Перспективи розвитку фінансового лізингу в Україні

     1.Історія  розвитку фінансового лізингу

     Для більш глибокого розуміння фінансового лізингу, варто звернутися до історії походження (виникнення) зазначеного поняття. Ні для кого не є секретом те, що при розгляді того чи іншого питання виникають суперечності, викликані різним баченням процесів або явищ, які, відповідно, і призводять до дискусій. На думку одних дослідників, варто вважати, що всі економіко-правові відносини, пов’язані із лізингом, належать до нового або новітнього періоду історії господарських взаємозв’язків. Але це не зовсім так. Документи свідчать, що оренда (лізинг) є відомою людині із давніх часів. Тому, як вважають інші науковці, лізинг має глибоке історичне коріння. На мою думку, остання позиція є більш обгрунтованою.

     Ідея  лізингу є далеко не новою, хоча сам термін “лізинг” (leasing) як такий з’явився порівняно недавно. Розкриття сутності лізингової угоди виникло у часи Арістотеля (384/383 – 322 рр. до н.е.). Про даний вид угод було відомо ще в древній державі Шумер (приблизно 2000 р. до н.е.). Зокрема, глиняні таблички, знайдені в шумерському місті Ур, містять відомості про оренду сільськогосподарських знарядь, землі, водяних джерела, волів та інших тварин.

     Якщо  звернутися до інших древніх цивілізацій, наприклад, греків, римлян та єгиптян, то вони вважали оренду доступним та вигідним, а можливо й єдиним засобом придбання устаткування, землі та домашньої худоби.

     Досить  цікавою є практика древніх фінікійців, що були справними моряками і торговцями. Вони практикували оренду суден, яка за своєю економіко-правовою природою дуже схожою на типову форму сучасного лізингу устаткування. Велика кількість короткострокових договорів оренди забезпечувала одержання судна й екіпажа. За сучасних умов дані угоди відповідають операціям, так званого, “мокрого” лізингу. Довгострокові чартерні угоди підписувалися на термін, що покривав увесь розрахунковий період економічного життя суден. Чартерні угоди передбачали прийняття орендарем на себе більшу частину зобов’язань, що випливають із монопольного використання арендованих засобів.

     З історії відомо, що у різні часи орендувалися не тільки різноманітні типи сільськогосподарської техніки  і промислове устаткування, але навіть військова техніка. Першу практично  проведену лізингову угоду варто віднести до 1066 року. Адже саме тоді Вільгельм Завойовник орендував у нормандских судовласників кораблі для вторгнення на Британські острови.

     У XI сторіччі у Венеції практикувалася угода, котра була близькою за змістом до сучасної угоди із здійснення лізингових операцій. Вона полягала в наступному: венеційці сдавали в оренду торговцям і власникам торгових суден дорогі на ті часи якорі, які по закінченні плавання поверталися власникам, які потім знову здавали їх в оренду.

     У Середні Віки орендна діяльність була дещо обмежена. В оренду здавалися, як правило, сільськогосподарські знаряддя і коні. Проте час від часу відбувалися події, що породжували унікальні форми і предмети оренди.

     Слід  зазначити, що довгий час лізингові  відносини мало чим відрізнялися ві орендних, тобто були взаємоповязаними. Розрізняти їх почали трохи пізніше.

     У цей же час операції, аналогічні сучасному лізингу, застосовувалися  в Англії. У Великобританії одним  із перших нормативних актів, що регулюють  відношення, схожі з лізинговими, був Закон Уельсу 1284 р. Довгострокова оренда власності у багатьох випадках була єдиним доступним засобом через жорстку систему земельного законодавства придбання прав на використання землі. Тому предметом оренди часто було фермерське устаткування і коні. Отже, оригінальна ідея поділу володіння і власності, а також і можливості користуватися без володіння є відомою праву із найдавніших часів.

     На  початку XX сторіччя у Великобританії в зв’язку із розвитком промисловості, збільшенням виробництва різноманітних видів устаткування зросла кількість товарів, що здаються в лізинг та оренду. Подальший розвиток лізингу й оренди – продажу призвело до необхідності розмежування договорів лізингу й оренди – продажу.

