Ознаки економічної корисності грошей. Сутність грошового ринку. Суб'єкти грошового ринку. Сектори грошового ринку за функціональним при

Міністерство  освіти і науки, молоді та спорту

Запорізька  державна інженерна академія

Факультет економіки і управління 
 
 

Кафедра: «Фінансів» 

Контрольна  робота

На тему: «Ознаки економічної корисності грошей. Сутність грошового ринку. Суб'єкти грошового ринку. Сектори грошового  ринку за функціональним призначенням.» 
 
 
 

                                                         Виконав: ст.гр. М-09-2з Морозова Ю. А.

                                Перевірила: Фатюха В. В. 
 
 
 

Запоріжжя 2011 

1. Ознаки економічної корисності грошей.

                Гроші — це товар, що має власну внутрішню вартість на етапі зародження та становлення ринкових відносин. Завдяки цьому гроші виконували у світі товарів роль загального вартісного еквівалента. Будучи у формі паперових грошей, розмінних на золото, вони розглядаються як знаки вартості монетарного товару. Розмінні паперові гроші, котрі не мали власної внутрішньої вартості, представляли в обігу вартість офіційно визначеної на основі зафіксованого державного масштабу цін вагової частки золота. Сучасні готівкові гроші мають відносну вартість. Унаслідок цього вони функціонують в обігу як законний платіжний засіб тому, що вони є грішми, декларованими державою; їх вартість формується під впливом ринкових сил стихійно.

Ознаки економічної корисності грошей:

— маючи абсолютну ліквідність, гроші можуть обмінюватись на інший товар;

    — гроші є найзручнішою формою накопичення багатства, а його зберігання в такій формі потребує мінімуму затрат;

    — гроші мають унікальну властивість — забезпечення зв'язку сучасного та майбутнього.

    Вартість грошей визначається їх купівельною спроможністю, а ціною тієї чи іншої грошової одиниці є її валютний курс.

    Відносна вартість грошей у функції засобу обігу визначається опосередковано, як їх купівельна спроможність, їх цінність порівнюється з вартістю товарів і послуг, які можна на них купити. Динаміка вартості грошей визначається динамікою цін: 

Вартість грошей може визначатися одним з показників:

— на основі індексу роздрібних цін;

— на основі індексу оптових цін;

— через  дефлятор ВНП (порівняння номінальної та реальної величини ВНП).

                 Відносна вартість грошей у функції накопичення, що використовується у формі фінансових активів (акції, облігації, інші цінні папери), визначається нормою процента, яка є платою за зберігання грошей саме в одній із форм. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

2. Сутність  грошового ринку. Суб’єкти  грошового  ринку.

    Грошовій  ринок - це сукупність усіх грошових ресурсів країни, що постійно перемішуються (розподіляються та перерозподіляються) під впливом попиту і пропозиції з боку різних суб'єктів економіки.

    Грошовій  ринок складається з багатьох потоків, за якими грошові кошти  переміщуються від власників  заощаджень до позичальників та інвесторів.

      Грошовим  ринком звичайно називають особливий  сектор ринку, на якому здійснюється купівля та продаж грошей як специфічного товару, формуються попит, пропозиція та ціна на цей товар.

      Специфіка грошей як абсолютно ліквідного товару зумовлює істотну специфіку їх переміщення  між суб'єктами грошового ринку, а також усіх інструментів та самого механізму функціонування цього  ринку. Традиційні поняття "продаж" і "купівля", що склалися на товарних ринках, неприйнятні для грошового  ринку. Самі гроші виступають тут  зовсім в іншому статусі порівняно  з товарними ринками. Іншого змісту набувають і такі ринкові явища, як ціна, попит, пропозиція. Передача грошей від одного суб'єкта грошового ринку  до іншого набуває сенсу лише тоді, коли у одного з них вони є вільними і немає потреби їх витрачати  на купівлю матеріальних благ, а  в іншого їх немає взагалі і  немає матеріальних благ, від продажу  яких потрібні гроші можна було б  одержати. Здійснюється така передача або у формі прямої позички  під зобов'язання повернути кошти  у встановлений строк, або у формі  купівлі особливих фінансових інструментів (облігацій, акцій, векселів, депозитних сертифікатів тощо). Таку передачу грошей лише умовно можна назвати купівлею чи продажем.

