Фінансова система Японії

Зміст

 

1. Суть корпоративної  ринкової економіки Японії. Джерела  стрімкого економічного зростання.

 

2. Фінанси  великих приватних корпорацій  і державних підприємств.

 

3. Бюджетний  устрій і бюджетна система  -Японії.

 

4. Державний  бюджет, склад і структура його доходів та витрат.

 

5. Бюджетний  процес і державний фінансовий  контроль у Японії.

 

Бюджети місцевих органів влади, фінансове вирівнювання.

 

Тенденції і проблеми розвитку фінансової системи  Японії.

 

1. Суть корпоративної  ринкової економіки Японії. Джерела стрімкого економічного зростання

 

Нинішні позиції  Японії у Світовому господарстві — результат її економічного розвитку в другій половині XX ст. У 1938 р. на її частку припадало всього 3% валового світового продукту.

 

Хоча розмови  про «японське диво» припинилися, феномен японської економіки продовжує викликати підвищений інтерес. Справді, чому країна з величезною зовнішньоекономічною залежністю, практично позбавлена природних ресурсів, незважаючи на всі безладдя і катаклізми останніх десятиріч, зберігає роль світового лідера за багатьма найважливішими напрямками науково-технічного прогресу. Японія при цьому демонструє надзвичайно високий ступінь адаптації до мінливих умов розвитку економіки. Ці зміни відбуваються не просто на базі технологічних інновацій, а в безупинній і дуже складній взаємодії техніки, технології, економічних і соціально-політичних факторів.

 

На високі темпи зростання японської економіки  був націлений її господарський  механізм, що склався після Другої світової війни, своєрідність рис якого дозволяє говорити про особливу модель.

 

Протягом  тривалого часу ВВП був єдиним критерієм розвитку японської економіки. Вважалося, що економічне зростання  автоматично веде до підвищення добробуту, тому спеціальні заходи в цій галузі відкладалися, поки країна не досягне рівня інших країн. У 60-і рр. близько 60% державних інвестицій йшло на роз­виток промислової інфраструктури і лише незначна частина вкладалася в соціальну сферу.

 

Забезпечення швидких темпів економічного зростання вимагало високого рівня  нагромадження. Воно майже цілком забезпечувалося внутрішніми заощадженнями, кожен компонент яких був крупним за міжнародними стандартами. У зв'язку з цим реальні дисконтні ставки були нижчі, ніж в інших країнах, що створювало умови для зростання інвестицій (табл. 1).

 

Таблиця 1 Норма заощаджень, %

Показники по країнах, до 40-х рр. XX ст. 

1950-1959 рр. 

1960-1984 рр. 

1990-1995 рр.

 

Японія, 11,7 (1869-1938 р.) 

30,2 

32,5 

32,5

 

Британія, 12,3 (1860-1929р.) 

16,2 

18,2 

20,5

 

Німеччина, 20,9 (1851-1928 р.) 

26,8 

23,7 

23,7

 

Італія, 12,9 (1861 -1930р.) 

19,8 

21,0 

20,7

 

США, 18,7(1 869-1938 р.) 

18,4 

18,0 

15,9

 

 

Висока  норма нагромадження відбивала  велетенський розмах нового будівництва  і переустаткування виробничого  апарату, що існував. Основні кошти йшли на створення нових виробничих потужностей. Це забезпечувало високий ступінь новизни устаткування — його середній вік підтримувався на рівні 5,5-6 років (у США — 9 років). Організація серійного виробництва забезпечувала високу ефективність капітальних вкладень.

 

Основні капіталовкладення  направлялися в активні елементи основного капіталу, їх норма в 1,5-2 рази перевершувала відповідний  рівень інших провідних індустріальних країн, становлячи 16-19,4% ВВП.

 

В умовах державного регулювання і широкої підтримки розвивалося сільське господарство, основу якого становлять дрібні ферми. Наймана праця й орендні відносини не одержали тут широкого розповсюдження. Тільки 7% господарств мають понад 2 та землі, а 70% усіх господарств одержують свої доходи поза га­луззю, в основному в промисловості і сфері послуг. Власники дрібних земельних ділянок працюють у себе в господарстві лише у святкові і вихідні дні. Держава є монопольним покупцем багатьох видів сільськогосподарської продукції за цінами, вищими від світових. Ця підтримка створює штучний клімат для даної галузі.

 

 

2. Фінанси  великих приватних корпорацій  і державних підприємств

 

Особливість економічного ладу — вертикальна  інтеграція фірм, їх групування, що пронизує всю систему ділових відносин у країні. Розрізняються два рівні чи типи утворення економічних угруповань.

 

Перший  — традиційний для більшості  західних країн. Він базується на переплетенні капіталу та особистої  унії. Унікальність японської господарської  системи визначається наявністю груп (кейрецу), які є об'єднаннями великих компаній із дрібними та середніми, що базуються на зв'язках різних видів, головними з яких виступають виробничі, обумовлені головними фірмами.