Стратегічні напрями управління внутрішнім державним боргом

СТРАТЕГІЧНІ НАПРЯМИ УПРАВЛІННЯ ВНУТРІШНІМ

ДЕРЖАВНИМ БОРГОМ В УКРАЇНІ

Актуальність дослідження. В сучасних умовах боргової фінансової кризи досить актуальними є дослідження питань, що стосуються саме державної заборгованості, її рівня, структури та темпів зміни. Дана проблема обговорюється  як на міжнародному рівні, так і в межах окремих держав. З огляду на теперішнє складне боргове становище в Україні та, навіть, можливість настання за певних умов у близькому майбутньому переддефолтної ситуації, розгляд стану, проблем та перспектив державного боргу  є  надзвичайно потрібним  та важливим. Відтак, для кращого розуміння суті та проблем  державного боргу вцілому, спершу варто дослідити його структурні елементи.

В даній статті зосереджено увагу  на внутрішньому державному боргу України тому, що дане питання ще є недостатньо вивченим, воно має ряд проблем, вирішення яких забезпечить покращення існуючої ситуації. Розглянуто стратегічні напрями вдосконалення структури внутрішнього державного боргу, забезпечення яких дозволить отримати певні економічні вигоди та покращити теперішнє становище в даній сфері. Зрозуміло, що важливою і вартою дослідження є не тільки величина внутрішнього державного боргу, але й напрями його використання, термінова характеристика та його розподіл щодо різних ознак. 

Постановка завдання.  З метою виявлення стратегічних напрямів удосконалення структури внутрішнього державного боргу, визначення чинників покращення існуючої системи необхідно дослідити наявну структуру даної економічної категорії відносно різник ознак, проаналізувати її, виявити проблемні позиції, запропонувати та обґрунтувати засоби та способи покращення сучасної системи внутрішнього державного боргу.

Аналіз літературних джерел. Теоретичні основи державного боргу та управління ним були предметом дослідження науковців різних часів та країн як закордоном, так і на теренах України. Безумовно вагомим є внесок у розвиток даної тематики таких вчених як О.Д. Василика, Г.Н.Климка, В.М. Федосова, Т. Богдан, В.М.Воронюк, А.М. Мниха, С.К.Марченка та інших. В той же час в Україні залишається недостатньо розглянутою тема саме внутрішнього державного боргу, його структури та пошуку шляхів її удосконалення для забезпечення більшої ефективності та мінімізації можливих ризиків, досягнення певних цілей тощо. Саме актуальність та практична застосовність результатів дослідження і стало передумовою вибору теми даної праці.

Виклад основного матеріалу. Україна, як і більшість країн світу, відчула вплив світової фінансової та боргової кризи, яка розпочалась у 2008 р. і, відповідно, активно почала шукати шляхи залучення додаткових фінансових ресурсів для стимулювання наступного розвитку та піднесення. Такі дії призвели до зростання державного та гарантованого державою боргу до рівня 36,8% ВВП на кінець 2012 року(рис.1). Це досить значний показник та, як вважають представники МВФ та інші спеціалісти галузі, є для країн з економікою, що розвивається, близьким до критичного. За результатами останнього дослідження МВФ, яке враховує наслідки глобальної фінансово-економічної кризи, критичне значення відношення державного і місцевого боргу до ВВП для країн із ринками, що формуються, становить 42.8% [1, с.12 Богдан Т. Сучасні підходи до управління ризиками державного боргу http://archive.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/Vnbu/2011_11/2011_11_4.pdf ].

 Рис. 1. Динаміка реального ВВП та державного боргу України

* Згідно даних Міністерства фінансів України та Державної служби статистики України[2,3]

 

Безумовно, державні боргові запозичення, як внутрішні, так і зовнішні здатні позитивно вплинути на економіку країни, якщо їх правильно та ефективно використовувати. Проте, аналізуючи наявну ситуацію, бачимо, що з початку кризи і до сьогодення в економіку  додатково було залучено значну суму активів, а зростання реального сукупного продукту за цей же період відбулось тільки на трохи більше ніж 8%(рис. 1).

Так, якщо аналізувати структуру державного та гарантованого державою боргу в Україні, то слід відзначити переважання в їх складі зовнішнього боргу, що несе в собі значні валютні ризики, які й реалізувалися повною мірою під час фінансової кризи(рис.2). До того ж тільки 35,75% обсягу всього державного та гарантованого державою боргу України деноміновано в національній валюті.[2] Відтак, зважаючи на перспективу падіння курсу національної валюти, відношення боргових зобов’язань держави до ВВП може значно зрости навіть і без здійснення додаткових позик. Тобто валютні запозичення держави за умов нестабільності, нестійкості національної валюти веде до збільшення боргового навантаження на бюджет, а отже і на державу, населення вцілому.

