Сучасна світова наукова фінансова думка

У фінансовому  секторі варто відокремити небезпеку  глобальних фінансових криз та небезпеку  підриву суверенітету країн з  невисоким рівнем розвитку через  боргову та іншу фінансову залежність. При цьому рівень цієї небезпеки  є тим більшим, чим нижчим є  економічний розвиток країни у порівнянні із розвитком провідних держав світу.

    Отже, фінансова глобалізація на певному етапі свого розвитку призводить до підвищеної нестабільності національного фінансового ринку внаслідок тісної інтеграції країни до світової економіки. Однак в процесі подальшого розвитку глобалізації світовий фінансовий простір стає дедалі більш однорідним. І на прикладі Європейського союзу можна пересвідчитись, що, незважаючи на скасування всіх обмежень щодо руху капіталів, повноцінний валютно-економічний союз відзначається досить високою стабільністю свого фінансового ринку .

     Це ще раз підкреслює, що в процесі подальшого розвитку та лібералізації фінансового ринку України, в процесі його подальшої інтеграції до світового фінансового простору все більш актуальним стає вивчення досвіду іноземних країн щодо шляхів такої інтеграції та щодо уникнення її негативних наслідків. Про важливість вирішення проблем світових фінансових криз говорить і те, що останні засідання МВФ присвячені саме цій проблемі, тому пошук шляхів запобігання виникненню криз, прийняття необхідних заходів для пом’якшення та ліквідації їх наслідків належать до числа головних завдань при інтеграції України у світовий фінансовий простір.

     В першу чергу до таких методів можна віднести методи контролю над міжнародними потоками капіталів. Ці методи розвивались одночасно із загальною лібералізацією міжнародного ринку, появою нових фінансових інструментів та технологічним прогресом.

     По-перше, це запровадження податків або податкоподібних обмежень на міжнародні фінансові операції, які сприяють підвищенню вартості транзакцій та відповідно зменшенню їх прибутковості. Серед цих заходів – так званий податок Тобіна, тобто податок на операції на міжнародному валютному ринку, ідея якого була вперше проголошена лауреатом Нобелівської премії Джеймсом Тобіном в 1978 році, або податок на придбання цінних паперів емітентів іншої країни. Серед альтернатив податку Тобіна можна відзначити пропозиції щодо оподаткування всіх міжнародних транзакцій (з огляду на складність відокремлення валютних операцій), або, з метою зменшення саме валютних спекуляцій, щодо оподаткування прибутків тільки від короткострокових валютних операцій.

     До другого шляху можна віднести безпосередні обмеження обсягів руху капіталів. Наприклад, і здійснення іноземного інвестування резидентами, і надходження інвестицій від нерезидентів може бути предметом ліцензування з боку держави.

Нарешті, до непрямих методів контролю над  рухом капіталу можна віднести

·       вимоги до капіталу фінансових інституцій, які полягають у необхідності мати певну заставну суму при проведенні міжнародних фінансових операцій;

·        заборону на сплату відсотків по депозитах  нерезидентам;

·        обмеження щодо обсягів банківських  активів в іноземній валюті;

·        обмеження щодо обсягів продажу  нерезидентам боргових інструментів - облігацій або інструментів грошового  ринку;

·        обмеження щодо іноземних запозичень, які можуть встановлюватись у  вигляді або спеціального податку, або у вигляді вимоги внесення спеціального депозиту у центральний  банк пропорційно до розміру такого запозичення;

·        розширення валютного коридору, тобто зони припустимого коливання валютного курсу, що збільшує ризиковість інвестицій у активи, деноміновані в цій валюті і відповідно сприяє скороченню іноземних інвестицій.

     В умовах дефляції або низьких темпів інфляції, стабільного валютного курсу і одночасно досить високих кредитних ставок, які спостерігаються в Україні на протязі останнього часу, було б доцільно вжити заходів для пожвавлення вітчизняного фінансового ринку. З цією метою необхідним є всебічне стимулювання притоку іноземного капіталу до країни – як у вигляді прямого або портфельного інвестування, так і у вигляді запозичень.

