Проблема закріплення кваліфікованих кадрів у сільській місцевості

     Проблема  закріплення кваліфікованих  аграрних кадрів у сільській місцевості

     У статті розглянуто проблему закріплення кваліфікованих аграрних кадрів у  сільській місцевості та причини, що стримують цей процес. 

     Ключові слова: кадровий потенціал, кадри, сільська місцевість, чисельність населення, смертність, народжуваність.

     Постановка  проблеми. Актуальною умовою розвитку і підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва є наявність трудових ресурсів, раціональне їх використання та рівномірний розподіл за галузями. Адже  високорозвинене аграрне виробництво, до якого прагне Україна, вимагає відповідно й висококваліфікованих кадрів, які б володіли методами освоєння і розвитку ринкового виробництва [1, c.97].

     Актуальність  останніх досліджень і публікацій. Проблемі ефективного функціонування кадрового потенціалу аграрних підприємств приділяли відомі вчені: В. Андрійчук,О. М. Бородіна, П. Ю. Буряк, С.Д. Лучик, В. Кропивко, В. Рябоконь, Саблук, В. Юрчишин, Н.В. Єфимова, В.Є. Романов, А.С. Семенов та інші.

     Постановка  завдання. Дослідження кадрового потенціалу, а саме, його закріплення в сільській місцевості та перспективи його застосування.

     Виклад  основного матеріалу. Кадровий  потенціал – це трудові можливості підприємства, здатність персоналу до генерування ідей, створення нової продукції, його освітній, кваліфікаційний рівень, психофізіологічні характеристики і мотиваційний потенціал.

     Основними складовими кадрового потенціалу є:

     - освіта;

     - рівень кваліфікації;

     - професійні здібності;

     - професійні навички;

     - психометричні характеристики кадрів  підприємства.

     На  формування кадрового потенціалу в  аграрному секторі впливає ряд  об’єтивних та суб’єктивних чинників (рис.1). Важливо враховувати зарубіжний і вітчизняний досвід, практичні надбання, специфіку соціально-економічної системи й особливості українського менталітету. Головним елементом у формуванні підготовки кадрів  має бути висококваліфікований спеціаліст, який користуватиметься попитом на вітчизняному та світовому ринках праці[1, c. 99].

     

       

     

 

 
     

 
 
 

     Рис.1 Джерела формування кадрового потенціалу агарарного сектору 

     Формування кадрового потенціалу в сільськогосподарському виробництві проходить під впливом багатьох пов’язаних факторів. До них слід віднести:

• сезонність виробництва;
• низький рівень оплати праці;
• приховане безробіття;
• штучне зарахування безробітних жителів селе (учителів, медиків, інженерів, рядових працівників);
• підрив матеріально-технічної бази.

     Водночас трансформація ринкових відносин в аграрному секторі, перехід до різноманітних форм власності та організації праці потребують відповідного кадрового забезпечення й активності сільського населення. Однак несприятливі демографічні процеси, передусім старіння населення і зниження народжуваності, спричинили серйозні кількісні та якісні обмеження пропозиції робочої сили на ринку праці в сільській місцевості, що негативно впливає на результати економічного розвитку країни в цілому.

     Чисельність наявного населення в Україні  на 1 серпня 2011р. становила 45670,0 тис. осіб. Упродовж січня–липня 2011р. чисельність населення зменшилася на 108,5 тис. осіб, що в розрахунку на 1000 наявного населення становило 4,1 особи.

     Чисельність населення зменшилася за рахунок  природного скорочення (118,3 тис. осіб), водночас зафіксовано міграційний  приріст населення (9,8 тис. осіб). Порівняно з січнем–липнем 2010р. обсяг природного скорочення зменшився на 3,5 тис. осіб, або з 4,6 до 4,5 особи в розрахунку на 1000 наявного населення.

     Народжуваність зменшилася з 10,7 до 10,5 новонароджених у розрахунку на 1000 наявного населення, а смертність – з 15,3 до 15,0 особи.[2]

     Що  стосується кадрового потенціалу, то формування його залежить, передусім, від чисельності економічно активного  населення. Всього в сільській місцевості нараховується 6,9 млн осіб економічно активного населення, із них 87,6 % працездатного і 12,4 % непрацездатного.

     Однією  з причин відтоку кадрів із сільської місцевості є те, що праця тут знецінюється і матеріальна винагорода за неї не задовольняє потреб населення. Серед безлічі проблем мешканців сільської місцевості однією з найвідчутніших є високий рівень їхнього безробіття. Як результат, рівень доходів майже 60% селян навіть не доходить до межі бідності. Рівень оплати праці тих жителів сільської місцевості, які працюють, в середньому становить близько 48% середнього рівня зарплати в Україні. Це, як відомо, нижче за рівень малозабезпеченості[3, c.115].

