Контрольная работа по "Финансам"

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ  УКРАЇНИ  КРЕМЕНЧУЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ  ІМЕНІ  МИХАЙЛА ОСТРОГРАДСЬКОГО

 

Факультет підвищення  кваліфікації та професійної адаптації

 

 

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

 

з навчальної дисципліни “Фінанси підприємств”

 

Варіант  № 3

 

 

 

 

 

 

 

ВИКОНАВ: слухач_________________________________________________________________________ (прізвище, ім’я, по батькові) курс______________ спеціальність________________ група________________________   особистий підпис слухача_____________ шифр залікової  книжки _________________

 

 

 

РЕЄСТРАЦІЯ  РОБОТИ номер__________       дата___________

 

 

 

 

КРЕМЕНЧУК 2012

 

ПЛАН

 

1. Фінансові ресурси підприємств. Поняття, склад і джерела їх формування
2. Розрахунок та планування виручки від реалізації продукції
3. Задача1
4. Задача 2

Література

 

1. Фінансові ресурси підприємств. Поняття, склад і джерела їх формування

 

Фінансові ресурси підприємства – це грошові доходи і надходження, що знаходяться в розпорядженні суб'єкта господарювання і призначені для виконання фінансових зобов'язань, здійсненню витрат по розширеному відтворенню й економічному стимулюванню працюючих

Формування фінансових ресурсів здійснюється за рахунок власних  і прирівняних до них засобів, мобілізації ресурсів на фінансовому  ринку і надходження коштів від фінансово банківської системи в порядку перерозподілу.

Первісне формування фінансових ресурсів відбувається в  момент становлення підприємства, коли утвориться статутний фонд. Його джерелами  в залежності від організаційно-правових форм господарювання виступають: акціонерний капітал, пайові внески членів кооперативів, галузеві фінансові ресурси (при збереженні галузевих структур), довгостроковий кредит, бюджетні засоби. Величина статутного фонду показує розмір тих коштів - основних і оборотних, - які інвестовані в процес виробництва.

Основним джерелом фінансових ресурсів на діючих підприємствах виступає вартість реалізованої продукції (наданих  послуг), різні частини якої в  процесі розподілу виторгу приймають  форму грошових доходів і нагромаджень. Фінансові ресурси формуються головним чином за рахунок прибутку (від основного й іншого видів діяльності) і амортизаційних відрахувань.

Поряд з ними джерелами  фінансових ресурсів також виступають:

- виторг від реалізації вибулого майна,

- стійкі пасиви,

- різні цільові надходження (плата за перебування дітей у дошкільних установах і т. д.),

- мобілізація внутрішніх ресурсів у будівництві й ін.

Поряд з перерахованими вище важливу роль грає ще одне джерело  фінансових ресурсів - пайові й інші внески членів трудового колективу.

Значні фінансові ресурси, особливо по знову створюваним і  реконструйованим підприємствам, можуть бути мобілізовані на фінансовому ринку. Формами їхньої мобілізації є: продаж акцій, облігацій і інших видів  цінних паперів, що випускаються даним підприємством, кредитні інвестиції.

До переходу на ринкові  умови господарювання значні фінансові  ресурси підприємства одержували на основі внутрішньогалузевого перерозподілу  коштів і бюджетного фінансування. Однак принципи ринкового господарювання, упровадження комерційних початків у діяльність підприємств, природно, зажадали принципово інших підходів до формування фінансових ресурсів.

Орієнтація на ініціативу і заповзятливість, повна матеріальна  відповідальність обумовили дві  найважливіші зміни в області фінансових взаємозв'язків підприємств з іншими структурами:

- по-перше, розвиток страхових операцій,

- по-друге, істотне скорочення сфери безоплатно одержуваних асигнувань.

У цьому зв'язку при  переході на ринкові основи господарювання в складі фінансових ресурсів, формованих у порядку перерозподілу, усе велику роль поступово будуть грати виплати страхового відшкодування, що надходять від страхових компаній, і все меншу - бюджетні і галузеві фінансові джерела.

Підприємства зможуть  одержувати фінансові ресурси:

- від асоціацій і концернів, у які вони входять (лише в тому випадку, якщо це передбачено механізмом використання відповідних грошових фондів);

- від вищестоящих організацій - при збереженні галузевих структур;

- від органів державного керування - у виді бюджетних субсидій на строго обмежений перелік витрат.

