Грошова одиниця України

     І гривні-зливки, і грошові сурогати були характерними ознаками "безмо-нетного періоду", що припадає на XII, XIII та частково XIV століття.

3.Основні грошові номінали  України XIII – ХХ століть.

      Певні зміни  у житті гривни виникли у XIII ст., коли для новгородських злитків срібла, поруч із назвою «гривна» почала вживатися назва «рубль». Вже у XV ст. злитки взагалі виходять з обігу, а рубль залишається як грошово-лічильна одиниця. Саме рубль (українська назва — «карбованець») стає символом російської, а потім і радянської монетної системи. Гривна ж продовжувала існувати до XVIII століття лише як вагова монета — «гривенка». Усі монетні гривни, окрім новгородських, проіснували до середини — другої половини ХІІІ ст. Новгородські, найбільш життєздатні, — до кінця XV ст., і поступово були витіснені монетами чужоземних княжих дворів.

     Далі  історія української гривні тісно  пов’язується з утворенням Центральної Ради.

     Проголосивши  своїм Третім універсалом 18 липня 1917 року утворення Української Народної Республіки, Центральна Рада запровадила в Україні нову національну валюту. Первісно такою валютою було визначено український карбованець, вартість якого дорівнювала 17,424 долі щирого золота (1 доля = 0,044 г золота). Ухвалою Центральної Ради від 19 грудня 1917 року було видруковано перший грошовий знак Української Народної Республіки — купюру вартістю у 100 карбованців. Автором оформлення грошового знака був визначний український художник-графік Георгій Іванович Нарбут.

     Георгій Нарбут, проектуючи ескіз купюри у 100 карбованців, звернув увагу на тризуб як знак, характерний для найдавніших національних грошей України — злотників та срібняків князя Володимира, і вмонтував його до композиції ескізу. Оригінальний знак одразу запам'ятався українським патріотам. Після введення купюри в обіг майже одразу ж було зафіксовано випадки її фальшування. З огляду на те, а також на деякі політичні причини (так, УНР, яка за Третім універсалом визначалася як складова частина федеративної Росії, проголошувалася за Четвертим універсалом 22 січня 1918 року «самостійною, ні від кого не залежною державою») Центральна Рада 1 березня 1918 року прийняла закон про запровадження нової грошової одиниці — гривні, яка поділялася на 100 шагів і дорівнювала 1/2 карбованця.

     Протягом 1918 року в Берліні було видруковано грошові знаки у 2, 10, 100, 500, 1000 та 2000 гривень (проекти двох останніх було виконано вже після проголошення гетьманату на чолі з Павлом Скоропадським Гетьман Павло Скоропадський, прийшовши до влади в Україні у квітні 1918 року, відновив як основну грошову одиницю Української Держави карбованець, що поділявся на 200 шагів, але після переходу влади в Україні у грудні 1918 року до рук Директорії на чолі з Володимиром Винниченком та Симоном Петлюрою основною грошовою одиницею відновленої УНР знову було проголошено гривню.

     Щодо історії українських грошей у радянські часи, то «Більшовицькі тисячки», запроваджені Раднаркомом на землях Радянської України, мали мізерний курс (1 золотий карбованець = 5457000000 радянських карбованців). Це становище спричинилося до проведення у 1922—1924 роках грошової реформи, наслідком якої стало введення в обіг радянського червінця (1,6767 г золота). 1924 року було встановлено курс нового радянського карбованця, який дорівнював 1/10 червінця. Ця подія стала моментом остаточного утвердження радянської валюти.

4. Гроші в незалежній  Україні.

     Після проголошення незалежності у серпні 1991 року Україна взяла на себе питання  фінансового забезпечення функціонування економіки. На виконання постанови  Президії Верховної Ради України «Про введення в обіг на території республіки купонів багаторазового використання» від 9 вересня 1991 року Національний Банк України ввів в обіг купони багаторазового використання з 10 січня 1992 року. З введенням купонів у готівковому обігу в Україні одночасно опинились дві валюти — радянські рублі та українські купонокарбованці. Для розрахунків за продовольчі та промислові товари приймались винятково купонокарбованці; для розрахунків за послуги, та інших видів платежів приймались як рублі так і купонокарбованці за курсом 1 до 1-го. У перші місяці після введення, враховуючи більш ширшу вживаність купонокарбованців, вони цінились трохи більше за радянські рублі. Поступово, у квітні 1992 року, весь готівковий обіг заповнився купонокарбованцями. У листопаді 1992 року рублі були замінені на карбованці і у безготівковому обігу.

