Фінансові системи розвинених зарубіжних країн

Вступ

Фіна́нсова систе́ма — це сукупність урегульованих фінансово-правовими  нормами окремих ланок фінансових відносин і фінансових установ, за допомогою  яких держава формує, розподіляє і  використовує централізовані і децентралізовані грошові фонди. Фінансова система виникла разом з появою держави і нерозривно зв'язана з її функціонуванням. За допомогою фінансової системи держава нагромаджує та використовує кошти для утримання свого апарату, а також спрямовує їх на виконання своїх функцій. Фінансова система охоплює грошові відносини між державою і підприємствами та організаціями, державою і населенням, між підприємствами і всередині них.

Основними елементами фінансової системи є: загальнодержавні фінанси; місцеві фінанси; фінанси суб'єктів  господарювання усіх форм власності; фінанси невиробничої сфери діяльності; фінанси населення; фінансовий ринок; фінансова інфраструктура.

Державний бюджет - це основний фінансовий план держави, що визначає його доходи й видатки, рух основної частини централізованих фінансових ресурсів на конкретний період (як правило, на рік).

У процесі складання  основного фінансового плану  держави бюджет втілюється в централізований  фонд коштів, що й визначає матеріальне значення державного бюджету.

Бюджет складається  із двох взаємозалежних частин: дохідної, котра містить перелік вступників коштів, і видаткові, об'єднуючі всі види вироблених витрат. Дохідна частина покликана забезпечити передбачені кошторисом ресурси. Видаткова частина відображає напрямок витрати аккумулируемых у бюджеті коштів.

 

 

  1.  Структурна будова фінансової системи США

Сучасна система державних  фінансів США складається з:

- фінансової системи  федерації;

- фінансових систем 50 штатів;

- фінансових систем 3044 графств, які складаються з  95 тис. місцевих адміністративних одиниць, що включають понад З тис. округів, 19 тис. муніципалітетів, 17 тис. міст, понад 43 тис. навчальних, а також спеціальні округи: господарсько-підприємницькі, культурно-освітні, таун-шипи, сільські;

- спеціальних фондів.

         У США бюджети регулюються через систему дотацій і відрахувань. Рух ресурсів відбувається одночасно по чотирьох каналах: з федерального бюджету — у бюджети штатів і місцеві бюджети; з бюджетів штатів - у місцеві бюджети; з місцевих бюджетів у бюджети штатів; між місцевими бюджетами.

У базі власних доходів влади штатів і місцевої влади спостерігається неухильно зростаюча залежність від федеральних дотацій. Федеральна допомога штатам (23%) і місцевій владі (6%) носить яскраво виражений програмно-цільовий характер. Дотації і субсидії в СІЛА розподіляються нерівномірно. З їхньою допомогою на рівні штатів реалізується понад 500 цільових програм. Така зростаюча залежність від федеральних дотацій дає підставу стверджувати, що «федеральна допомога» (29% загальної суми доходів штатів і місцевих органів) перетворилася в засіб прямого контролю федерації за фінансовою політикою штатів і місцевих органів влади.

Бюджетний рік у США  починається 1 жовтня і закінчується ЗО вересня. Бюджетний процес складається  з трьох основних стадій, тісно пов'язаних між собою:

           1) вироблення президентського варіанту проекту бюджету;

            2) робота Конгресу над бюджетом;

            3) виконання бюджету.

2.  Фінансова система Федеративної Республіки Німеччини

У Німеччині, одній з перших держав світу, під впливом робітничого руху і профспілкових організацій було запроваджено закони соціального характеру (страхування на випадок захворювань, втрати працездатності, пенсійне забезпечення робітників), покладено обмеження на застосування дитячої праці.

           Економіка та фінанси країни зазнали суттєвих руйнувань у період світових воєн. За роки Першої світової війни державний борг збільшився з 5 млрд до 160 млрд німецьких марок (у 32 рази). Репараційні платежі, які необхідно було сплатити на користь переможців, становили 132 млрд марок. Наслідки Другої світової війни були ще більш руйнівними: у 1945 р. державний борг у п'ять разів перевищував національний дохід 1938 р. (довоєнний рівень). Практично всю економіку держави було зруйновано, а інфляція досягла 600 %.

           Прийняття бюджету є суверенним правом парламенту — спочатку він має бути прийнятий бундестагом, а потім отримати схвалення бундесрату. Після затвердження бюджету діє принцип розподілу влади, згідно з яким виконання бюджету — абсолютна компетенція уряду, і парламент не має права вимагати від уряду, щоб він у повному обсязі виконував окремі статті — контролюються лише основні цифрові показники. Згідно з німецьким бюджетним правом міністр фінансів може здійснювати додаткові витрати лише в тому разі, коли є економія за іншими статтями витрат, не виходячи за затверджені контрольні цифри. Виконання бюджету покладено на міністерство фінансів, касове виконання — на Бундесбанк.

