Особливості фінансової діяльності акціонерних товариств

     Питання розвитку корпоративного управління, дивідендної політики і вирішення наявних проблем розглядалося багатьма вченими-економістами: Грабко Є.В., Дулиба Н. Г.,  Дєєва Н.Е., Кравченко О.М., Лапан О.В. та інші.

     Сформована  система корпоративного управління в Україні особливо в сучасних умовах потребує значного доопрацювання та вдосконалення. Пріоритетним напрямом розвитку цієї системи має бути обов’язкове запровадження загальноприйнятих та національних принципів корпоративного управління у практичну діяльність акціонерних товариств. В процесі розробки та впровадження національного кодексу корпоративного управління необхідно узагальнити світовий досвід у цій галузі для того, щоб національні принципи корпоративного управління відповідали найкращим світовим традиціям та враховували загальноприйняті норми корпоративного управління, а також враховували специфічні особливості та сучасні проблеми управління компаніями в Україні. Кодекс корпоративного управління повинен стати реальним дієвим механізмом у системі забезпечення ефективного управління компаніями в Україні [17].

     Розвиток  корпоративних відносин в Україні  повинен відбуватися на основі загальноприйнятих  принципів ефективного корпоративного управління.

     Загальноприйнятими  принципами корпоративного управління є:

• захист прав та законних інтересів акціонерів - визначення корпоративних прав акціонерів та забезпечення їх належного захисту;
• рівноправність акціонерів - рівне ставлення до акціонерів. Усі акціонери повинні мати можливість використовувати ефективні засоби захисту у разі порушення їхніх прав;
• урахування законних інтересів зацікавлених осіб - визнання передбачених законом прав зацікавлених осіб та заохочування активного співробітництва між товариством та зацікавленими особами в створенні добробуту, робочих місць та поліпшенні фінансового стану товариства;
• розкриття інформації та прозорість - забезпечення своєчасного і повного розкриття інформації з усіх суттєвих питань, що стосуються товариства, які включають його фінансовий стан, результати діяльності, власників та управління товариством;
• розмежування повноважень органів управління - чіткий розподіл функцій та обов’язків між загальними зборами, спостережною (наглядовою) радою та правлінням;
• дієвість, незалежність та відповідальність спостережної ради - забезпечення стратегічного управління товариством, ефективного контролю за діяльністю правління (виконавчого органу), а також відповідальність спостережної ради перед товариством та акціонерами. Спостережна рада повинна мати можливість ухвалювати рішення з питань діяльності товариства незалежно від правління.

     Для покращення управління акціонерних товариств можна запропонувати такі шляхи та засоби:

1. Удосконалення системи захисту прав та законних інтересів акціонерів та забезпечення рівноправності акціонерів.

     Головним  завданням реалізації цього напряму  є визнання захисту прав акціонерів одним із пріоритетів соціально-економічної  політики держави. Особливу увагу необхідно  приділити захисту прав дрібних  акціонерів.

     Удосконалення системи захисту прав та законних інтересів акціонерів, забезпечення рівноправності акціонерів потребують:

• законодавчого забезпечення акціонерам рівного переважного права на придбання додатково випущених акцій;
• забезпечення представництва акціонерів у спостережній раді, включаючи впровадження кумулятивного голосування;
• урегулювання питання придбання та реалізації товариством акцій власного випуску;
• встановлення вимоги про обов’язковий викуп товариством акцій власного випуску на вимогу акціонера за ринковими цінами у разі його незгоди з певними рішеннями загальних зборів;
• урегулювання питань реорганізації товариств;
• урегулювання питань придбання контрольного пакету акцій товариства через тендерні пропозиції;
• встановлення окремого порядку укладання товариством угод, щодо яких є заінтересованість посадових осіб товариства та укладання товариством суттєвих угод (продаж значної частини активів, створення інших суб’єктів підприємницької діяльності, тощо);
• удосконалення процедури підготовки та проведення загальних зборів акціонерів;
• запровадження механізмів колективних та похідних позовів;
• установлення відповідальності за порушення прав акціонерів;
• запровадження узгодження процедур банкрутства з законними інтересами акціонерів;
• сприяння створенню та функціонуванню громадських організацій, предметом діяльності яких є захист прав акціонерів.

