Фінансова система Великобританії

Протягом останнього ХХ та на початку ХХІ століття фінансовий ринок Великобританії був найбільшим і найбільш розвиненим у світі, що відповідало ведучому місцю країни у світовій економіці. Але після  Другої світової війни Великобританія поступово здала колишні позиції у світовому виробництві і торгівлі, але при цьому зберегла та зміцнила роль як міжнародного фінансового центру. За обсягом міжнародних фінансових операцій ринок Сполученого Королівства не знає собі рівних.

Великобританія є унітарною  країною. Форма правління в країні – конституційна монархія. У формі єдиного документа конституції не існує. Конституційне значення мають традиції, законодавчі акти Парламенту та судові прецеденти.  Головою держави є Королева, її Величність Єлизавета ІІ (з 6 лютого 1952 р.). Законодавчу владу в країні представляє Двопалатний Парламент. Депутати Палати Громад обираються за мажоритарною системою строком до 5 років. Функції виконавчої влади виконуються Урядом на чолі з прем’єр–міністром.

Велика Британія є  світовим фінансовим центром, тому фінансова політика країни має свою специфіку.

На частку Великобританії припадає понад 40 % обороту торгівлі акціями іноземних емітентів (тобто іноземними акціями торгуються за межами національних ринків), третина валютних операцій, п’ята частина міжнародного банківського кредитування.

 Лондон є на сьогодні  провідним центром торгівлі дорогоцінними  металами. Країна займає перше  місце у світі за позитивного  сальдо в торгівлі фінансовими  послугами – близько 50 млрд  дол., причому з великим відривом від Швейцарії, що займає друге місце.

Схематично фінансову  систему Великобританії можна представити  так:

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Фінансова система Великобританії

 

 

 

 

  

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Фінансова система Великобританії, як і фінансові системи інших країн, розділяється на 4 традиційних ланки:

• державний бюджет;
• місцеві бюджети;
• спеціальні позабюджетні фонди;
• фінанси підприємств і домогосподарств.

Розглянемо складові фінансової системи щодо централізованих  фінансів Великобританії.

Державні фінанси Великобританії розподіляються на бюджет центрального уряду (державний бюджет), спеціальні позабюджетні фонди, фінанси місцевих органів влади, фінанси державних  корпорацій.

У Великобританії не існує  бюджету у вигляді єдиного  закону, що санкціонує державні доходи і витрати. Щорічно приймаються два основних фінансових закони, що регулюють питання бюджету, - закон про асигнування, предметом якого є державні витрати, і закон про фінанси, в якому відображаються державні доходи і їх джерела.

 

Державний бюджет країни складається з двох частин: консолідованого фонду, який включає поточні надходження коштів та їх витрачання; національного фонду позик, куди входять доходи і витрати держави, пов’язані з рухом капіталу.

Основна частина витрат фінансується з консолідованого фонду (98 %), який формується переважно податковими надходженнями (95 %). До неподаткових надходжень відносять доходи від продажу державної власності, адміністративні стягнення та ін.

Найвпливовішим департаментом  у британській системі управління державними видатками є Казначейство, яке поєднує функції міністерств фінансів та економіки. Структуру Казначейства складають шість управлінь: макроекономічної політики і міжнародних фінансів; бюджету і державних фінансів; державних послуг; фінансової звітності й аудиту; фінансового регулювання і промисловості; кадрів, капітального будівництва та інформації, а також виконавче агентство – Управління Сполученого Королівства з обслуговування державного боргу.

Проект державного бюджету  встановлює Казначейство. Щорічно 1 жовтня воно направляє циркуляр окремим департаментам, міністерствам і відомствам, вимагаючи від них кошторис витрат на наступний фінансовий рік, а від департаментів внутрішніх доходів, митних зборів та акцизів - кошторису доходів. Міністерства і відомства розробляють кошториси по встановленій класифікації видатків та передають їх Казначейству, яке перевіряє та уточнює їх.

