Розвиток валютного ринку в Україні

2

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

ЕКОНОМІЧНИЙ ФАКУЛЬТЕТ

РЕФЕРАТ НА ТЕМУ :

Підготувала

студентка ІІІ курсу, 3 групи

спеціальності Фінанси і кредит

Огороднік Марина

Викладач : к.е.н., асистент Боровікова М.О.

Київ 2012 р.

Зміст

Розділ 1. Становлення валютного ринку в Україні……………………………3

Розділ 2. Сучасний стан валютного ринку……………………………………...7

Список використаної літератури………………………………………………..10

Розділ 1. Становлення валютного ринку в Україні

Валютний ринок України формувався разом з процесами розбудови Української держави та реформуванням її економіки. За часів перебування у складі СРСР в Україні існувала державна монополія на зовнішньоекономічну діяльність та державна валютна монополія. Функції валютного регулювання щодо формування валютних фондів та їх використання виконували державні органи  - Держплан, Держбанк, Міністерство фінансів [4].

Перехідний етап розвитку валютного ринку в Україні можна поділити на кілька етапів:

1.      1991 – 1992 роки. Прийняття Декларації про державний суверенітет України та до виходу України із «зони рубля»;

2.      1992 – 1993 роки. Запровадження власної грошової одиниці та прийняття національного валютного законодавства;

3.      1993 – 1994 роки. Спроба відновити державну валютну монополію;

4.      1994 – 1996 роки. Лібералізація валютного ринку та відносна стабілізація валютного курсу карбованця, який завершився запровадженням національної валюти – гривні.

На першому етапі формування валютної системи, який розпочався із здобуттям незалежності, національна економіка зазнала руйнівних інфляційних процесів. Готівкову емісію рубля виконував виключно Держбанк СРСР. Після розпаду СРСР весь обсяг готівкових грошей друкувався Центральним банком (ЦБ) Росії. В умовах інфляції, коли економі­ка України потребувала дедалі  більше готівкових рублів, загострю­валася проблема їх власної емісії в Україні. З цією метою, а також з метою захисту внутрішнього споживчого ринку з 10 січня 1992 р. до обігу вводяться так звані «купони багаторазового використання», які разом з рублем виконують функцію обігу та платежу. Встановлений в січні офіційний валютний курс купона до рубля (1 купон за 10 руб­лів, та 10 купонів за 1 дол. США) не витримав і двох тижнів.

Визначальною ознакою валютного ринку на перехідному етапі була від­сутність національної системи валютного регулювання в Україні.              Неврівноважена грошова система фактично перебувала в «рублевій зоні»: курс відносно інших іноземних валют визначався через крос-курс стосовно до російського рубля, та рубль відігравав роль ключової резервної валюти.

Серед негативних явищ у валютній сфері, які були характерні для цього етапу розвитку валютного ринку в Україні, слід назвати:

      організаційну слабкість банківської системи;

      низький рівень державних валютних резервів;

      кризу неплатежів у безготівковому обігу з країнами СНД, в першу чергу з Росією;

      відсутність заборони на проведення будь-яких обмежень на продаж іноземної валюти юридичним особам та системи обов'язко­вого продажу іноземної валюти;

      не розробленість системи контролю за проведенням валютних     операцій та порядку переміщення валюти через кордон України;

      широке використання іноземних валют у внутрішньому обігу, яке істотно підірвало стабільність і без того слабкої грошової одиниці — купона;

Наступний етап розвитку валютного ринку в Україні розпочався в листопаді 1992 р., коли згідно з Указом Президента України український карбованець стає єдиним законним платіжним засобом на території країни і встановлюється офіційний курс карбованця 1,45 укр. крб. за 1 російський руб. У цьому ж році розпочалося формування валютних резервів та розробка механізмів підтримки валютного курсу. Передумовою виходу України з так званої «рублевої зони» стало про­ведення взаємозаліку заборгованості між Україною та Росією в грудні (з 3.12 по 31.12) 1992 р. за станом на 16 листопада 1992 р.[4].

В умовах кризи системи міждержавних розрахунків неплатежі за            продукцію, експортовану з України, на початок жовтня 1992 р. стано­вили майже 300 млрд. крб. Тому згідно з рішенням уряду, а також НБУ 3 грудня 1992 р. експортери України при укладанні контрактів з підприємствами країн, які використовують рубль як засіб платежу, за­стосовують акредитивну форму розрахунків, або попередаю оплату.

