Фінансово-економічна ефективність діяльності підприємства

 Фінансово-економічна  ефективність діяльності підприємства

Суспільство ніколи не було байдужим до витрат на досягнення того чи іншого успіху. В основі прогресу лежить підвищення ефективності виробництва. Тут  розуміється економічна і соціальна результативність господарської діяльності. При знаходженні  ефективності потрібно порівнювати очікувану  цінність того, що буде отримано, з очікуваною цінністю того, що буде загублено. У практичних розрахунках цей  показник знаходиться  відношенням результатів  виробництва до витрат.

Однак такий оціночний  показник недосконалий. По-перше, він не характеризує виробленого продукту з точки зору його відповідності до суспільного попиту. По-друге, неодноразово у витратах сумуються  прямі вклади і  не оцінюються окремі наслідки. Для оцінювання такого важкого та багатогранного процесу  як економічний процес одного показника  недостатньо. Потрібна система вимірників для його різних сторін. Для характеристик  використання живої  праці застосовується показник продуктивності праці. Своєрідним барометром ефективності господарювання є норма прибутку та ін.

Процес  виробництва на будь-якому  підприємстві здійснюється за певної взаємодії  трьох визначальних його чинників: персоналу (робочої  сили), засобів праці  та предметів праці. Використовуючи наявні засоби виробництва, персонал виробляє суспільно  корисну продукцію  або робить виробничі  і побутові послуги. Це означає, що, з  одного боку, мають  місію витрати  живої і уречевленої  праці, а з другого  — результати виробництва. Останні залежать від масштабів  застосовуваних засобів  виробництва, кадрового  потенціалу та рівня  їх використання.

Ефективність  виробництва —  являє собою комплексне відбиття кінцевих результатів  використання засобів  виробництва і  робочої сили за певний проміжок часу (у  зарубіжних країнах  з розвиненою ринковою економікою для окреслення результативності господарювання використовують інший  термін — продуктивність системи виробництва  і обслуговування, під якою розуміють  ефективне використання ресурсів (праці, капіталу, землі, матеріалів, енергії, інформації) при виробництві  різноманітних товарів  та послуг.

Результат виробництва як найважливіший  компонент для  визначення його ефективності не слід тлумачити  однозначно. Йдеться  про корисний кінцевий результат.

Можна розрізняти:

а) кінцевий результат процесу  виробництва;

б) кінцевий народногосподарський результат роботи підприємства (об'єднання  підприємства).

Перший  відбиває матеріалізований результат процесу  виробництва, який вимірюється  обсягом продукції  в натуральній  і вартісній формах, другий включає не лише кількість виготовлюваної продукції, а й  охоплює її споживну вартість. Кінцевим результатом процесу  виробництва, виробничо-господарської  діяльності підприємства за той чи інший  проміжок часу є чиста  продукція, тобто  новостворена вартість, а фінансовим результатом  комерційної діяльності — прибуток.

Ефективність  виробництва (продуктивність системи) має поліморфність  визначення і застосування для аналітичних  оцінок і управлінських  рішень. З огляду на це важливим є  вирізнення за окремими ознаками відповідних видів ефективності (продуктивності), кожний з яких має певне практичне значення. Види ефективності виробництва (продуктивності системи) поділяються за такими ознаками:

За наслідками:

— економічна;

— соціальна.

За місцем одержання:

— локальна (госпрозрахункова);

— народногосподарська.

За ступенем збільшення ефекту:

— первісна;

— мультиплікаційна. За метою визначення:

— абсолютна;

— порівняльна.

Відповідні  види ефективності виробництва  виокремлюються переважно  за різноманітністю  одержуваних результатів (ефектів) господарської діяльності підприємства. Перш за все результат (ефект) виробництва буває  економічним або  соціальним.

Економічний ефект відображає різні вартісні показники, що характеризують проміжні і кінцеві результати виробництва на підприємстві (в  об'єднанні підприємств). До таких показників належать обсяг товарної, чистої або реалізованої продукції, величина одержаного прибутку, економія тих чи інших  видів виробничих ресурсів або загальна економія від зниження собівартості продукції  тощо. Соціальний ефект  зводиться до скорочення тривалості робочого тижня, збільшення нових  робочих місць  і рівня зайнятості людей, поліпшення умов праці та побуту, стану навколишнього  середовища, загальної  безпеки життя  тощо. Соціальні наслідки виробництва можуть бути не лише позитивними, але й негативними (наприклад, поява безробіття, посилення інфляції, погіршення екологічних  показників).

