Оцінка фінансової стійкості підприємства

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.4. Фінансова стійкість за критерієм стабільності джерел покриття запасів

Розглянемо абсолютні  показники фінансової стійкості.

Вартість запасів (3) порівнюється з послідовно поширюваним переліком таких джерел фінансування: власні обігові кошти (ВОК), власні обігові кошти і довгострокові кредити та позики (ВОК + К^Д);

власні обігові кошти, довго- та короткострокові кредити  і позики (ВОК + КД + К^Д. Згідно з цим сума власних обігових коштів визначається як різниця між власним капіталом (ВК) та вартістю необоротних активів (НА), на покриття якої насамперед спрямовується власний капітал, тобто

ВОК=ВК-НА.                                        (1.4.1)

Наявність власних обігових коштів, тобто додатне значення ВОК  — мінімальна умова фінансової стійкості.

Загальноприйнятою формулою визначення власних обігових коштів (інші назви цього показника — робочий капітал; капітал, що функціонує) є різниця між оборотними активами підприємства та його короткостроковими зобов'язаннями, або різниця між сумою власного капіталу і довгострокових зобов'язань та необоротними активами. Отже, власні обігові кошти є частиною обігових коштів, яка фінансується за рахунок власних коштів та довгострокових зобов'язань. При цьому останні прирівнюються до власних коштів, хоча вони не є такими.

Для визначення типу фінансової стійкості розмір власних обігових коштів розраховують як різницю між  власним капіталом і необоротними активами.

Відповідно до забезпеченості запасів згаданими варіантами фінансування можливі чотири типи фінансової стійкості.

 Абсолютна стійкість — для забезпечення запасів (3) достатньо власних обігових коштів; платоспроможність підприємства гарантована:

3 < ВОК      (1.4.2)

Нормальна стійкість  — для забезпечення запасів крім власних обігових коштів залучаються довгострокові кредити та позики; платоспроможність гарантована:

     (1.4.3)

Нестійкий фінансовий стан — для забезпечення запасів крім власних обігових коштів та довгострокових кредитів і позик залучаються короткострокові кредити та позики; платоспроможність порушена, але є можливість її відновити:

            (1.4.4) 

Кризовий фінансовий стан — для забезпечення запасів не вистачає "нормальних" джерел їх формування; підприємству загрожує банкрутство:

Забезпеченість запасів  джерелами формування є сутністю фінансової стійкості, її зовнішнім проявом, а наслідком є платоспроможність (ліквідність).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.5. Вплив розміщення обігових коштів на фінансову стійкість підприємства

   Фінансова стійкість є однією з характеристик стабільного фінансового становища підприємства. Фінансова стійкість являється показником, який відображає стан та результати діяльності підприємства.  В широкому розумінні під фінансовою стійкістю підприємства розуміють  його здатність функціонувати на основі достатньої частки власного капіталу в складі джерел фінансування та своєчасного виконання зобов’язань по розрахункам. Фінансова стійкість підприємства визначається  шляхом співвідношення  різних видів джерел фінансування та його відповідності складу активів і отже залежить від структури активів підприємства. 
 В роботах багатьох фахівців з питань фінансового аналізу узагальнюючим показником фінансової стійкості підприємства визнається надлишок або недолік джерел коштів для формування запасів. Підприємство визнається фінансово стійким, якщо сума запасів більше власних оборотних коштів, але менше ніж величина всіх джерел фінансування запасів. Ця ситуація свідчить, що підприємство для покриття запасів використовує залучені кошти. Величина власних оборотних коштів залежить як від структури активів, так і від структури джерел коштів.  
 Фінансова стійкість підприємства залежить і від якості управління оборотними активами. Раціональність  розміщення оборотного капіталу та ефективність його використання визначають результат діяльності суб’єкту господарювання. Необхідно враховувати, що збільшення абсолютної і відносної величини оборотних активів не завжди свідчить про підвищення рівня фінансової стійкості підприємства. У випадку розширення обсяг діяльності  підприємства приріст оборотних активів буде супроводжуватись збільшенням виручки від реалізації продукції, фінансових результатів, показників ділової активності. Однак зростання величини оборотних коштів може свідчити про неефективну господарську стратегію підприємства. Якщо у підприємства наявні наднормативні виробничі запаси, незавершене виробництво, спостерігається зниження попиту на його продукцію,  росте прострочена дебіторська заборгованість, це свідчить про іммобілізацію оборотних коштів підприємства. 
 Оцінка фінансової стійкості в різних часових розрізах може бути різною. Наявність  в структурі оборотних активів значного обсягу грошових коштів є важливим фактором короткострокової фінансової стійкості підприємства. Однак грошові активи, як відомо, не являються прибутковими. В свою чергу, високий рівень прибутковості може забезпечуватись, наприклад, за рахунок випереджального росту дебіторської заборгованості, що приносить шкоду поточній платоспроможності підприємства. Розмежування факторів, які впливають  на коротко-, середньо- и довгострокову фінансову стійкість підприємства, дозволяє установити пріоритети в управлінні фінансами підприємства в залежності  від конкретних обставин.  
 Таким чином, при управлінні фінансовою стійкістю підприємства слід застосовувати інструменти управління оборотними активами. Серед них можна виділити такі: ліквідація портфеля короткострокових фінансових вкладень;  прискорення інкасації дебіторської заборгованості;  зниження періоду надання товарного (комерційного) кредиту; збільшення розміру цінової знижки при здійсненні розрахунку готівкою за реалізовану продукцію; зниження розміру страхових запасів товарно-матеріальних цінностей; уцінки важколіквіднх видів запасів товарно-матеріальних цінностей до рівня ціни попиту з забезпеченням наступної їхньої реалізації й інших.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.6. Стратегія управління фінансовою стійкостю підприємства