      Ця  умовність виявляється передусім  у тому, що власник грошей (продавець) при передачі їх своєму контрагентові  не втрачає права власності на відповідну суму грошей (а тільки право  розпоряджатися ними) і може повернути  їх у своє розпорядження на заздалегідь  визначених умовах. Більше того, у момент передачі грошей контрагенту продавець  не одержує їх реального еквівалента, тобто продаж грошей не є еквівалентною операцією, як на товарних ринках. Відповідно покупець грошей не одержує на них права власності, а тільки право розпорядження ними як ліквідністю, і то тимчасово, на певний період. Тому покупець грошей не відчужує на користь продавця еквівалентну суму вартості в товарній формі.

      Принципово  змінюються статус грошей і цілі їх купівлі-продажу на грошовому ринку. З допоміжного засобу обігу товарів  на товарних ринках гроші перетворюються тут у визначальний об'єкт ринкових відносин, у їх самоціль. На грошовому  ринку власник грошей хоче передати їх у чуже розпорядження прямо, а  не в обмін на реальне благо, а  покупець хоче одержати їх у своє розпорядження  на таких же засадах. Тому на цьому  ринку вартість переміщується між  його суб'єктами лише в грошовій формі, в односторонньому порядку з  поверненням до власника. А метою  такого переміщення грошей стає одержання  додаткового доходу, а не купівля-продаж товарної вартості. Продавець грошей прагне одержати додатковий дохід, що називається процентом (процентним доходом), як плату за тимчасову відмову  від користування цими грошима і  передачу цього права іншій особі. Покупець грошей має намір одержати додатковий дохід від розширення виробничої чи комерційної діяльності, використавши отриману у своє розпорядження  додаткову суму грошей.

      Завдяки вказаним особливостям грошового ринку  продаж грошей тут виступає у формі  передачі цих грошей їх власниками своїм контрагентам у тимчасове  користування в обмін на такі інструменти, які надають їм можливість зберегти право власності на ці гроші - відновити  право розпорядження ними та одержати процентний дохід. Відповідно купівля  грошей є формою одержання суб'єктами ринку у своє розпорядження певної суми грошей в обмін на вказані інструменти.

      Інструменти грошового ринку, обслуговуючи переміщення  грошей між його суб'єктами, самі набувають  певної вартості і можуть ставати  об'єктом купівлі-продажу у формі  цінних паперів. У зв'язку з цим  можна говорити про специфічний  ринок цінних паперів, який є однією з форм існування грошового ринку. Потенційно в цінний папір може перетворитися будь-який інструмент грошового ринку. Проте економічно доцільною подібна трансформація може бути тільки для інструментів середньо-та довгострокової дій. Якраз їх власники, що продали свої гроші на тривалий строк, частіше змушені продавати їх на ринку, не дочекавшись закінчення терміну дії, щоб повернути гроші у свій оборот, ніж власники інструментів короткої дії. Це стосується, зокрема, акцій, державних і корпоративних облігацій, казначейських векселів, деривативів, довгострокових депозитних сертифікатів, іпотечних зобов'язань тощо.

      Усі види інструментів грошового ринку  можна виділити у такі три групи: позичкові угоди, включаючи й  депозитні, на підставі яких здійснюються відносини банків з їх клієнтами  щодо формування і розміщення кредитних  ресурсів; цінні папери, з допомогою  яких реалізуються переважно прямі  відносини між продавцями і покупцями  грошей; валютні цінності, які використовуються у взаємовідносинах між власниками двох різних валют.

      Умовний характер має і ціна на грошовому  ринку. Ціна грошей має форму процента (процентного доходу) на позичені чи залучені кошти, що істотно відрізняє  її від звичайної ціни на товарних ринках. Розмір процента визначається не величиною вартості, яку містять  у собі куплені (позичені чи залучені) гроші, а їх споживною вартістю - здатністю приносити покупцю  додатковий дохід чи блага, необхідні  для задоволення особистих чи виробничих потреб. Чим більшою буде ця здатність і чим довше покупець користуватиметься одержаними грошима, тим більшою буде сума його процентних платежів.