      Щодо заходів із ліквідації наслідків фінансової нестабільності, то в західній науковій думці на сьогоднішній день переважають пропозиції щодо застосування різноманітних кредитних інструментів. Наприклад, щодо створення міжнародного кредитору “останньої інстанції” (an international lender of last resort), або інших способів надання країнам, що потерпають від кризи, значних допоміжних кредитів. Але застосування подібних механізмів спрямоване на ліквідацію короткострокових наслідків фінансової кризи та не виправляє ані причин виникнення, ані структурних зрушень у економіці, що виникли внаслідок кризи. Більше того, використання таких інструментів призводить до збільшення нестабільності через впевненість учасників ринку у наданні фінансової допомоги з боку держави.  
 

3. Пряме іноземне інвестування як рушій інтеграції України у світове фінансове середовище  

     Як відомо, трансформаційні процеси в Україні за роки її незалежності супроводжувалися глибокою економічною кризою. У зв'язку з цим різко загострилося питання ресурсного забезпечення економічного розвитку, особливо його фінансової складової.

     Однією з найболючіших проблем, перед необхідністю розв'язання якої стоїть сьогодні Україна, є проблема залучення коштів для її подальшого успішного розвитку. Значне скорочення обсягів виробництва, висока інфляція, низька якість продукції, безробіття, структурна перебудова виробництва - все це потребує значних грошових ресурсів. З одного боку, дефіцит державного бюджету як наслідок економічної кризи призвів до браку державних коштів, з іншого — зубожіння основної маси населення не дає змоги достатньою мірою залучити кошти громадян.

     Надходження капіталу з-за кордону може проходити у двох основних формах: у вигляді кредитів або у вигляді інвестицій у виробництво, його окремі галузі чи підприємства. Інвестиції є більш привабливою й ефективною формою залучення іноземного капіталу, оскільки дають можливість вирішувати стратегічні завдання економічного розвитку на основі запровадження досягнень науково-технічного прогресу та передового досвіду в управлінні. Надходження іноземного капіталу в матеріальне виробництво більш вигідне, ніж отримання та використання кредитів для закупівлі необхідних товарів, що витрачаються, як правило, не за цільовим призначенням і тільки збільшують державний борг.

     Іноземні інвестиції важливі також для досягнення середньострокових цілей — виходу з соціально-економічної кризи, піднесення виробництва, зростання життєвого рівня населення.

Однак слід мати на увазі, що економічні інтереси іноземних інвесторів і української  сторони не завжди збігаються. Так, Україна заінтересована у відновленні  свого виробничого потенції структурній  перебудові виробництва та споживчого ринку, насиченні його недорогими високоякісними товарами, в залученні у виробництво передової техніки, технології та культури управління. Іноземні інвестори заінтересовані передусім в отриманні прибутків за рахунок природних ресурсів України, кваліфікованої та дешевої робочої сили, досягнень вітчизняної науки та техніки, відсутності конкуренції на внутрішньому ринку. Тому перед Україною стоїть досить складне завдання: створити сприятливі умови для залучення іноземного капіталу та використати його національних інтересах.

     Іноземні інвестиції це матеріальна основа формування і функціонування специфічного іноземного сектора в економіці капіталоімпортуючої країни. Такий сектор є частиною національного господарського потенціалу, контрольованою іноземними економічними суб'єктами.

     На сучасному етапі іноземний сектор існує в кожній країні з ринковою економікою. За високого ступеня інтернаціоналізації державних зв'язків, взаємозв'язку і взаємозалежності національних економік жодна країна не може успішно розвиватися без іноземних інвестицій.

     У розвинутих країнах іноземний сектор відіграє дедалі суттєвішу роль і постійно зростає. Так, розвиток важливих галузей та сфер економіки США визначається іноземним сектором: виробництво будівельних матеріалів, хімічна промисловість, випуск нафтопродуктів, електротехнічна й електронна промисловість тощо. Питома вага іноземного сектора в цих галузях становить понад 20 % усіх активів та обороту продажів.

     В інших країнах позиції іноземного сектора в окремих галузях ще вагоміші. У ФРН, наприклад, питома вага його в обороті всіх підприємств у нафтопереробній промисловості перевищує 90 %, у хімічній — 30, в електротехнічній (з електронною включно) -27 %

     Наскільки ж привабливою є українська економіка для інвесторів - резидентів? Багато хто в українських ділових колах відчуває, що економіка України, принаймні на даний момент, надто нестабільна для здійснення довгострокових інвестицій. Тому підприємства використовують свої заощадження не для капіталовкладень у межах країни, а для надання кредитів за кордон.

