Функція світових грошей реалізується при обслуговуванні світових ринків. Останнім часом світова торгівля набуває все більшого значення, тому дуже важко уявити собі наше життя без міжнародного товарообміну. І знову гроші виконують свої основні функції міри вартості і засобу обігу, оскільки вартість товару призводиться до еквівалентної вартості і після цього сплачується.

     Визначившись  із основними функціями грошей і зрозумівши природу створення фінансових ринків, ми можемо відзначити, що, діючи на фінансовому ринку кожен з його учасників керується однією метою – примножити свій капітал, тобто одержати додатковий прибуток.

     Історичні та економічні особливості становлення окремих елементів фінансового ринку. Категорія фінансовий ринок з’явилася з появою фінансів і в умовах подальшого розвитку товарно-грошових відносин перетворилася в особливу сферу економічних відносин. Розвиток товарного виробництва на певному етапі призвів до появи у його учасників гострої потреби у додатковому капіталі, необхідного для подальшого розширення виробництва. Цей капітал називається інвестиційним капіталом, а в радянській літературі – капітальні вкладення. Використовується інвестиційний капітал на створення робочих місць, придбання знарядь праці, основних фондів, нових технологій та інших елементів виробництва.

     Вільні грошові кошти (заощадження) перетворюються на інвестиційний капітал з моменту їх надходження до споживачів. Таке перетворення може бути прямим та опосередкованим. Заощадження прямо перетворюються на інвестиції, коли підприємство використовує свій нерозподілений прибуток для придбання нових технологій, основних фондів або коли уряд здійснює будівництво шляхів за рахунок відповідної статті державного бюджету. Прямо перетворюватись на інвестиції можуть лише власні кошти, а чужі повинні пройти певний опосередкований шлях, який лежить через фінансовий ринок.

     Розвинений  національний (внутрішній) фінансовий ринок може суттєво полегшити інтеграцію в світовий фінансовий ринок і створити канал для інвестування іноземного капіталу у вітчизняну економіку через розміщення цінних паперів. Атрибутом світового фінансового ринку є направлення національного капіталу (певних фінансових активів) за кордон, у розпорядження іноземного банку або залучення іноземного капіталу. Історично світовий фінансовий ринок з’явився на базі міжнародних фінансових операцій національних фінансових ринків, потім сформувався на основі їх інтернаціоналізації. Спочатку він розвивався повільно і переважно як світовий грошовий ринок. Сучасний світовий фінансовий ринок відродився на початку 60-х років ХХ сторіччя. До цього, протягом 40 років, він був паралізований у результаті світової економічної кризи 1929 – 1933 рр., другої світової війни, валютних обмежень.

     Розглядаючи в історичному аспекті фінансовий ринок в Україні, слід зазначити, що він існував у дореволюційний період (до 1917 року), потім у період НЕПу в кінці 20-х рр., а також і в наступний період, але в досить звуженому й урізаному вигляді. Усі ці етапи суттєво розрізняються певною специфікою, диференціацією і глибиною категорії, що розглядається.

     Профанація фінансового ринку та його інфраструктури в радянський час була обумовлена розвитком командно-адміністративної системи управління, повним одержавленням засобів виробництва, що об’єктивно заважало існуванню альтернативних форм власності, які є основою формування фінансового ринку. Переведення мобілізації грошових ресурсів тільки на держпозики було досить обмеженим інструментом і реалізувалось виключно під впливом командно-адміністративної системи без відповідної ефективності та гнучкості. Це обумовило об’єктивне відставання нашої економіки у багатьох галузях. Через складність концентрації грошей з внутрішніх резервів на створення конкурентоспроможних виробництв у всіх секторах реальної економіки не використовувався могутній науково-технічний потенціал, що був створений у радянські часи.

     В інституційній структурі фінансового ринку в колишньому СРСР був лише один елемент – досить обмежена і неефективна банківська система. Реорганізація банківської системи 1987 року носила адміністративний характер і проводилась при відсутності концепції перебудови заради реорганізації, а не заради досягнення ефективного використання грошових ресурсів. До кінця 1990 року кредитна система залишалась примітивною. Страхові установи СРСР, що володіли довгостроковими резервами, продовжували знаходитись поза сферою кредитної системи і діяли відокремлено. Банківська реформа 1987 року і випуск цінних паперів в умовах відсутності приватизації (акціонування) підприємств не сприяли формуванню в той період таких структурних сегментів фінансового ринку, як ринок позичкових капіталів і ринок цінних паперів.

     У колишньому СРСР, у т. ч. в Україні, грошовий ринок був нерозвинений і зводився лише до короткострокового банківського кредитування. Сьогодні відбувається поступове формування позабанківської сфери грошового обігу: дозволений комерційний кредит і використання векселя, формуються фондові біржі із мережею брокерських контор, розгалужена система торгових посередників (торговців цінними паперами) тощо. Крім того, яскраво виражені інфляційні процеси в нашій країні зробили об’єктом інвестування на цьому ринку вільноконвертовану валюту ряду країн (у першу чергу країн з найменшими темпами інфляції).

