- Податкова  система є найдавнішою фінансово-економічною  системою людства. Ще у період  натурального господарства ватажок  сплачував як податок частину  здобичі. 

- В Римській  імперії існував особливий механізм  стягнення податків — найбільший  тягар оподаткування випадав на вибраних магістратів, які працювали на користь міста безкоштовно.  

- У мирний  час громадяни взагалі не сплачували  податки. В основі цієї податкової  системи лежало майнове та  подушне обкладання, тобто подушний  податок. 

- У IV - III ст. до н. є. Римська держава змінює стратегію своєї діяльності й податкову систему. Податки поділяються на громадянські та провінційні. Громадянський стягувався у вигляді майнового податку. Провінційний ділився на поземельний та особистий. Таким чином, податкова система поділялась на державні та місцеві податки (перші форми комунального податку). У подальшому податкові системи змінювались, кількість податків зменшувалась або збільшувалась.

  -На початку  І тисячоліття в Римській імперії,  крім державних і поземельних податків, встановлювалась плата за фруктові дерева, виноградну лозу та ін. Існувала також подушна подать. Всі вони створювали групу прямих податків. Але в той же час стягувались і непрямі податки — наприклад, податок з обігу (ставка 1 %), з обігу в торгівлі рабами (4 %), на звільнених рабів (5 %) тощо.

- Оподаткування  у грошовому вигляді, як правило,  стимулювало продаж виробниками  залишків своєї продукції, тобто  податки виконували ще й функцію  стимулювання розвитку господарства.

Податкову систему, що існувала в Римський імперії, в подальшому застосовували і в інших європейських країнах 

Зараз розглянемо еволюцію податкової системи  більш детально.

- Стародавній  Рим з погляду економічного  розвитку багато в чому був  подібний до Стародавньої Греції. У фінансовому господарстві доходи держави були також безсистемними; спостерігалось певне незадоволення вільних громадян Риму необхідністю сплачувати додаткові податки, і державна казна також в основному поповнювалася за рахунок інших народів. 

  - У ранній період Римської держави тимчасово застосовувались примусові прямі та непрямі збори з громадян, які мали випадковий та недовговічний характер. Постійним збором був vicesima manumissionis — 5-процентний збір з рабовласників за відпущених на волю рабів, пізніше при царях існував особливий збір з продажу солі, що викликав значне незадоволення.

- Римський імператор  Сервій Туллій обклав податками майно громадян, яке переоцінював кожні п'ять років. У міру того як могутнішав Рим, ці податки втрачали своє значення і все вагомішу роль почали відігравати доходи від завоювань.

- З самого  свого виникнення, Рим вів дуже войовничу політику. Так як війни, які вів Рим, часто затягувалися і носили наступальний характер, причому іноді робилися вкрай далекі походи, то не можна було обійтися одними особистими повинностями громадян, а доводилося збирати також і деякі матеріальні кошти. Такі виходили з доходів від земель, за допомогою митних зборів і шляхом надзвичайних податків, що називалися tributum civium. Іноді відбувалося повернення цих податків особам, які сплатили їх. На цій підставі tributum civium вважався звичайною позикою. Але таке повернення ніколи не вважалося за римським правом обов'язковим, а отже це були незвичайні податки, а не позики.

- Загалом,Рим намагався побудувати своє фінансове господарство на чужій праці. Підкорені народи обкладались різноманітними зборами і повинностями, частина землі у них відбиралась і роздавалась у користування римським громадянам за певну плату, зазвичай 1/10 частину доходу. У міру того як збори з підкорених народів досягли значних розмірів, громадяни Риму податками практично не обкладались. Так, після перемоги Бміля Павла податки на майно було скасовано.

- Через 60 років  після цього було також скасовано податок із земель, запроваджений на пропозицію трибуна Спурія Торія близько 647 р. до н. е., потім через 44 роки, за пропозицією трибуна Цецілія Метелли, по всій державі були скасовані митні збори. На той час для римських громадян практично залишився один податок — 5-процентний збір за відпущення рабів.

  - Коли завоювання Риму поширилися за межі Італієї і досягли великих розмірів, податковий тягар з римських громадян повністю пересувається на підкорені народи. З 167 р. припиняється сплата tributum civium, a починає розвиватися велика система податків, що стягуються виключно з провінціалів, тобто населення римських провінцій.

   - У римській  податковій справі панували свавіля  чиновників і велика нерівномірність  у розкладці податного тягаря, як між провінціями, так і  між окремими платниками. Імператор Август прагнув внести сюди більше порядку, і знаменитий зроблений ним ценз призначення якого було  зробити більш рівномірними податки в різних римських провінціях і з'ясувати податкові сили останніх.

   - Імператор  Август встановив також податок з нерухомості - vicesimani hereditatum. Цей податок повинні були платити одні тільки римські громадяни, і він був введений як би для того щоб залучити до участі в податковій системі і римських громадян, які після скасування tributum civium не платили жодних прямих податків.   

  - Імператор  Каракалла поширив права римського громадянства на провінціалів, а разом з цим на останніх був поширений і податок з спадщин. Під кінець існування Римської Імперії в ній виробилася велика система податків. 

- Зі становленням у Римі імперії становище провінцій поліпшується, зловживання відкупників зменшуються, для надходжень у казну починають вводитися старі податки, права громадян Риму та підданих вирівнюються.

Сенат при імператорі Августі Октавіані імператор  з 27 р. до н. е. починає втрачати своє значення, і поряд із загальнодержавною казною започатковується нова скарбниця доходів — fiscus, яка була підпорядкована імператорам. До неї з часом почали спрямовуватись усі надходження. З того часу, як важелі фінансового управління стали концентруватись не в сенаті, а в руках імператора, надходження набули більш стабільного та системного характеру.