Ще у 1992 р. за пропозицією НБУ почалося створення резервів та розробка механізму для підтримки валютного курсу національної ва­люти. Характерною рисою цього періоду становлення валютного ринку незалежної держави було прийняття Постанови Верховної Ра­ди України «Про формування валютних фондів України у 1992 р.» від 5 лютого 1992 р. та створення у жовтні 1992 року валютної біржі при НБУ. Перші торги на біржі, засновниками якої стали більш ніж 40 комерційних банків, почалися в листопаді 1992 р.

Порядок формування валютних фондів передбачав, що суб’єкти підприємницької діяльності, розташовані в Україні, незалежно від місця реєстрації та форм власності, сплачуватимуть податок на валютну виручку від експорту продукції (робіт, послуг) за всіма видами іноземної валюти.

Наступний етап розпочався у 1993 році із прийняттям низки декретів Кабінету Міністрів щодо валютного регулювання в Україні, тобто було створено юридичне підґрунтя для подальшого розвитку валютного ринку та його регулювання.

Водночас інфляційні процеси в економіці України внаслідок                     неконтрольованої кредитної емісії, подальшого спаду виробництва, зростання цін на енергоносії, відсутність як зовнішньої, так і внут­рішньої рівноваги грошового обігу, проблеми, пов'язані з викорис­танням «тимчасової» валюти — карбованця, призвели до різкого па­діння курсу карбованця відносно іноземних валют.

Внаслідок цього урядова політика протягом з 12 серпня 1993 р. по серпень 1994 р. була переорієнтована на спробу відновлення зовнішньоторговельної та валютної монополії.

Процес лібералізації валютного ринку був започаткований Указом Президента України від 22 серпня 1994 р. «Про вдосконалення валютного регулювання». Протягом даного періоду було вжито заходів щодо лібералізації валютного ринку в Україні: передбачалося з 1 жовтня 1994 р. відновити роботу Валютної біржі НБУ, розробити систему заходів для зближення та уніфікації офіційного та ринкового курсів, встановлення валютного курсу карбованця за результатами торгів на валютній біржі.

Удосконалення системи заходів щодо валютного регулювання протягом останнього періоду (кінець 1994 — серпень 1996 р.) сприя­ли позитивним тенденціям, які визначилися на валютному ринку в Україні [4]:

                  змінилося співвідношення між попитом та пропозицією інозем­них валют на користь останньої та стабілізувався курс українського карбованця відносно  ключових іноземних валют;

                  НБУ спромігся без залучення 1,5 млрд. дол. США, які обіцяв на­дати МВФ як кредит розширеного фінансування (ЕFF), створити значні валютні резерви в іноземній валюті;

                  було розроблено систему заходів, котрі вплинули на переведен­ня коштів з валютного та кредитного ринків на ринок державних цін­них паперів. Так, за даними НБУ, підписка на ОДВП тільки нерезидентами досягла 300 — 370 млн. грн.

Проте у 1998 р. валютна система України зазнала негативного впливу спекулятивного капіталу, приплив якого був зумовлений суперечностями грошово-кредитної політики та інтегруванням у світовий фінансовий ринок. Боргова експансія уряду на умовах низького ризику та значно вищих за світовий рівень відсоткових ставок призвела до припливу спекулятивного капіталу на національний ринок державних позичок.

З 2003 р. розпочався новий етап розвитку  валютного ринку в Україні, пов’язаний з необхідністю системних коригувань та валютного регулювання в умовах прискорення темпів економічного зростання

Розділ 2. Сучасний стан валютного ринку

Валютний ринок - це механізм, за допомогою якого встановлюються правові та економічні взаємовідносини між споживачами і продавцями валют, система сталих і водночас різноманітних економічних та організаційних відносин між учасниками міжнародних розрахунків з приводу валютних операцій, зовнішньої торгівлі, надання фінансових послуг, здійснення інвестицій та інших видів діяльності, які вимагають обміну і використання різних іноземних валют [2].