      Незважаючи  на істотні відмінності основних елементів грошового і товарного  ринків, механізми їх взаємодії, зокрема  попиту, пропозиції і ціни, на кожному  з цих ринків однакові. На грошовому  ринку, як і на товарному, діють сили попиту і пропозиції, а механізм їх урівноваження забезпечує стабільність процента як ціни грошей. Це й дало підстави назвати грошовим ринком ту специфічну сферу грошових відносин, де здійснюється перелив грошових коштів на без еквівалентній, але зворотній основі.

      Для розуміння сутності грошового ринку  важливе значення має визначення його суб'єктів. Суб'єктами цього ринку  є юридичні та фізичні особи, які  здійснюють операції купівлі-продажу  грошей. Усі ці операції можна розділити  на три групи: з продажу грошей, з купівлі грошей і посередницькі. В операціях з продажу грошей беруть участь сімейні господарства, фірми і структури державного управління, в операціях з купівлі  грошей - ті самі економічні суб'єкти: фірми, сімейні господарства, структури  державного управління. У посередницьких операціях ключовими суб'єктами є так звані фінансові посередники - банки, інвестиційні та фінансові  компанії, страхові компанії, пенсійні фонди, кредитні товариства тощо. Усі  вони спочатку акумулюють у себе грошові  кошти, купуючи їх у продавців, а  потім від свого імені розміщують їх, пропонуючи покупцям. Особливе місце  серед суб'єктів грошового ринку  займають центральні банки. Будучи банками  банків, вони можуть обслуговувати  міжбанківські відносини на грошовому  ринку, наприклад здійснювати операції рефінансування, регулювати міжбанківські  операції, валютні операції тощо. 
 
 
 
 
 
 
 
 

3. Сектори грошового ринку  за функціональним призначенням.

             За функціональними ознаками грошовий ринок складається з двох секторів: міжбанківського ринку та відкритого ринку. Міжбанківський ринок обслуговує угоди з приводу короткострокових (незабезпечених) кредитів, за допомогою яких комерційні банки можуть балансувати поточну ліквідність. Окрім того, операції на ньому дають банкам змогу отримувати додатковий прибуток, управляти процентами та банківськими ризиками. На відкритому ринку відбувається купівля-продаж цінних паперів центральним банком.

                 Міжбанківський ринок діє як складова частина ринку позичкових капіталів. На ньому тимчасово вільні грошові ресурси кредитних установ залучаються і розміщуються банками між собою переважно у формі міжбанківських депозитів. Найпоширенішими строковими депозитами на міжбанківському ринку є строкові депозити на 1, 3, 6 місяців. Максимальний термін -1,2 роки (інколи до 5 років). Встановлювані при цьому відсоткові ставки враховують витрати банка-кредитора, ймовірність кредитного ризику, співвідношення попиту і пропозиції. Вони також стають базовими у визначенні відсоткових ставок для інших більш тривалих кредитів на національних і міжнародних ринках позичкових капіталів. Для комерційних банків міжбанківський ринок є основною формою балансування платіжного обороту і підтримання поточної ліквідності, управління ставками відсотка й банківськими ризиками та джерелом отримання додаткових доходів.

                   Відкритий ринок забезпечує купівлю-продаж цінних паперів (короткострокових зобов'язань держави) центральними банками. Центральні банки використовують операції на відкритому ринку як найгнучкіший інструмент грошово-кредитної політики. Продаючи частину свого портфеля цінних паперів комерційним банкам, або посередникам, а через них і населенню, фірмам та компаніям, центральні банки зменшують обсяг своїх вільних резервів і кредитний потенціал. І, навпаки, якщо вони купують у комерційних банків, населення і фірм цінні папери, то тим самим збільшують їх вільні резерви і кредитний потенціал. Внаслідок цього грошова маса в обігу зростає. Провідними інструментами відкритого ринку грошей є скарбницькі і комерційні векселі, облігації, бони, депозитні сертифікати, банківські акцепти тощо. Їх купівля-продаж слугує збалансуванню попиту і пропозиції грошей та формуванню ринкової ставки відсотка як ціни грошей.