Кредит как экономическое явление

Як будь-яке економічне явище кредит має свої межі, в  яких реалізується його сутність. Як економічну категорію поняття межі потрібно розглядати як обмеження розповсюдження тих чи інших видів економічних  відносин. Економічними межами розповсюдження кредитних відносин є межі, в яких їх існування об’єктивно необхідно  і в яких вони зберігають свої особливі риси. Розвиток кредитних відносин більш економічної обгрунтованої грані безповоротно призводить до їх переродження, зміни сутності кредиту.

Як відомо, кредит функціонує в тісному переплетінні та взаємодії  з багатьма економічними процесами  та явищами. Для того щоб відокремити  кредитні відносини, визначити їх межі, необхідно відокремити їх від  інших економічних відносин в  просторі та часі виходячи з їх специфіки. Як матеріальний процес, кредит має  просторову, часову та якісну визначеність. Це означає, що кредитні відносини займають чітко визначене положення в  просторі (кредитні потоки відокремлені від інших вартісних потоків), кредит має завершеність в часі й  має сукупність специфічних, притаманних  тільки йому якостей. Таким чином, у  філософському розумінні можна  говорити про просторові, часові та якісні межі кредиту.

На макроекономічному  рівні виділяють декілька видів  меж кредиту, що обумовлено складністю сутності кредитних відносин, великою  кількістю його проявів. Макроекономічні  межі кредиту показують межі розповсюдження відносин з приводу акумуляції і  розміщення позикового капіталу в цілому. Кожна з них має кількісну  характеристику. З позицій теорії кредиту кількісний аналіз його макроекономічних границь повинен включати не встановлення конкретних параметрів останніх, а  розробку методологічних підходів до їх визначення: виділення факторів, що впливають на функціонування кредиту  в даних економічних умовах; встановлення тенденцій розвитку кредитних відносин; вираження кількісної характеристики границь кредиту у вигляді  визначених загальноекономічних пропорцій. Перш за все виділяють зовнішні та внутрішні межі кредиту.

Під зовнішніми (міжкатегоріальними) межами кредитних відносин розуміють їх якісне відокремлення в часі та просторі від всіх інших відносин. Зовнішні межі містять в собі всю сукупність кредитних відносин, показують об’єктивні межі їх функціонування, місце кредиту в економічних відносинах суспільства. Разом з тим через ці межі здійснюється взаємозв’язок кредиту з іншими економічними категоріями, причому даний взаємозв’язок є одним з факторів, який визначає ці межі. Так, параметри кредитної сфери залежать від об’єму бюджетного фінансування суспільного господарства, розмір кредитних грошей впливає на загальну грошову масу і тощо.

Фактори, які впливають  на зовнішні межі кредиту, дуже багатоманітні  та різнопланові. До них відносять: рівень розвитку виробництва; обсяг  та структуру кредитних ресурсів; ступінь повноти госпрозрахунку підприємств; потреби постачання до грошового обороту розрахункових  засобів; фінансове становище господарюючих  суб’єктів, співвідношення використовуваних форм кредиту, соціально-економічну політику держави, структуру кредитної системи, діючий кредитний механізм, систему  ціноутворення, рівень цін та багато інших факторів. Всі вони в тій  чи іншій мірі (і в кожний період по-різному) впливають на попит на кредит, а також на можливості його пропозиції. В самому загальному вигляді  кількісна характеристика зовнішніх  меж кредиту визначається співвідношенням  між обгрунтованою потребою економіки в кредиті та реальною можливістю кредитування, що, в свою чергу, залежить від ресурсів і ефективності функціонування кредитної системи.

Внутрішні межі показують  допустиму міру розвитку окремих  форм кредиту – банківського, комерційного, державного, споживчого, міжнародного – в зовнішніх межах кредитних  відносин, тобто показує співвідношення часток в рамках єдиного цілого. Співвідношення між формами кредиту  в середині кредитної сфери має  рухомий характер і залежить від  великої кількості причин як об’єктивного, так і суб’єктивного характеру. Кількісні характеристики внутрішніх меж кредиту складаються під  впливом загальних факторів, що в  різній мірі впливають на розвиток конкретних форм кредиту і мають  щодо них інколи специфічне значення.

Виділення внутрішніх меж  кредиту обумовлене специфікою прояву різних типів кредитних відносин, які в силу притаманних їм якісних  особливостей не можуть бути повністю взаємозамінні. Однак форми кредиту  знаходяться в тісному зв’язку  одна з одною і через внутрішні  межі реалізується їх взаємовплив. Розвиток комерційного кредиту, наприклад, створює передумови щодо звуження сфери банківського кредитування; в той же час непряме банківське кредитування є важливим фактором розвитку комерційного кредиту. Взаємозв’язок форм кредиту на базі внутрішніх меж проявляється в тому, що необгрунтовано надмірний розвиток однієї з форм кредиту призводить не тільки до перекручення суті даного типу кредитних відносин, а й звужує можливості розвитку інших форм в рамках зовнішньої межі, або деформує цю межу.

