Граничный анализ

  Создатель: SODOM 
 

  ВСТУП 
 

   Поняття прибутку в економічній системі  існує у зв'язку з наявністю  товарно-грошових відносин, появою і розвитком інституту власності, особливо приватної. Перші визначення прибутку збігалися зі значенням валового доходу, який за індивідуалістичною системою розподілу поділявся на три категорії:

доходи  від капіталу, землі та доходи від  праці. Вважалося, що кожен із видів  доходів є обов'язковою винагородою  для одержувача за надані ним послуги  у народному господарстві.

   Це  добре розуміли ще засновники класичної школи А. Сміт, Дж.Ст. Мілль, які брали до уваги історичний і юридичний факт володіння тим чи іншим капітальним майном, землею або капіталом (засобами виробництва, матеріалами, коштами) як основу вирішення питання про походження прибутку.

   Спочатку  у політичній економіці, а потім  і у фінансовій науці усі джерела доходів поділялися на фундирувані й нефундирувані, тобто пов'язані й не пов'язані з капітальним майном, отже, і розподіл доходів здійснювався за двома категоріями: доходи від капітального майна взагалі і доходи від праці, що не пов'язані з володінням капіталом. Дохід від капітального майна, у свою чергу, об'єднував земельну ренту і дохід від капіталу.

  Д. Рікардо виявив протилежну залежність між прибутком та земельною рентою, між заробітною платою і прибутком. Яка частина продукту сплачується у формі заробітної плати — питання надзвичайно важливе при вивченні прибутку. Останній буде високий або низький у тій самій пропорції, в якій буде низькою чи високою заробітна плата, писав він.

  А. Сміт і Д. Рікардо відокремили  поняття прибутку в особливу економічну категорію, яку досліджували у тісному зв'язку із процесом накопичення капіталу, із факторами зростання суспільного багатства.

  У різні часи Сміт трактував прибуток як:

    1) закономірний результат продуктивності капіталу;

    2) винагороду капіталістові за його діяльність і ризик;

   3) вирахування з частини неоплаченої праці найманого робітника.

   Пояснення джерел виникнення прибутку, яке зробив А. Сміт, набуло розвитку в різноманітних  напрямках подальших теорій прибутку.

  У працях декого з теоретиків того часу панували й такі варіанти трактування прибутку, як винагороди за збереження капіталу (теорія стриманості), страхової премії за ризик, що йому підвладна будь-яка діяльність підприємця, а також сприйняття прибутку як результату виявлення законів мінового процесу і вартості, що виникає завдяки зростанню капіталу з часом. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

  1. РОЛЬ І МІСЦЕ ПРИБУТКУ В ЕКОНОМІЦІ ПІДПРИЄМСТВА 

  У Законі України «Про підприємства в Україні» записано:

  «Підприємство — самостійний господарюючий статутний суб'єкт, який ... здійснює виробничу, науково-дослідницьку і комерційну діяльність з метою одержання відповідного прибутку (доходу)... На всіх підприємствах основним узагальнюючим показником фінансових результатів і господарської діяльності є прибуток (доход)». Цими нормативними положеннями визначається роль і місце прибутку в економіці підприємства.

  1.1 Прибуток підприємства — це перевищення доходів від його діяльності над сумою видатків; він являє собою єдину форму його власних нагромаджень. Податок на додану вартість і акцизний збір, які надходять у складі виручки від реалізації продукції підприємств, являють собою форми централізованих нагромаджень, у повній сумі надходять у розпорядження держави, формуючи значну частку прибуткової частини державного бюджету.

  На  відміну від ПДВ і акцизного збору, прибуток, що його одержують підприємства у сфері виробництва товарів і послуг, хоч він також є одним із головних джерел формування централізованих фінансових ресурсів держави, в значній своїй частині використовується тими підприємствами, які його одержали, на збільшення виробницгва, реконструкцію і технічне переозброєння їх основних засобів, удосконалення технології, матеріальне заохочення трудящих соціальний розвиток колективів.

