Ліквідність банку, її внутрішні та зовнішні чинники

 

1. Ліквідність банку, її внутрішні та зовнішні чинники.

На сьогодні однією з ключових умов ефективного функціонування кредитної системи будь-якої країни є забезпечення належного рівня її надійності та фінансової стійкості, базовою основою якої виступає, насамперед, дотримання відповідних параметрів ліквідності як окремої банківської установи, так і банківської системи в цілому. Наявність достатнього рівня ліквідності банківської системи є запорукою нормального функціонування економіки країни і, як наслідок, високого рівня довіри з боку населення[1].

Ліквідність банку - це здатність банку забезпечити своєчасне виконання своїх грошових зобов'язань, яка визначається збалансованістю між строками і сумами погашення розміщених активів та строками і сумами виконання зобов'язань банку, а також строками та сумами інших джерел і напрямів використання коштів (надання кредитів, інші витрати) [6].

Термін «ліквідність» (від  лат. Liquidus - рідкий, текучий) у буквальному значенні слова означає легкість реалізації, продажі, перетворення матеріальних цінностей у кошти.

Банк, який володіє достатнім  рівнем ліквідності, має можливість з мінімальними втратами для себе виконувати такі функції:

• здійснювати платежі за дорученням клієнтів (зобов’язання за коштами на розрахункових, поточних та кореспондентських рахунках);
• вчасно повертати кредиторам (вкладникам) грошові кошти у визначений строк;
• можливість задовольняти запити клієнтів у межах взятих на себе зобов’язань, наприклад за укладеними угодами, кредитними лініями;
• виконувати зобов’язання за випущеними в обіг цінними паперами;
• здатність відповідати за зобов’язаннями, що можуть виникнути в майбутньому, мається на увазі за позабалансовими зобов’язаннями (гарантії, довірче управління тощо).

Але якщо ж банк має недостатню ліквідність, він не може отримати необхідну кількість коштів як шляхом збільшення своїх зобов’язань, так і шляхом швидкої реалізації активів за розумною ціною, що негативно відображається на прибутковості банку. У найгіршому випадку недостатня ліквідність може призвести до неплатоспроможності банку.

Ліквідність тісно пов’язана (а іноді і змішується) з поняттям платоспроможності, яке тлумачиться  як здатність банку своєчасно  і в повному обсязі відповідати  за своїми зобов’язаннями. Ліквідність  банку значною мірою визначає його платоспроможність, яка залежить і від ряду інших чинників, таких  як розмір капіталу, спеціалізація  та диверсифікація банківських послуг, загальний рівень ризикованості діяльності, співвідношення власних і залучених коштів.

З банківською ліквідністю  пов’язане широке коло питань, які  не можуть бути вирішені лише встановленням  мінімальних вимог до рівня ліквідних  коштів. Дотримання нормативів є необхідною, але не достатньою умовою ефективності процесу управління ліквідністю. Ефективна система управління має постійно забезпечувати достатній рівень ліквідності при мінімальних витратах, тому важливе значення мають методи управління ліквідністю, методи оцінювання потреби в ліквідних коштах та доступність джерел їх поповнення для кожного банку. Вибір найприйнятніших підходів до управління ліквідністю залишається прерогативою керівництва банку і залежить від ряду внутрішніх та зовнішніх чинників [4].

Загалом стан ліквідності  банківської системи будь-якої держави залежить від впливу певних факторів. Однак в економічній літературі виділяються лише фактори впливу на ліквідність окремого банку, які поділяють на внутрішні й зовнішні. Так, до внутрішніх факторів відносять: величину капіталу, якість активів і пасивів, збалансування активів за сумами й строками, навички менеджерів, склад клієнтів, відпрацьованість процедур і планування інструментарію тощо. До зовнішніх факторів впливу на банківську ліквідність відносять: економічну ситуацію в країні, розвиток і доступ до ринків ресурсів, розвиток міжнародних фінансових ринків [1].

Характер впливу факторів на ліквідність банківської системи також доцільно поділити на зовнішні й внутрішні.

