Особливості правового регулювання інфраструктури фінансового ринку України в сучасних умовах

ОСОБЛИВОСТІ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ІНФРАСТРУКТУРИ ФІНАНСОВОГО РИНКУ УКРАЇНИ В СУЧАСНИХ УМОВАХ

Ключові слова: регулювання, інфраструктура, ринок, мегарегулятор, державний орган, саморегулівна організація, нагляд, контроль.

Постановка  проблеми. Світовий досвід економічного розвитку свідчить, що висока якість фінансових активів та інфраструктури підвищує ефективність ринку і тим самим стимулює економічний розвиток. Добре відрегульований фінансовий ринок, по-перше, знижує загальний ризик, який міжнародні інвестори пов'язують з конкретною країною; по-друге, це незамінний інструмент залучення до процесу економічного розвитку сумарного об'єму заощаджень населення. По-третє, високорозвинутий фінансовий ринок підвищує динамічність економічної системи, що дуже важливо для схвалення населенням рішення про участь у розвитку фінансового ринку.[1]

Тому, процес переходу України до якісно нової форми економічних відносин, що базується на ринкових засадах, зумовив потребу в здійсненні нагляду за інфраструктурою фінансового ринку, що дає можливість сприяти стабільності ринку та захищати таким чином як професійних, так і не професійних учасників.

Аналіз публікацій. Проблематика вдосконалення правового регулювання інфраструктури фінансового ринку обговорювалася на різних рівнях протягом всього існування фінансового ринку в Україні. Разом із спеціалістами державних органів, фахівцями ринку цю проблематику також розглядають у своїх працях вітчизняні науковці М. Бурмака, С. Мошенський,   І. Дорошенко, О. Мозговий, Н. Шапран, Д. Леонов та ін. Слід звернути особливу увагу на праці та дослідження по даному питанню таких російських і західних вчених-економістів, як П. Ланскова, Я. Міркіна, В. Рубцова, Б. Альохіна, М. Тейлора, Дж. Тьюлза, Р. Гроте, К. Маєрса.

Метою статті є аналіз сучасного стану правового регулювання інфраструктури фінансового ринку та розгляд напрямів його удосконалення.

Виклад основного матеріалу. Як відомо, до інфраструктури фінансового ринку відносять всіх професійних учасників ринку з різноманітними технічними засобами, об’єднання і фонди цих учасників та суб’єктів, що обслуговують різноманітних учасників фінансового ринку. Тому механізм регулювання і контролю повинен бути направлений в частині діяльності саме цих елементів.

Регулювання діяльності учасників інфраструктури на початковому етапі становлення фінансового ринку здійснювалося багатьма державними органами: Міністерством фінансів України, Фондом державного майна України (ФДМУ), Антимонопольним комітетом України (АМКУ), Національним банком України (НБУ). На сьогоднішній день ситуація практично не змінилася, а до них ще додалися такі регулятори як Державна комісія цінних паперів і фондового ринку (ДКЦПФР), Державна комісія з регулювання ринку фінансових послуг (ДКРРФП) і Державний комітет фінансового моніторингу (ДКФМ).

Регулювання інфраструктури фінансового ринку функціонує, як правило, у межах двох різних моделей. Перша передбачає регулювання переважно державними органами, і лише невелика частина повноважень з нагляду, контролю, встановлення правил проведення операцій передається об’єднанням професійних учасників ринку– саморегулівним організаціями (СРО). Друга – передання максимально можливого обсягу повноважень таким організаціям, при цьому держава зберігає за собою основні контрольні функції й можливість у будь-який момент втрутитися у процес саморегулювання.

У переважній більшості країн, в тому числі  і в Україні, ступінь централізації  та жорсткість регулювання коливаються  між цими двома крайніми концепціями. При цьому структура державних органів, які регулюють ринок, залежить від моделі ринку, прийнятої в тій чи іншій країні (банківської, небанківської), ступеня централізації управління в країні [2].

Отже, в Україні правове регулювання інфраструктури фінансового ринку здійснюється двома способами: державним регулюванням та саморегулюванням.

Останнім  часом, в Україні багато почали говорити про вдосконалення системи регулювання  фінансового ринку. Основною причиною підвищення інтересу до вдосконалення системи регулювання інфраструктури фінансового ринку і створення мегарегуляторів є зростання лібералізації ринків та їх відкритості, а також поширення фінансових конгломератів, коли один власник володіє кількома різними фінансовими інститутами, що пропонують продукти, належні до різних секторів ринку [3].

Стурбованість уряду регулюванням інфраструктури фінансового ринку пояснюють також політичними чинниками. Причиною цьому є заяви уряду про передачу єдиному органу функцій нагляду Нацбанку і підпорядкування мегарегулятора Міністерству фінансів. Така логіка чиновників виглядає щонайменше дивно. В усьому світі регулювання фінансових ринків складається з двох частин – регулювання (ліцензування, вимоги до створення і ліквідації) і пруденціального нагляду (вимоги до фінансової стабільності). 

Учасники  ринку не виключають, що у разі об’єднання комісій можливі синергічний  ефект і усунення дублюючих функцій. І водночас вони переконані: якщо не вирішити проблеми в роботі комісій до їх об’єднання, то після реорганізації виникнуть додаткові труднощі, зокрема ризик втрати кваліфікованих кадрів. З огляду на світовий досвід, під час таких реформ люди, які користуються певною професійною повагою, часто залишають регулюючі органи і йдуть у ринкові структури, здатні запропонувати їм високу зарплату.

Класична  схема фiнансового регулювання (за матерiалами IOSCO) припускає законодавчо зафiксований подiл функцiй регулювання: у першу чергу – власне регулювання, i в другу – нагляд. Причому, нагляд повинен вiдбуватися з випереджаючим ефектом, тобто пруденцiйно. Це особливо важливо, оскiльки сьогоднi в Українi фактично вiдсутнiй досвiд i недостатнiм є законодавче поле щодо регулювання дiяльностi вищезгаданих фiнансових конгломератiв.

Я вважаю, що проблема полягає не в кiлькостi регуляторiв, а в принципах, формах та якостi регулювання, що i доводить досвiд країн Схiдної Европи.

Список  використаної літератури:

1. Грідчіна М.В. Фінанси (теоретичні основи). – 2010. – 203 с.

2. Дорошенко І. Саморегуляція глобальних фінансових ринків – механізм встановлення ринкової рівноваги чи джерело нестабільності та макроекономічних ризиків // Банківська справа. – 2009. - № 1. – С. 14-26

             3. Мошенський С.З. Моделі державного регулювання діяльності фінансових установ // Фінанси України. – 2010. - № 6. – С. 89-99.