     Лізингові операції були відомі й у США. Перший зареєстрований орендний договір персональної власності з’явився у США на початку XIII сторіччя, коли члени гільдії одержали за ним в оренду коней, фургони і коляски. Стрімкий розвиток економічних відносин обумовив зацікавленість виробників техніки й устаткування в одержанні необхідного фінансування під час виготовлення своєї продукції. Ця обставина, у свою чергу, викликала в США на початку XX сторіччя хвилю нового виду кредитування – кредиту, виплачуваного в рострочку. Виробники і продавці вважали, що вони зможуть продати більше, якщо поряд із необхідним устаткуванням запропонують більш привабливий для клієнта план – графік виплат. Звідси бере початок практика лізингового фінансування, забезпечуваного продавцями – даний вид лізингових відношень залишається дотепер найважливішим інструментом постачань по лізингу.

     Під час Другої світової війни почав  швидко нарощувати масштаби лізинговий бізнес, пов’язаний із транспортними  засобами. У 30-ті роки Генрі Форд ефективно  використовував оренду для розширення збуту своїх автомобілів. Проте «батьком» автомобільного лізингового бізнесу вважається Золлі Фрэнк – торговий агент із Чикаго, який на початку 40-х років першим запропонував довгострокову оренду автомобілів.

     Комерційні  банки США почали брати участь у лізингових операціях на початку 60-х років. Розвиткові лізингового бізнесу сприяло прийняте в 1971 р. рішення Ради керуючої Федеральної резервної системи, що дозволило банкам створювати дочірні фірми для сдачі в оренду устаткування, а потім і нерухомості.

     У країнах континентальної Європи лізингові компанії почали створюватися у першій половині 60-х рр. XХ ст. На відміну від США і Великобританії, тут правове середовище для розвитку лізингу виявилось менш сприятливим в силу особливостей західноєвропейської системи права. Ці особливості було докладно проаналізовано М. Джованьолі у фундаментальному дослідженні «Лізинг в Європі – розвиток і юридична природа». На його думку, уся складність перенесення лізингу на європейський грунт полягала в тому, що основна ідея поділу права власності та права володіння була в принципі далекою від романо-германскої правової системи. Професор Джованьолі посилається на приклад іншого типового інституту: англо-американського права – довірчу власність, що не одержала широкого визнання в Європі.

     Слід  зазначити, що в Росії поняття  “лізинг” з’явилося під час  Другої світової війни, коли в 1941–1945 рр. здійснювалося постачання американської техніки. Проте, порівняно із вищезгаданими країнами лізинг в Росії не набув великого поширення.

     Сучасний  ринок лізингових послуг — один з найбільш динамічних, що постійно розвиваються. У США, наприклад, на долю лізингу приходиться 25-30% у загальній сумі капітальних вкладень у машини й устаткування. 
Під лізингом розуміється вид підприємницької діяльності, спрямований на інвестування тимчасово вільних чи залучених фінансових засобів, коли за договором фінансової оренди (лізингу) орендодавець (лізингодавець) зобов'язується придбати у власність оговорене договором майно у визначеного продавця і надати це майно орендарю (лізингоодержувачу) за плату в тимчасове користування для підприємницьких цілей. При цьому право власності на зазначені матеріальні цінності на весь термін договору зберігається за орендодавцем і враховується на його балансі.

     Важливо підкреслити, що для фінансового лізингу (на відміну від інших його форм) характерно те, що термін оренди, як правило, дуже близький до терміну служби устаткування.

     Головна перевага лізингу в тім, що при  наявності рентабельного проекту  підприємець має можливість одержати устаткування і почати нове виробництво без великих одноразових витрат. Це особливо актуально для початкуючих і середніх підприємців.

     Після закінчення терміну лізингового  договору (періоду лізинга) і виплати  орендарем повної вартості майна  й обговорених відсотків це майно стає його власністю або, якщо це обговорено умовами договору повертається лізингодавцю.

