Інформаційне забезпечення оцінки фінансового стану підприємств

       Під час підготовки фінансової звітності кожне підприємство розглядається як юридична особа, що відокремлена від власників — фізичних осіб. Таким чином, особисте майно та зобов’язання власників не повинні відображатись у фінансовій звітності підприємства. Тому у фінансовій звітності (зокрема, в балансі) передбачене відображення лише зобов’язань власників стосовно їхніх внесків до капіталу та обов’язкового розподілу частини доходу між власниками (у вигляді відсотків, дивідендів, вилучення капіталу тощо). Цей принцип дістав назву принципу автономності підприємства.

       Отже, якщо власник підприємства вносить  власні грошові кошти у банк з  метою збільшення статутного капіталу даного підприємства, то цю операцію буде відображено у фінансовій звітності. Якщо ж метою власника буде отримання відсотків на власні кошти та їх використання на власні потреби, така господарська операція не вплине на показники фінансової звітності.

       Фінансові звіти складаються також виходячи з принципу безперервності діяльності підприємства, тобто визнання того, що підприємство не має ні наміру, ані потреби ліквідуватися або суттєво зменшувати масштаби своєї діяльності (принаймні протягом наступного звітного періоду).

       За  інших обставин, коли події після  складання балансу засвідчать наміри підприємства припинити свою діяльність або покажуть неможливість її продовження, підприємство не може використовувати П(С)БО 1 як основу для підготовки своїх фінансових звітів (п. 18 П(С)БО 6). Тоді поділ його активів і зобов’язань на необоротні та оборотні (довгострокові і короткострокові) втрачає сенс. Адже підприємство повинне в процесі ліквідації покрити усі свої зобов’язання (спочатку перед кредиторами, потім перед власниками). Тому всі активи стають оборотними, а зобов’язання — короткотерміновими. Переважна оцінка статей балансу за собівартістю також не може бути використана, їх слід переоцінити за ринковою вартістю. Фактично скасовуються майже всі принципи формування фінансової звітності безперервно діючого підприємства.

       Принцип періодичності передбачає розподіл діяльності підприємства на певні періоди часу (звітні періоди) з метою складання фінансової звітності.

       За  П(С)БО 1 звітний період становить  календарний рік. Проте для новоствореного підприємства або для підприємства, яке ліквідується, тривалість звітного періоду може бути іншою

       Передбачється також складання проміжної звітності (квартальної та місячної) наростаючим  підсумком з початку року.

       Тепер активи, підприємства (незавершене  виробництво, готова продукція, основні засоби, нематеріальні активи) будуть оцінюватися за виробничою собівартістю у складі прямих та виробничих накладних витрат.

       До  собівартості придбаних активів  включатимуться:

        ціна придбання;

       податки, мито, збори (крім тих, що повертаються згодом підприємству);

       витрати на їхню доставку, вантажно-розвантажувальні роботи;

       витрати доведення активів до стану, придатного для використання (реалізації);

       інші  витрати, безпосередньо пов’язані  з придабанням цих активів.

       Будь-які  торговельні та інші знижки вираховуються  за визначення витрат на придбання.

       Принцип нарахування полягає в тому, що результати господарських операцій ураховуються тоді, коли вони фактично відбуваються (а не тоді, коли отримуються або сплачуються грошові кошти), і відображаються в бухгалтерському обліку та фінансових звітах тих періодів, до яких вони відносяться. Завдяки цьому користувачі отримують інформацію не тільки про минулі операції, пов’язані з виплатою або отриманням грошових коштів, а й про зобов’язання сплатити грошові кошти в майбутньому та ресурси, які мають надійти у майбутньому. Така інформація щодо минулих операцій є найбільш корисною для прийняття користувачами економічних рішень.

       П(С)БО 1 зазначає, що принцип нарахування  має застосовуватися одночасно з принципом відповідності, за яким витрати визначаються у звіті про фінансові результати на підставі прямого зв’язку між ними та отриманими доходами.

       Щоб бути достовірною, інформація у фінансових звітах повинна бути повною, зважаючи на її важливість для користувача  та витрати, пов’язані з отриманням цієї інформації.Тому фінансова звітність  не обмежується лише балансом, звітами про фінансові результати, власний капітал та рух грошових коштів. Вона містить примітки, які надають інформацію про облікову політику підприємства та додаткові пояснення до окремих статей цих звітів. Крім того, у примітках розкриваються важливі для користувачів фінансової звітності події, які відбулися після складання балансу. Наприклад, оголошення про виплату дивідендів на акції.

       У складі річного бухгалтерського  звіту українських підприємств  передбачено форму № 3 «Звіт про рух грошових коштів» та форму № 4 «Звіт про власний капітал» та пояснювальну записку. Проте інформація, яка в них наводиться, лише в незначній мірі задовольняє потреби користувачів для здійснення ретроспективного та перспективного аналізу діяльності підприємств з метою прийняття прогнозних фінансово-економічних рішень.

       Що  ж стосується непередбачених подій  після складання балансу, то вони раніше не впливали на показники звітів і не розкривались у пояснювальній  записці. Тепер, за П(С)БО 6, такі події  поділяються на дві групи та коригують певні статті звітності або пояснюються в примітках

       Щоб скласти фінансову звітність, керівництво  підприємства формує облікову політику, тобто вибирає принципи, методи та процедури обліку в такий спосіб, щоб достовірно відобразити фінансове положення й результати діяльності підприємства та забезпечити порівнянність фінансових звітів.

