Сучасний стан і проблеми реалізації фінансових послуг з факторингових операцій в Україні

 

 

 

 

Індивідуальне завдання

на тему:

«Сучасний стан і  проблеми реалізації фінансових послуг з факторингових операцій в Україні».

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ЛЬВІВ 2012

 

ПЛАН

 

Вступ

1. Теоретичні засади реалізації фінансових послуг з факторингових операцій в Україні.

2. Аналіз сучасної практики  реалізації факторингових операцій  в Україні.

3. Проблеми реалізації  факторингових операцій в Україні  та шляхи їх подолання.

Висновок

Список використаної літератури

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

     Сучасний етап розвитку економіки України характеризується дефіцитом коштів і низькою платоспроможністю більшості суб’єктів господарювання, що призводить до істотного зростання обсягів дебіторської заборгованості. За таких умов особливу роль відіграє ефективне управління дебіторською заборгованістю щодо своєчасного її повернення та попередження виникнення безнадійних боргів. Вирішення цих проблем можна досягти за рахунок рефінансування дебіторської заборгованісті, найефективнішою формою якого є факторинг [1].  

      Факторинг – це придбання права на стягування боргів, на перепродаж товарів і послуг з подальшим отриманням платежів за ними. Зазвичай ідеться про короткотермінові вимоги. Іншими словами, інститут факторингу є різновидом посередницької діяльності, при якій фірма-посередник за певну плату отримує від підприємства право стягувати і класти на її рахунок належну йому суму грошей від покупців (право інкасувати дебіторську заборгованість). Фінансові інститути, які надають факторингові послуги, називаються фактор-фірмами, їх створюють потужні банки (або самі банки виконують функції фактор-фірм), що забезпечує високу надійність факторингових угод і мінімальні витрати для клієнтів.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

     1. Теоретичні засади реалізації фінансових послуг з факторингових операцій в Україні.

     Ринок факторингових послуг має досить коротку історію розвитку. Перші факторингові послуги були надані американськими банками в 50-х роках XXст. Офіційно вони були визнані одним із видів банківської діяльності в США в 1963 р. З часом факторингові послуги стали надавати не тільки факторингові відділи комерційних банків, а й спеціалізовані факторингові компанії [4].  

     Основними нормативно-правовими документами, що регламентують порядок здійснення операцій факторингу в Україні є:

1. Закон України «Про банки та банківську діяльність».
2. Закон України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».
3. Цивільний кодекс України.
4. Закон України «Про податок на додану вартість».

     У міжнародній практиці суб’єктів факторингових операцій у своїй діяльності також керуються «Конвенцією про міжнародний факторинг», що прийнята 27 травня 1988 року Міжнародним інститутом уніфікації приватного права. Згідно з цією конвенцією до факторингових зараховують операції, що відповідають такими критеріям:

   - наявності кредитування у формі попередньої оплати боргових зобов’язань;

  - веденню бухгалтерського обліку постачальника, перш за все обліку реалізації;

  - інкасуванню його заборгованості;

  - страхуванню постачальника від кредитного ризику[5].  

     У Законі України «Про банки та банківську діяльність» від 20.09.2001 р. № 2740-ІІІ факторинг визначається як придбання банком права вимоги на виконання зобов’язань  у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги і взяття на себе ризику виконання таких вимог і приймання платежів.

     Якнайповніше уявлення про факторинг викладено у ст. 73 ГКУ. Згідно ст. 1077 ГКУ за договором факторингу (фінансування під поступку права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження іншої сторони (клієнта) за плату, а клієнт поступається або зобов'язується поступитися чиннику своїм правом грошової вимоги до третьої особи (боржникові).

     Класифікація факторингу може бути здійснена за такими ознаками:

1) за місцем проведення (резидентністю):

— внутрішній, коли постачальник, клієнт і фактор є резидентами;

— міжнародний, коли один із учасників операції нерезидент. Міжнародний  факторинг, у свою чергу, поділяють  на класичний (опосередкований) і прямий (експортний або імпортний);

2) за участю боржника  в угоді:

— відкритий, якщо боржника повідомлено про участь в угоді  факторингової компанії, що здійснюється шляхом відповідного запису на рахунку-фактурі, який підтверджує, що правоспадкоємцем боргу, що виникає, є факторингова компанія, з якою укладено договір, і що платіж має здійснюватися на її користь;

— закритий (конфіденційний);

3) за періодичністю обслуговування:

— регулярний;

— одноразовий;

4) за способом розрахунків  із постачальниками (залежно від  зворотності вимоги):

— з правом регресу, тобто  з правом зворотної вимоги до постачальника  відшкодувати сплачену суму;

— без права регресу;

5) за способом кредитування  постачальника:

— у формі попередньої  оплати;

— з оплатою вимог на певну дату;

6) за способом обліку  рахунків-фактур факторингових операцій:

— з відкритим обліком  рахунків-фактур, коли платники переказують  фактору всі платежі, призначені постачальнику;

— агентського типу, коли дисконтуються продажі окремим  покупцям, а кредит забезпечується факторинговою компанією з відкриттям спеціальних рахунків для конкретних операцій;

7) за видом обслуговування  операцій:

— простий;

— вексельний, коли розрахунок з постачальником проводиться векселем, а факторингова компанія здійснює облік  цих векселів;

8) за ступенем фінансування:

— без фінансування, коли клієнт, після відвантаження продукції, пред'являє рахунки своєму покупцеві  через фактора, завдання якого —  одержати платіж на користь клієнта  у строки згідно з договором (як правило  — 30—120 днів);

— з фінансуванням, коли факторингова компанія купує у клієнта  рахунки-фактури на умовах негайної оплати 80—90 % вартості відвантаження, тобто дисконтує рахунки-фактури  і таким чином авансує обіговий капітал свого клієнта;

9) за об'єктом вимоги:

— з платіжними вимогами за товари;

— з платіжними вимогами кредиторів до позичальників.