Зате в умовах функціонування ринку цінних паперів з'являться такі види фінансових ресурсів, як дивіденди  і відсотки по цінних паперах інших  емітентів, а також прибуток від  проведення фінансових операцій.

Використання фінансових ресурсів здійснюється підприємством  по багатьом напрямкам, головними з  яких є:

- платежі органам фінансово-банківської системи, обумовлені виконанням фінансових зобов'язань. Сюди відносяться; податкові платежі в бюджет, сплата відсотків банкам за користування кредитами, погашення раніше узятих позичок, страхові платежі і т. д.;

- інвестування власних засобів у капітальні витрати (реінвестування), зв'язане з розширенням виробництва і технічним його відновленням, переходом на нові прогресивні технології, використання "ноу-хау" і т. д.;

- інвестування фінансових ресурсів у цінні папери, що здобуваються на ринку: акції й облігації інших фірм, звичайно тісно зв'язаних кооперативними постачаннями з даним підприємством, у державні позики і т. п.;

- напрямок фінансових ресурсів на утворення грошових фондів заохочувального і соціального характеру;

- використання фінансових ресурсів на благодійні цілі, спонсорство і т. п..

В даний час надзвичайно зростає  не тільки роль керівників підприємств, членів правлінь акціонерних компаній, але і фінансових служб, що грали другорядну роль в умовах адміністративно-командних методів керування. Вишукування фінансових джерел розвитку підприємства, напрямків найбільш ефективного інвестування фінансових ресурсів, операції з цінними паперами й інші питання фінансового менеджменту стають основними для фінансових служб підприємств в умовах ринкової економіки.

Суть фінансового менеджменту  полягає в такій організації  керування фінансами з боку відповідних служб, що дозволяє залучати додаткові фінансові ресурси на самих вигідних умовах, інвестувати їх з найбільшим ефектом, здійснювати прибуткові операції на фінансовому ринку, купуючи і перепродуючи цінні папери. Досягнення успіху в області фінансового менеджменту багато в чому залежить від такого поводження працівників фінансових служб, при якому головними стають ініціатива, пошук нетрадиційних рішень, масштабність операцій і виправданий ризик, ділова хватка.

Мобілізуючи кошти інших власників  на покриття витрат свого підприємства, працівники фінансової служби насамперед повинні мати ясне представлення про цілі інвестування ресурсів і уже відповідно до них давати рекомендації про форми залучення засобів. Для покриття короткострокової і середньострокової потреби в засобах доцільно використовувати позички кредитних установ.

При здійсненні великих капітальних  вкладень у реконструкцію і розширення підприємства можна скористатися випуском цінних паперів; однак, подібна рекомендація може бути дана лише в тому випадку, якщо фінансисти ґрунтовно вивчили фінансовий ринок, проаналізували попит на різні види цінних паперів, врахували можливу зміну кон'юнктури і, зваживши все це, проте упевнені в порівняно швидкій і вигідній реалізації цінних паперів свого підприємства.

 

2. Розрахунок та планування виручки від реалізації продукції

 

Підприємство як суб'єкт господарювання для здійснення господарської діяльності повинно мати відповідні обсяги основних виробничих фондів і оборотних активів, а в їх складі — грошові кошти

Вони формуються за рахунок різних джерел. Згідно із Господарським кодексом України джерелами формування майна і коштів підприємств є грошові та матеріальні внески засновників; доходи від реалізації продукції та інших видів діяльності; доходи від випуску і продажу цінних паперів; доходи від здачі майна в оренду; надходження від роздержавлення та приватизації власності; безкоштовні та благодійні внески, пожертвування організацій, підприємств і громадян; кредити банків та ін.

Основним видом доходів підприємств, одержаних у процесі їх виробничої діяльності, є виторг (дохід) від продажу продукції, товарів, надання послуг та інших видів діяльності. Виторг (дохід) — це сума коштів, отриманих підприємством від продажу продукції, товарів, надання послуг в оцінці за діючими цінами (тарифами).

Продаж продукції та надходження  виторгу є останньою завершальною стадією кругообігу коштів підприємства.