     Сучасні лізингові фірми надають орендарю право вибору постачальника необхідного  йому устаткування, розміщення замовлення і приймання об'єкта угоди. Технічне обслуговування і ремонт поставленого устаткування здійснює підприємство-виготовлювач або сам орендар (лізингоодержувач).

     Найважливішими  факторами, на основі яких встановлюються конкретні терміни лізингових договорів, найчастіше виступають: 
- термін служби устаткування, зумовлений його техніко-економічними характеристиками;

- норми амортизаційних відрахувань, а також порядок їхньої індексації, встановлювані на урядовому рівні;поява більш продуктивної техніки; 
- кон'юнктура ринку позичкових капіталів і тенденції її розвитку. 
Однією з найбільш важливих проблем, що визначають розвиток лізингових відносин, виступає обґрунтування розмірів лізингових платежів, що повинні бути рівною мірою прийнятні для обох сторін.

     До  складу лізингового платежу, як правило, входять наступні основні елементи:

• амортизація;
• плата за фінансові ресурси, залучувані лізингодавцем для здійснення угоди;
• лізингова маржа (1-3%), що являє собою дохід лізингодавця за послуги,що робляться ним;
• ризикова премія, величина якої залежить від видів і ступеня ризику, що несе за даним договором лізингодавець.

     У розрахунок лізингового платежу  за згодою сторін можуть вводитися  додаткові коефіцієнти, що враховують залишкову вартість орендованого устаткування (у законодавстві ряду країн при  укладанні лізингових договорів не передбачається повна амортизація вартості орендованого майна), розмір авансових платежів й інші моменти, пов'язані зі схемою оплати. 
У сучасній господарській практиці використовуються дуже різноманітні схеми лізингових договорів. Головні особливості фінансового лізингу, що відрізняють його від оперативного лізингу (прокату), поворотного лізингу і ряду інших його форм,зводяться до наступного.

     Участь  третьої сторони — виробника  чи постачальника об'єкта лізингової угоди.

     Об'єктом  лізингу виступає, як правило, нове обладнання, яке придбане цілеспрямовано для потреб лізингоодержувача.

     Об'єкти лізингових угод відрізняються високою  вартістю. 
Тривалість лізингової угоди звичайно близька терміну служби об'єкта угоди. 
Технічне обслуговування устаткування здійснюється підприємством-постачальником або лізингоодержувачем.

     Після завершення терміну договору лізингоодержувач має одну з наступних можливостей:

     придбати  об'єкт угоди, але за залишковою вартістю (якщо термін лізингового договору дорівнює амортизаційному терміну устаткування, воно просто переходить у власність лізингоодержувача);

     укласти новий договір на менший термін і  за пільговою ставкою: 
повернути об'єкт угоди лізингової компанії.

     Важливо підкреслити, що лізингові платежі  включаються в собівартість продукції лізингоодержувача. При відображенні в бухгалтерському обліку лізингових операцій варто керуватися "Положенням про бухгалтерський облік і звітність".

     Аналіз  господарської практики показує, що основними розділами договору про  фінансовий лізинг виступають:

• Предмет і термін дії договору(умови лізингу);
• Права та обов'язки сторін;
• Сума й умови платежів;
• Порядок передачі устаткування;
• Страхування об'єкта угоди;
• додаткові умови договору (порядок повернення чи викупу устаткуванняіт.п.);
• порядокрозв'язаннясуперечок;
• юридичні адреси і банківські реквізити.

     Зміцнення банківської системи нашої країни і подальше удосконалювання податкового  законодавства будуть сприяти збільшенню обсягу лізингових операцій, а, отже, розширенню і зміцненню технічної і технологічної бази виробництва і підвищенню стійкості роботи вітчизняних підприємств. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     2. Сучасний стан інституту лізингу в Україні

     Із  моменту здобуття незалежності Україна  стала на шлях глибоких перетворень, у яких головне місце посідають  фінансово-кредитні відносини. Для структурної перебудови господарства Україна гостро потребує інвестицій.

