Поняття і типи грошових систем

1. Поняття і  типи грошових систем.

 

     Грошова система – це законодавче встановлена  форма організації грошового  обороту в країні. Вона є складовим  елементом господарського механізму  і регулюється законами, встановленими державою.

     Грошова система країни формується історично, що позначається на структурі та змісті її елементів. Основними з них є:

     1) найменування грошової одиниці;

     2) масштаб цін;

     3) валютний курс;

     4) види готівкових грошових знаків, які мають законну платіжну силу;

     5) регламентація безготівкового обороту;

     6) державний апарат, який здійснює регулювання грошового 
обороту.

     Сучасна грошова система характеризується наступними загальними рисами:

     - відміною офіційного золотого  вмісту грошових одиниць, демонетизацією  золота;

     - переходом до нерозмінних на  золото кредитних грошей, які за своєю природою небагато чим відрізняються від паперових грошей;

     - збереженням в грошовому обігу  декількох країн поряд з кредитними  грошима паперових грошей у  формі казначейських білетів;

     - випуском банкнот в обіг з  метою кредитування господарства, держави, а також приросту офіційних золотих і валютних резервів;

     - розвитком та розширенням в  грошовому обороті безготівкових  розрахунків при одночасному  скороченні готівкових;

     - посиленням державного регулювання  грошового обороту в зв'язку з постійним порушенням базового принципу грошової системи – відповідності кількості грошей об'єктивним потребам економічного обороту, яке веде до інфляційного процесу.

     Типи  грошових систем. 

     Грошові системи можна класифікувати  за декількома критеріями.

     В історичному плані важливе значення має класифікація грошових систем за характером їх функціонування. За цим  критерієм виділяються саморегульовані та регульовані грошові системи.

     Саморегульованими були системи, що базувалися на використанні в ролі грошей благородних металів та обслуговуванні сфери обігу повноцінними монетами і розмінними банкнотами. Саморегульовані грошові системи відповідали етапу раннього розвитку ринкових відносин, коли державне втручання в хід економічних процесів було мінімальним. Для широкого втручання об’єктивно не було начальної потреби та й можливості державних органів для цього були обмежені. Тому вирішальну роль держави за металевого обігу зводилась в основному до законодавчого встановлення валового вмісту (золота чи срібла) в грошовій одиниці. Тим самим держава захищала інтереси учасників обігу від псування монет. Якщо металевий вміст монет внаслідок зносу зменшувався порівняно з офіційним більше  встановленої норми, такі монети вважалися неповноцінними і підлягали перечеканці. Для спрощення цього процесу вводилася система відкритої чеканки монет, за якої кожний власник неповноцінних монет чи просто дорогоцінного металу міг здати їх на монетний двір, де з них за певну плату виготовляли відповідну суму неповноцінних монет.

     Саморегульовані грошові системи історично виступали у формах біметалізму та монометалізму.

     Першою, найбільш послідовною формою біметалізму  була система паралельної валюти, за якої співвідношення між золотими і срібними монетами однакового номіналу встановлювалося на ринку стихійно ¾ під впливом попиту і пропозиції. При відкритій чеканці обох видів монет це давало можливість підтримувати співвідношення між валютами на реальному рівні, тобто жодна з них не могла виявитися більш чи менш вигідною для суб’єктів обігу. Проте ця система створювала значні технічні незручності в організації обміну, оскільки ринкові зміни співвідношення валют спричинювали постійні коливання подвійної системи цін.

     Щоб усунути ці незручності обігу, вводили  законодавчу фіксацію співвідношення золотих і срібних монет при їх відкритій чеканці. Наприклад, 1 рубль золотом дорівнював 1,5 рублям сріблом. Ця система одержала назву подвійної валюти. Вона внесла певну впорядкованість в систему ціноутворення, оскільки рівень цін одного виду автоматично перераховувався у другий по встановленому зафінансованому співвідношенню. Але незабаром у цій системі виявився інший недолік ¾ ринкове співвідношення між золотом і сріблом відхилялося від офіційного зафіксованого.

     Монометалізм ¾ це грошова система, за якої тільки один благородний метал виконує роль грошей. Поскільки за своїми фізичними і вартісними властивостями золото краще пристосоване виконувати цю роль, найпоширенішим був золотий монометалізм. Проте історія знає випадки існування срібного монометалізму. В Індії (1852-1893 рр.), в Голандії (1847-1875 рр.) та в Росії (1843-1852 рр.).