      В Україні, де більшу частину економіки поки що контролює держава, іноземне інвестування є одночасно і економічною, і політичною проблемою.     Сьогодні треба дбати не просто про підвищення привабливості української економіки для іноземних інвесторів. Завдання полягає у використанні їхніх можливостей для розширення внутрішнього купівельноспроможного попиту, активізації інноваційного впливу на вітчизняне виробництво.

Загалом ідеться про повноцінне залучення України в конкуренцію за інвестиції на міжнародних ринках капіталів. Це передбачає:

·        лібералізацію підприємницької  діяльності;

·        створення оптимального та передбачуваного  правового середовища;

·        забезпечення політичної стабільності й відповідальних консолідованих дій усіх гілок та органів влади.

     Слід ширше інформувати ділові кола України та зарубіжній держав про конкретні можливості залучення інвестицій та найпривабливіші можливості їх вкладання. Підвищенню міжнародного престижу України сприяють добре організовані презентації інвестиційних проектів, участь вітчизняних виробників у міжнародних виставках та ярмарках. Досить послатися на історію організації виробництва літаків АН-70 в Ірані. Це вже не просто експорт продукції це експорт технології, тобто найбільш перспективний і вигідний його варіант.

      Важливе значення має ширше залучення іноземного капіталу в банківську систему України. У багатьох країнах уже давно застосовують таку дійову форму поєднання банківського і промислового капіталу, як промислово-фінансові групи..

     Незважаючи на великі втрати, Україні вдалося не лише зберегти, а в деяких галузях і суттєво зміцнити ядро науково-технічного та технологічного потенціалу. Йдеться передусім про потенціал літакобудування, ракетно-космічну галузь, можливості вітчизняних суднобудівників, проекти розвитку танкобудування Україна зберігає конкурентоспроможні позиції і в інших галузях машинобудування, зокрема у приладобудуванні, виробництві енергетичного устаткування та важкому машинобудуванні, а також в окремих галузях кольорової металургії.

     Достатньо високим є і науково-технічний потенціал України. Світове визнання здобули вітчизняні наукові школи та унікальні технології розробки нових матеріалів, біотехнології, радіоелектроніка, фізика низьких температур, ядерна фізика, електрозварювання, технології в галузі інформатики, телекомунікацій та зв'язку, здатні забезпечити розвиток високотехнологічного виробництва на рівні найвищих світових стандартів.

Загальний обсяг прямих іноземних інвестицій в Україну станом на 1 січня 2007 року, становив 16375,2 млн дол. або 349,0 дол. на душу населення.

      В Україні присутні прямих іноземних інвестицій з 118 країн світу, проте на лише 10 з них припадає майже 85 % загального обсягу. Основними країнами-інвесторами української економіки станом на 01.01.2007 року є: Німеччина – 5505,5 млн. дол. (33,6 % загального обсягу), Кіпр – 1562,0 млн. дол. (9,5 %), Австрія – 1423,6 млн. дол. (8,7 %), США – 1374,1 млн дол. (8,4 %), Сполучене Королівство – 1155,3 млн дол. (7,1 %), Російська Федерація – 799,7 млн дол. (4,9 %), Нідерланди – 721,8 млн дол. (4,4 %), Віргінські острови – 688,7 млн дол. (4,2 %), Швейцарія – 445,9 млн. дол. (2,7 %) та Польща – 224,0 млн. дол. (1,4 %).

     Відтак на країни ЄС припадає 11746,32 млн дол. прямих іноземних інвестицій (71,7 % від загальної кількості прямих іноземних інвестицій). З них 81,0 % (або 58,1 % від загальної кількості) прямих іноземних інвестицій надійшли з країн – «старих» членів (ЄС-15) (9510,13 млн дол.), і 19,0 % - з нових членів ЄС (2236,19 млн. дол.). Водночас надходження прямих іноземних інвестицій з країн СНД становить лише 5,3 % (874,63 млн дол.) .