       Надання користувачам інформації про політику бухгалтерського обліку, яку підприємство повинно використовувати постійно за складання фінансових звітів, будь-яких змін у цій політиці та впливу таких змін на показники фінансових звітів є вимогою принципу послідовності. Дотримання цього принципу є передумовою порівнянності фінансових звітів. Адже користувачі отримують можливість визначати відмінності ведення бухгалтерського обліку, які використовуються самим підприємством або різними підприємствами протягом певних звітних періодів.

       Українські  підприємства мали дуже обмежені можливості щодо формування облікової політики, які визначались п. 1 «Вказівок  щодо організації бухгалтерського обліку в Україні», затверджених наказом Мінфіну України від 07.05.93 № 25 з наступними змінами і доповненнями. У пояснювальній записці до річного бухгалтерського звіту вимогалося попереджати про намір зміни облікової політики в насупному звітному році.

       За  П(С)БО 1 підприємство буде висвітлювати свою облікову політику у примітках, описуючи принципи оцінки та методи обліку окремих статей звітності. Тепер підприємство буде мати право вибору, прийматиме ці рішення самостійно.

       Що ж стосується змін облікової політики, то в П(С)БО 6 визначено:

       коли  можливі такі зміни;

       що  не вважається зміною облікової політики;

       як  впливають зміни облікової політики на показники фінансових звітів;

        які примітки слід давати у разі змін облікової політики.

       Цілій низці господарських операцій, таких  як погашення сумнівної заборгованості, визначення можливого строку корисного використання основних засобів тощо, притаманна певна невизначеність. Тому під час складання фінансових звітів слід застосовувати принцип обачності, щоб активи або дохід не були завищені, а зобов’язання чи витрати — занижені.

       Сутність  операцій або інших подій не завжди відповідає тому, що випливає з їхньої юридичної форми. Наприклад, підприємство може передати актив іншій стороні  в такий спосіб, що дальше використання майбутніх економічних вигод, утілених у цьому активі, залишається за даним підприємством. За таких обставин відображення цієї операції як продажу не відповідатиме її суті. Тому керівництво підприємства повинне надавати перевагу економічному змісту господарських операцій над їхньою юридичною формою.

       Принцип єдиного грошового вимірника  передбачає вимірювання та узагальнення всіх операцій підприємства в його фінансовій звітності.

       Під час складання фінансової звітності  необхідно намагатися узгодити усі перелічені принципи так, щоб досягти належних якісних характеристик фінансової звітності.

       Порівнюючи  П(С)БО 1 з вимогами Положення про  організацію бухгалтерськоого обліку і звітності в Україні, затвердженого  постановою Кабінету Міністрів України № 250 (квітень 1993 р.), з наступними змінами і доповненнями, та Інструкції про порядок заповнення форм річного бухгалтерського звіту, затвердженої Мінфіном України № 139 від 18 серпня 1995 року, з наступними змінами і доповненнями, бачимо, що розбіжності між ними стосуються як складу звітності, так і методологічних основ її подання.

       Методологічні відмінності попередніх інструкцій полягають передовсім у тому, що:

       якісні  характеристики фінансової звітності  розглядались з позицій такого користувача звітів, як держава;

       не  використовувались принципи безперервності діяльності та превалювання змісту над  формою;

       принципи  нарахування та відповідності доходів  і витрат, повного висвітлення, послідовності, обачності використовувались частково й непослідовно. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

2. КОМПЛЕКСНА ОЦІНКА ФІНАНСОВОГО СТАНУ ПІДПРИЄМСТВА 

       Для комплексного аналізу фінансового  стану підприємства необхідно оцінити тенденції найбільш загальних показників, які з різних сторін характеризують фінансовий стан підприємства.

       Показниками та факторами доброго фінансового стану підприємства можуть бути: стійка платоспроможність, ефективне використання капіталу, своєчасна організація розрахунків, наявність стабільних фінансових ресурсів.

       Показники та фактори незадовільного фінансового  стану: неефективне розміщення коштів, брак власних оборотних коштів, наявність стійкої заборгованості за платежами, негативні тенденції у виробництві.

       До  найзагальніших показників комплексної  оцінки фінансового стану належать показники дохідності й рентабельності.

       Велике  значення має аналіз структури доходів підприємства та оцінка взаємозв’язку прибутку з показниками рентабельності. Важливо проаналізувати зв’язок прибутку підприємства з формуючими прибуток факторами, що полегшує практичну орієнтацію в цих питаннях.

       Дохідність підприємства характеризується абсолютними й відносними показниками. Абсолютний показник дохідності — це сума прибутку або доходів. Відносний показник — рівень рентабельності. Рівень рентабельності підприємств, пов’язаних із виробництвом продукції (товарів, послуг), визначається як відсоткове відношення прибутку від реалізації продукції до її собівартості:

       Р = (П/С) 100,

       де  Р — рівень рентабельності, %;

       П — прибуток від реалізації продукції, грн.;

       С — собівартість продукції, грн.

       Рівень  рентабельності підприємств торгівлі та громадського харчування визначається як відсоткове відношення прибутку від реалізації товарів (продукції громадського харчування) до товарообороту.

       Під час аналізу вивчають динаміку змін обсягу чистого прибутку, рівня рентабельності та фактори, які впливають на них. Основними факторами, що впливають на чистий прибуток, є обсяг виручки від реалізації продукції, рівень собівартості, рівень рентабельності продукції, фінансові результати та витрати від операційної звичайної діяльності, величина податку на прибуток та інших податків, що виплачуються з прибутку.