  Законодавство України, яке регулює господарську діяльїність суб'єктів підприємництва і порядок організації бухгалтерського  обліку і звітності, з одного боку, і систему оподаткування прибугку — з іншого, під «прибутком» визначає два різних економічних явища.

  Згідно  з Законом України «Про оподаткування  ирибугку підприємств», прибутком вважається сума валових доходів, тобто по суті доходів від усіх видів діяльності, скоригована певним чином для  цілей оподаткування, зменшена на суму валових витрат підприємства і на вартість зносу (амортизації) основних засобів і нематеріальних активів. Аналіз складу валових доходів і валових витрат свідчить про те, що прибуток як об'єкт оподаткування являє собою досить умовну величину, яка відображає співвідношення між доходами і витратами підприємства за певний, законодавчо встановлений період оподаткування. Головна його особливість полягає в тому, що він безпосередньо не залежить від собівартості продукції, від різниці між виручкою від реалізації продукції і витратами на виробництво цієї продукції. Прибугок як об'єкт оподаткування визначається за даними спеціального податкового обліку, який не співпадає з бухгалтерським обліком прибутку.

  Прибугок  у класичному розумінні являє собою різницю між ціною товару і затратами на виробництво товару — його собівартістю. Саме таке розуміння прибутку закладене в усіх законодавчих актах України, крім законодавства про оподаткування прибугку. Такий показник, безумовно, в більшій мірі характеризує якість господарювання підприємства, саме він реальний і з точки зору спроможності підприємства відраховувати частину прибугку до бюджету.

  Прибугок  синтезує в собі всі найважливіші сторони роботи підприємства. Щоб  прибуток підприємства зростав, воно повинне:

  — нарощувати обсяги виробництва і реалізації товарів, робіт, послуг;

  — розширювати, орієнтуючись на ринок, асортимент і якість продукції;

  —впроваджувати заходи щодо підвищення продуктивності праці своїх працівників;

  — зменшувати витрати на виробництво (реалізацію) цродукції (тобто її собівартість);

  — з максимальною віддачею використовувати потенціал, що є у його розпорядженні, у тому числі фінансові ресурси;

  — зі знанням справи вести цінову політику, бо на ринку діють переважно вільні (договірні) ціни;

  — грамотно будувати договірні відносини з постачальниками і покупцями;

  — вміти найбільш доцільно розміщати (вкладати) одержаний раніше прибуток з точки зору досягнення оптимального ефекту.

  Не  важко помітити, що останні три  з названих вище напрямків значною мірою залежать від сумлінності і кваліфікації економістів, які причетні до фінансової роботи підприємства. Так, на стадії укладання угод з покупцями дуже важливо домовитися про оптимальні ціни на товари і послуги, строки перегляду цін у зв'язку з інфляційними процесами в економіці. У договорі повинні бути чітко визначені застереження щодо порядку обчислення розмірів втрат (збитків), які є наслідком порушень зафіксованих у ньому зобов'язань сторін, а також щодо порядку відшкодування цих втрат.

  У директивно-плановій економіці всі  ці питання для підприємств не мали суттєвого значення, оскільки вони практично не були зацікавлені  у збільшенні прибутку. Вони не розпоряджалися ним. У ринкових же умовах після сплати податків до державного бюджету й  інших обов'язкових відрахувань весь прибугок, що залишається, надходить у повне розпорядження власників або трудових колективів підприємств.

  1.2 Визначення загальної величини прибутку.

  Прибугок, який визначається у бухгалтерському  обліку підприємств, складається з:

  — прибугку від реалізації товарної продукції (робіт, послуг);

  — прибугку (або збитку) від іншої реалізації;

  — прибугку, отриманого від здійснення підприємством корпоративних прав (у тому числі у вигляді дивідендів на придбані акції акціонерних товариств, процентів на внески до статутних фондів спільних підприємств);

    — прибутку (або збитку) від інших позареалізаційних операцій.