Вони  мають ту особливість, що далеко не всі  з них піддаються кількісному вимірюванню. У зв'язку з цим  на підприємствах  визначають, оцінюють і регулюють (у  межах своїх можливостей) як економічну, так  і соціальну ефективність виробництва (продуктивність системи).

Залежно від об'єкту, стосовно якого визначають результативність його функціонування, розрізняють  локальний (госпрозрахунковий) і народногосподарський ефекти. Локальний (госпрозрахунковий) ефект означає  конкретний результат  виробничо-господарської  чи іншої діяльності даного підприємства, внаслідок якої воно має певний зиск. Якщо ж виробництво  продукції на даному підприємстві потребує додаткових витрат ресурсів, але її споживання (використання) на іншому підприємстві пов'язане з меншими  експлуатаційними витратами  або іншими позитивними наслідками діяльності, то йдеться про визначення народногосподарського ефекту, тобто спільного ефекту у сферах виробництва і споживання відповідних виробів (послуг).

Внаслідок здійснення виробничо-господарської  діяльності підприємства, впровадження на ньому  прибуткових певних технічних, організаційних чи економічних заходів  має місце первісний (одноразовий) ефект. Проте майже  завжди початковий ефект  може повторюватися  і примножуватися завдяки багатонапрямковому та багаторазовому використанню таких заходів  не лише на даному, а  й інших підприємствах, сферах діяльності. Саме тому досить важливого  практичного значення набуває визначення і оцінка "мультиплікаційного ефекту", що має  свої специфічні форми  прояву.

Специфічні  форми мультиплікаційного ефекту:

1. Дифузійний.

2. Резонансний.

3. Ефект  стартового вибуху.

4. Ефект  супроводжувальних  можливостей.

5. Ефект  акселерації.

Дифузійний  ефект може реалізовуватись  у тих випадках, коли певне господарсько-управлінське рішення, нововведення технічного, організаційного, економічного чи соціального  характеру поширюється  на інші галузі, внаслідок  чого відбувається його мультиплікація (наприклад, перш ніж знайти широке застосування у чорній металургії метод  безперервного розливання рідкого металу був  започаткований на підприємствах  кольорової металургії).

Резонансний ефект має місце тоді, коли якесь нововведення у певній галузі активізує і стимулює розвиток інших явищ у виробничій сфері (зокрема отримання синтетичного волокна високої якості призвело до виробництва нових видів тканин, а це стимулювало появу нових видів одягу тощо).

Ефект стартового вибуху — це ланцюгова реакція у перспективі. Він можливий за умови, що певний стартовий вибух стає початком наступного лавиноподібного збільшення ефекту в тій же самій або іншій галузі виробництва чи діяльності (яскравий приклад — застосування економіко-математичних методів та моделей в управлінні, виробництві, різних галузях науки). У процесі створення будь-яких матеріальних цінностей з'являються супроводжувальні можливості з певним ефектом. Такі можливості проявляються у вигляді різних проміжних і побічних результатів, використання виробничих і побутових відходів тощо. Зрештою у будь-якій діяльності має місце також ефект акселерації, що означає позитивний наслідок не лише самого по собі конкретного результату, а й прискорення темпів його розповсюдження і застосування.

Межі  між виокремленими  формами мультиплікаційного ефекту досить умовні, рухомі і відносні. Діалектичний взаємозв'язок цих форм полягає  в тому, що усі  вони разом формують загальний інтегральний ефект від реалізації певного господарського рішення (впровадження нової техніки  чи технології, прогресивних методів або форм організації виробництва, нових форм господарювання тощо). Коли вирішується  певна великомасштабна  проблема з очевидними мультиплікаційними характеристиками, то очікуваний ефект має охоплювати одночасно усі його специфічні форми. Загальна величина такого ефекту залежить від трьох головних чинників: економічної ефективності впроваджуваного господарського заходу (сукупності заходів), масштабів і швидкості його (їх) розповсюдження в усіх галузях чи сферах діяльності.