Основними учасниками валютного ринку в Україні є:

1.      Національний банк України;

2.      уповноваженні комерційні банки;

3.      кредитно-фінансові установи, які отримали ліцензію НБУ на право проведення валютних операцій;

4.      юридичні особи, які уклали агентські угоди на відкриття пунктів обміну іноземних валют;

5.      кредитно-фінансові установи, які отримали індивідуальні ліцензії НБУ на право проведення операцій на валютному ринку України.

У 2009 році на валютному ринку зберігався підвищений попит на іноземну валюту, який формувався під впливом девальваційних очікувань, зменшення валютних надходжень в Україну, значних обсягів платежів за імпортними контрактами. Для стабілізації валютного ринку Національний банк України активно проводив інтервенції на міжбанківському валютному ринку, у тому числі цільові аукціони з продажу іноземної валюти населенню для виконання ним кредитних зобов'язань.

У листопаді 2009 р. спостерігалося суттєве зростання валютних надходжень від нерезидентів, які стійко перевищували перекази на їх користь, що сприяло зниженню середньоденного чистого попиту на іноземну валюту. Завдяки цьому впродовж місяця Національний банк України здійснював інтервенції як з її продажу, так і з купівлі, згладжуючи коливання ринкового курсу гривні.

Офіційний курс гривні до долара США у листопаді знизився на 0,33 %, до 7,938 грн./дол. США. Відносно ж євро та російського рубля гривня укріпилася на 4,81 % та 1, 68 % відповідно, до 10,4353 грн./євро та 2,5356 грн./ рублів.

Перші два-три місяці 2009 року були часом злету курсу долара, який був викликаний загальною панікою і «жахливими» прогнозами експертів. Початок року, січень 2009 року, був непростим і навіть переломним; на курс гривні впливали як економічні, так і психологічні складові. Найскладнішою позначкою для гривні в 2009 році був показник 10 грн. за долар. Найвище значення готівкового ринку становило 10-11 грн. за долар, хоча більш імовірно, цей показник був ситуативним і викликаним спекулятивними діями.

З середини лютого 2010 року міжбанківський валютний ринок України демонструє наочні ознаки стабілізації. На ньому, зокрема, спостерігається:

-        домінування пропозиції іноземної валюти над попитом на неї: за січень-квітень 2010 року обсяг чистої валютної пропозиції становив 2,6 млрд. дол. США;

- поступове підвищення ринкових котирувань гривні: з початку 2010 року гривня на міжбанківському ринку укріпилася відносно долара США на 0,87 %. Як результат, з початку року офіційний курс гривні до долара США зміцнився на 0,74 % .

У 2010 році на міжбанківському валютному ринку України вперше, після вересня 2008 року, сформувалася чиста пропозиція іноземної валюти, середньоденний обсяг якої становив в лютому 0,4 млн. дол. США, в березні – 59 млн. дол. США, а в квітні – 75 млн. дол. США. За цих умов Національний банк України отримав можливість активізувати купівлю іноземної валюти.

За сучасних економічних умов, ускладнених світовою фінансовою кризою, національний валютний ринок переживає далеко не найкращі часи.

Крім дій Національного банку України, на валютний ринок в Україні впливають і події світових валютних ринків.

В процесі удосконалення системи регулювання валютного ринку в Україні доцільно використовувати досвід зарубіжних країн. На сучасному етапі в Україні ефективно можуть бути застосовані такі механізми країн, що пов’язані з оптимізацією режиму валютного курсу; особливістю застосування валютних інтервенцій за умови дії плаваючого валютного курсу; репатріацією валютних цінностей.

Удосконалення чинного валютного законодавства є одним з пріоритетних на даний час напрямків реформування системи валютного регулювання в Україні [5].

Для подальшого вдосконалення валютної системи України потрібно вирішити наступні проблемні завдання:

        прискорення ринкової трансформації,

        відповідність умов кредитування України міжнародними фінансовими інститутами;

        зростання структурних перетворень, формування розвиненого внутрішнього ринку;

        мобілізація та ефективне використання внутрішніх фінансових ресурсів;

        дотримання економічного обґрунтування і загально визначених меж і порогів рівня зовнішньої заборгованості відповідно до міжнародних критеріїв платоспроможності держави;

        залучення альтернативних зовнішніх джерел фінансування міжнародних фінансових відносин України.