Зрозуміло, що за таких умов раціональніше  вдаватись до здійснення запозичень на внутрішньому ринку та оптимізувати внутрішню боргову політику. Це пов’язано з тим, що внутрішній борг має певні переваги над зовнішнім. Так головним наслідком проведення політики запозичень на внутрішньому ринку є перерозподіл доходів всередині країни. Повернення внутрішнього боргу і виплати відсотків за ним не зменшують фінансовий потенціал держави, тоді як зовнішній борг має в своїй основі відплив капіталу[4, с. 223]. Пріоритет повинен надаватися внутрішнім запозиченням і через те, що зовнішні позики, особливо від міжнародних організацій, нерідко обумовлюються нав’язуванням додаткових зовнішніх вимог, в тому числі - з політичним підтекстом, що порушує економічну і політичну незалежність України.[5 Воронюк В. М. Управління державним боргом в Україні: проблеми на напрями вдосконалення. – [Електронний ресурс].  – Режим доступу: http://www.rusnauka.com/7_NITSB_2012/Economics/3_103520.doc.htm]

 

* Згідно даних Міністерства  фінансів України[2]

 

Останніми роками частку внутрішніх запозичень у структурі державного боргу значно збільшено(рис.2). Так в Постанові Кабінету Міністрів України від 10 травня 2012 р. № 607 «Про затвердження Середньострокової стратегії управління державним боргом на 2012-2014 роки» саме йдеться про те, що частки державного внутрішнього боргу повинні складати не менш як 46 відсотків, 47 відсотків і 48 відсотків на кінець 2012, 2013 і 2014 років відповідно.[6] Це звісно підтверджує важливість та необхідність перебудови структури державного боргу на користь запозичень на внутрішньому ринку.

Однак такою умовою обмежуватись не потрібно. Дана сфера все ще потребує удосконалення, усунення проблемних питань та покращення структури. Адже не тільки величина внутрішнього державного боргу є важливим показником боргової політики, але й не можна відкидати питання шляхів та способів отримання та розміщення відповідних залучених активів.

Згідно Концепції розвитку внутрішнього ринку державних цінних паперів України на 2009-2013 роки,  метою розвитку  внутрішнього ринку державних цінних паперів є зниження вартості державних запозичень  при  мінімізації  ризиків, створення  умов  для активізації вторинного ринку державних цінних паперів і розбудова ліквідного,  добре структурованого фінансового ринку України в цілому.[7] Проте чітких шляхів проведення змін для досягнення вказаної мети вказано недостатньо, що вимагає додаткового дослідження даного питання.

Аналізуючи національний фінансовий ринок  в сучасних умовах можна говорити про незацікавленість його учасників до фінансових інструментів держави. Тому першочерговим завданням постає відновлення довіри  суб’єктів фінансового ринку до держави і розробка нових видів державних цінних паперів для задоволення потреб різних груп інвесторів. Важливою умовою для удосконалення внутрішнього ринку державних цінних паперів є розширення кола прямих учасників. Тому необхідно забезпечити розміщення державних позик також і серед приватних чи небанківських інвесторів. Практика розвинених країн свідчить, що вирішенню даної проблеми сприятиме завчасне  оголошення календаря емісій та створення регулярних емісійних циклів. Це дозволить інвесторам швидше сформувати оптимальний інвестиційний портфель[8 Марченко С.К. Ринок державних цінних паперів в Україні http://www.rusnauka.com/30_NIEK_2011/Economics/3_96167.doc.htm].

Ключовим пунктом розвитку внутрішнього боргового ринку є продовження терміну вільного обігу державних облігацій. На сьогодні ліквідними є цінні папери з терміном погашення до трьох років. В загальній величині ОВДП такі короткострокові фінансові інструменти займають близько 32% (рис.3). Однією з вагомих причин цього є підвищена ризиковість довгострокових інвестицій в українські фінансові інструменти.

* Згідно даних Міністерства  фінансів України[2]

 

 

Згладжуванню цих перепон має  сприяти активізація розміщення урядом облігацій, індексованих відповідно до змін валютного курсу гривні.  Цей тип облігацій буде дисциплінувати уряд в сфері забезпечення стабільності платіжного балансу і валютного курсу, відкривати банкам-інвесторам можливість хеджування валютних вкладень від ризиків девальвації гривні, а також буде відкривати шлях для діяльності інвесторам, що мають обмеження за вкладами в національній валюті.