Виторг використовується підприємствами для придбання потрібних  для здійснення нового циклу виробництва  сировини, матеріалів тощо, утворення амортизаційного фонду, який відображає знос основних засобів, що використовуються у процесі виробництва, оплату праці працівників, сплату податків та платежів у бюджет і централізовані позабюджетні фонди, погашення кредитів банку та відсотків за ними, сплату пені, штрафів тощо.

Отже, виторг є основним джерелом відшкодування витрат на виробництво  і продаж продукції, оплати рахунків постачальників за матеріальні цінності, сплати податків у бюджет, пені й штрафів, погашення довгострокових кредитів банку і відсотків за ними.

Ураховуючи важливість виторгу у складі грошових надходжень, необхідно звертати увагу на фактори  його збільшення. На розмір виторгу від реалізації товарної продукції впливають її обсяг, асортимент, якість, рівень цін. Так, збільшення обсягу випуску товарної продукції підвищеної якості сприяє збільшенню обсягу виторгу, оскільки продукція вищої якості продається за вищими цінами.

Суттєвим фактором впливу на обсяг виторгу від продажу  товарної продукції є ціна. Вищі ціни сприяють збільшенню виторгу, і  навпаки. Ціни на товари мають бути економічно обґрунтованими, забезпечувати  суб'єктів господарювання прибутком, що дає змогу вносити в бюджет податки і формувати внутрішні фонди коштів. Крім того, вони мають стимулювати виробництво необхідної суспільству продукції, забезпечувати зацікавленість підприємств у випуску технічно прогресивних виробів. Разом з тим ціни не повинні знижувати інтерес споживачів у купівлі новіших, досконаліших виробів. У процесі ціноутворення необхідно враховувати попит та пропозицію на товари.

Нині при продажу  продукції та товарів застосовуються фіксовані, регульовані та вільні договірні  ціни.

Фіксовані ціни встановлюються державними органами на окремі види продукції, послуг, які мають важливе соціальне  значення (ціни на проїзд у залізничному і міському пасажирському транспорті, тарифи на електроенергію для населення  тощо).

Регульованими називаються ціни, підвищення яких обмежене державою за допомогою введення їх граничного рівня або встановлення граничного рівня рентабельності.

Вільні (договірні) ціни встановлюються з урахуванням попиту і пропозиції або за домовленістю покупця з продавцем. У цьому разі розмір прибутку, що закладений у ціну, не обмежується.

Складовими будь-якої ціни є собівартість, прибуток, акцизний збір, податок на додану вартість, націнки  і надбавки торговельно-постачальницьких організацій. Нижньою межею будь-якої ціни є собівартість.

Застосування економічно обґрунтованих цін на продукцію, що продається, безпосередньо впливає  на обсяг виторгу від продажу  продукції, виконання робіт і  надання послуг.

Виторг від продажу  продукції на наступний період (квартал, рік) планується виходячи з обсягу реалізованої продукції та діючих цін без урахування акцизів, податку на додану вартість. Запланована сума виторгу від продажу продукції господарювання обчислюється, як правило, методом прямого рахунку. Він полягає в тому, що сума виторгу від продажу товарної продукції розраховується перемноженням кількості виробів, які підлягають продажу в запланованому періоді за кожною номенклатурною позицією, на прийняті до розрахунку ціни реалізації.

У розрахунку обсягу продажу  продукції необхідно враховувати, що обсяг продажу в запланованому році, як правило, не збігається з обсягом випуску товарної продукції за цей самий період. Це пов'язано з тим, що частина виробленої товарної продукції в запланованому періоді залишається нереалізованою у вигляді залишків на складі та відвантаженою на кінець року, а частина продукції, випущеної у звітному році, залишається нереалізованою на початок запланованого року і входить в обсяг реалізації запланованого року.

При цьому вхідні залишки включають  залишки готової продукції на складі; залишки відвантажених товарів, строк сплати яких не настав; залишки відвантажених товарів, не оплачених покупцями у строк; залишки товарів на відповідальному зберіганні у покупців. Залишки на кінець запланованого року складаються із залишків готової продукції на складі та залишків відвантажених товарів, строк сплати яких не настав.