До зовнішніх факторів впливу слід віднести такі:

1. загальний стан економіки держави, який характеризується показниками динаміки виробництва (реальний валовий випуск продукції, реальний валовий внутрішній продукт (ВВП), реальний обсяг промислового виробництва (як домінуючої галузі економіки), реальні обсяги чистого експорту (експорт за винятком імпорту) тощо), які, у свою чергу, характеризують зміни макроекономічної кон’юнктури, що впливають на рівень банківського кредитування й на рівень формування кредитних ресурсів;
2. стан міжнародних валютних і фінансових ринків, який характеризується зростанням або зниженням цін на фінансові ресурси, що відображається на можливості вітчизняних банків залучати необхідний обсяг ресурсів;
3. інформаційний фактор. Як показує практика, вплив даного фактора на стан ліквідності банківської системи є досить суттєвим, адже інформаційна атака на будь-який з банків, спрямована на підрив іміджу й ліквідності, може створити “ефект доміно”, що позначиться на цілій банківській системі й, у свою чергу, призведе до підриву довіри як населення до банків, так і банків один до одного;
4. політичний фактор, який полягає в негативній дії політичної невизначеності чи інших дисбалансів у функціонуванні владних інститутів на очікування економічних контрагентів, що позначається на динаміці заощаджень, а отже, і на ресурсній базі комерційних банків.

Щодо внутрішніх факторів впливу на ліквідність банківської системи й водночас внутрішніх факторів впливу на ліквідність окремого комерційного банку, то доцільним є виділення двох основних груп: економічні фактори й організаційні фактори. Серед економічної групи факторів виділимо такі:

• розвиток міжбанківського ринку - характеризується формуванням і величиною відсоткової ставки, асортиментом надання послуг, таких як: міжбанківський кредит, облік векселів і одержання позичок у центрального банку, облік банківських акцептів;
• спрямованість грошово-кредитної політики, що проводиться в державі, тобто її експансіоністський характер. Експансіоністський характер грошово-кредитної політики, який супроводжується зниженням відсоткових ставок як за кредитами центрального банку, так і на міжбанківському ринку, може призвести до нехтування рівнем ліквідності й ризикованості операцій на користь зростання прибутковості, що часто-густо призводить до проблем із наявністю ліквідних коштів;
• дотримання банками економічних нормативів і показників ліквідності. Задля ефективного підтримання ліквідності кожен банк, окрім нормативів ліквідності, установлених центральним банком повинен дотримуватися внутрішньобанківських показників ліквідності, а також надавати достовірну звітність щодо дотримання нормативів ліквідності з метою своєчасного отримання кредитів рефінансування від центрального банку;
• доларизація економіки. Вплив доларизації економіки на стан банківської ліквідності проявляється через наявність значної частки кредитів і депозитів в іноземній валюті, що при девальвації національної валюти призводить до зростання частки проблемних кредитів і відтоку депозитів.

Окремо слід виділити організаційні чинники впливу на ліквідність банківської системи, а саме:

• організаційну побудову банківської системи;
• ефективність законодавчого регулювання діяльності банків, а також системи показників і нормативів ліквідності;
• рівень менеджменту центрального й комерційних банків.

Таким чином, діяльність банківських установ щодо підтримки необхідного рівня ліквідності та конкурентоспроможності на сьогоднішній день стримується такими проблемами:

1. зниженням рівня довіри до банківських установ через банкрутство окремих банків або неможливість вчасно виконувати зобов’язання перед клієнтами;
2. зниженням ліквідності банків через обмежені можливості залучення ресурсів на зовнішніх ринках, скороченням строків банківських пасивів і зниженням ліквідності заставного майна;
3. неефективністю планування діяльності банку на всіх рівнях: стратегічному, тактичному й операційному; збільшенням частки простроченої заборгованості в кредитних портфелях банків через зниження платоспроможності позичальників і низьку якість роботи банків щодо мінімізації простроченої заборгованості.

Отже, вирішення вищевказаних проблем можливе лише за умови врахування всіх факторів на функціонування банківської системи, що дозволить уникнути кризових явищ не лише в банківському секторі, а й в економіці країни в цілому.

 

1. Організаційна схема ризик-менеджменту.