  Всі разом ці складові частини становлять так званий балансовий прибуток підприємства, що знаходить своє відображення у  пасиві бухгалтерського балансу.

  Прибуток  від реалізації товарної продукції—це різниця між оптовою (договірною або регульованою, без ПДВ і акцизного збору) ціною реалізованої продукції і її собівартістю. Наприклад, на виріб «А», який не є підакцизним, тобто такий, що не обкладається акцизним збором, встановлена договірна ціна (без ПДВ) 2,40 грн., повна собівартість виробу становить 1,98 грн. Виручка від його реалізації дорівнює 2,40 х 1,20 (20 відсотків —ПДВ), тобто 2,88 грн. Прибуток від реалізації виробу «А» складає 0,42 грн. (2,40 —1,98).

  На  собівартість товарної продукції підприємства зобов'язані відносити всі витрати на виробництво згідно з чинним законодавством. В даний час воно встановлює перелік витрат виробництва, що відносяться на собівартість продукції (робіт, послуг), за 5-ма групами: матеріальні витрати, витрати на оплату праці, відрахування на соціальні заходи, амортизація основних засобів та нематеріальних активів, інші витрати (включаючи витрати на реалізацію продукції, а також податки, збори, інші обов'язкові платежі, передбачені законодавством).

  У складі третьої та п'ятої з цих  груп є, зокрема, витрати підприємства на створення таких загальнодержавних  цільових фондів:

  — Пенсійний фонд України;

  — Фонд соціального страхування України;

  — Фонд коштів на випадок безробіття;

  — Фонд для здійснення заходів, спрямованих на ліквідацію наслідків Чорнобильської катастрофи;

  — Державний інноваційний фонд;

  — Державний фонд сприяння конверсії;

  — Фонд коштів на будівництво, реконструкцію, ремонт і утримання автомобільних шляхів загального користування.

  Відрахування  у перші чотири зазначених вище фонди  підприємства здійснюють пропорційно  до загального фонду оплати праці, включаючи премії, усі види заохочень праці робітників і службовців підприємств, на які нараховуються страхові внески згідно з чинним законодавством (пропорційно, але не за рахунок фонду оплати праці!). До Пенсійного фонду України підприємства всіх форм власності вносять збори у розмірі 32 відсотки від фонду оплати праці, до Фонду соціального страхування України — 4 відсотки (обидва ці фонди функціонують поза Державним бюджетом); у доход Державного бюджету вноситься збір коштів на випадок безробіття (1,5 відсотка від фонду оплати праці) і у Фонд для здійснення заходів, спрямованих на ліквідацію наслідків Чорнобильської катастрофи (10 відсотків від фонду оплати праці).

  Відрахування  коштів підприємств у інші загальнодержавні фонди здійснюються згідно з положеннями про ці фонди.

  В законодавчому порядку встановлюються також витрати і втрати, що безпосередньо відносяться на зменшення прибутку підприємств, як-то: витрати і нестачі товарно-матеріальних цінностей понад норми природного убутку, якщо не встановлено винуватців, збитки від простоїв через внутрішньовиробничі і зовнішні причини, не-компенсовані збитки від стихійного лиха, суми дебіторської заборгованості, термін позовної давності яких минув та ін. Повна собівартість реалізованої продукції включає також комерційні витрати (витрати, пов'язані з реалізацією продукції).

  Нижче наводиться витяг зі звітної форми «Звіт про фінансові результати» промислового підприємства за січень—березень 1998 р. (тис. грн.)*: 

  1. Виручка від реалізації продукції (робіт, послуг)                        94,9

  2. Податок на додану вартість                                                          15,8

  3. Акцизний збір                                                                                 8,1

  4. Витрати на виробництво реалізованої продукції                        51,3

  5. Комерційні витрати                                                                        2,8