     Серед різних способів впливу на інвестиційну політику будь-якої держави важливе  місце займають податки і амортизаційні  відрахування: змінюючи розміри податків, встановлюючи податкові пільги, збільшуючи або зменшуючи строки амортизації, держава, таким чином, визначає галузі більш прибуткового вкладення капіталів, що призводить до розвитку економіки у потрібному їй напрямку.

     У такій ситуації стає можливим застосування якісно нових методів оновлення матеріальної бази і модернізації основних фондів підприємств різних форм власності. Одним із найбільш ефективних таких методів є лізинг, під яким у загальному сенсі розуміється передача господарського майна в тимчасове користування на умовах певного терміну, зворотності та платності.

     Процес  переходу до ринкових відносин зумовлює пошук нових шляхів вирішення  проблем, пов’язаних із перехідними  етапами розвитку економіки.

     У зв’язку із появою негативних явищ у національній економіці та масовим неповерненням кредитів, банками було переглянуто кредитну політику, в результаті чого підвищилися вимоги до її організації та здійснення. Проте, це суттєво звузило коло клієнтів і для виходу із теперішньої ситуації з кредитуванням банки почали застосовувати лізингові схеми, як такі, що мають порівняно низький ступінь ризику.

     Сьогодні  лізингові операції розглядаються  як новий вид фінансування. Цьому  сприяють загальні тенденції економічного розвитку та інші вигоди. До них, зокрема, належать:

• зменшений обсяг ліквідних засобів у зв’язку із труднощами, що постійно виникають на грошовому ринку;
• підвищення конкуренції, що потребує оптимізації інвестицій, які надають можливість суттєво розширити ринок збуту за рахунок залучення до господарського обігу малих і середніх фірм;
• підтримка розвитку лізингових операцій з боку державних органів влади і фінансових ділових осередків у цілому, що стимулює зростання інвестиційної діяльності;
• загальне збереження ліквідності підприємств;
• створення міцної основи для здійснення розрахунків, що надає балансові переваги та страхові вигоди.

     Всі вищевикладені аргументи свідчать про те, що лізингова діяльність є, по суті, пільговою галуззю інвестиційної  діяльності. Досвід іноземних країн  підтверджує цю точку зору.

     Світова практика здійснення лізингових операцій доводить, що в умовах економічної  кризи, подібної до тієї, що склалася в  Україні, коли практично зупинилося фінансування оновлення основних засобів  у зв’язку із недостатністю прибутку підприємств і значним зменшенням виробництва, цей метод фінансування є найбільш доцільним і мобільним, а отже може сприяти збереженню ліквідності більшості підприємств України.

     Розвиток  лізингу є особливо актуальним для  України з огляду на такі обставини.

     По-перше, українська економіка характеризується високим ступенем зношеності основних фондів. При цьому підприємства змушені фінансувати інвестиції переважно із власних коштів, оскільки кредити банків, кошти інститутів спільного інвестування та інші джерела зовнішнього фінансування складають порівняно невеликий відсоток від загального обсягу капітальних вкладень в економіці.

     По-друге, в країні є недостатньо розвинутим сектор малих та середніх підприємств, насамперед через ускладнений доступ до фінансування.

     Активне впровадження лізингових операцій сприятиме оновленню основних фондів завдяки збільшенню доступу підприємств до зовнішніх джерел фінансування інвестицій, і розвитку малого та середнього бізнесу завдяки більшій доступності лізингових операцій порівняно з іншими інструментами запозичень. Окрім того, розвиток лізингу стимулюватиме підвищення ефективності кредитної політики банків у результаті створення конкурентного середовища між джерелами фінансування та розвиток організованого вторинного ринку багатьох видів техніки.

     Відомо, що гарантією та запорукою успішного  розвитку будь-якої підприємницької  діяльності є її надійне правове  забезпечення. І навпаки, правова  невизначеність відносин партнерів  стає однією з причин, що стримує  підприємницьку ініціативу. Лізинговий бізнес не є винятком.

