Методи аналітичного обліку матеріальних запасів у США

2

Міністерство освіти, науки, молоді та спорту

ОБЛІК МАТЕРІАЛЬНИХ ЗАПАСІВ У США

Зміст

1.      Поняття та оцінка матеріально-виробничих запасів у США.

2.      Методи аналітичного обліку матеріальних запасів у США.

3.      Особливості інвентаризації товарно-матеріаль­них цінностей.

Список використаної літератури

1.      Поняття та оцінка матеріально-виробничих запасів у США

Визначення терміну "запаси" в різних країнах відрізняється. Якщо в Україні запаси є активами, призначеними для виробництва продукції, надання послуг або для перепродажу протягом короткого періоду часу, то в США запаси - це активи, призначені для продажу протягом одного звичайного ділового циклу, або використання протягом одного виробничого циклу.

Облік запасів в US GAAP регламентується ARB 43, розділ 4 «Оцінка запасів» (Accounting Research Bulletin 43 (Inventory Pricing), у якому описані загальні принципи, застосовувані при оцінці даних активів. Крім того, для обліку запасів використовується FAS 151 «Вартість запасів, виправлення до ARB 43, розділ 4» (Inventory Costs, an amendment of ARB 43, Chapter 4)1, що уточнює окремі питання формування собівартості2.

За умов ринкових відносин одним із основних методологіч­них принципів обліку матеріальних запасів є оцінка. Помил­ка в оцінці матеріальних запасів на кінець поточного року негативно впливає на величину чистого прибутку як у поточному, так і наступному році й тим самим на величину оплаченого податку з прибутку. Тому державні органи особливо регулю­ють застосування підприємствами різних методів оцінки ма­теріальних запасів. Бухгалтери фірм дуже часто стикаються, з одного боку, з проблемою найточнішого визначення прибут­ку, а з другого — з бажанням зменшити податок на прибуток. Є ряд методів оцінки матеріальних запасів для фінансової звітності. Основна частина з них ґрунтується або на собівар­тості, або на ринковій ціні.

Інститут присяжних бухгалтерів США зазначає, що первин­ною основою обліку матеріальних запасів є собівартість, яка включає такі елементи:

—   суму рахунку-фактури, за вирахуванням скидок при покупці;

—             суму страхування товарів у дорозі;

—             відповідні податки і тарифи.

Інші витрати, які пов'язані з придбанням, прийманням тощо, в принципі також мають входити у собівартість матеріальних запасів. Однак на практиці настільки складно розділити ці ви­трати між окремими видами, що вони переважно враховуються як витрати звітного періоду (тобто включаються в накладні витрати), а не як елемент собівартості матеріальних запасів.

Протягом року ціни на більшу частину товарів змінюються. Однакова кількість товарів може бути придбана за різними ціна­ми. Тому бухгалтерів більше цікавить рух вартостей, а не фізич­не переміщення товарів під час діяльності фірми, оскільки саме вартість дає можливість точніше визначити прибуток.

У США використовують різні методи оцінки матеріальних запасів:

1.   Метод специфічної ідентифікації (specific identification method),

2.   Метод середньої вартості (average cost method),

3.   Метод ФІФО; (first- in - first- out)

4.   Метод ЛІФО (last- in -first - out).

Метод специфічної ідентифікації. Суть цього методу поля­гає в тому, що він закріплює фактичну вартість за конкретною одиницею запасу. Згідно з цим методом до коленої одиниці то­вару прикріплюється табличка з серійним номером. Він найча­стіше використовується при купівлі та продажу одиниць про­дукції, які мають велику вартість і продаються у невеликій кількості (автомобілі, важке машинобудування, ювелірні виро­би). Якщо ж реалізовано велику кількість, то неможливо ви­значити, які саме товари продано. При використанні цього мето­ду вартість реалізованих товарів і кінцеві запаси обліковують­ся за їх фактичною вартістю. Деякі бухгалтери стверджують, що це найточніший теоретичний метод. Але він все-таки не застосовується широко через суттєві недоліки. По-перше, за цим методом однакові товари обліковуються в запасах за різною вартістю, а це не завжди зручно. По-друге, виникає можливість маніпулювати прибутком. Так, залежно від того, який з одна­кових телевізорів купить покупець, прибуток буде змінювати­ся відповідно до початкової вартості кожного телевізора.

Наприклад:

1.              Кінцеві запаси компанії "А" становили:
50 • 2 дол. = 100 дол.