       Статистика щодо кількості безробітних  на селі, м’яко кажучи, вражає. За  даними громадської організації  „Інститут сільського розвитку”, на сьогодні близько 37,5% працездатних селян (майже 3 млн. осіб) не мають постійної роботи. Крім того, близько 1 млн. осіб найактивніших працездатних селян виїхало на заробітки закордон. І це все при тому, що на селі проживає майже третина всього населення країни.

     Основними причинами безробіття в селі слід назвати наступні:

• в процесі реформування аграрного сектору багато колективних господарств розпалися, а нових на їхньому місці не сформувалося. Внаслідок значна частина робочої сили залишилась незадіяною у виробництві;
• несприятливі умови для розвитку підприємництва в сільській місцевості.
• відсутність механізму працевлаштування сільської молоді після закінчення вищих навчальних закладів;
• відсутність розвинутою інфраструктури села.

     Проблемою зайнятості сільського населення також  є пропорційне зниження освітнього рівня осіб, зайнятих у сільській місцевості(табл..1).

     Таблиця 1

     Зайнятість сільського населення України за рівнем освіти

 

     У сільському господарстві спостерігається  найнижча освіченість працівників  порівняно з іншими видами діяльності: лише 10,7% мають повну вищу освіту за середнього показника по економіці 31,3%. Водночас у результаті трансформаційних процесів у сільському господарстві роботодавці можуть залучати працівників з вищою освітою на роботи, що не потребують такої кваліфікації.

     Фактично  соціальна сфера в сільській  місцевості перебуває в критичному стані. Керівники різних формувань  на селі, які орендують землю, або мають свої підприємства, фінансувати соціальну сферу відмовляються, а у місцевих органів влади, на яких це покладено, просто відсутні кошти[4, c.118].

     Розширюється  коло сіл, жителі яких не мають змоги  задовольнити навіть мінімально необхідні  потреби, одержати елементарні послуги  за місцем проживання. Якість послуг постійно знижується і не відповідає загальноприйнятим  стандартам. Все це призводить до різкого  погіршення умов якості життя сільського населення, втрати престижності аграрної праці, загострення відмінностей між містом і селом, фактичної деградації жителів села і самої сільської місцевості в кінцевому рахунку села спустошуються і обезлюднюються.

     Розв’язувати  проблему сільських населених пунктів  і трудових ресурсів у них шляхом створення соціальної, виробничої інженерної структури необхідно в тісній взаємодії міста і села, формуванню сільських поселень із використанням  природних ресурсів та міського соціуму.

     У формування соціальної сфери життєдіяльності  трудівників села необхідно впливати не тільки на фактор, який знаходиться у мінімумі, але й на опосередковані його фактори. Разом із тим не можна не враховувати переважного впливу того чи іншого фактора на відновлювальному етапі розвиток села ї зв’язаного з  цією перевагою тих чи інших потреб і мір фізичного і духовного становлення індивідуума. Водночас кадрового потенціалу може бути успішно розв’язана при врахування дій усіх соціально-економічних факторів у їх діалектичному поєднанні та взаємозв’язку комплексу, тобто при системному підході до впливу комплексу потреб і планування заходів щодо їх повного задоволення [5].

     Поліпшенню стану сільської зайнятості сприятимуть:

1. Нарощування обсягів виробництва сільськогосподарської продукції та збільшення можливості її експорту;
2. Розширення інфрастуктури аграрного ринку;
3. Формування соціально відповідального власника, заохочення його підприємницької діяльності на селі;
4. Становлення нових форм територіальної концентрації великотоварного аграрного та промислового виробництва у поєднані з культурним та соціальним розвитком сільської спільності.

     Висновки: Розглянувши всі проблеми закріплення кваліфікованих аграрних кадрів можна зробити висновок, що ця проблема досить гостро стоїть на даному етапі розвитку економіки. Сільське господарство є провідню ланкою на шляху до розвитку України в цілому, адже на фоні занепаду промисловості саме сільське господарство може вивести країну на якісно новий рівень. 

     Список  використаних джерел

1. Малиновський,А.С. Кадрово-управлінський потенціал аграрних фор- мувань/А. С. Малиновський//Економіка АПК. - 2011. - № 7. - C. 97-104.
2. http://www.ukrstat.gov.ua
3. Карпенко В. «Зайнятість сільського населення України як умова ефективного відтворення кадрового потенціалу аграрного сектора».- Україна: аспекти праці, 2011 (5).
4. Рябоконь, В.П.      Кадри села: проблеми формування і закріплення / В.П. Рябоконь // Економіка АПК. - 2010. - № 5. - C. 115-118
5. http://icp.org.ua