2. Удосконалення системи розкриття інформації та забезпечення прозорості діяльності товариств.Це потребує:

• забезпечення повноти та достовірності інформації про діяльність акціонерних товариств, що розкривається, через приведення її складу та структури у відповідність до вимог міжнародних стандартів розкриття інформації та міжнародних стандартів аудиту;
• удосконалення системи надання та оприлюднення інформації, у тому числі:
• удосконалення способів розкриття інформації для забезпечення рівноправного  та не пов‘язаного із значними витратами доступу користувачів до інформації;
• встановлення оптимальних термінів подання та оприлюднення інформації;
• врегулювання питань, пов’язаних з використанням інсайдерської інформації.

3. Розмежування повноважень між органами управління товариства.

     Розмежування  повноважень між органами управління товариства потребує:

• чіткого розподілу повноважень між органами управління товариства (загальними зборами, спостережною радою, правлінням);
• визначення виключної компетенції загальних зборів акціонерів та спостережної ради, врегулювання порядку делегування інших повноважень загальних зборів акціонерів іншим органам управління;
• підвищення ролі спостережної ради через надання їй повноважень щодо здійснення стратегічного керівництва діяльністю товариства та контролю за діяльністю правління;
• удосконалення системи внутрішнього контролю товариства та запровадження внутрішнього аудиту.

4. Урахування законних інтересів зацікавлених осіб.

     Урахування  законних інтересів зацікавлених осіб потребує:

• дотримання законних інтересів зацікавлених осіб, зокрема під час:
• формування та зміни розміру статутного капіталу (фонду) товариства;
• придбання та реалізація акціонерним товариством акцій власного випуску;
• реорганізації та ліквідації акціонерного товариства;
• реалізації соціальних та екологічних програм розвитку товариства й регіону;
• удосконалення доступу зацікавлених осіб до інформації, яка їх стосується, про товариство.

5. Формування та розвиток культури корпоративного управління.

     Формування  та розвиток культури корпоративного управління потребує:

• розробки та запровадження Кодексу (національних принципів) корпоративного управління;
• створення комплексної, постійно діючої системи підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації фахівців з питань корпоративного управління;
• проведення наукових, науково-практичних конференцій і семінарів з актуальних проблем корпоративного управління;
• поширення серед населення інформації про питання та проблеми корпоративного управління, популяризації загальноприйнятих принципів корпоративного управління;
• проведення досліджень з актуальних проблем корпоративного управління в Україні;
• запровадження системи оцінювання рівня корпоративного управління.

     Під корпоративним конфліктом в акціонерних товариствах слід розуміти загострену суперечність між суб’єктами корпоративних правовідносин, яка полягає у діях хоча б однієї сторони конфлікту щодо досягнення та утримання одноосібного контролю над акціонерного товариства з метою задоволення своїх майнових чи інших інтересів. Від корпоративних конфліктів треба відрізняти конфлікт інтересів. Це поняття описує випадки, коли посадові особи акціонерного товариства при прийнятті рішень діють чи можуть діяти під впливом власних інтересів без урахування можливих негативних наслідків для цього товариства[14].

     Основним стримуючим розвиток вітчизняних акціонерних товариств фактором стає політика керівництва таких акціонерних товариств, спрямована на збереження контролю над ними будь-якими засобами і, як наслідок, небажання використовувати основну перевагу акціонерних товариств, яка полягає у можливості об’єднання дрібних капіталів мільйонів громадян через розміщення акцій на ринку для мобілізації значних капіталів та їх подальшого спрямування на реалізацію мети створення товариства. Зокрема, маємо наступні цифри: 76,5% акціонерних товариств не планували залучати іноземні інвестиції  протягом 2005-2007 років, переважна більшість товариств – 86,8% - не збиралися виводити власні акції на організований ринок, і лише 12,9% акціонерних товариств бажають включити власні акції у лістинг бірж, а 0,3% акціонерних товариств планували вивести власні акції на закордонні ринки цінних паперів. На нашу думку, основною причиною негативного ставлення керівників багатьох акціонерних товариств до залучення інвестицій шляхом розміщення акцій на фондовому ринку є небажання поділяти контроль над фінансовими потоками акціонерних товариств, тобто, щоб не втратити інсайдерську ренту.