50 • 3 дол. = 150 дол. 50 • 4 дол. = 200 дол. Всього 150 од. = 450 дол.

2. Вартість запасів, готових до продажу (початкові запаси
плюс закупки):

50 • 1 + 150 • 2 + 100 • 3 + 50 • 4 = 50 + 300 + 300 + 200 = 850.

3.              Собівартість реалізованої продукції: 850 - 450 = 400 дол.

Метод середньої вартості. При цьому методі вартість мате­ріальних запасів обчислюють шіляхом ділення всієї (повної) вартості товарів (залишок на початок місяця плюс усі товари, придбані протягом певного періоду) на кількість одиниць цих товарів. У результаті одержують середньозважену вартість одиниці товару. Вартість матеріальних запасів, визначена мето­дом середньої вартості, враховує всі ціни, за якими були при­дбані товари протягом звітного періоду, і тим самим вирівнюєть­ся зростання та зниження цін. Деякі спеціалісти критикують цей метод, вважаючи, що необхідно більше уваги приділяти останнім за часом цінам, оскільки саме вони найбільше впли­вають на рівень доходу та прийняття управлінських рішень:

2.  Кінцеві запаси 150 од. • 2,43 = 365 дол.

3.  Собівартість реалізованої продукції 850 - 365 = 485 дол.

Метод оцінки запасів за цінами перших закупок (ФІФО).

Метод ФІФО (першими відпускаються запаси, що надійшли раніше) базується на хронології надходження, тобто на припущенні, що одиниці запасів, які були придбані першими, продаються чи використовуються першими, що запобігає їх псуванню, а також, що грошова одиниця є стабільною.

Одиниці, які залишаються в запасах на кінець періоду, оцінюються за цінами останніх надходжень товарів.

Даний метод найчастіше застосовується для таких видів запасів які повинні реалізуватися у першу чергу, щоб уникнути збитків від їх псування.

При постійному обліку вартість витрачених запасів розраховується виходячи з їх загальної вартості безпосередньо при витрачанні чергової партіїї. Собівартість проданих запасів визначається шляхом додавання вартостей, використаних при їх збуті.

При періодичному обліку реальне чергування надходжень і витрачань замінюється послідовними діями: спочатку враховується усе надходження, а потім – усе витрачання. При цьому бухгалтер виводить підсумки з оприбуткування запасів за весь звітний період, після чого відображає вибуття необхідної кількості запасів у хронологічному порядку, від першого постачання до того постачання, в якому виникло повне вибуття запасів у звітному періоді. Вартість запасів на кінець звітного періоду визначається шляхом проведення інвентаризації. Сальдо запасів на кінець періоду визначається як добуток кількості запасів у натуральному вираженні та ціни (при придбанні запасів) або собівартості (при самостійному виготовленні) одиниці запасу з останньої його партії, що надійшла.

Перевага методу ФІФО полягає в його простоті , систематичності та об’єктивності, завдяки використанню цього методу не допускається маніпулювання даними в сторону штучного завищення або заниження вартості запасів, тобто сприяє запобіганню можливості маніпулюванням прибутком, забезпечує відображення у балансі суми запасів, яка приблизно співпадає з поточною ринковою вартістю. Метод ФІФО оправдовує себе в умовах незначної інфляції. Застосування ж його в умовах високої інфляції призведе до завищення вартості матеріальних залишків, заниження собівартості готової продукції та, як наслідок, завищення результатів від реалізації.

Оцінка запасів методом ФІФО потребує організації аналітичного обліку не тільки за видами матеріальних активів, але й за партіями постачання, якщо закупівельні ціни на них змінюються.

Метод оцінки запасів за цінами останніх закупок (ЛІФО).

Метод останніх закупок, — ЛІФО (його називають так від абревіатури назви методу англійською мовою — Lаst-Іn, Fігst-Оut), — виходить з припущення, що одиниці товару, що придбані останніми, продаються в першу чергу. Не зважаючи на фактичний (фізичний) рух товарів, метод ЛІФО відносить до собівартості реалізованої продукції в першу чергу вартість одиниць товару, що були придбані останніми. Таким чином, залишки товарно-матеріальних запасів на кінець облікового періоду відображаються у бухгалтерському балансі за вартістю одиниць товару, що відображалися у початковому сальдо рахунка товарно-матеріальних запасів чи були придбані першими протягом звітного періоду. Тобто підхід за методом ЛІФО прямо протилежний підходу за методом ФІФО.