Ризик - це фiнансова категорiя. Тому на ступiнь i величину ризику можна вплинути через фiнансовий  механiзм. Такий вплив здiйснюється за допомогою ризик-менеджменту, який виступає частиною фiнансового менеджменту.

Ризик-менеджмент - це система управлiння ризиком   i фiнансовими вiдносинами,   що  виникають у процесi  цього управлiння.

Ризик-менеджмент включає  стратегiю i тактику управління. Під стратегією управління розумiють напрямки та варіант використання засобiв для досягнення поставленої мети.

Тактика - це конкретнi засоби й прийоми для досягнення поставленої мети в конкретних умовах.

Ризик-менеджмент як система  управлiння складається з двох пiдсистем:

• керована пiдсистема - об'єкт управлiння;
• керуюча  підсистема  - суб'єкт управлiння.

Ризик-менеджмент  виконує  певнi  функцiї. Розрiзняють  два типи функцiй ризик-менеджменту:

  - функцiї об'єкта управлiння;

  - функцiї суб'єкта управлiння.

ФУНКЦIЇ ОБ'ЄКТА УПРАВЛIННЯ:

- розв'язування ризику;

- ризикових вкладень;

- робота по зниженню  величини ризику; 

- процесу страхування  ризикiв;

- економiчних вiдносин i зв'язкiв мiж суб'єктами господарського процесу

ФУНКЦIЇ СУБ'ЄКТА УПРАВЛIННЯ:

- прогнозування;

- органiзацiя;

- регулювання;

- координацiя;

- стимулювання;

- контроль [5].

Організація ризику-менеджменту припускає  визначення органа управління ризиком, яким може бути фінансовий менеджер, менеджер по ризику чи відповідний апарат управління, скажемо, відділ ризикових вкладень капіталу, що виконує наступні функції:

• здійснення венчурних і портфельних інвестицій, тобто ризикових вкладень відповідно до чинного законодавства і статуту суб'єкта господарювання;
• розробку програми ризикової інвестиційної діяльності;
• збір, аналіз, обробку і збереження інформації про навколишнє оточення;
• визначення ступеня і вартості ризиків, вироблення стратегії і прийомів управління ризиком;
• розробку програми ризикових рішень і організацію її виконання, включаючи контроль і аналіз результатів;
• здійснення страхової діяльності, укладання договорів страхування і перестрахування, проведення страхових і перестрахувальних операцій;
• розробку умов страхування і перестрахування, визначення розмірів тарифних ставок по тарифним операціями;
• видачу гарантій по піклуванню українських і іноземних компаній, відшкодування збитків за їхній рахунок, доручення іншим особам виконання аналогічних функцій за рубежем;
• ведення бухгалтерської, статистичної й оперативної звітності по ризикових вкладеннях капіталу.

Схема організації ризик-менеджменту  показана на рис. 1.

Вона включає правила, на основі яких приймаються пошукові рішення, і способи вибору варіанта рішення [3].

 

Рис. 1.Організаційна схема ризик-менеджменту.

У теорії і практиці ризик-менеджменту можна виділити три основні напрями. Перший напрямок пов'язаний з розробкою системи заходів, спрямованих на попередження та профілактику ризиків. Друге - стосується питань мінімізації негативних наслідків, які можуть заподіяти ризики господарської організації. І, нарешті, третій напрямок тісно пов'язане з можливістю отримувати в ситуаціях ризику додаткові доходи або інші комерційні переваги.  

Список використаної літератури:

1. Довгань Ю.С., Гребінь О. М. Оцінка ефективності управління ліквідністю на рівні комерційного банку [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/.
2. Малафова О. Л., Рудан В. Я. Теоретичні засади банківської ліквідності та фактори, що їх визначають [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/.
3. Обгрунтування господарських рішень та оцінювання ризиків : навч. посіб. / за заг. ред. Донець Л. І. - К. : ЦУЛ, 2012. - 472 с
4. Примостка Л.О. Навч. посібник. — К.: КНЕУ, 2009. — 280 с.
5. Світлична Т. І. Методичні вказівки для самостійного вивчення курсу «Економічний ризик». – Харків.: ХНАМГ, 2006
6. Інструкції про порядок регулювання діяльності банків в Україні затверджено Постановою Правління НБУ від 28.08.2001№ 368.