Зовнішні та внутрішні  межі кредиту діалектично взаємопов’язані. Це проявляється в тому, що, по-перше, вони змінюються під впливом одних  і тих самих факторів; по-друге, зміна одних з них призводить до зміни інших. Виходячи з функцій, які виконує кредит, виділяють  його функціональні межі – перерозподільчу та емісійну. Функція економічної категорії, яка є проявом її суті, має об’єктивні межі реалізації. Поняття функціональної межі кредиту є поняттям його зовнішньої границі, так як кожна функція віддзеркалює не всю сукупність проявів суті кредиту, а лише поняття внутрішньої границі, тому що функція характеризує специфічний прояв всіх форм кредиту, його суті як єдиної економічної категорії. Перерозподільча межа показує об’єктивно обгрунтовані межі перерозподілу коштів на базі кредиту. Її кількісна характеристика визначається обсягом кредитних ресурсів суспільного господарства. На практиці це означає, що активні операції банків повинні відповідати їх депозитними операціями. Перерозподільча межа не співпадає з зовнішньою, так як об’єктом перерозподілу можуть виступати тільки вже акумульовані за допомогою кредиту тимчасово вільні грошові ресурси. Однак в якості джерела кредитування використовуються і новостворені ресурси, тобто імітовані засоби. В цьому випадку проявляються антиципаційні якості кредиту, що полягають в його здібності випереджувати у часі накопичення у товарній і грошовій формах. Емісійні кредити видаються під майбутні затрати під ще не виготовлену продукцію і прямо впливають на грошову масу. Зрозуміло, що їх об’єм не може бути довільним і визначається об’єктивно обгрунтовано емісійною границею кредиту.

Антиципаційні якості кредиту реалізуються у процесі емісії платіжних засобів, що носять в сучасних грошових системах в більшості кредитний характер. В зв’язку з тим конкретні параметри емісійних кредитів повинні встановлюватися, виходячи з потреб економічних законів грошового обігу. Зокрема, кількісну характеристику антиципаційних меж кредиту необхідно визначати на основі співвідношення між потребами суспільства на додаткові платіжні засоби і реальними, обгрунтованими потребами економіки в цих засобах у процесі розширеного відтворення. Це означає, що емісійні кредити не повинні використовуватися на покриття фінансових збитків підприємств і організацій, які є результатом неефективності їх господарської діяльності, на фінансування бюджетного дефіциту, оскільки в силу своєї природи кредит може виступати тільки як джерело покриття дійсно тимчасової потреби господарських суб’єктів у засобах, викликане нормальним процесом виробництва та обігу товарів.

Вибір обгрунтованих критеріїв визначення меж розвитку кредитних відносин є важливою теоретичною проблемою. Необхідно, щоб кількісні характеристики макроекономічних меж кредиту встановлювались на базі критеріїв, які мають об’єктивний характер, тобто визначених з природних якостей кредиту. Межі кредиту і критерії їх визначення носять об’єктивний характер, базуються на суттєвих якостях кредиту та характері його взаємозв’язку з іншими економічними категоріями. В реальній господарській практиці межі розвитку кредитних відносин встановлюються у вигляді конкретних економічних показників, кількісні параметри яких залежать від цілей та задач кредитної політики, економічної ситуації. Дані показники відображають не економічні межі кредиту як такі, а границі використання кредиту, які можуть бути ширше або вужче меж кредиту. Межі кредитування вказують на найбільший рівень використання кредиту, що визначається в більшості суб’єктивними факторами. Межі використання кредиту можуть встановлюватись як у вигляді окремих показників, так і пропорцій, наприклад, між обсягом кредитних внесків і валовим національним продуктом, між об’ємом короткострокових кредитів і об’ємом засобів обігу, обсягом довгострокових кредитів і обсягом капітальних внесків тощо.

Для того щоб межі кредитування, які визначаються на практиці, в  найбільшій мірі співпадали з об’єктивними межами кредиту, необхідно встановлювати  їх, виходячи з теоретично обгрунтованих критеріїв. В якості критеріїв висуваються темпи зростання валового національного продукту і національного доходу, обсяг акумульованих кредитних ресурсів, обсяг позикового фонду. Встановлені межі визначають межу розповсюдження кредитних відносин на макроекономічному рівні. Однак розвиток ринкових відносин в кредитній сфері обумовив ситуацію, в якій встановлення і підтримка макроекономічних меж кредиту все більшою мірою забезпечується через регулювання меж кредиту на рівні суб’єктів господарювання.

Зміст економічно обгрунтованих границь кредитування на мікрорівні розкриває поняття кредитоспроможності позичальника, ліквідності банку. Кредитоспроможність у самому загальному вигляді представляє собою економічно обгрунтовану кредитоємність господарюючого суб’єкту. Кредитні відносини є об’єктивно необхідним атрибутом репродуктивного процесу, тобто використання позикових засобів являє собою нормальне явище в діяльності господарюючих суб’єктів і носить постійний характер. Однак обсяги кредитних вкладень, які отримує окремий учасник репродуктивного процесу мають економічну межу, яка базується на такій сутнісній якості кредиту, як поверненість. Так як природні якості кредиту передбачають необхідність обов’язкового повернення позикових коштів, то кредитоспроможність позичальника обмежена його можливостями повернення позики.

Спроможність повернути  позику визначається цілим комплексом факторів, які впливають на рівень ефективності фінансово-господарської  діяльності позичальника. Її всебічна оцінка базується на аналізі виробничих та фінансових показників, перспектив виробництва та збуту продукції, включаючи ділові якості керівників підприємства. В силу специфічності  параметрів функціонування кожного  господарюючого суб’єкту, проблема визначення його кредитоспроможності досить складна, однак розроблені різні методи її оцінки.