     Тому  важливою умовою розвитку лізингових відносин є створення сучасного  мобільного законодавства, що стимулюватиме  ділову активність усіх учасників лізингових угод: лізингових фірм, банків, підприємств  виробничої та сервісної сфери, потенційних лізингоодержувачів.

     Проблемою для аналізу та регулювання ринку  лізингу є відсутність офіційної статистики щодо обсягів проведення лізингових операцій суб’єктами господарювання, як в цілому в економіці, так і в окремих галузях: відсутня повна інформація про обсяги вітчизняної і імпортної техніки, наданої в лізинг, в які галузі спрямовується ця техніка тощо.

     Ситуація  ускладнюється тим, що значна частина  операцій, які вважаються лізинговими, є по суті продажем на виплат (розстрочкою), і навпаки, операції, що де-факто проводяться за лізинговими схемами, через несприятливе законодавче середовище оформлюють договорами купівлі-продажу із розстроченням платежів або договорами оренди (за даними Державного комітету статистики, станом на 1 січня 2004 р. в Україні було зареєстровано 161 суб’єкт господарської діяльності з основним видом діяльності за КВЕД 65.21.0 „Фінансовий лізинг” та 268 суб’єктів господарської діяльності з контекстом назви „лізинг”. Однак насправді послуги фінансового лізингу надає набагато менше компаній).

     Зменшення обсягів лізингових операцій відбувалося  на тлі сприятливої макроекономічної ситуації в Україні: ВВП постійно зростав починаючи з 2000 р., значними темпами збільшувалися інвестиції. Той факт, що вага банківських кредитів у джерелах інвестицій підприємств швидко зростала надає підстави вважати, що розвиток лізингу стримують не структурні проблеми в економіці, а специфічні проблеми регуляторного середовища ринку лізингу.

     Надійне правове забезпечення лізингових відношень – гарантія і застава успішного розвитку лізингового бізнесу. Правова ж непевність відносин із партнерами, а в ряді випадків – незахищеність як лізингодавців, так і лізингоотримувачів різко збільшують ступінь ризику лізингових угод і є причиною, що стримує підприємницьку ініціативу.  

     Останнім  часом у цивільному праві низки  зарубіжних країн наводяться юридичні визначення лізингу й окремих  його видів, а в деяких – було прийнято відповідні законодавчі акти.

     За  рівнем правового забезпечення лізингових відношень можна виділити трьох основні групи країн:

• країни, в яких прийнято спеціальні закони, що регулюють лізингові угоди (континентальні країни Західної Європи: Франція, Бельгія, Італія);
• країни, в яких регулювання відбувається спеціальними підзаконними актами (країни ”загального права” – Англія, Австралія);
• країни, що не мають спеціального законодавства (США, Німеччина).

     Для законів, прийнятих у країнах  першої групи, характерним є те, що в них регламентуються взаємовідносини  не тільки між основними партнерами (лізингодавцем і лізингоотримувачем), але й між лізинговою компанією і постачальником, тобто весь комплекс тристоронніх майнових відношень, що виникають при лізингу.

     Доречно відмітити, що становище із лізингом у країнах Західної Європи висвітлюється  у річних звітах Європейської федерації асоціації лізингових компаній „LEASEUROPE”, яку було створено у 1972 р. в Брюсселі. Членами цієї федерації є лізингові союзи Бельгії, Данії, Німеччини, Фінляндії, Франції, Великобританії, Ірландії, Італії, Люксембургу, Нідерландів, Норвегії, Австрії, Португалії, Швеції, Швейцарії, Іспанії і Росії. Згідно зі звітом LEASEUROPE найбільші обсяги взятого в лізинг устаткування припадають на Великобританію, Німеччину і Францію. Найчастіше договір лізингу укладається на автомобілі (38,7%), машини та промислове устаткування (24,4%), комп’ютери та офісну техніку (13,9%), транспортні засоби (13,8%). 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     3. Переваги та недоліки фінансового  лізингу

     Варто відмітити те, що цілком природно існують  проблеми, котрі стримують розвиток фінансового лізингу. До них, в основному, відносять:

     1. Різні підходи до визначення понять фінансового лізингу у Законах України “Про фінансовий лізинг”, “Про оподаткування прибутку підприємств” та ін., неузгодженість положень Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України і Закону України “Про фінансовий лізинг” між собою, а також неузгодженість підзаконних нормативно-правових актів із вимогами законів можуть негативно вплинути не лише на договірні відносини між суб’єктами лізингу при розв’язанні конкретних правових спорів, а також і на оподаткування лізингових операцій. Адже розбіжності у визначеннях лізингу та деяких інших положеннях, між зазначеними законодавчими актами, можуть спричинити ситуацію, коли учасники лізингових відносин не зможуть довести податковим органам факт існування між ними саме лізингових правовідносин. Адже встановлення конкретного типу та механізму оподаткування багато в чому визначає зміст, доцільність та прибутковість лізингової операції.

     2. Банківські кредити, від можливості отримання яких істотно залежить ефективність діяльності юридичних осіб, що здійснюють лізингову діяльність, мають переважно короткостроковий характер, а їх висока вартість є додатковим тягарем для лізингоодержувачів, які виплачують вартість кредитів у складі лізингових платежів. За цих умов, ефективним джерелом формування ресурсів для здійснення лізингової діяльності можуть стати амортизаційні відрахування.

     Запровадження прискореного порядку нарахування  амортизації, з одного боку, підвищить зацікавленість у придбанні техніки на умовах лізингу, а з іншого – стимулюватиме надходження фінансових ресурсів на виробництво техніки. Проте, надання такої потужної податкової пільги як прискорена амортизація лише лізингодавцям, створить потужні стимули та механізм для податкової оптимізації. Тобто, практично у кожного підприємства з’явиться стимул задля зменшення податкових зобов’язань оформлювати будь-яке придбання основних фондів як фінансовий лізинг – або через власного „кишенькового” лізингодавця, або через іншу компанію, яка пропонуватиме аналогічні послуги „псевдолізингу”. Виходом із цієї ситуації може бути або запровадження прискореної амортизації для певних категорій основних фондів незалежно від того, яким чином їх було придбано, або запровадження жорсткого нагляду за діяльністю лізингодавців із метою перешкоджання виникненню ринку псевдо лізингу. Оскільки можливості бюджету не дозволяють ввести прискорену амортизацію для певних видів основних фондів незалежно від способу їх придбання, доцільним є використання варіанту.

     3. Більш ефективною формою підтримки розвитку сільського господарства, яка б створювала менше можливостей для зловживань, могла би бути компенсація частини лізингових платежів певним категоріям лізингоодержувачів. При цьому усі фінансові ризики несли б лізингодавці, які були б більш вимогливими при відборі лізингоодерджувачів.

     4. Одним із вагомих чинників, що  перешкоджають розвитку фінансового  лізингу, є положення Закону  України „Про фінансовий лізинг”,  згідно із яким після закінчення дії фінансового лізингу предмет лізингу однозначно підлягає поверненню лізингодавцю. Водночас закон передбачає право лізингоотримувача виплачувати вартість предмету лізингу у складі лізингових платежів.

     5. Під час здійснення лізингових  операцій перед банками та іншими лізингодавцями постають проблеми, аналогічні проблемам у кредитуванні: недостатня кількість платоспроможних лізингоодержувачів, істотні ризики несвоєчасної плати за користування майном. Остання проблема зумовлена в першу чергу недостатнім нормативно-правовим захистом прав кредиторів.  
 

     4. Перспективи розвитку фінансового  лізингу в Україні

     Не  дивлячись на вищенаведене лізингова  діяльність є перспективним видом  бізнесу, що пов’язується зі: 

• світовим досвідом, який показує, що на частку лізингу в нових інвестиціях на устаткування припадає 15-20%;
• лізинг є одним з основних джерел активізації інвестиційної діяльності, що є вкрай важливим для нашої економіки;
• переорієнтацією банків із ринку цінних паперів на інвестиції у виробництво. При цьому лізинг є більш привабливим фінансовим механізмом, аніж кредит, оскільки він використовується винятково для купівлі устаткування, що до того ж виступає забезпеченням угоди;
• зниженням ставок на ринку позикового капіталу і як наслідок – здешевлення лізингової угоди;
• великим потенційним попитом на лізингові послуги, пов’язаним із потребою підприємств у відновленні основних фондів і можливістю їх здійснити без суттєвих початкових витрат.

