Посередники фінансового ринку

      Ключові слова: фінансовий ринок, фінансові посередники, депозитраські установи, ощадні установи контрактного типу, інвестиційні посередники.

     Актуальність  проблеми. Усі фінансові посередники функціонують на єдиному грошовому ринку, з одним і тим же об'єктом - вільними грошовими коштами, однаково відчутно впливають на кон'юнктуру цього ринку, можуть не тільки конкурувати між собою, а й взаємодіяти у вирішенні багатьох економічних та фінансових завдань. Тому дослідження фінансового посередництва як самостійного економічного явища має важливе теоретичне і практичне значення, особливо в сучасних умовах України. Багато посередників мають унікальні риси, але всім їм властиве одне: вони випускають власні зобов'язання. У цьому значенні ні брокери, ні дилери, ні навіть біржі не є фінансовими посередниками.

     Завдання. З`ясувати хто відноситься до фінансових посередників. Розкрити зміст різних видів фінансових посередників. Дослідити операції фінансових посередників та як вони оцінюються.

     Результати. Ринок фінансових послуг - особлива форма організації руху фінансових ресурсів в економічній системі, яка за своїм призначенням має забезпечити юридичним, фізичним особам і державі належні умови для залучення необхідних коштів і продажу тимчасово вільних грошових засобів.

     Фінансові посередники становлять доволі численну групу учасників фінансового ринку та поділяються на наступні групи:

     1. Депозиторські установи - кредитно-фінансові установи, що мають право залучати внески на депозитні рахунки. До складу таких установ входять:

       а) комерційні банки - кредитні  установи, що надають клієнтам  універсальні банківські послуги.  Джерелом залучення коштів є  внески клієнтів на депозитні  рахунки. Кошти позичкового фонду,  що є у кожному комерційному  банку використовуються для надання  банківського та споживчого кредиту, для придбання державних і муніципальних облігацій;

     Оцінка. Найбільш розповсюдженими є два типи: оцінка кількісних, (об´ємних) показників і оцінка якісних показників, що характеризують надійність комерційних банків. Обидва різновиди оцінок правомірні, вони виконують властиві їм функції, а в їх основі лежать різні критерії і показники.

     б) ощадні установи, що розподіляються на:

      - позиково-ощадні асоціації - кредитно-фінансові  установи, що акумулюють кошти,  які зберігаються на ощадних, термінових і чекових депозитах. Кошти, що зберігаються у цих установах, використовуються для надання кредиту під заставу нерухомості;

      - кредитні спілки - невеликі фінансові  установи, що утворюються на кооперативних  засадах в певній соціальній  групі для надання кредитів членам цієї групи.

       Джерелами залучення коштів є  внески учасників спілки, а використовуються  вони дія надання споживчого  кредиту.

     У 1990 році Всесвітня рада кредитних  союзів для оцінки діяльності кредитних спілок почала використовувати набір фінансових коефіцієнтів, відомих як PEARLS. Кожна літера в назві PEARLS означає конкретний розділ системи моніторингу, що оцінює певну ключову сферу діяльності кредитного кооперативу.

      2. Ощадні установи контрактного типу - це кредитно-фінансові установи, які залучають довготермінові заощадження на контрактних засадах. Фонди свої формують завдяки періодичним внескам згідно з контрактами. Ощадні установи поділяються на:

       а) компанії із страхування  життя, страхування від пожеж і нещасних випадків. Кошти цих компаній формуються за рахунок внесків юридичних і фізичних осіб, а використовуються для довготермінового кредитування і фінансування, завдяки купівлі державних облігацій, акцій та облігацій корпорацій.

     Оцінка. Існує декілька ознак для визначення стану та оцінки рівня фінансової безпеки страхових організацій.

            По-перше, це загальний стан  фінансів страхової організації. По-друге, це фінансова стійкість та платоспроможність страхової компанії. По-третє, це кінцевий фінансовий результат діяльності страхової компанії.

       б) пенсійні фонди створюються  фірмами для сплати пенсій  робітникам і службовцям. Створення  таких фондів дозволяє знизити  податкові платежі фірм і використати  їхні кошти для придбання акцій  та облігацій корпорацій.

     Ефективність пенсійного фонду характеризується такими критеріями:

     1. Надійністю функціонування.

     2. Економічною ефективністю діяльності.

     3.  Ліквідністю пенсійних активів  (поточна та планова ліквідність).

     4. Зворотністю пенсійних накопичень  учасників.

      3. Інвестиційні посередники до складу яких долучаються:

       а) інвестиційний банк, який провадить  довготермінове кредитування, завдяки  чому імовірне втілення великих  науково-технічних проектів. Інвестиційний  банк мобілізує довгостроковий  позичковий капітал і передає його позичальникам завдяки випуску та розміщенню облігацій або інших боргових зобов'язань;

       б) іпотечний банк - банк, що спеціалізується  на видачі довготермінової позики  під іпотеки (тобто, ресурси  за рахунок випуску та розміщення  іпотечних облігацій);

       в) фінансова компанія - отримує  фонди шляхом продажу комерційних  паперів, випуску акцій та облігацій.  Залучені кошти надає споживачам  у вигляді позик або кредитів  на придбання споживчих товарів  довготермінового користування, для  ремонту будинків, на потреби малого бізнесу.

     Висновки. Отже, на ринку фінансових послуг функціонує багато видів фінансових посередників, які за своїм призначенням мають забезпечити юридичним, фізичним особам і державі належні умови для залучення необхідних коштів і продажу тимчасово вільних грошових засобів. Наявність фінансових посередників значно збільшує ефективність ринків короткотермінового і довготермінового позикового капіталу.  

     Список  використаної літератури 

     1. Опарін В. М. Фінанси (загальна  теорія): Навч. посіб. —К.: Вид-во КНЕУ, 2006.

     2. Осокина В. В., Калина А. В.  Экономическая теория и практика  хозяйствования: Учеб. пособие. —К: МАУП, 2007.

     3. Пушкарева В. М. История финансовой  мысли и политика налогов: Учеб. пособие. — М: ИНФРА-М, 2006.

     4. Самуельсон П., Нордхауз Б. Економіка. —К.: Основи, 2002.

     5. Слухай С. В. Становлення системи  фінансового вирівнювання // Фінанси України. —2008. —№11.