Кредитна система України

ЗМІСТ

Вступ

1. Кредитна система України

2. Сучасний стан банківської системи України

3. Банківські системи країн СНД

Висновок

Використана література

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Кредитна система –  сукупність кредитних відносин та інститутів, які реалізують ці відносини. Кредитні відносини виникають з приводу  мобілізації тимчасово вільних  грошових коштів підприємств, організацій, держави і населення та використання цих коштів на умовах повернення і платності для задоволення економічних і соціальних потреб суспільства.

Кредитна система складається  з декількох ланок, кожна з  яких виконує специфічні функції  з акумуляції та розподілу грошових коштів. Розподіл функцій між ланками кредитної системи об’єктивно зумовлений відмінностями в методах і засобах діяльності та різним значенням в процесі відтворення капіталу.

Становлення ринкових умов господарювання в Україні зумовило перехід до дворівневої банківської  системи, а банки є практично найважливішою складовою кредитної системи. Кредитування населення України є надзвичайно важливим питанням через те, що соціально-економічний рівень його життя дуже низький.

Певна особа, щоб підвищити  свій соціально-економічний рівень життя прагне більших доходів, яких не може забезпечити держава, тому часто люди розпочинають власну діяльність, а на це потрібні чималі кошти. І тут на допомогу може прийти лише розвинена практика кредитування.

Крім того, такого роду допомоги потребують часто й ринкові структури, товарне виробництво, торгівля, тобто усі сфери народного господарства.

Метою є теоретичне й практичне обґрунтування шляхів кредитного забезпечення населення та шляхів його удосконалення.

Предметом дослідження  є роль банківських і небанківських фінансово– кредитних інститутів у національному кредитуванні.

Об’єкт дослідження  – це кредитна система і проблеми її функціонування.

 

 

1. Кредитна система України

Кредитна система України  — це мережа кредитних установ  на чолі з Національним банком України та інші організації (наприклад, кредитні спілки, ломбарди).

Банки — це установи, функцією яких є кредитування суб'єктів  господарської діяльності та громадян за рахунок залучення коштів підприємств, установ, організацій, населення та інших кредитних ресурсів, касове і розрахункове обслуговування народного господарства, виконання валютних та інших банківських, операцій, передбачених законодавством України.

Банки є юридичними особами, економічно самостійними і повністю незалежними від виконавчих та розпорядчих органів державної влади в рішеннях, пов'язаних з їх оперативною діяльністю, а також щодо вимог і вказівок, які не відповідають чинному законодавству. В умовах переходу до ринкової економіки кардинально змінено систему банків в Україні.

Банківська система України є дворівневою і складається з Національного банку України та комерційних банків різних видів і форм власності.

Перший рівень — Національний банк України. Національний банк України  є центральним банком, її емісійним  центром, знаходиться у власності Української держави і підзвітний Верховній Раді України, провадить єдину державну грошову та кредитну політику, регулює діяльність банківської системи в цілому, організовує і здійснює міжбанківські розрахунки.

Другий рівень банківської  системи — комерційні банки, що створюються на акціонерних або пайових засадах.

Прийнятий Верховною  Радою України Закон «Про банки  і банківську діяльність» дає  змогу банкам виконувати лише такі банківські операції:

— залучення і розміщення грошових вкладів та кредитів;

— здійснення розрахунків  за дорученням клієнтів, банків-кореспондентів та 'їх касове обслуговування;

— ведення рахунків клієнтів і банків-кореспондентів;

— фінансування капітальних  вкладень за дорученням власників або  розпорядників інвестованих коштів;

— випуск платіжних документів і цінних паперів (чеків, акредитивів, акцій, облігацій, векселів тощо);

— купівля, продаж і зберігання платіжних документів, цінних паперів, а також операцій з ними;

— видача поручительств, гарантій та інших зобов'язань за третіх осіб, що передбачають їх виконання у грошовій формі;

— придбання права  вимоги з поставки товарів і надання  послуг, прийняття ризику виконання  таких вимог та інкасація цих  вимог (факторинг);

— придбання за власні кошти засобів виробництва для  передачі їх в оренду (лізинг);