     В якому б стані не знаходилася  економіка нашої країни, існують  галузі, що є пріоритетними у використанні лізингу. До пріоритетних напрямків використання лізингу в Україні можна віднести:

1. високотехнологічні наукомісткі галузі: літако- і машинобудування, порошкова металургія, кераміка, електрозварювальне виробництво; енергозберігаючі технології, нафтогазовий комплекс, агропромисловий комплекс;
2. видобувні та металургійні галузі, кольорові метали, уран, вугілля, сталь і прокат;
3. виробництво товарів народного споживання;
4. незавершене виробництво;
5. дрібний бізнес та ін.

     Лізинг  можна розглядати як форму довгострокового кредитування покупки, що становить довгострокову оренду. Оскільки лізингова служба повністю оплачує основні засоби за дорученням підприємства-лізингоотримувача за рахунок власних коштів, то до неї переходить право власності на об’єкти лізингу.

     Не  дивлячись на цілий ряд перешкод на шляху здійснення лізингових операцій, в силу тих чи інших обставин, в Україні існують переваги лізингу  порівняно з іншими джерелами  фінансування. Це обумовлено тим, що лізинг є привабливим фінансовим інструментом, оскільки має наступні переваги.

     Для лізингоодержувача:

• більш прості схеми забезпечення виконання зобов’язань, оскільки майно, яке передається у лізинг, є водночас і заставою – з цієї причини лізингодавці менш вимогливі до попередньої кредитної історії лізингоодержувача; це дозволяє новоствореним та малим підприємствам отримувати лізингове фінансування легше, ніж банківські кредити;
• лізинг не обмежує можливості підприємства в отриманні кредитів;
• лізинг є однією з найбільш доступних форм довгострокового фінансування для отримання техніки. Лізингодавці звичайно спеціалізуються на певних видах обладнання, а це дозволяє їм залучати кредити від виробників обладнання або мати доступ до іноземних ринків капіталу, беручи на себе частину кредитного ризику при наданні лізингового майна;
• гнучкість платежів – платежі за договором лізингу можна побудувати у відповідності до очікуваного грошового потоку лізингоодержувача.

     Для лізингодавця:

• менші ризики порівняно із кредитами, оскільки майно, що є предметом лізингу, одночасно виступає забезпеченням виконання зобов’язань за договором, а позичені кошти лізингоодержувачі використовують за цільовим призначенням;
• менш жорстке регулювання та сприятливий податковий режим (зокрема, в багатьох країнах при операціях лізингу застосовують прискорену амортизацію, яка зменшує базу оподаткування).

     В умовах інвестиційної кризи, що в  Україні прийняла майже чи не найбільш гострі форми серед країн СНД, цілком закономірним є той всебічний  інтерес, що виявляється до специфічної форми економіко-правових відносин.

     Будучи  продуктом розвитку в умовах постіндустріального  суспільства, з характерними для  нього високорозвиненими відносинами  ринкової економіки традиційних  форм позики і оренди, фінансовий лізинг став однією з найбільш перспективних форм діалектичого вирішення протиріч відношення власності і інвестиційного нагромадження.

     Такий альтернативний засіб інвестування як одержання і використання іноземних  кредитів має ряд негативних факторів, значна частина коштів спрямовується на покриття поточних витрат, дефіциту державного бюджету, а не на інвестування виробництва і його технологічне відновлення. До того ж іноземні кредити збільшують зовнішній борг і на його обслуговування витрачаються значні валютні кошти. Враховуючи ситуацію з іноземними кредитами і інвестиціями, а також ситуацію, що склалася на вітчизняному ринку довгострокових кредитів (по них дуже високі проценти і їх практично ніхто не надає), саме лізинг може стати єдиною формою довгострокового кредитування в Україні протягом найближчого часу.