     На  нинішньому етапі розвитку у нас склалась дворівнева структура кредитної системи. Як показує світовий досвід, структура кредитної системи України повинна бути близькою до наведеної таблиці 1.1. Представлена структура може бути трансформована в трьох’ярусну шляхом інтегрування страхових компаній і пенсійних фондів у спеціалізовані інститути. Важливу роль відіграє те, яка форма власності закладена в різні кредитно-фінансові установи. В інтересах створення конкуренції на фінансовому ринку потрібна альтернативна власність (державна, акціонерна, кооперативна, індивідуальна). Без розгалуженої, гнучкої кредитної системи неможливий розвиток не тільки кредитного ринку в структурі фінансового, але й інших його структурних сегментів, особливо ринку цінних паперів.

     У колишньому СРСР були зроблені перші спроби створення окремих елементів такого сегмента фінансового ринку як ринок цінних паперів лише в кінці 1980-х років. До того часу в СРСР не було вільної торгівлі грошима і титулами власності. Створення фінансового ринку, що ототожнювався в колишньому СРСР з ринком цінних паперів, вимагало обговорення проблеми структури цього ринку. Або буде діяти один ринок – фондова біржа, де будуть одночасно котируватися нові і старі випуски цінних паперів, або буде два ринки – за зразком західних країн.

     Практика  розвинених країн свідчить, що ринок цінних паперів – це не тільки фондова біржа. Він ділиться на: первинний, де вільно розміщуються нові випуски акцій і облігацій інвестиційними банками, банкірськими фірмами, брокерськими фірмами серед юридичних та індивідуальних осіб, та вторинний (фондова біржа), де здійснюється перепродаж раніше випущених цінних паперів.

     Таблиця 1.3

Можлива структура кредитної системи України в умовах ринкової економіки

     У країнах колишнього СРСР протягом ряду десятиліть старанно «імплантувались» основні норми і принципи регулювання і функціонування ринку цінних паперів, еталоном яких є американська модель. Система державного моніторингу учасників ринку створюється за американським типом, але інфраструктурні інститути формуються в Україні за принципами, які близькі до директив Європейського Співтовариства. Це стосується біржової і депозитарної системи, засобів регулювання ринків похідних цінних паперів і фінансових продуктів. Ближче до європейських підходів вирішуються питання регулювання вексельного обігу, впровадження сучасних стандартів бухгалтерського обліку та облікової системи ринку в цілому.

     Серед найбільш значимих передумов формування фінансового ринку в Україні слід виділити такі: розвиток альтернативного сектора економіки, формування ринкової інфраструктури, комерціалізація банківської сфери, відміна монополії зовнішньої торгівлі, пільговий порядок оподаткування доходів із цінних паперів, відсутність силового державного регулювання операцій із цінними паперами. Все це дозволяє посилити платоспроможний попит, який вже зараз формується на ринковій основі. Основним критерієм повинні стати вигідність вкладання капіталу в рамках ринкового механізму і конкурентоспроможність тих, хто хоче його залучити.

Література:

1. Конституція України.
2. Закон України «Про цінні папери та фондову біржу» від 18.06.91.
3. Зміни та доповнення до Закону України «Про цінні папери та фондову біржу» від 10.09.97.
4. Закон України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні» від 30.10.96.
5. Указ Президента України «Про безпосереднє залучення УФБ до приватизаційних процесів» від 1995 року.
6. Закон України «Про банки та банківську діяльність» від 1991 року.
7. Закон України «Про власність» від 07.02.91 № 697-ХІІ.
8. Закон України «Про заставу» від 2.10.92 № 2654-ХІІ.
9. Закон України «Про страхування». – К.: Парламент, 1998. – 37 с.
10. Земельні відносини в Україні: Законодав. акти і нормат. док. / Упоряд. Л. Новаковський та ін.; Держ. ком. України по земел. ресурсах. – К.: Урожай, 1998.
11. Закон України «Про збори на обов’язкове пенсійне страхування» від 26.06.97 р. № 400 - ВР.
12. Закон України «Про збори на обов’язкове соціальне страхування.» від 26.06.97 р. № 402 - ВР.
13. Постанова Кабінету Міністрів України «Про випуск облігацій внутрішньої державної позики 1998 року» від 6.04.98 р. № 463.
14. Постанова КМУ «Про затвердження Правил виготовлення і використання вексельних бланків» від 10.09.92 № 528-92 п.
15. Азаров М. Янчуков В. Регіональна система масових електронних платежів // Вісник НБУ. – 1998. – № 10. – С. 49.
16. Адамик Б.П. Мінімальні резервні вимоги як інструмент грошово-кредитного регулювання // Фінанси України. – 1998. – № 1. – С. 37 – 42.