— купівля в організацій  і громадян та продаж їм іноземної  валюти готівкою і валюти, що знаходиться  на рахунках і вкладах;

— купівля і продаж в Україні і за кордоном монетарних металів;

— залучення і розміщення дорогоцінних металів на рахунки і вклади та інші операції з цими цінностями відповідно до міжнародної банківської практики;

— довірчі операції (залучення  та розміщення коштів, управління цінними  паперами    та ін.) за дорученням клієнтів;

— надання консультаційних  послуг;

— проведення операцій по касовому виконанню державного бюджету  за дорученням Національного банку  України;

— здійснення інших операцій з дозволу Національного банку  України.

В межах єдиної кредитної  системи України виникають правові  відносини між Національним банком України і комерційними банками при: наданні комерційним банкам кредитів на строк за домовленістю з позичальниками та кредитів під заставу векселів і цінних паперів; веденні рахунків банків-кореспондентів; здійсненні розрахункового касового обслуговування комерційних банків; організації інкасації та перевезенні грошових знаків та інших цінностей.

Національний банк України  наділений правом регулювання рівня  відсоткових ставок банківських  та інших фінансово-кредитних установ  України.

Комерційні банки вступають у конкретні правові відносини зі своїми клієнтами: приймають і розміщують грошові вклади, залучають і надають кредити, здійснюють розрахунки за дорученням клієнтів і банків-кореспондентів та їх касове обслуговування. Вони ведуть рахунки клієнтів і банків-кореспондентів; фінансують капітальні вкладення за дорученням власників або розпорядників інвестованих коштів; можуть випускати, купувати, продавати і зберігати платіжні документи та інші цінні папери (чеки, акредитиви, акції, облігації, векселі тощо); видавати поручительство, гарантії й інші зобов'язання за третіх осіб, які передбачають їх виконання у грошовій формі; набувати право вимоги з поставки товарів і надання послуг, прийняття ризику виконання таких вимог та їх інкасації (факторинг), й інші банківські операції, що не забороняються чинним законодавством.

Основними функціями  комерційних банків є здійснення на договірних засадах розрахункового, касового та іншого банківського обслуговування підприємств, установ, юридичних осіб і громадян шляхом здійснення операцій і надання вже зазначених послуг.

Комерційні банки розрізняються:

— за приналежністю статутного капіталу і способу його формування — українські акціонерні товариства та за участю іноземного капіталу тощо;

— за видами здійснюваних операцій — універсальні й спеціалізовані;

— за галузевою орієнтацією.

Законодавство встановлює договірний характер відносин між банками  й клієнтами, можливість самостійного вибору клієнтом кредитної установи для кредитно-розрахункового і касового обслуговування. Проте рівності сторін у цих відносинах немає. Банк у цих відносинах зв'язаний нормами права, оскільки діяльність банків регулюється законодавчими актами. Комерційні банки, що обслуговують підприємства будь-якої власності та громадян, незалежні від виконавчих і розпорядчих органів державної влади, від виконання прийнятих ними рішень, які зв'язані з поточною банківською діяльністю.

Банківська позичка  надається на підставі кредитного договору, в якому детально фіксується воля сторін, тобто його зміст завжди формально визначений. Одержувач позики — клієнт банку — не знаходиться у підпорядкуванні кредитора, однак співвідношення прав сторін кредитних відносин різне. Кредиторові фактично належать права, а одержувач позики зобов'язаний точно виконувати приписи кредитора. Лише це дає можливість клієнтові розраховувати на зменшення відсотків за кредит. Банк у договорі бере обов'язок перерахувати кредит, а на клієнта покладаються всі інші обов'язки, що випливають з договору. Банк залишає за собою право списувати у безспірному порядку як непо-вернені у строк позичкові суми, так і відсотки по них, а при відсутності коштів на рахунку клієнта банк одержує у своє розпорядження його майно. Таким чином, кредитний договір захищає права кредитора, проте одержувач позички таких засобів не має. Не існує також норм, що забезпечують інтереси одержувачів позичок у випадках відмови банків надати їм кредит. Продовжувати строк користування позичкою банк може за своїм розсудом. Це підтверджує, що у кредитних відносинах немає рівності сторін. Отже, кредитний договір банку із одержувачем позички є специфічною формою взаємовідносин кредитної установи і одержувача позички — організацій або громадянина.