В сучасній системі управління підприємством провідне місце належить стратегії розвитку, складовою якої є фінансова стратегія. Фінансова стратегія підприємства виступає як економічна категорія,  що характеризує різноманітні відносини між суб”єктами ринку в фінансовій сфері. Ця категорія визначає поведінку підприємства на ринку, формування його ринкової позиції,  використання фінансових ресурсів при активній участі грошово-кредитних інструментів.

Необхідність виділення  фінансової стратегії, як складової  загальної стратегії підприємства, обумовлена наступними причинами:

• диверсифікацією діяльності великих підприємств (тобто опанування ними різноманітних ринків, в тому числі і фінансового);
• необхідністю пошуку джерел фінансування стратегічних проектів;
• наявністю єдиної для всіх підприємств кінцевої цілі при виборі стратегічних орієнтирів – максимізації фінансового ефекту;
• стрімким розвитком міжнародних та внутрішньо-національних фінансових ринків (джерел залучення фінансових ресурсів та вигідного розміщення капіталу).

Фінансова стратегія  розглядається як:

1. Компонент загальної стратегії, тобто як одна з функціональних стратегій; ціль – завоювання позицій на ринку;
2. Базова стратегія, тобто та, яка забезпечує реалізацію будь-якої стратегії (за допомогою фінансових інструментів, методів фінансового менеджмента та інших) ; ціль – ефективне використання фінансових  ресурсів і управління ними.

Теоретичний розгляд  фінансової стратегії базується  на чотирьох поняттях та її важливих складових. Такими поняттями для фінансової стратегії виступають:

• зовнішнє середовище – комплексний аналіз зовнішніх факторів (умов) макросередовища;  особлива увага присвячується механізмам економічного зростання і фінансового регулювання, тенденції розвитку фінансових ринків конкурентів;
• місія (головні цілі) – стабільне фінансове положення підприємства; фінансове забезпечення загальної стратегії та кожної її складової;
• ситуаційний аналіз – фінансова експертиза управлінських рішень; аналіз сильних та слабких сторін фінансового положення підприємства; фінансовий аналіз поточної ринкової  діяльності;
• планування використання ресурсів – визначення джерел фінансування діяльності компанії; фінансове планування у різних часових відрізках; складання бюджетів підприємства і таке інше.

      Таким чином модель  фінансової стратегії можна зобразити  в наступному вигляді: 

 

 

 

 

 

 

 

 Рисунок №1: Модель фінансової стратегії підприємства.

Враховуючи  зміну кон’юнктури та тенденцій  розвитку фінансових ринків, високий  рівень розвитку інноваційних фінансових інструментів, якими оперують підприємства, їх залежність від напрямку руху макроекономічних і соціально-політичних процесів в світовому суспільстві, слід сформувати ряд напрямків, які необхідно розглядати як складові фінансової стратегії. Серед них:

1. Вибір приоритетних  для підприємства фінансових ринків і цільових ринкових сегментів для роботи в майбутньому.

2. Аналіз та обґрунтування  стійких (стабільних) джерел фінансування ( в тому числі випуску цінних  паперів).