Метод ЛІФО раціональний та систематичний. Однак за цього методу є деякий простір для маніпулювання: зокрема це може бути зроблено за допомогою великих партій товару наприкінці облікового періоду (що відповідно збільшить собівартість реалізованої продукції, яка відображається за вартістю останніх закупок, — а, відповідно, зменшить суму отриманого доходу). У звіті про прибутки та збитки вартість проданих одиниць товару відображається за ціною останніх закупок, що практично відповідає їх поточній вартості. І навпаки, у бухгалтерському балансі залишок товарів на кінець облікового періоду відображується за вартістю досить давніх закупок, ціна яких може вже не відповідати їхній поточній вартос

Оцінка матеріальних запасів за методом ФІФО (60 одиниць): 12 • 10 = 120 25 • 10 = 250 15-9    =135 8-8    =64

569 дол.

Далі оцінюємо залишок на кінець місяця (12 + 70 - 60 = 22 одиниці):

22 • 8 = 176 дол. (табл. 3.6).

Оцінка матеріальних запасів за методом ЛІФО (60 одиниць, що витрачені на виробництво):

ЗО • 8 = 240 15 • 9 = 135 15 • 10 = 150

525 дол.

Оцінюємо залишок на кінець місяця (12 +70-60 = 22 оди­ниці):

22  • 10 = 220 дол.

Якщо нетто — реалізація за звітний період становила 1000 дол., то за методом ФІФО фірма отримає прибуток: 1000 - 569 = =431 дол., але одержить менший прибуток за методом ЛІФО: 1000 - 525 = 475 дол. Як бачимо, в період зниження цін фірма одержить менший прибуток при оцінці матеріальних запасів за методом ФІФО, ніж за методом ЛІФО.

2.      Методи аналітичного обліку матеріальних запасів у США.

У зарубіжних країнах до методів аналітичного обліку мате­ріальних запасів відносять:

—  метод періодичного обліку;

—  метод безперервного (поточного) обліку.

Відповідно до методу періодичного обліку детальний облік матеріальних запасів протягом року не ведеться, а в кінці року має проводитися інвентаризація наявних запасів для встанов­лення рівня запасів на кінець звітного періоду. Собівартість реалізованих запасів не може бути визначена доти, доки не буде завершена інвентаризація, оскільки розрахунок собівар­тості визначають так: нетто — вартість покупок плюс рівень за­пасів на початок звітного періоду мінус рівень запасів на кінець звітного періоду.

Метод періодичного обліку запасів використовують у бага­тьох торгових компаніях, бо він не вимагає великого обсягу канцелярської роботи. Основним недоліком цього методу є від­сутність деталізованих записів про те, які запаси є в поточний момент. Така інформація дала б можливість керівництву здійснювати оперативне управління матеріальними запасами для того, щоб уникнути відсутності необхідних запасів на складі.

При використанні періодичної системи обліку рахунок «Запаси»залишається незмінним протягом періоду, а всі надходження відбиваються на рахунку «Закупівлі» («Purchases»). Величина кінцевих запасів визначаєтьсяшляхом інвентаризації (хоча в цьому випадку компанія може ввестипаралельний облік кількості одиниць запасів).Заключний запис періоду рахунку «Запаси» дебетується на величинукінцевих запасів, а рахунок «Собівартості реалізованої продукції» - на розраховану величину, і кредитується рахунок «Запасів» на величинупочаткового сальдо, а рахунок «Закупівлі» на суму запасів, що надійшли.Таким чином, рахунок «Закупівлі» має нульове сальдо, а на рахунку«Запаси» зникає початкове сальдо й з'являється нове (кінцеве), що унаступному періоді буде початковим.

Суть методу поточного (безперервного) обліку ТМЦ полягає в тому, що систематично з надходженням і рухом матеріаль­них запасів їх кількість і вартість строго документуються. Метод забезпечує контроль за операціями руху ТМЦ, сигналі­зує про необхідність нових замовлень матеріалів на поповнен­ня запасів, формує інформацію про оптимальний обсяг замов­лення. У результаті цього протягом усього звітного періоду відомий обсяг наявних запасів.

Надходження матеріалів на підприємство оформляється ра­портом, який складається у трьох примірниках. Основою для складання рапорту є рахунок-фактура постачальника. Один примірник рапорту надсилають у відділ постачання для звірки з умовами розміщення замовлення, другий передають на склад із матеріалами, а третій залишають у групі приймання. При­мірник рапорту, який спочатку був направлений у відділ по­стачання, пізніше передають у фінансову бухгалтерію для роз­рахунків із постачальниками.