Об’єктивна необхідність і сутність державного регулювання економіки

     Важливу роль у процесі наближення до економічної  рівноваги в системі ринкового  господарства відіграє державний сектор. Завдяки йому держава бере безпосередню участь в економічних процесах як прямий суб'єкт економічних виробничих відносин. Вона виконує також функцію регулювання зовнішньоекономічної діяльності всіх об'єктів господарювання та охорони навколишнього середовища.

     Ефективність  економічного регулювання залежить і від того, як держава забезпечує правову основу і суспільну атмосферу, які сприяють ефективному функціонуванню ринкової системи. Американські професори-економісти К.Р. Макконнелл та С.Л. Брю зазначають, що це передбачає такі заходи, як надання законного статусу приватним підприємствам, визначення прав приватної власності та гарантування обов'язковості дотримання контрактів. Уряд також встановлює законні "правила гри", які регулюють відносини між підприємствами, постачальниками ресурсів і споживачами".

     Оскільки  державне регулювання економіки не є директивним для всіх секторів економіки, то необхідною умовою його ефективності є законодавче закріплення універсальних параметрів державної економічної політики, на які орієнтуються в своїй господарській діяльності всі економічні одиниці. Законодавче закріплюються передусім такі показники: обсяг і структура кредитно-грошового забезпечення економіки; норми оподаткування доходів або вартості реалізованої продукції; обсяг І структура державних бюджетних витрат.

     Виконуючи функції  державного регулювання економіки, держава надає своїм заходам загального характеру. Всі вони однаковою мірою стосуються кожного з об'єктів впливу, оскільки спрямовані чи на стимулювання господарської діяльності, чи на її гальмування. Відсутність селективного підходу надає державному регулюванню стабільності й сприяє підвищенню ступеня узгодженості дій на мікро- та макрорівнях. Вплив держави на мікрорівні відбувається як, по-перше, безпосереднім, прямим втручанням у діяльність господарських об'єктів, так, по-друге, і через опосередковане регулювання.

     У першому випадку, коли йдеться про  так звану природну монополію, властиву тим галузям економіки, де технологічні та економічні умови виключають можливість Існування конкурентних ринків, уряд утворив державні комісії для регулювання цін, встановив стандарти на послуги, що надаються. До цієї природної монополії належать транспорт, зв'язок, енергопостачання тощо. Для них державна економічна політика е переважно директивною, тому тут можна говорити про планомірну організацію продуктивних сил і організаційних відносин усередині цих галузей. Така планомірність необхідна для підтримання процесу відтворення у загальнонаціональному масштабі та забезпечення самозростання вартості кожного з приватних капіталів, що функціонують.

     У другому випадку централізоване регулювання орієнтоване на ринковий механізм. Тут держава діє у  двох напрямах. Перший - часткове втручання  у функціонування ринкового механізму  через законодавчі акти і дії. Це стосується найбільшою мірою політики щодо конкуренції та доходів, встановлення розміру зростання цін і заробітної плати, ціноутворення, змін у кредитно-грошовій системі тощо. Другий напрям - зменшення впливу на ринковий механізм і використання лише непрямих методів втручання - через фінансові та кредитно-грошові важелі, податки, субсидії, зовнішньоекономічні та валютні заходи, за допомогою яких створюються умови для певної поведінки підприємств недержавних секторів економіки.

 3. Основні методи державного регулювання економіки

  Державне регулювання економіки передбачає використання ряду методів. Під методами державного регулювання економіки розуміють способи впливу держави в особі законодавчих і виконавчих органів на сферу підприємництва, інфраструктуру ринку, некомерційний сектор економіки з метою створення або забезпечення умов їх діяльності відповідно до національної економічної політики.

  За формами впливу на суб’єкти ринку методи державного регулювання поділяються на дві групи: прямого і непрямого (опосередкованого) впливу.

  До методів прямого державного впливу належать такі:

   •  визначення стратегічних цілей розвитку економіки та їх відображення в індикативних та інших планах, цільових програмах;

   •  державні замовлення і контракти на поставки певних видів продукції, виконання робіт, надання послуг;

   •  державна підтримка програм, замовлень і контрактів;

   •  нормативні вимоги до якості та сертифікації технології та продукції;

   •  правові й адміністративні обмеження та заборони щодо виробництва певних видів продукції;

   •  ліцензування операцій з експорту та імпорту товарів, тобто зов-

нішньоторговельних  операцій.

  Прямі методи державного регулювання економіки не передбачають створення додаткового матеріального стимулу, не загрожують фінансовими збитками і спираються на силу державної влади.

      Методи  непрямого (опосередкованого) державного регулювання економічних процесів грунтуються переважно на товарно-грошових важелях, визначають правила гри  в ринковому господарстві та впливають на економічні інтереси суб’єктів господарської діяльності. До цих методів належать:

   •  оподаткування, рівень оподаткування та система податкових пільг;

   •  регулювання цін, їх рівні та співвідношення;

   •  плата за ресурси, відсоткові ставки за кредит і кредитні пільги;

   •  митне регулювання експорту й імпорту, валютні курси та умови обміну валют.

