покупця) як гроші, тобто для приведення в рух уже накопиченого капіталу, завдяки чому вони швидко вивільнюються з обороту і повертаються кредитору. Класичними операціями грошового ринку є операції з міжбанківського кредитування, з обліку комерційних векселів, операції на вторинному ринку з короткостроковими державними зобов’язаннями, короткострокові вклади фінансово-кредитних інституцій у комерційних банках та кредити банків цим інституціям тощо. Проте й інші — не фінансові — суб’єкти втягуються на ринок грошей, коли свої короткострокові грошові кошти вкладають у банки чи передають у розпорядження інших фінансово-кредитних інституцій, або ж одержують від них короткострокові позички чи інше фінансування. [2]

     Ринок грошей характерний тим, що він дуже чутливий до будь-яких змін в економіці та у фінансовій сфері. Тому попит і пропозиція тут надто мінливі, а процент як ціна грошей часто змінюється під їх впливом. Через це він є найбільш реальним індикатором кон’юнктури грошового ринку взагалі і слугує базою формування процентної політики в країні. Це дає підстави розглядати механізм формування попиту і пропозиції на грошовому ринку тільки на підставі ринку грошей.

     На  ринку капіталів купуються грошові  кошти на тривалий (більше одного року) термін. Ці кошти використовуються для збільшення маси основного й оборотного капіталів, зайнятих в обороті позичальників.

     Класичними  операціями ринку капіталів є  операції з фондовими інструментами — акціями, середньо- та довгостроковими облігаціями, купленими для зберігання, довгострокові депозити та позички комерційних банків, операції спеціалізованих інвестиційних та фінансових компаній тощо.

     На  ринку капіталів можуть працювати  всі суб’єкти грошового ринку  — кредитори, позичальники і фінансові  посередники. Зокрема, банки емітують фінансові інструменти (акції, облігації) для нарощування власного капіталу, а також можуть купувати чужі фондові цінності для зберігання, інвестуючи тим самим своїх клієнтів.