Необхідні для одержання  певного результату (ефекту) усі витрати поділяються  на поточні (повсякденні) і одноразові. До поточних (повсякденних) витрат відносять  витрати на оплату праці різних категорій  персоналу (робочої  сили) і обсяг засобів  виробництва, які  постійно використовуються (вартість витрачених предметів  праці і сума амортизаційних відрахувань), а також  деякі інші витрати, що включаються в  повну собівартість продукції (послуг). Одноразові витрати  являють собою  авансовані кошти  на відтворення засобів  виробництва у  вигляді капітальних  вкладень. При цьому  капітальні вкладення  справляють віддачу (ефект, результат) лише через  деякий час, що дорівнює тривалості відтворювального циклу засобів  праці і враховується при визначенні їх ефективності.

Оцінка  ресурсів, що забезпечують господарську діяльність та ефективність їх використання, визначається системою економічних  показників. Для оброблення показників господарської  діяльності використовуються абсолютні та відносні величини.

Абсолютні величини відображають розміри показника  в натуральних, трудових і вартісних вимірниках. За способом вираження  вони поділяються  на індивідуальні  та сумарні.

Індивідуальні величини виражають  розміри показників за певними складовими одиницями (структурними підрозділами, працівниками, календарними періодами  тощо).

Сумарні величини характеризують загальну величину показника  в цілому, щодо суб'єкта господарювання, за звітний період тощо. За одиницями виміру розрізняють такі абсолютні величини:

а) натуральні — т, км, га;

б) умовно-натуральні — умовне паливо;

в) трудові  — людино-година, людино-день;

г) комплексні — т-км; вартісні — гри, коп.

Відносні  величини відображають розмір показника, який виражається як кількісне  співвідношення між  окремими (одноіменними або різно-іменними) показниками (коефіцієнт, частка, відсоток, кількість  пунктів). Відносна величина показує, в скільки  разів розмір однієї величини більший  або менший за іншу, або яку частку від другої становить  перша, або скільки  одиниць однієї величини припадає на одиницю  іншої величини.

У системі  показників ефективності виробництва можна  виділити такі групи  показників:

а) ефективності використання основних засобів;

б) ефективності використання оборотних  фондів;

в) ефективності використання праці (трудових ресурсів);

г) ефективності капітальних вкладень (виробничих інвестицій);

д) узагальнюючі показники ефективності діяльності підприємства. Що стосується перших чотирьох груп показників, то їх зміст детально

розкривається у темах, присвячених  вивченню відповідних  видів ресурсів.

Узагальнюючий, кінцевий результат  роботи підприємства оцінюється рівнем ефективності його господарської  діяльності: загальним  обсягом одержаного прибутку та в розрахунку на одиницю ресурсів. Прибуток та відносний  показник прибутку —  рентабельність є  основними показниками  ефективності роботи підприємства, які  характеризують інтенсивність  господарювання.

Життєдіяльність підприємства багато в чому залежить саме від того, якою мірою  забезпечена фінансова  віддача ресурсів та наскільки досягається  рівень прибутковості  в процесі формування витрат. Співвідносити  витрати і доходи — головне завдання кожного учасника господарської діяльності.

Водночас  абсолютна сума прибутку не характеризує рівня  ефективності господарської  діяльності. Щоб зробити  висновок про рівень ефективності господарювання, отриманий прибуток необхідно порівняти  з понесеними витратами  або активами, які  забезпечують підприємницьку діяльність, тобто  визначити рентабельність.

Рентабельність  має кілька модифікованих  форм залежно від  того, які саме прибуток і ресурси (витрати) використовують у  розрахунках.

Передусім розрізняють рентабельність інвестованих ресурсів (капіталу), рентабельність продукції  і рентабельність господарської діяльності.

Рентабельність  інвестованих ресурсів (капіталу) обчислюється в кількох  модифікаціях: рентабельність активів, рентабельність власного капіталу, рентабельність акціонерного капіталу.