     Хоча  купони багаторазового використання планувалось  ввести для використування лише на 4—6 місяців, вони проіснували до 1996 року, взявши на себе весь інфляційний  удар.

     В результаті проведення грошової реформи вересня 1996 р. в Україні було запроваджено нову українську національну валюту – гривню. В обігу перебувають банкноти вартістю 1, 2, 5, 10, 20, 50 і 100 гривень та розмінна монета номінальною вартістю 1, 2, 5, 10, 25 і 50 копійок.

     Банкноти  гривень усіх номіналів виготовляються на спеціальному білому папері з водяними знаками, розташованими по всій банкноті (тризуб) або в спеціально відведеному  місці (портрет). На лицьовому боці банкнот  розташовані: портрети видатних діячів історії та літератури України, написи "Україна" або "Україна, Національний банк України", номінал банкноти літерами та цифрами. Дизайн банкнот доповнюють орнаменти, розетки, сітки, виконані багатоколірним друком. На банкнотах номіналом 50 та 100 гривень є нумерація і підпис Голови Правління Національного банку України. Портрети, написи та окремі декоративні елементи баннот номіналом 2, 5, 10, 20, 50 та 100 гривень виконані рельєфним друком.

     У центрі зворотного боку банкнот розташовані  зображення історико-архітектурних пам'ятників України, зверху над якими зроблено напис "Національний банк України". У нижній частині банкноти літерами та в чотирьох кутах цифрами вказано номінал банкноти. Розмір банкнот номіналом 1, 2, 5, 10 та 20 гривень 135 х 70 мм; розмір банкнот номіналом 50 та 100 гривень 133 х 66 мм.

     У банкнотах гривні використовується сім основних захисних елементів:

1. Водяний знак – зображення світлими лініями тризуба, яке повторюється по всій площі банкноти і видиме при розглядувані проти світла (1, 2, 5, 10, 20 гривень); зображення портрета на білому полі, що повторює портрет на лицьовій стороні банкноти і видиме при розгляданні проти світла (50, 100 гривень).
2. Захисна нитка – вертикальна темна смужка шириною 0,8 мм в товщі паперу, видима проти світла, що має напис "Україна", який можна прочитати за допомогою збільшувального скла (50, 100 гривень).
3. Мікротекст – слова або цифри, що повторюються, які можна прочитати за допомогою збільшувального скла (1, 2, 5, 10, 50, 100 гривень).
4. Суміщений малюнок – малюнок, розташований в одному місці на лицьовій і зворотній сторонах банкноти, всі елементи якого збігаються при розгляді проти світла (50, 100 гривень).
5. Рельєфні елементи – елементи зображення, які виступають над поверхнею паперу і відчутні на дотик (2, 5, 10, 20, 50, 100 гривень).
6. Знак для сліпих – рельєфний елемент, розміщений у лівому нижньому куті банкноти, який відчувається кінчиками пальців і визначає номінал банкноти (50, 100 гривень).
7. Кодований малюнок – малюнок, зображення на якому змінюється при розгляді під різними кутами до поверхні банкноти (2, 5,10, 20, 50,100 гривень).
8. Ознаки платіжності грошових білетів і монети НБУ. Ознаки і правила визначення платіжності грошових білетів (банкнот) і монет НБУ встановлені додатком №1 до Порядку ведення касових операцій у народному господарстві України. НБУ веде постійну роботу щодо вдосконалення виготовлення та використання грошей в обігу, вилучення зношених паперових грошей для подальшої їх утилізації. Установи Національного банку і комерційних банків повинні стежити за тим, щоб гроші, які перебувають в обігу, були чистими і якісними.

   Слід підкреслити, що в будь-якому суспільстві завжди гостро стоїть проблема недопущення у грошовий обіг фальшивих банкнот, адже фальшиві гроші підривають стабільність монетарної системи держави.

Платіжними  вважаються банкноти НБУ, щодо справжності  яких не виникає сумнівів, які зберегли свої геометричні розміри, не мають  слідів навмисного псування (наприклад  домальовування, додруковування і наклейки, що змінюють вартість банкноти тощо).