Державне казначейство наділене широкими функціями. Виокремлюють такі основні з них:

• розроблення, складання і виконання державного бюджету;
• розроблення та здійснення фіскальної політики держави;
• керівництво діяльністю Департаменту внутрішніх податків і Департаменту мита й акцизів;
• фінансово-економічне прогнозування;
• планування та контроль за громадськими витратами, підтримання балансу бюджету, вчасне та ефективне координування бюджету, складання проекту фінансового та бюджетного звіту і подання його на розгляд парламенту, формування осіннього звіту і декларації про громадські витрати;
• розроблення монетарної політики держави, яку реалізує Банк Англії;
• моніторинг та аналіз тенденцій валютно-кредитної системи, продаж державних зобов’язань громадянам, компаніям і фінансовим закладам як усередині країни, так і за кордоном;
• міжнародна фінансова політика, питання позик, боргів, резервів, закордонної валюти;
• реалізація співпраці з Європейським Союзом;
• політика надання субсидій сільському господарству, торгівлі, інфраструктурі промисловості, допомоги нерозвиненим регіонам, що входять до ЄС, та регулювання конкуренції;
• забезпечення економічного прогнозування та макроекономічного аналізу (коротко- та середньотермінового).

Державне казначейство Великої Британії тричі на рік  переглядає провідні напрями функціонування економіки (попит, виробництво, прибуток, витрати, споживання, інвестиції, імпорт, експорт, інфляція, заробітна плата, зайнятість, безробіття, відсоткові ставки, торговий баланс тощо), прогнозуючи ці показники на 18 місяців.

На основі таких прогнозів розроблено політику в галузі валютних операцій, обмінних курсів, відсоткових ставок, державних позик, яку переглядають протягом перших трьох місяців кожного року та узгоджують з річним бюджетом навесні. У межах середньотермінового прогнозування розробляють прогнози на 3–4 роки.

В Англії, як і в інших  країнах, бюджет є основним економічним законом держави, який щорічно подається на обговорення урядом.

При обговоренні бюджету канцлер казначейства (міністр фінансів) дає оцінку фінансового року, що закінчується, стану платіжного балансу, повідомляє про перспективи розвитку країни, грошовій політиці, зміни у податковій політиці в новому фінансовому році.

Проект державного бюджету розглядається  кабінетом міністрів.

Схвалений урядом проект бюджету надходить  в парламент, спочатку до Палати громад.

У Палаті громад бюджет затверджується голосуванням по головам. В висновок виноситься спільну постанову, в  якому зазначаються розміри асигнувань на відповідні цілі.

Затвердження бюджету  палатою лордів і підписання його королевою має чисто формальне  значення.

Фінансовий рік триває з 1 квітня до 31 березня наступного календарного року.

Структура місцевих бюджетів визначена адміністративно–територіальним поділом держави: 65 графств і 444 округів (містечок).

Дохідна база місцевих бюджетів складається з двох податків: національного податку на майно, яке використовується в комерційних цілях, і місцевого податку на майно, яке використовується фізичними особами для проживання. При цьому перший податок не є місцевим податком, а його ставка, база та порядок сплати встановлені центральним урядом.

У компетенцію органів  місцевого самоврядування країни входить  фінансування соціальних послуг, транспорту, освіти, житлово-комунального господарства. Але їх повноваження доволі звужені. Місцеві органи влади не мають  права на будівництво та придбання житла, приватизацію місцевого транспорту та комунальних мереж, з-під їх контролю виведені деякі типи освітніх установ, витратні зобов’язання муніципалітетів істотно скоротилися. У даний час з місцевих бюджетів фінансується лише 36 % усіх державних витрат.

Структура витрат місцевих органів влади така, % :

• соціальний захист – 33;
• освіта – 28;
• охорона правопорядку – 11;
• комунальні послуги – 5;
• транспорт та комунікації – 4;
• інші – 19.

Система міжбюджетного  вирівнювання Великобританії досить складна і різна у всіх складових частинах країни. Водночас фінансова допомога заснована на принципах, єдиних для всієї країни. Існує наступний вид фінансової підтримки – блок-гранти (в Англії і Уельсі називаються грантами для збільшення доходів), які виділяються щорічно, та гранти на спеціальні цілі. Якщо центральний уряд бачить пріоритетним фінансування будь–якої конкретної статті місцевого бюджету, то кошти виділяються у межах гранту на спеціальні цілі.