     Золотий монометалізм теж пройшов декілька стадій розвитку і відповідно виступав у декількох видах: золотомонетного  стандарту, золотозливкового стандарту  і золотодевізного стандарту.

     Золотомонетний  стандарт ¾ це найбільш закінчена форма золотого монометалізму.

     Світова економічна криза 1929-1933 рр. влаштувала надзвичайно сурові випробування для  золотого монеталізму і він їх не витримав. В 1933 р. були ліквідовані  останні форми цієї грошової системи як такі, що не відповідали задачам держав по виводу їх національних економік з глибокої кризи.

     Розпочалася епоха регульованих грошових систем. Вони характеризуються такими рисами:

• обіг обслуговують паперові та металеві грошові знаки, які не мають власної внутрішньої вартості;
• поступова відмова держав від фіксації золотого вмісту грошової одиниці;
• емісія грошових знаків повністю монополізована державою;
• прийняття державою на себе зобов’язання забезпечувати сталість емітованих від її імені грошових знаків;
• формування курсу валют відбувається ринковими методами на базі паритету їх купівельної сили;
• формування особливого механізму регулювання пропозиції грошей відповідно до потреб обороту в засобах обігу.

     Регульовані грошові системи також підрозділяються на декілька видів. В залежності від характеру механізму регулювання пропозиції грошей виділяють системи паперового та кредитного обігу.

     Система паперово грошового обігу базується на використанні емісії грошей для покриття бюджетного дефіциту. Воно може здійснюватися у двох формах: 1) емісії грошових знаків державним казначейством. У цьому випадку грошові знаки будуть мати форму казначейських білетів; 2) прямого використання кредитної емісії центрального банка для покриття дефіциту державного бюджету. В цьому випадку по формі грошові знаки емітуються як банківські білети, а по суті вони мало чим відрізняються від казначейських білетів. Спільне між ними те що випуск їх в обіг, а отже ¾ зростання пропозиції грошей, визначається не попитом на гроші, а величиною бюджетного дефіциту. Ця обставина створює загрозу переповнення обігу зайвими грошовими знаками і їх знецінення. Уникнути цієї загрози можливо лише шляхом оздоровлення державних фінансів і відновою від прямого емісійного фінансування бюджетного дефіциту. В цьому зв’язку система паперового грошового обігу є неперспективною і може використовуватися як тимчасова, перехідна.

     Система природного обігу базується на використанні і емісії грошей для кредитування економіки. Як відомо, кредитний механізм базується на певних, об’єктивно зумовлених принципах, в тому числі принципах забезпеченості та поверненості коштів. Це створює реальну можливість утримувати кредитну емісію на рівні реального попиту на гроші, що забезпечує передумови для підтримки сталості грошей. Більше того, система кредитної емісії забезпечує еластичність грошової пропозиції, дає можливість, на відміну від бюджетної емісії, не тільки збільшувати пропозицію грошей, а й зменшувати її відповідно до зниження попиту на гроші. Завдяки цим перевагам системи кредитного обігу неминуче приходять на зміну паперово - грошовим системам як тільки економічна та фінансова ситуація в країні сприяє цьому.

     За  характером економічної системи, в  межах якої здійснюється грошовий оборот, регульовані грошові системи поділяються на системи ринкового і неринкового типу.

     Неринкові грошові системи властиві неринковим, командно-адміністративним економічним системам, які існували в країнах колишнього соціалістичного табору. Характерними рисами цих систем є переважання адміністративних методів регулювання грошового обороту, зокрема планування та раціонування видачі готівки з банківських рахунків, планування та лімітування видачі кредитів, прямий банківський контроль за видачею коштів на оплату праці тощо. Ці системи виходять з розмежування грошового обороту на готівкову і безготівкову сферу, з заперечення їх внутрішньої єдності, з заперечення існування грошового ринку тощо. По суті принципові грошові систему заперечують специфічну природу самих грошей як феномену ринкової економіки.