  Сфера застосування опосередкованого регулювання в міру розвитку ринкової економіки значно розширюється. Водночас зменшуються можливості прямого втручання держави у процеси розширеного відтворення.

        Залежно від засобів впливу  на ринок розрізняють правові,  адміністративні, економічні, зокрема  кредитно-грошові, методи регулювання. Механізм поєднання методів прямого й опосередкованого регулювання,а також правових, адміністративних і економічних методів може бути різний залежно від ступеня розвитку ринкових відносин, фінансової та економічної ситуації в країні.

  Із розвитком ринкових відносин, залученням до процесу регулювання інструментів ринку методи прямого впливу, адміністративні, як правило, поступаються місцем опосередкованим, економічним. Розглянемо принципові відмінності між адміністративними та економічними методами.

  Адміністративні, або прямі, методи державного регулювання обмежують свободу вибору суб’єкта. Наприклад, директивні планові завдання з обсягу та асортименту виробничої продукції або централізовано встановлені ціни на товари й послуги — типові методи адміністративного регулювання у плановій економіці — позбавляють підприємство можливості альтернативного використання ресурсів. Підприємство зобов’язане виробити продукцію заданого асортименту, обсягу і реалізувати її запевною ціною.

  Економічні, або опосередковані, методи державного регулювання не обмежують свободу підприємницького вибору. Наприклад, зниження податку на бізнес або облікової ставки відсотка — типові методи економічного регулювання, спрямованого на збільшення обсягів виробництва і посилення інвестиційної активності підприємств. Останні збільшують інвестиції та обсяги виробництва не через те, що у них немає іншого виходу. Їм надано цілковиту свободу щодо вибору виробничої програми та інвестиційної політики. Завдяки зменшенню податків та облікової ставки відсотка збільшення обсягів виробництва та інвестицій для підприємства стає вигіднішим, аніж раніше.

  Розмежування адміністративних та економічних методів державного регулювання деякою мірою умовне. Щоб задіяти будь-який опосередкований регулятор, відповідні державні органи мають попередньо прийняти адміністративне рішення, наприклад, щодо зміни податкових ставок, про надання податкових пільг чи продаж центральним банком державних облігацій. У цьому разі будь-які економічні регулятори мають ознаки адміністрування.

  Будь-який адміністративний регулятор, прямо спонукаючи суб’єктів господарювання виконувати певні дії, водночас опосередковано впливає на окремі економічні процеси. Наприклад, адміністративне підвищення цін не лише безпосередньо визначає їх новий рівень, а й через ціни опосередковано впливає на рівень попиту і пропозиції. Отже, будь-які адміністративні методи регулювання мають ознаки, характерні для економічних, опосередкованих регуляторів. Проте розглянутий критерій дає змогу зазвичай без особливих проблем відрізняти економічні методи від адміністративних. Розмежування їх є принципово важливим з точки зору природи ринкових відносин.

    Висновок

     Державне  регулювання економіки - це діяльність держави щодо створення правових, економічних і соціальних передумов, необхідних для функціонування економічного механізму згідно з цілями й пріоритетами державної економічної політики.

     Ринковий  механізм, його інструменти становлять основу державного регулювання економіки. Але воно не обмежується використанням  цих інструментів. Поряд з ними держава спирається й на неринкові  інструменти, які доповнюють ринковий механізм, надають усьому економічному механізмові системніший та цивілізованіший характер. Так, індикативні плани, соціально-економічні прогнози, цільові програми, бюджетна форма фінансування колективних благ не є інструментами ринкового механізму. Але без їх використання не можна вирішити важливі питання соціально-економічного розвитку країни.

      Головна функція централізованого регулювання  полягає в управлінні економічним  розвитком країни в цілому, розвитком  її продуктивних сил і науково-технічного прогресу. Існують також і такі функції, як: функція перерозподілу національного доходу, функція регулювання зовнішньоекономічної діяльності, функція централізованого регулювання.

Державне  регулювання економіки передбачає використання ряду методів. Під методами державного регулювання економіки розуміють способи впливу держави в особі законодавчих і виконавчих органів на сферу підприємництва, інфраструктуру ринку, некомерційний сектор економіки з метою створення або забезпечення умов їх діяльності відповідно до національної економічної політики

   Методи державного регулювання поділяються на дві групи: прямого і непрямого (опосередкованого).

      Державне  регулювання економіки покликане  забезпечувати її рівновагу і  сталий розвиток. Конкретні напрямки, форми та масштаби державного регулювання економіки визначаються характером і гостротою економічних, соціальних, екологічних та інших проблем у будь-якій країн певного періоду.

Список  використаної літератури 

1. Державне  регулювання економіки: Навч. посібник / С. М. Чистов, А. Є. Никифоров, Т. Ф. Куценко та ін.— К.: КНЕУ, 2000.
2. Стеченко Д. М.Державне регулювання економіки: Навч. посібник. — К.:МАУП, 2000.
3. Чистов С.М Державне регулювання економіки: Навч. – метод. Посібник для самос. вивч. дисц. – К.: КНЕУ, 2002.
4. Швайка Л. А. Державне регулювання економіки: Навчальний посібник / К.: Знання, 2006.