3. Вибір фінансових  інститутів в якості партнерів  та посередників, які можуть ефективно  співпрацювати  з підприємством   в довгостроковому періоді (наприклад шляхом створення стратегічних альянсів).

4. Розробка довгострокової  інвестиційної стратегії, що співставляється  з приоритетними напрямками розвитку  видів бізнесу.

5. Виявлення фінансових  механізмів майбутніх угод зі  злиття і поглинання, а також інших напрямків фінансової реструктуризації  підприємства.

6. Створення умов   підтримки росту ринкової вартості  підприємства і стабільних (таких,  що не понижаються) курсів випущених  нею цінних паперів.

7. Формування та вдосконалення  в майбутньому ефективних внутрішньо-фірмових  фінансових потоків, механізмів трансфертного ціноутворення.

8. Прогнозні розрахунки  фінансових показників при стратегічному  плануванні діяльності підприємства.

Фінансова стратегія  являє собою узагальнюючу модель дій, що необхідні для досягнення цілей підприємства в рамках  корпоративної місії шляхом координації, розподілу та використання фінансових ресурсів підприємства.

Формування фінансової стратегії пов’язано з встановленням  цілей та завдань підприємства; підтримкою фінансових відносин між підприємством та суб”єктами зовнішнього середовища (фінансовими ринками, державними регулюючими органами, спеціалізованими фінансовими установами, діловими партнерами і таке інше). Підприємство досягає своїх стратегічних фінансових цілей тоді, коли вказані відносини співпадають з його внутрішніми фінансовими можливостями, а також дозволяють відповідати зовнішнім соціально-економічним вимогам. Значущі і швидкі зміни зовнішнього середовища діяльності підприємства при рості нестабільності умов підприємництва зумовлюють не тільки оперативне реагування, але й розробку моделей розвитку господарської діяльності на майбутнє.

Формування фінансової стратегії забезпечується здатністю  моделювати фінансову ситуацію; виявляти та  передбачати необхідність змін; використовувати надійні інструменти та методи; реалізовувати фінансову стратегію для отримання запланованих результатів.

Розглядаючи поняття  та зміст фінансової стратегії необхідно  підкреслити, що її формують ті ж умови  та фактори які впливають на загальну стратегію підприємства: якщо назвати специфічні фактори розвитку фінансово-кредитних, грошових, валютних ринків (коливання валютних курсів, рівень світових цін, процентні ставки, інфляція), то не важко буде довести їх провідну роль в створенні загальної стратегії компанії, а не тільки фінансового компонента.

При реалізації фінансової стратегії важливо враховувати  ефект такого явища, синергія. Використовуючи нескладні математичні символи, можливо легко уявити зміст синергії як економічного поняття.

 

 

 

 

 

 

 

2. Оцінка фінансового стану ОАО «Мариупольгаз» за 2007 рік

2.1.Оцінка майнового стану підприємства.

Оцінка майнового стану підприємства  дає змогу визначити абсолютні  і відносні зміни статей балансу  за визначений період, відслідкувати  тенденції їхньої зміни та визначити  структуру фінансових ресурсів підприємства.

Коефіцієнт зносу (К_з) основних засобів характеризує стан та ступінь зносу основних засобів до їхньої первісної вартості.

К_з=                                  (2.1.1)      де З_оз – сума зносу основних засобів (Ф №1. р. 032). грн..;

ПВ- первісна вартість основних засобів (Ф №1, р. 031). грн..

На початок звітного періоду:

К_з =

= 0,42

На кінець звітного періоду:

К_з =

= 0,34

Коефіцієнт придатності (К_з) основних засобів характеризує їх стан на визначену дату. Він розраховується, як відношення основних засобів після зносу до первісної їх вартості.

К_п= 1- К_з        (2.1.2)

На початок звітного періоду:

К_п = 1– 0,42= 0,58

На кінець звітного періоду:

К_п = 1 – 0,34= 0,66

  Рівень оновлення основних засобів показує, наскільки зросла вартість основних засобів на кінець звітного періоду, тобто якщо показник позитивний – підприємство оновлює основних засобів більше, ніж виводить з експлуатації,                  

якщо негативний - за звітний період вибуття основних засобів перевищує їх оновлення.

К_он  = ПВ_к – ПВ_п     (2.1.3)

 

К_он  = 79796 – 55237= 24559 грн.

Доля оборотних виробничих фондів в оборотних коштах (Д_опф  ) характеризує питому вагу оборотних коштів в виробничій сфері.