Школи фінансового аналізу

1 - Школа емпірічних прагматиків. Представники цієї школи проводять розробки в галузі аулиту кредитоспроможності компаній, намагаючись обгрунтувати вибір набору відносних показників, придатних для такого аналазу. Цей аспект аналізу розглядається ними як найбільш важливий і всі аналітичні викладки будуються на показниках, що характеризують обігові кошти, власні обігові кошти, короткострокову кредитну заборгованість. Як приклад, можна навести розробки Роберта Фоулка для компанії «Дан енд Брендстріт». Ця компанія надає широкий спектр інформаційних послуг, однією з яких є надання клієнтам спеціального рейтінгу, що відображає фінансовий стан фірми та ступінь комерційного ризику при веденні справ з цією фірмою. В наш час фірма «Дан енд Брендстріт» має інформацію про 35 мільонів компаній світу.

2 - Школа статистичного фінансового аудиту. Головна ідея - коефіціенти, що розраховуються за допомогою фінансової звітності, є корисними лише тоді, коли існують критерії з граничними значеннями яких їх можна порівнювати. Розробку таких нормативів пропонується робити в розрізі галузей, підгалузей і груп однотипних компаній шляхом обробки розподіілу цих коефіціентів за допомогою статистичних методів. Досі представники цієї школи обговорюють нагальні питання і нові завдання, що постійно виникають.

3 - Школа мультиваріантних аудиторів. Основоположною ідеєю цієї школи є побудова концептуальних основ фінансового аудиту, який базується на тісному зв’язку окремих коефіціентів , що характеризують фінансовий сстан підприємства і ефективність їх діяльності, а також показників, що узагальнюють діяльність підприємства. Головне завдання, на їх думку, полягає в побудові взаємопов’язаних та взаємозалежних показників.

4 - Школа аналітиків з прогнозування банкрутства компаній. Підхід до аудиту подібен до (Школи емпіричних прагматиків), але основний акцент робиться на фінансову стабільність компаній, приділяється уваги більше перспективному, ніж ретроспективному аналізу. Аналізуючи наявну фінансову звітність, можна передбачити можливе банкрутство, чи, навпаки, завчасно запобігти йому. У найбільш завершеному вигляді ці розробки подані в роботах Едварда Альтмана. Однією з найхарактерніших його розробок є показник «Z Альтмана», розроблений на основі статистичного методу, що називається «аналізом множинних дискримінант» і визначає рівень схильності до банкрутства. На основі показника «Z Альтмана» В общем случае формула получения значения скоринга выглядит как обычный многочлен: Z = A1X1 + A2X2 + … + AnXnгде, 
Z - значение оценки скоринга; 
An - весовые коэффициенты, характеризующие значимость факторов риска; 
Xn - факторы риска, определяющие кредитоспособность заемщика. визначаються групи компаній за ступенем їх наближеності до банкрутства - безпечна зона, зона невизначеності й зона високого ризику банкрутства.

5 - Школа учасників фондового ринку. Це наймолодший напрямок фінансового аудиту. Основне, що відрізняє цей напрямок від інших, це його більш широка теоретична спрямованість; ним займаються, здебільшого, вчені й широкого розповсюдження на практиці цей напрямок поки що не отримав. Суть методу у використанні звітності для прогнозування рівня ефективності інвестування (у цінні папери компаній і оцінці пов’язаного з цим ризику.

В Україні також розроблена власна концепція аудиту, що отримала назву «Аудит - 2000» {4.c.80). Кардинальних змін у здійсненні аудиторської діяльності ця концепція не передбачає, однак доповнює її зміст:

1. Аудит приймає прогнозний характер, спрямований на виявлення підприємницького ризику клієнта і ризику інвестора. Крім констатації фінансового стану, аудиторський звіт повинен розкривати і перспективи розвитку підприємства. Новим є те, що звіт про стан справ виконавчого органу підлягає аудиту на предмет того, чи відображені у ньому майбутні ризики, що загрожують підприємству, і чи відповідає інформація звіту висновкам аудитора.

2. Посилюється роль аудиторів як консультантів, оскільки саме вони мають найбільш повну інформацію про діяльність клієнта, а також порівняльні дані по галузі.

3. Акцент аудиторської діяльності значно зміщується в бік аналізу діяльності клієнта та сфери його діяльності; виявлення притаманнх їй ризиків, для чого аудитору потрібні не тільки глибокі спеціальні, але й галузеві знання. Особливістю є те, що недотримання діючого законодавства також стає об’єктом перевірки аудиторів, так як вона може призвести до наслідків, що загрожують існуванню підприємства. Перевірка та аналіз системи внутрішнього контролю клієнта, її дієвості стають обов’язковою складовою при здійсненні аудиторської перевірки.

4. Основними є ризико- та системно орієнтовані методи проведення аудиторських перевірок. Детальні перевірки стають лише допоміжним засобом при їх здійсненні. При чому ризико- і системно орієнтовані методи отримали подальший розвиток. Так, якщо раніше вихідною точкою була звітність підприємства і пов’язані з нею ризики, то тепер такою виступають процеси на підприємстві, середовище, яке його оточує, і пов’язані з нею ризики.