Банки відкривають юридичним  особам — суб'єктам підприємницької  діяльності, організаціям, установам усіх форм власності, видів діяльності і фізичним особам рахунки: розрахункові, поточні, бюджетні, позичкові, депозитні як у національній, так і в іноземній валюті у порядку, встановленому чинним законодавством та нормативними актами Національного банку України.

Рахунки для зберігання коштів, здійснення усіх видів розрахунків, кредитних, касових операцій відкриваються  в установах банку за місцем реєстрації підприємства. Можна відкрити рахунок  у будь-якому банку України, але  за згодою з банками.

Порядок проведення операцій по рахунках у національній та іноземній валюті регулюється чинним законодавством.

Законодавство дозволяє кожному підприємству мати тільки один розрахунковий рахунок у національній валюті.

Розрахункові рахунки  в національній валюті відкриваються юридичним особам, які здійснюють виробничу, науково-дослідницьку та іншу комерційну діяльність з метою одержання прибутку, володіють власними основними та оборотними коштами і мають самостійний баланс.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. Сучасний стан банківської системи України

Потужна банківська система  є атрибутом суверенності держави, запорукою її фінансової безпеки. Українська банківська система досить молода, особливо порівняно з банківськими системами розвинутих країн. Можна  вважати, що вона перебуває на початковому етапі свого розвитку, бо її побудова, по суті, розпочалася з 1991 року. Становлення банківської системи України відбувалося в умовах відсутності повноцінних ринкових відносин.

За останні декілька років банківська систем України зіткнулася зі світовою фінансовою кризою, яка нажаль призупинила розвиток банків та підірвала довіру до банківської системи вцілому. Банківські кризи, як і кризи будь-яких підприємств, - це нормальне явище ринкової економіки, в якій виживають найсильніші. Банк, який не відповідає вимогам зовнішнього середовища, повинен або адаптуватися і використовувати свої сильні сторони, або зникнути.

Нормальна банківська діяльність можлива  тільки там, де існує довіра громадян до своєї держави та її фінансової системи. А на сьогодніший день довіра громадян до банківської системи підірвана. Подальшу долю кожного банку визначають саме громадяни, що вже являються клієнтами банку чи можуть ними стати. Небезпечною для банів є  ситуація яку можно було спостерігати в жовтні 2008 року, коли масові панічні дії населення ледь не знищили банківську систему України, яка, доречі,  протягом попередніх років показувала значні темпи зростання. Тому сьогодні питання відновлення довіри до банківської системи є вкрай актуальним і потребує активних дій щодо його вирішення. 

Зменшення обсягу депозитів, яке спостерігається з 2008 р., стало  першим сигналом погіршення ліквідності  як окремих банків, так і банківської  системи загалом. Як зазначає О. Шварц, це зменшення мало не лише кількісний, але й якісний характер, адже воно призвело до різкого погіршення платоспроможності та ліквідності окремих вітчизняних банків. Національний банк України був змушений вжити додаткових заходів (одним з яких було введення заборони на дострокове повернення строкових депозитів), це уповільнело процесс відпливу коштів. Найбільших збитків зазнали Укпромбанк, "Райффайзен Банк Аваль" , Надра, Укрсиббанк , ПУМБ, та ОТП Банк . Збитки банків виникли внаслідок зниження процентних доходів, значних відрахувань в резерви, погіршення якості кредитних портфелів, значних адміністративних витрат.

Банківська система України  протягом 2005-2010 рр. зазнала значних  змін, що виражались у пришвидшеному  рості активів, капіталу, кредитів і  депозитів в докризовий період, а  також їх швидкому спаді під час  порушення фінансової стійкості. За цей час відбулись значні структурні зміни - частка іноземного капіталу зросла з 9,6 до 35,8 %. Станом на 1.01.2010 нерезиденти контролюють 49,7 % активів банківської системи, що у 5 разів більше, ніж у 2005 р.