Третьою ланкою фінансової системи є спеціальні фонди. Їх у країні понад 80. Провідне місце займає фонд національного страхування, який створюється за рахунок внесків працівників, підприємців і державних дотацій і кошти з якого йдуть на виплату пенсій, допомоги по безробіттю і хвороби. Він створюється за рахунок внесків населення, державних підприємств і дотацій уряду.

Крім фонду національного  страхування, у фінансову систему  Великобританії входять пенсійні фонди  державних підприємств, зрівняльний  валютний фонд, фонди гарантій експортних кредитів. Ці фонди створюються за рахунок коштів і дотацій підприємств і здійснюють витрати відповідно до своїх функціональних призначень.

Основними джерелами державних доходів  є податки, а саме: податки на доход (включаючи прибуток), в який входять індивідуальний податок з фізичних осіб, корпоративний податок і податок на нафтовий дохід; податок на капітал, який включає податок зі спадщини, податок на приріст капіталу, консульський збір та імпортні мита; непрямі податки: ПДВ, акцизи й митні платежі; платежі щодо державного страхування, які дають право на отримання допомоги. Основні принципи, що лежать в основі сучасної податкової політики уряду Великобританії, полягають у тому, що податкова система повинна: заохочувати зайнятість і служити стимулом до праці для кожного; сприяти накопиченню і довгостроковим інвестиціям; бути справедливою.

На частку прибуткового податку з населення припадає 64 % від надходжень у вигляді прямих податків у державний бюджет Великобританії, а на частку податків з доходів компаній – 19 %.

Уряд з допомогою казначейства (Міністерства фінансів) здійснює управління і регулювання податкової системи країни. Ця діяльність контролюється парламентом.

Організація податкової служби покладена в основному  на два урядових департаменти: Управління внутрішніх доходів (УВД) і Управління мита і акцизів. У функцію УВД входить безпосередній контроль за стягненням податків з юридичних і фізичних осіб. У компетенції Управління мита і акцизів перебуває вся система непрямого оподаткування.

Особистий прибутковий  податок сплачує все населення Великобританії, яке поділено на резидентів та нерезидентів.

Доходи резидента Великобританії підлягають оподаткуванню незалежно  від джерела їх виникнення. Нерезидент сплачує податки у Великобританії лише з доходів, отриманих на території  цієї країни.

Основними платниками місцевого  податку є орендатори і квартиронаймачі. Ставка податку встановлюється як відсоток з фунта стерлінга від вартості майна. 

Ставка податку значно відрізняється залежно від території, а також для промислових і  житлових будов. Законом були встановлені певні пільги з оподаткування місцевим податком для малозабезпечених (податкові знижки, зменшення ставки на 50 %). Пільгами також користуються і благодійні організації. У промислових зонах розвитку місцеві податки з промислової і комерційної власності не стягуються протягом 10 років.

Основною довгостроковою ціллю уряду Великобританії в  галузі державних витрат є зростання  асигнувань на соціальне забезпечення й охорону здоров’я та скорочення витрат на такі галузі, як оборона і підтримка промисловості й торгівлі.

Найважливішою групою фінансових установ у Великобританії є страхові компанії, пенсійні фонди та інститути  колективного інвестування. Страховий  сектор Великобританії – найбільший у Європі та третій у світі після  США та Японії. 

Заощадження населення  вкладаються у розвиток економіки  через мережу фінансових організацій. Прикладами можуть послужити страхові компанії, пенсійні та інвестиційні фонди. Інші організації спеціалізуються  в окремих областях фінансування; таким чином, фінансові організації забезпечують гроші під заставу нерухомості. Є ще компанії, які фінансують лізинг обладнання та середньо– і довгострокові ринки капіталу, які також фінансують банки або фондовий ринок, включаючи ринок інноваційних технологій.