Структура ринку капіталу

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     ЗМІСТ

1. Структура ринку капіталу…………………………………………….3
2. Валютні операції………………………………………………………6

     Список  використаної літератури………………………………………..12 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     1. Структура ринку капіталу

     Ринок капіталів -   це частина фінансового ринку, де формуються попит і пропозиція в основному на середній довгостроковий позиковий капітал, специфічна сфера ринкових   відносин, де об'єктом угоди є наданий у позику грошовий капітал і де формуються попит і пропозиція на нього.

     Формою  існування ринку капіталу виступає кредит, що надається в позику для ведення бізнесу. Кредит (лат. creditium -позика) - це надання товарів і грошей у борг на умовах повернення і платності. За терміном повернення коштів виділяють короткострокові (до 1 року), середньострокові (до 5 років) та довгострокові (більше 5 років) кредити. За способом надання розрізняють такі види кредитів: комерційний, споживчий, банківський, іпотечний, державний, міжнародний.

     Комерційним називають такий кредит, який надається  у вигляді відстрочки платежу за придбаний товар. Він виникає, коли покупець продукції не може негайно розплатитися готівкою. В цьому випадку засобом обігу виступає, як правило, комерційний вексель - спеціальне боргове зобов'язання позичальника сплатити певну суму грошей у вказаний термін. Часто підприємець, який отримав вексель, робить на ньому передавальний напис (індосамент) і використовує замість грошей для придбання потрібних благ у іншого продавця, а цей — у третього і т.д. Тим самим, потрапляючи в торговий оборот, вексель стає найпростішим видом кредитних грошей.

     Комерційна  позика є основою кредитної системи, оскільки він безпосередньо обслуговує рух капіталу у сфері виробництва. Цей кредит має певні межі застосування. Він можливий тільки між фірмами, які безпосередньо пов'язані господарськими відносинами (лише між тими підприємствами, що створюють засоби виробництва, та тими фірмами, корті їх споживають). Його неможливо використовувати, наприклад, для оплати праці працівників.

     Універсальний характер має банківський кредит. Власники капіталу, банки та інші кредитні установи видають його підприємцям у вигляді грошових позик. На відміну від комерційного, даний кредит може надаватися в значно більшому обсязі, на більш тривалі терміни кожному бізнесмену і на будь-які цілі.

     У сфері кредитних відносин поширені й інші форми кредитів: споживчий  кредит (продаж окремим особам товарів  через роздрібні магазини з відстрочкою  платежу, надання банками позики на споживчі цілі); іпотечний кредит (довгострокова позика під заставу  нерухомості - землі, будівель, витворів мистецтва); міжгосподарський кредит (випуск підприємствами й організаціями, для передачі один одному акцій, облігацій та інших цінних паперів); державний кредит (випуск облігацій державних позик, що купуються бізнесменами і населенням).

     Зібравши  великі суми грошових коштів, позичкові  капіталісти створюють ринок  позичкових капіталів. Взаємодія постачальників і споживачів інвестиційних засобів здійснюється через цілу систему кредитно-фінансових інститутів, що займаються акумулюванням тимчасово вільних грошових коштів та їх розміщенням серед підприємців. Позичковий капітал передається функціонуючим підприємцям в тимчасове користування за певну ціну – позичковий відсоток. Кількісно позиковий відсоток виражається через ставку цього відсотка за рік

     Ставка  відсотка є ціною позичкового  капіталу, тобто тією кількістю грошей, яку треба заплатити за кожну  грошову одиницю, взяту в позику. Ставки позичкового відсотка, зрештою, визначають попит і пропозицію на ринку позикового капіталу. Ринковий попит на позичковий капітал - це сума обсягів грошових коштів, на які є попит у всіх позичальників за тією або іншою ставкою позичкового відсотка. Ринкова пропозиція позичкового капіталу - це сума обсягів грошових коштів, які пропонуються всіма позичальниками за можливої ставки позичкового відсотка. За інших рівних умов попит на позичковий капітал буде тим більше, чим нижче процентна ставка. Пропозиція ж буде тим більше, чим вище ставка відсотка. У свою чергу, будь-які зміни в попиті на позикові засоби і в пропозиції заощаджень впливатимуть на ставку позичкового відсотка

     Точка перетину кривих попиту на позичковий капітал і його пропозиції визначає рівноважну ставку позичкового відсотка, за якої обсяг пропонованих позикових  засобів є рівним обсягу попиту на позичкові засоби.

     Рівень  ставки позичкового відсотка відіграє винятково важливу роль при ухваленні  інвестиційних рішень. Підприємець  завжди порівнює очікуваний рівень доходу на капітал з поточною ринковою ставкою  позичкового відсотка і здійснює інвестування тільки в тому випадку, якщо очікуваний рівень доходу на капітал не нижче або рівний ринковій ставці позикового відсотка. Отже, норма відсотка -це індикатор, яким користуються при виборі найбільш прибуткового з можливих інвестиційних проектів.

     У сучасних умовах господарювання все  більшого значення набуває ринок  капіталів і грошей. Рух капіталів, як відомо, відбувається у вигляді  кредиту. Це спричиняє появу особливої  ланки ринкової інфраструктури - кредитної  системи, її утворюють банки, страхові компанії, фонди будь-яких інших організацій, що мають право комерційної діяльності. Але найважливішим елементом інфраструктури ринку капіталів і грошей є банки.