     Інсайдерська  рента – це частина недоотриманого акціонерного товариства чистого прибутку за рахунок проведення інсайдерами неефективних та незаконних операцій з активами товариства, необґрунтованого зменшення доходів та збільшення витрат, яка розподілена між домінуючими в органах управління інсайдерськими групами без врахування інтересів дрібних акціонерів, у тому числі працівників підприємства.

     Основним  джерелом стягнення інсайдерської  ренти є отримання інсайдерами  через афілійовані структури  частини виручки від реалізації товарів, робіт і послуг акціонерних товариств. Зазначене стає можливим через безпідставне заниження для афілійованих фірм цін на реалізовану продукцію, штучне накопичення дебіторської заборгованості за поставлені афілійованим фірмам товари, роботи, послуги, подальше зарахування цих сум у резерв сумнівних боргів і віднесення на витрати акціонерних товариств; економічно необґрунтоване формування мереж з реалізації продукції акціонерних товариств; завищення розмірів комісійних винагород, а також проведення бартерних операцій, отримання в якості розрахунку за поставлену продукцію векселів та ін.

     Для інвесторів та акціонерів основним показником, який може свідчити про стягнення інсайдерської ренти, є зростання собівартості продукції темпами швидшими за темпи зростання виручки від реалізації продукції. У такому випадку, аутсайдери мають вимагати від інсайдерів детального звіту про причини такого стану справ. Джерелом інсайдерської ренти також можуть бути операції акціонерних товариств пов’язані з використанням реальних інвестицій на оновлення устаткування, заниженням доходів від продажу реальних активів та розмірів орендної плати, передачею у безоплатне користування нематеріальних активів тощо.

     У більшості випадків корпоративні конфлікти  виникають із приводу:

• реалізації акціонерами прав власності на набуті акції;
• придбання акцій у власність; реєстрації (обліку) прав власності на акції;
• допуску акціонера до управління товариством;
• нарахування та одержання дивідендів;
• одержання інформації; виконання рішень вищого та контрольного органів акціонерного товариства;
• перевищення органами управління їх повноважень тощо.

     З вищесказаного можна зробити  висновок, що корпоративні конфлікти  справляють негативний вплив не лише на діяльність акціонерного товариства, а й на ефективність роботи інституційних  інвесторів, що виражають інтереси своїх вкладників. Обсяг пропозиції на ринку акцій є досить низьким, у вільному обігу перебувають  цінні папери емітентів із низькою  капіталізацією. Основною причиною такої  ситуації є постійні суперечки, що виникають  в акціонерних товариствах. Судова практика розгляду корпоративних конфліктів є недосконалою. З одного питання різні суди часто-густо приймають протилежні рішення. Значно покращити стан справ здатне нове корпоративне законодавство й піднесення культури корпоративного управління.

     Шляхи подолання проблеми конфліктів в управлінні акціонерного товариства є:

• більш повне та регулярне (раз на квартал) інформування акціонерів про фінансову діяльність товариства;
• закріплення на законодавчому рівні пропорційного представництва акціонерів у спостережній раді, зокрема можливості для акціонерів, що володіють 10% акцій, мати одне місце у цьому органі;
• наявність у спостережній раді певної кількості незалежних директорів;
• введення нового фінансового інструменту на зразок деривативу під назвою «права на акції», який би давав право на участь у вторинній емісії акцій і вільно торгувався на фондовому ринку;
• публічне визнання акціонерних товариств, які впроваджують найкращу практику корпоративного управління[22].