Актуальним буде й розміщення державою облігацій, індексованих відповідно до рівня інфляції споживчих цін. Ці інструменти матимуть особливий попит з боку недержавних пенсійних фондів при впровадженні в Україні накопичувальної системи загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, а також з боку інвестора, який зацікавлений у довгострокових інвестиціях у суверенні цінні папери.[9, Боронос, Д.В. Перспективи розвитку ринку державних боргових цінних паперів в Україні. http://www.essuir.sumdu.edu.ua/bitstream/123456789/27966/1/Boronos.%20Iskakov.pdf]

Можливий також варіант  розширення доступу населення до ринку державних цінних паперів. Показовим у цьому контексті може бути досвід Польщі, який заслуговує уваги і запозичення. Так, у цій країні для населення пропонуються такі види державних цінних паперів: 2-річні ощадні облігації з фіксованою ставкою; 3-річні облігації з плаваючою ставкою; 4-річні ощадні облігації зі ставкою дохідності, прив’язаною до темпів інфляції та 5-річні облігації з фіксованою ставкою. Це посприяло значній  зацікавленості та попиту на такий інвестиційний інструмент.[9, Морська І.А. Проблеми і перспективи розвитку ринку державних цінних паперів в Україні. http://www.economy-confer.com.ua/full-article/1239/]

Невід’ємною складовою стратегії  розвитку вітчизняного ринку державних облігацій є забезпечення умов для функціонування вторинного ринку. Також важливе значення має вихід українських цінних паперів на фондові ринки іноземних країн.

Держава певним чином може простимулювати попит на державні облігації через запровадження наступних заходів: включення державних цінних паперів до переліку активів, що враховуються в обов’язкових резервах банків та встановлення вимог для пенсійних фондів, інших фінансових інститутів щодо структури їх активів, зокрема інвестування частини коштів у цінні папери з мінімальним ризиком, якими є внутрішні державні облігації.[11, Карпенко І. Перспективи розвитку вітчизняного ринку облігацій внутрішньої державної позики http://conferences.neasmo.org.ua/node/243]

В Україні значною проблемою функціонування вітчизняного ринку державних запозичень є низький рівень інформаційної культури інвестора, як власника надлишкових грошових коштів. Саме тому, після прийняття рішення про тип цінного паперу, що вводиться,  необхідно провести, наприклад, рекламну компанію. Адже, для будь-якого інвестора важливо володіти інформацією, що стосується ціни придбання, дохідності, умов виплати відсотків, дострокового погашення, погашення основної суми після закінчення строку та інше.[ 8 Марченко С.К. Ринок державних цінних паперів в Україні http://www.rusnauka.com/30_NIEK_2011/Economics/3_96167.doc.htm]

Проте чи не найважливішою проблемою вітчизняної боргової політики є напрями та ефективність застосування залучених коштів. Звісно це стосується як внутрішнього, так і зовнішнього державного боргу.

Нажаль в Україні панує тенденція  використання залучених коштів на споживчі та соціальні статті витрат для покриття бюджетного дефіциту. Це не забезпечує підвищенню економічної потужності, ефективності держави та зростанню конкурентоздатності економічних суб’єктів, які б мали, в подальшому, сприяти зростанню ВВП, імпортозаміщенню та експорту вітчизняної продукції. Це б збільшувало доходи бюджету для покриття, в тому числі, і державного боргу.

В той же час, забезпечення отриманими ресурсами споживчих та соціальних витрат населення, які часто надають перевагу імпортним товарам, навпаки, сприяє  виведенню ресурсів за межі країни, збільшенню негативного сальдо торгівельного балансу. А останнє саме і є однією з причин виникнення державного боргу. До того ж на бюджет, окрім необхідності повернення боргів, покладалися також витрати на їх обслуговування, що не компенсувалися приростом економіки.

Тому ключовим завданням, пов'язаним із використанням державних  запозичень в якості одного з інструментів формування інноваційного розвитку української економіки, на думку Мниха А. М., є наукове обґрунтування і методологічно вірне визначення напрямів використання запозичених коштів. Державні боргові запозичення, як внутрішні, так і зовнішні, здатні позитивно вплинути на всю економіку країни, тільки якщо вони будуть спрямовані на вирішення стратегічних завдань радикального підвищення ефективності використання фінансово-економічного, інтелектуального і кадрового потенціалу України на шляху переходу від сировинного до наукомісткого розвитку.[12, Виклюк М. І. Система управління державним боргом України http://economy.nayka.com.ua/index.php?operation=1&iid=1585]

 Одним з шляхів вирішення даної проблеми є забезпечення діяльності Державного банку реконструкції та розвитку в Україні. Останній матиме можливість залучати для фінансування проектів загальнодержавного значення кошти від реалізації облігацій внутрішньої та зовнішньої державної позики, а також залучати гарантовані кредити. Такий інституційний механізм дозволить:

- перевести фінансування частини видатків розвитку на кредитну основу;

- забезпечити довгострокове фінансування державних інвестиційних програм;

- забезпечити контроль за цільовим характером та ефективністю реалізації гарантованих державою кредитів;

- узгодити та контролювати реалізацію бюджетних інвестиційних програм, які зараз здійснюються за рахунок спеціального фонду бюджету.[5, Воронюк В.М. Управління державним боргом в Україні: проблеми на напрями вдосконалення http://www.rusnauka.com/7_NITSB_2012/Economics/3_103520.doc.htm]

За таких умов забезпечиться  ефективніше використання ресурсів, що, безумовно, посприяє підвищенню економічного розвитку країни і призведе, в тому числі, і до зменшення боргового навантаження.