5. Дедалі більшого значення набуває участь керівництва і працівників клієнтів у проведенні перевірки, їх усвідомлення та обрахування ризиків підприємства.

Первый подход связан с  деятельностью так названной  “школы эмпирических прагматиков” (Empirical Pragmatists School). Ее представители - профессиональные аналитики, которые, работая в области анализа кредитоспособности компаний, старались обосновать набор относительных показателей, пригодных для такого анализа. Таким образом, их цель складывалась в отборе таких индикаторов, которые могли бы помочь аналитику ответить на вопрос: ли сможет компания расплатиться по своим краткосрочным обязательствам? Этот аспект анализа деятельности компании рассматривался ними как наиболее важный, именно поэтому все аналитические изложения строились на использовании показателей, которые характеризуют оборотные средства, собственный оборотный капитал, краткосрочную кредиторскую задолженность. Наиболее счастливые представители этой школы сумели убедить компании, которые специализируются в оценке, анализе и управлении финансовыми ресурсами и кредитной политикой, в целесообразности такого подхода. В качестве примера можно привести разработки Роберта Фоулка, сделанные им в начале 50-х лет для наибольшей в мире информационной компании “Дан энд Брэдстрит” (The Dun & Bradstreet Corporation). Эта компания, основанная в 1841 г., имеет в своем банке данных информацию про 30 млн. компаний мира; ее объем продажи составляет близко 5 млрд. долл. в год. Основным взносом представителей этой школы в разработку теории финансового менеджмента, по мнению П. Барнса, есть то, что они впервые попробовали показать многообразие аналитических коэффициентов, которые могут быть рассчитаны по данным бухгалтерской отчетности и есть полезными для принятия управленческих решений финансового характера.

Второй подход обусловлен деятельностью школы “статистического финансового анализа” (Ratio Statisticians School). Появление этой школы связывают с работой Александра Уолла, которое было посвящено разработке критериев кредитоспособности и опубликованная в 1919 г. Основная идея представителей этой школы состояла в том, что аналитические коэффициенты, рассчитанные по данным бухгалтерский отчетности, полезные лишь в том случае, если существуют критерии, с предельными значениями которых эти коэффициенты можно сравнивать. Разработку подобных нормативов для коэффициентов предполагалось делать в разрезе областей, подотраслей и групп однотипных компаний путем обработки распределений этих коэффициентов с помощью статистических методов. Обоснованное обособление однотипных компаний у смертной казни, для любой из которых могли бы быть разработанные индивидуальные аналитические нормативы, было одной из основных задач, представителей этой школы. Начиная с 60-х годов, в рамках этого направления проводятся исследование, посвященные стойкости коэффициентов. В частности, исследование показали, что для коэффициентов характерная временная и пространственная мультиколлинеарность, что обусловило появление новой актуальной задачи - классификации всей совокупности коэффициентов на группы: показатели одной и той же группы коррелируют между собою, но показатели разных групп относительно независимые.

Третий подход ассоциируется  с деятельностью школы “мультивариантных аналитиков” (Multivariate Modellers School). Представители этой школы выходят из идеи построения концептуальных основ финансового менеджмента, которые базируются на существовании несомненной связи частных коэффициентов, которые характеризуют финансовое состояние и эффективность текущей деятельности компании (например, валовой доход, оборотность средств в активах, запасах, расчетах и др.), и обобщающих показателей финансово-хозяйственной деятельности (например, рентабельность авансированного капитала). Это направление связанный с именами Джеймса Блисса, Артура Винакора и др., что работали над этой проблемой в 20-і года. Основную задачу представители этой школы видели в построении пирамиды (системы) показателей. Определенное развитие это направление получи в 70-і года в рамках построения компьютерных имитационных моделей взаимосвязи аналитических коэффициентов и рыночной цены акций.

Четвертый подход связан с  появлением “школы аналитиков, занятым  прогнозированием возможного банкротства  компаний” (Distress Predictors School). В отличие от первого подхода представители этой школы делают в анализе упор на финансовую стойкость компании (стратегический аспект), отдавая преимущество перспективному анализу, а не ретроспективному. По их мнению, ценность бухгалтерской отчетности определяется исключительно ее способностью обеспечить предсказуемость возможного банкротства. Первые попытки анализа деятельности фирм-банкротов были начатые в 30-е года А. Винакором и Рэймондом Смитом. В наиболее законченном виде методика и техника прогнозирования банкротства представленная в роботах Эдварда Альтмана.

В конце концов, пятый  подход, который представляет собою  именно новый за временем появления  направление в рамках финансового  менеджмента, развивается с 60-х годов  представителями школы “участников  фондового рынка” (Capital Marketers School). Так, по мнению Джорджа Фостера, ценность отчетности складывается в возможности ее использования для прогнозирования уровня эффективности инвестирование в те или другие ценные бумаги и степени связанного с ним риска. Ключевое отличие этого направления от вышеописанных складывается в его лишней теоретизованости; не случайно он развивается главным образом учеными и пока еще не получи признание в практике.