     Банки - це кредитно-фінансові установи, головне  призначення яких акумулювати (залучати і накопичувати) тимчасово вільні грошові кошти підприємств, організацій і населення та надавати їх у кредит своїм клієнтам на умовах поверненості, гарантованості, строковості і платності

     Банки почали утворюватися в середні віки в Італії у вигляді міняйлів грошей. Поступово, з розвитком виробництва і торгівлі, вони набули сучасного вигляду. Банки бувають комерційні, інвестиційні, емісійні, спеціальні та міжнародні. Наявність такої розгалуженої мережі різноманітних банків та інших фінансово-кредитних організацій утворює відповідну банківську систему.

     Необхідними елементами інфраструктури цього ринку  є також небанківські кредитно-фінансові  установи — це організації, які певним чином акумулюють вільні грошові  кошти у фізичних та юридичних  осіб і розміщують їх у кредитні операції. До них відносяться страхові компанії, інвестиційні фонди і компанії, кредитні спілки, довірчі товариства. Страхові компанії - це комерційні, фінансово-кредитні організації, які здійснюють страхові операції і на цій основі отримують прибуток. Вони гарантують повне або часткове відшкодування застрахованим фірмам збитків, яких вони зазнали через непередбачені обставини (внаслідок стихійного лиха, аварії, невиконання зобов'язань збанкрутілими підприємствами тощо). Страхові компанії нейтралізують економічний ризик фізичних та юридичних осіб, покривають непередбачені збитки. Інвестиційні фонди і компанії - це організації, що випускають власні цінні папери, продають їх фізичним та юридичним особам, а на виручені кошти купують цінні папери більш успішних акціонерних товариств, отримуючи різницю у відсотках, що сплачується по цих цінних паперах. Аудиторські фірми - такі організації або установи, які виконують на замовлення контроль і аналіз фінансової діяльності підприємств (фірм) різних форм власності, інспектують їхні річні бухгалтерські звіти та баланси. Вони підтверджують або спростовують дотримання підприємствами й організаціями діючих норм господарського права у сфері фінансово-кредитних відносин. Свою діяльність аудиторські фірми здійснюють за вказівкою державних органів або на замовлення інших суб'єктів господарської діяльності. Мета такого контролю зводиться до того, щоб зменшити економічний ризик при укладанні відповідних фінансових угод з даними суб'єктами або при підозрі на можливе банкрутство чи приховування тіньових операцій, тобто таких, що функціонують поза правовими нормами, за межами державних законів, на так званому "чорному ринку".

2. Валютні  операції

      Валютними операціями називають певні банківські та фінансові операції, пов'язані  з переходом права власності на валютні цінності. Чинне законодавство відносить до валютних операцій такі:

- пов'язані  з переходом права власності  на валютні цінності, за 

   винятком операцій, що здійснюються між резидентами у валюті 

    України;

  - пов'язані  з використанням валютних цінностей  у міжнародному обігу 

    як засобу платежу з передаванням заборгованостей та інших зобов'язань,

    предметом яких є валютні цінності;

  - пов'язані  з ввезенням, переказуванням і  пересиланням на територію 

    України та вивезенням, переказуванням і пересиланням за її межі

     валютних цінностей.

  Учасниками валютних операцій виступають центральний банк держави; валютні біржі; банківські установи; підприємства та кредитно-фінансові установи, що здійснюють зовнішньоекономічні операції; підприємства, міжнародні корпорації та фінансові установи, що здійснюють іноземні вкладення активів; фізичні особи; валютні брокерські фірми. Всі вони виступають агентами валютного ринку. Валютний ринок як економічна категорія відображає певну сукупність відносин, пов'язаних зі здійсненням операцій з купівлі-продажу валютних цінностей та руху іноземних капіталів.

 Відповідно  до Декрету Кабінету Міністрів  України "Про систему валютного  регулювання та валютного контрою"  та Закону України "Про банки і банківську діяльність" валютні операції здійснюються банками та іншими фінансовими установами на основі ліцензії Національного банку. Залежно від тривалості дії ліцензій, характеру та тривалості валютних операцій можуть видаватися індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій.

        Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим кредитно-фінансовим установам України на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання.

        Індивідуальні ліцензії видаються  резидентам і нерезидентам на  здійснення разової валютної  операції на період, необхідний  для здійснення такої операції.

        Індивідуальної ліцензії потребують  такі операції:

 а)  вивезення, переказування і пересилання за межі України валютних

    цінностей, за винятком:

- вивезення,  переказування і пересилання  за межі України фізичними 

    особами - резидентами іноземної  валюти на суму, що визначається 

    Національним банком України;

- вивезення, переказування і пересилання за межі України фізичними

    особами - резидентами і нерезидентами  іноземної валюти, яка була раніше 

    ввезена ними в Україну на  законних підставах;

- платежів  в іноземній валюті, що здійснюються  резидентами за межі

   України на виконання зобов'язань  у цій валюті перед нерезидентами  щодо 

    оплати продукції, послуг, робіт,  прав інтелектуальної власності  та інших \   

    майнових прав, за винятком оплати  валютних цінностей та за договорами 

    (страховими полісами, свідоцтвами, сертифікатами) страхування життя;

- платежів  в іноземній валюті за межі  України у вигляді процентів  за 

    кредити, доходу (прибутку) від іноземних  інвестицій;

- вивезення  за межі України іноземної  інвестиції в іноземній валюті, раніше

   здійсненої на території України,  в разі припинення інвестиційної  

   діяльності;

 б) ввезення, переказування, пересилання в Україну валюти України в межах,

     встановлених законодавством;

 в)  надання і одержання резидентами  кредитів в іноземній валюті, якщо

     терміни і суми таких кредитів  перевищують встановлені законодавством 

     межі;

 г)  використання іноземної валюти  на території України як засобу  платежу 

    або як застави;