     Банкноти НБУ, достовірність яких не виникає жодних сумнівів, повинні прийматись без обмежень для оплати та обміну, навіть якщо на них є такі пошкодження: плями у будь-якому місці банкноти, написи, надриви; протерті та природно зношені купюри, від яких залишилося не менше ніж 3/4 їх початкового розміру та на яких видно номінал, літери серії та один номер; порвані, надірвані і склеєні, якщо окремі частини банкноти безперечно належать тій же банкноті і на них збереглися серія та номер. Банкноти з переліченими дефектами вважаються зношеними і повинні вилучатися банками з обігу.

     Підприємства, установи, організації, товариства не повинні приймати, але банки повинні  обмінювати банкноти, від яких залишилося не менше ніж 3/4 їх початкового розміру, але більше половини; пошкоджені вогнем або водою, у яких немає захисної стрічки, але на яких видно номінал, серію, номер; на яких залишився фіксований водяний знак. Банкноти, які викликають сумнів у їх справжності, приймаються на експертизу.

     Монети приймаються до платежу та обміну, якщо не виникає сумнівів з приводу їх платіжності і якщо на них збереглися зображення малого герба України – тризуба та цифри, що засвідчують вартість монети. Платіжні, але не придатні для обміну монети – деформовані, такі, що були під дією різних реагентів, вогню тощо, здаються до кас установ банків і вилучаються з обігу. Монети, на яких зображення малого герба України і цифра, що засвідчує вартість монети, не збереглися, є неплатіжними і не приймаються для оплати та обміну.

     Банки, підприємства, господарські організації, суб'єкти підприємницької діяльності повинні суворо виконувати вимоги Національного банку щодо визначення платіжності і можливості приймняття зношеної готівки. їхні керівники несуть персональну відповідальність за порушення цих вимог.

Висновок:

     Гроші – це все те, що може бути використане  як засіб платежу, оплата боргу, що не втрачає своєї цінності при поділі і може накопичуватись. Інакше кажучи, гроші – це загальна одиниця вартості товарів чи послуг. Гроші можуть класифікуватись за грошовими системами (метало-грошового обігу і паперово-кредитного грошового обігу), за концепціями (раціоналістична, еволюційна, функціональна), за способами розрахунку (готівкові, безготівкові), тощо. Гроші не є товаром, а є кінцевою продукцією, що постійно виробляється як результат витрат суспільного часу.

     Основними функціями грошей (за Марксом) є міра вартості, засіб обігу,, засіб утворення  скарбів, засіб платежу, світові  гроші. Кожна з цих функцій  може бути розкрита через дрібніші функції (під функції) та інтегрована в загальніші. У процесі ж товарно-грошового обігу виникають різні представники грошей, що реалізують якусь конкретну функцію або їх комбінації.

     Слабкість і сила національних валют виражаються  в тому, як вони виконують свої функції. Нестабільність гривні як національної валюти України заважає їй бути повноцінною мірою вартості.

     Саме  тому у нашій державі для визначення вартості того чи іншого товару або  послуги використовують долар США (у НБУ розрахунки ведуться в ЕКЮ). Я вважаю, що це – не нормальне  явище, хоча усвідомлюю те, що поки інакше чинити неможливо через високу ступінь залежності України від наданих кредитів та нестабільність курсу національної грошової одиниці.

     На  сьогодні, на мою думку, найнадійнішим  виразником багатства залишається  золото. Це відбувається тому, що ціна золота в основних валютах на всіх фондових біржах світу, практично однакова. 
 
 
 

Список  використаної літератури:

1. Гриценко А. Гроші: виникнення, сутність, функції та агрегати /

А. Гриценко. Економіка України – К : - 1999. - №2.

2. Швець В. Є. Грошова система України періоду Центральної Ради / В. Є. Швець. Фінанси України – К : - 2004. - №4.
3. Комаринська З. М. Історія грошей / З. М. Комаринська. – Львів : Львівський банківський коледж, 1998;
4. Скоморович І. Г. Історія грошей і банківництва : підруч. / І. Г.  Скоморович, С. К. Реверчук. – Київ : Атіка, 2004.
5. Черноіваненко В. Історія паперових грошей України 1917-1920 років / В. Черноіваненко. Дзеркало Тижня – К : - 22 — 28 вересня 2001. - № 37.
6. http//bonist.ukrcol.com/forum/viewtopic.
7. Мочерний С. В. Економічна теорія: посібник [для студентів ВУЗів] /   С. В. Мочерний. - Київ : Академія, 1999.