     Однією  з основних форм подолання проблем  відсутності інвестиційних коштів є лізинг, в тому числі, і міжнародний.

     Можна констатувати, що сьогодні Україна  є своєрідним «сировинним придатком» для розвинутих країн світу, і  тому однією з першочергових задач економічної політики повинна бути задача виходу України на рівень технологічної нації. Для цього є необхідними технологічні інвестиції, що можуть бути отримані, зокрема, за допомогою міжнародного лізингу.

     Лізинг  створює економічні вигоди всім учасникам лізингової операції. Так, підприємству – постачальнику гарантується збут продукції і своєчасне одержання грошових коштів для здійснення розрахунків із бюджетними робітниками і направлення їх на виробничий розвиток.

     Вирішення вище зазначених проблем, що ускладнюють ефективність і мобільність регулювання лізингових відносин, врахування переваг регулювання лізингових операцій в інших країнах, всебічна підтримка розвитку лізингу з боку держави дадуть Україні змогу вирішити значну кількість проблем, пов’язаних з інвестуванням і залученням коштів.

     Одним із шляхів вирішення поставлених  проблем, що ускладнюють ефективність і мобільність регулювання лізингових відносин є приєднання України до Конвенції про міжнародний фінансовий лізинг, яку було прийнято в Оттаві 28 травня 1988 р. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     ВИСНОВКИ

     На  сьогоднішній день для багатьох підприємств, які вирішують проблему вибору джерела  фінансування, саме фінансовий лізинг є найбільш ефективним механізмом залучення  капіталу. Biн, до речі, може розглядатися як альтернатива довгостроковому кредиту. I при цьому немає потреби оформляти заставу як це робиться під час отримання кредиту у банку. Але, звичайно, вci ці операції не викликатимуть проблем лише за сприятливого податкового i правового середовища. Зважаючи на це, вітчизняні законотворці вирішили покращити умови для розвитку фінансового лізингу в державі, зокрема, у cферi оподаткування. Результатом цього стало прийняття нових нормативних документів – законів України "Про внесення змін до Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" i "Про внесення змін до Закону України "Про податок на додану вартість" різних періодів (дат прийняття). Які будуть результати – покаже час. А доти спеціалісти вже зробили попередній аналіз нововведень у сфері оподаткування операцій фінансового лізингу i мають щодо цього певні висновки.

     Зокрема, розглянувши старий i новий порядки  оподаткування, можна відзначити, що у порівнянні із минулим у країні склалося більш сприятливе середовище для розвитку фінансового лізингу. Але при цьому лізингоодержувач за нових умов навряд чи відчує особливі зміни, за винятком, xiбa що, права по основних фондах, отриманих у лізинг: ПДВ відносити до податкового кредиту, а амортизацію нараховувати із чистої вартості об’єкта лізингу.

     Лізинг дозволяє ефективно погоджувати інтереси виробників і споживачів, банків і лізингових компаній. Отже, незважаючи на цілий комплекс проблем, український лізинг розвивається, накопичує досвід, і готується внести свій внесок в активацію інвестиційної діяльності. 
 

     СПИСОК  ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Внукова Н. Новые возможности лизинга в Украине //Укр. деловые новости. —2006. — № 23.

2. Мринська О. Роль банків у сфері лізингового бізнесу //  Вісник НБУ.- 2009.-№ 6.- с.62.

3. Ларіонова Л. Лізинг і ринкові умови в Україні // Фінанси України.-2000.-№ 7.-с.92-95

4. Яковенко І. Основні напрями розвитку лізингу в Україні // Вісник НБУ.-2003.-№ 2.-с.30.

5. Кабатова Е.В. Лизинг: понятие. правовое регулирование, международная

унификация. М. Наука, 2001г., с.96.

6. Финансовая аренда (лизинг) и ее правовое регулирование // Бухгалтерия

банки, 2007, №3, с.28.