     Ринкові грошові системи властиві економічним системам ринкового типу. Їх характерними ознаками є переважання економічних методів та інструментів регулювання грошового обороту. Ці системи базуються на визначенні грошового ринку та врахуванні закономірностей його функціонування. Зокрема, в цих системах широко використовуються державне регулювання процента як ціни грошей на грошовому ринку з метою впливу на попит на гроші і державне регулювання операцій на ринку цінних паперів з метою впливу на пропозицію грошей тощо. В ринкових грошових системах використовуються і адміністративні  методи регулювання, проте вони відіграють допоміжну роль .

     Регульовані грошові системи за характером регулювання  валютних відносин в країні поділяються  на відкриті та закриті.

     Відкриті  грошові системи характеризуються мінімальними обмеженнями на здійснення валютних операцій юридичними та фізичними особами, повною конвертованістю національної валюти, широкою лібералізацією та високою організованістю валютного ринку, ринковим характером формування валютного курсу тощо. Такі грошові системи сприяють взаємовигідному розвитку економічних відносин між країнами,  органічному включенню національної економіки  в світовий економічний простір. Відкритими  стають лише ринкові грошові системи, та й то не всі, а найбільш розвинуті. Процес цей тривалий, характеризується поступовими якісними перетвореннями в напрямку послаблення валютних обмежень та запровадження повної конвертованості валюти.

     Закриті грошові системи характеризуються високим рівнем валютних обмежень в країні, не конвертованістю валюти, обмеженнями ринкового механізму формування валютного курсу тощо. Такі грошові системи мають односторонню спрямованість, захищають лише внутрішній ринок навіть ціною ізоляції його від зовнішнього, тому гальмують розвиток зовнішньоекономічних відносин, входження національних економік відповідних країн в світову. Тому такі грошові системи властиві або країнам з неринковими системами економіки, або країнам з недостатньо розвинутими ринковими економіками. 
 
 
 
 
 
 

     

2. Валютний  ринок та валютні операції.

 

     Невід'ємною  ланкою міжнародної валютної системи  є валютний ринок. Сучасний валютний ринок - система стійких економічних і організаційних відносин між учасниками міжнародних розрахунків з приводу не тільки валютних операцій, а й зовнішньої торгівлі, надання послуг, здійснення інвестицій та інших видів діяльності, які вимагають обміну і використання різних іноземних валют.

     Слід  також зауважити, що на валютному  ринку здійснюється широке коло операцій з туризму, міграції капіталів, робочої  сили, які передбачають використання іноземної валюти покупцями, продавцями, посередницькими і банківськими установами та фірмами. Валютний ринок охоплює також операції зі страхування валютних ризиків, диверсифікації валютних резервів і переміщення валютної ліквідності, різні заходи валютного втручання.

     Головними суб'єктами валютного ринку виступають великі транснаціональні банки, які  мають розгалужену мережу філіалів і широко використовують сучасні  заходи зв'язку, комп'ютерну техніку. Роль тих чи інших валют на ринку  визначається їх місцем у світогосподарських зв'язках. Більша частина операцій припадає на долари США, англійські фунти стерлінгів, а також євро.

     Основна частина валютних операцій проводиться  в безготівковій формі, тобто  по поточних і термінових банківських  рахунках і тільки незначна частина ринку приходиться на торгівлю монетами і обмін готівкових грошей. Територіально валютні ринки прив'язані до великого банківського і валютно-біржових центрів (Лондон, Париж, Нью-Йорк, Франкфурт-на Майні, Токіо, Сінгапур, Гонконг, Амстердам, Брюссель).

     Для валютних ринків характерні такі основні  види операцій:

     Операції "спот" передбачають негайну постановку валюти за курсом, зафіксованим в угоді.

     Операції "форвард" - це угоди, в яких сторони домовляються про постановку певної суми валюти через домовлений термін за узгодженим на момент операції курсом.

     Операція "аутрайт" означає, що продавець зобов'язаний продати, а покупець - купити валюту в установлений строк за зафіксованим наперед курсом.

     Операція "опціон", коли клієнт сплачує банку невелику премію й одержує право купити валюту в будь-який день встановленого угодою періоду за зафіксованим при укладенні угоди курсом або відмовитися від купівлі-продажу, якщо виконання угоди за визначеним курсом у даному інтервалі часу виявиться для нього більше невигідним, ніж втрата коштів на премію.