- Вагомий внесок  у систему оподаткування вніс Каракалла Септимій Бассіан імператор у 211—217 pp. н. е. з метою впорядкування фінансово-податкової системи видав у 212 р. едикт, за яким права римського громадянина отримувало майже все населення Римської імперії. 

- З того часу  почали знову відновлюватися  податки з громадян. Були відновлені  митні збори, запроваджено 1 % -й  акциз на внутрішнє споживання, на спадок, знову почали вживатися заходи щодо конфіскації майна.

    - З'явився  новий закон, згідно з яким  створювалися спеціальні загони  донощиків — delatores, які повідомляли правителів держави і провінцій про образу честі та гідності багатих громадян. В осіб, які були визнані винними в цьому, майно конфісковувалось на легальній основі.

  - Поступово  зростали і видатки. Так, утримання  служби delatores обходилось дуже дорого, значні суми виділялись на  пишне убрання двору, численні  забаганки імператорів, роздачу бідному люду хліба, інколи вина і грошей, влаштування дармових видовищ.

  - Дедалі  більше витрат вимагало утримання  війська, оскільки серед воїнів  поширювались традиції щедрих  нагород після перемоги. Все це  вимагало додаткових надходжень, тому ще при Діоклетіані Валерії імператор у 284—305 pp. н. е. впроваджуються поземельний (tributum soli) та промисловий (instralis collatio) податки.

- Константин  імператор у 306— 337 pp. з метою  покриття витрат адміністративного  управління та військових потреб запровадив значну кількість нових податків і натуральних повинностей.  

Грошово-кредитні відносини. Внутрішню основу господарювання складали три основні групи — сільськогосподарські виробники, ремісники та торговці.

Латифундії. Почали виникати в І ст. до н. е. в результаті завойовницьких війн, які вів Рим зі своїми сусідами, а також у результаті розорення селян. Земля в латифундіях здебільшого здавалась в оренду, тому вкладення капіталів у латифундії було досить вигідним.

Вкладення капіталів у землю було вигідним ще й тому, що тривалий час у Римській імперії податки на землю не сплачувались, через що значна частина аристократів, торговців намагалась вкласти капітали саме в землю.  
 

- Зростання  цін із середини II ст. н. е. набуло  некерованого характеру. З метою стабілізації грошового ринку Діоклетіан (284—804 pp. н. е.) видав у 301 р. н. е. знаменитий едикт про фіксовані ціни, де перелічувалися практично всі продукти харчування, сировина та ремісничі вироби. Рівень заробітної плати, встановлений у денаріях, по окремих професіях не міг бути перевищений ні в яких випадках. Але забезпечена у такий спосіб стабілізація тривала лише п'ять років, а потім почалося різке зростання цін. 

Марк Туллій Цицерон (106—43 pp. до. н. е.). Ідеолог правлячого класу. Прихильник приватної власності, великого землеволодіння. У працях "Про державу", "Про Закони", "Про обов'язки" висвітлював окремі сторони функціонування держави. Ставлення до лихварства було досить суперечливе. З одного боку, він порівнював передачу грошей із майбутнім збільшенням їхньої маси із вбивством людини, а з іншого — осуджував антилихварські настрої: "Держава більше, ніж на чому б то не було, тримається на кредиті, який цілковито не буде можливим, якщо повернення грошей, які брались у борг, не буде обов'язковим"^*5.

Займався Цицерон  також питаннями справедливого  рівня оподаткування, зазначаючи, що в Римі вони не є оптимальними: "Небесної благодаті потрібно, щоб погодити вигоди відкупників і населення, щоб не принести одних у жертву іншим і зробити так, щоб і вівці були цілі, і вовки нагодовані"^*6. 

Слабкою стороною римських податків були зловживання, що практикувалися при розподілі та стягнення податків. Утворився цілий особливий клас осіб, які займалися спеціально відкупами, - це були так звані publicani, які сильно експлуатували платників податків. 
Після падіння Римської Імперії, з її колишніх провінцій складаються нові держави. У цих останніх поступово зникають римські інститути, а разом з ними і податки, що виникли під час римського панування. 

Отже, надходження  та видатки державної казни Риму мали свої специфічні риси, і їх дослідження  дає змогу зробити відповідні висновки із застосуванням до сучасних умов України.

Висновки

1. Вагома частина  надходжень до державної казни  формувалась у результаті завойовницьких війн — як різні варіанти обкладання даниною підкорених народів.

2. Обкладання  даниною, зборами як підкорених  народів, держав, так і власного  населення правителями держави  мало хаотичний характер і  залежало здебільшого від особистих уподобань правителя.

3. Відсутність  системності у зборах з підкорених  народів, а також із власного  населення викликала опір, інколи  призводила до воєнних дій.

4. Опір підкорених  народів, а також власного населення  змушував збори представників  народу або правителів регламентувати рівень стягнень шляхом прийняття сприятливих норм.

5. Відсутність  системності у збиранні надходжень  до казни, а також відповідних  юридичних норм сприяла зловживанням  збирачів різних видів податків.

6. Розширення  функцій держави вимагало збільшення надходжень до казни і відповідно виникло питання їх ефективного збору, оптимального рівня обкладання, професійності виконання обов'язків чиновниками, дійового контролю за збиранням і витрачанням коштів казни. Перші цивілізації, відчувши важливість цих питань, запропонували окремі шляхи їх вирішення, але сприятливого механізму як для свого часу не напрацювали. 
 
 
 
 
 
 
 
 

1. Милль Дж. Основы политической экономии. — М.: Прогресс, 1981. —Т. 1.
2. Величко О., Дмитренко І. Іноземний досвід реформування податкової системи // Економіст. — 1998. —№ 7-9. С. 120-123.