10) залежно від вимог  постачальника до факторингової  компанії:

— відкритий факторинг  без права регресу (без права  зворотної вимоги про стягнення  суми наданого кредиту з постачальника  в разі несплати рахунку покупцем);

— повне обслуговування з правом регресу (з правом зворотної  вимоги про стягнення суми наданого кредиту з постачальника в  разі несплати рахунку покупцем).

     Фактором може бути банк або інша фінансова установа, а також фізична особа – суб'єкт підприємницької діяльності, яка згідно із законом має право здійснювати факторингові операції (ч. 3 ст. 1079 ГКУ).

     Комплекс факторингових  послуг включає:

• фінансування поставок товарів (послуг);
• страхування кредитних ризиків;
• облік стану дебіторської заборгованості та регулярне представлення відповідних звітів клієнту;
• контроль за своєчасністю оплати та робота з дебіторами[5].

     Сьогодні факторинг – це комплекс фінансових послуг, що надаються клієнтові фактором. А слово «плата» розуміється як вказівка на те, що співвідношення при обміні грошей на дебіторську заборгованість має бути на користь чинника (тобто він повинен отримати прибуток у вигляді різниці)[3].

    Перевагами факторингу для постачальника є:

• отримання додаткового фінансування,
• зростання ліквідності,
• економія обігового капіталу,
• збільшення товарообігу та отримання додаткового прибутку від збільшення обсягу продажу,
• спрощення планування грошового обігу,
• отримання конкурентних переваг на ринку,
• захист від втрати клієнтів унаслідок неможливості підтримання достатнього рівня асортименту у разі недостатності оборотних коштів та надання конкурентних термінів відстрочки платежу,
• зростання рентабельності та прибутку,
• захист від втрат у разі несплати або несвоєчасної оплати боргу дебіторами;
• економія на витратах на банківське кредитування,
• захист від валютних ризиків,
• покращення розрахунків з покупцями,
• захист від втрат, пов’язаних з відсутністю або недостатністю неупередженого контролю за продажами та платежами.

Для покупця перевагами факторингу є:

• більш вигідні умови оплати, які не потребують відволікання грошових коштів у разі передоплати;
• отримання відстрочки платежу;
• збільшення купівельної спроможності; отримання знижок та пільгових цін за рахунок покращення платоспроможності постачальника;
• розширення асортименту товарів та послуг, що дозволяє отримати конкурентні переваги на ринку та приводить до зростання продаж та прибутків[5].

     Вартість факторингових  послуг включає в себе такі  елементи:

• комісійну винагороду банку, яка сплачується банку за організацію факторингової угоди і, зазвичай, становить від 1 до 5 % залежно від особливостей угоди);
• плату за наданий кредит, розмір якої визначається в процентах від суми грошових коштів, наданих банком клієнту за період між достроковим одержанням боргу і датою інкасування вимог (плата за факторинговий кредит на 2-3 % перевищує поточну ставку за кредитами в грошовій формі в зв’язку з підвищеним ризиком банку і додатковими витратами) [7].

     Загалом переваги факторингу є суттєвими, оскільки його використання позитивно впливає на фінансовий стан підприємства, дозволяє підвищити ліквідність дебіторської заборгованості, ліквідувати касові розриви та збільшити оборотний капітал. Основним же недоліком факторингу виступає висока вартість даної послуги, оскільки в Україні середньозважений відсоток для ринку становить 40-50% від зазначеної суми на відмінну від розвинених країн, в яких він складає в середньому близько 1,5-2 % від суми постачання. [8].

     2. Аналіз сучасної практики реалізації факторингових операцій в Україні.

        Станом на 30.06.2011 в Державному реєстрі фінансових установ міститься інформація про 94 фінансові компанії, які мають право надавати послуги факторингу. Протягом І півріччя 2011 року фінансові компанії уклали 4 518 договорів факторингу загальним обсягом 2 222,1 млн. грн. і виконали 3 343 договори на суму 2 627,1 млн. грн. Діючими станом на 30.06.2011 залишався 3 161 договір факторингу.

      Динаміка кількості та вартості укладених фінансовими компаніями договорів факторингу по кварталах наведена на рис. 1.        

 

Рис. 1. Динаміка надання фінансовими компаніями послуг факторингу щоквартально за 2009 р. – І півріччя 2011 р.

 

     У І півріччі 2011 року ринок купівлі проблемних боргів юридичних осіб фінансовими компаніями, які мають право надавати послуги факторингу, характеризувався значним зростанням кількості укладених договорів факторингу при незначному збільшенні вартості таких договорів. Так, станом на 30.06.2011 кількість договорів факторингу, укладених протягом І півріччя 2011 року, становила 4 518 одиниць, що в 2,9 разу більше в порівнянні з показником на відповідну дату 2010 року. Вартість договорів факторингу станом на 30.06.2011, укладених протягом І півріччя 2011 року, становила 2 222,1 млн. грн., що на 16,8% менше в порівнянні з показником на відповідну дату 2010 року.

     Факторингові операції вигідні для юридичних осіб у зв’язку з появою можливості зменшити витрати на адміністрування проблемних боргових зобов’язань та наростити свої активи.