          З 2001 р. податкова система ФРН поступово реформується у напрямі зниження податкового тягаря для бізнесу та фізичних осіб. Так, якщо у 2002 р. ставка корпоративного податку сягала 36 %, то в 2005 р. використовувалась базова ставка 25 %. У 2002 р. податок на доходи фізичних осіб справлявся за прогресивною шкалою від 19 до 53 %, у 2005 р. діапазон шкали змінено від мінімальної ставки 15% до максимальної в 42%. Доходи в розмірі до 7664 євро в рік податком не обкладаються взагалі, у розмірі до 52 152 євро в рік — обкладаються за ставкою в 15 %, далі — за ставкою в 42 %.

          Податкові надходження у 2007 р. мають становити 210,2 млрд євро. Серед нововведень — запровадження податків за використання комп'ютерів і мобільних телефонів з можливістю доступу до телебачення і радіо через Інтернет. Крім того, введений новий податок "на багатих", який припускає підвищену відсоткову ставку для громадян з надприбутками. Підвищено також ПДВ до 19%.

          У Німеччині налічується 40 видів податків. Найбільш важливі податкові джерела формують відразу два або три рівні бюджету — федеральний, земельний і місцевий. Спільними є податок на доходи, податок на корпорації, ПДВ. Федеральні податки такі: доходи від фінансових монополій, митні збори, податок з вантажного автотранспорту, разовий податок на майно. Земельними є податок на майно, податок на спадок, податок на автомашини, податок на пиво тощо. У державних доходах податок на додану вартість становить приблизно 28 %. Але основні продовольчі товари, а також книжкова продукція оподатковуються за ставкою 7 %. Взагалі не обкладаються податком медичні і страхові послуги.

           Останнім часом уряд Німеччини за допомогою доходів від приватизації намагається виправити ситуацію з державними фінансами, зокрема подолати дефіцит державного бюджету та зменшити державний борг.

            Сьогодні неприватизованими у Німеччині залишилися практично тільки об'єкти транспортної інфраструктури, а також швидкісні автодороги. Восени 2005 р. можливість їх приватизації почала активно обговорюватися в урядових колах. Федеральна служба державної статистики Німеччині оцінює вартість усієї системи приблизно у 55—57 млрд євро. Проте, на думку незалежних приватних фінансових аналітиків, ця цифра є не меншою ніж 110—120 млрд євро.

 

       3.  Фінансова система Японії

Японія — унітарна держава з конституційною монархією. Символом держави є імператор, однак  дії імператора стосовно державних  справ можуть здійснюватися лише за згодою уряду або кабінету. Вищим  органом державної влади і  єдиним законодавчим органом є парламент, який складається з двох палат — палати представників і палати радників.

           Бюджетний рік для всіх ланок фінансової системи починається у Японії з 1 квітня і закінчується 31 березня наступного календарного року.

          У бюджетному процесі беруть участь; парламент, кабінет, Міністерство фінансів, міністерства й урядові агенції, Аудиторська палата, а також науковці, журналісти, які беруть участь у процесі обговорення бюджету. Бюджетний процес охоплює декілька стадій.

           Дохідна частина бюджету Японії складається з податкових і неподаткових надходжень. Порівняно з іншими країнами, частка неподаткових надходжень у Японії достить висока. До них належать доходи від орендної плати, продажу земельних ділянок й іншої нерухомості, пені, штрафи, доходи від лотерей, позики та ін.

             Податкова система Японії характеризується множинністю податків. Стягувати їх має право кожен орган територіального управління. Основні прямі податки — податок на доходи фізичних осіб і податок на прибуток компаній. Податок на доходи фізичних осіб стягується за прогресивною шкалою, за ставкою від 10 до 37 %. За ставкою 10 % оподатковуються доходи до 3,3 млн єн (27,6 тис. дол.) у рік, за ставкою 37 % — доходи понад 18 млн єн (150,5 тис. ДОЛ.) у рік. Додатково доходи оподатковуються на муніципальному рівні (від 3 до 10 %), ще 2—3 % стягується нарівні префектур. З урахуванням цього за цим податком ставки в Японії є одними з найвищих у світі і можуть у сукупності досягати 50 % від доходу індивіда.

 

 

 

     Творче завдання: фінансова система країн що розвиваються.

Кра́їни, що розвива́ються (англ. Developing countries) — країни, в яких дохід на душу населення низький  порівняно з доходом у розвинутих країнах, таких, як Сполучені Штати, Японія, Німеччина тощо . В країнах, що розвиваються, населення має погане здоров'я, низький рівень писемності, непридатне житло і убоге харчування.

           Зовнішня заборгованість — це сума фінансових зобов'язань країни іноземним кредиторам, що підлягають погашенню в обумовлені терміни. Найгостріше проблема зовнішньої заборгованості стоїть перед країнами, що розвиваються. Її причини охоплюють усю систему відносин з приводу руху капіталів, товарів і послуг. Тому  криза заборгованості має трактуватися не просто як криза фінансово-кредитних відносин розвинутих країн з молодими державами, а як найбільш узагальнюючий прояв кризи всієї системи світогосподарських відносин між ними. Загальний обсяг зовнішньої заборгованості країн, що розвиваються, на кінець 90-х років перевищив 2 трлн. дол. США.

            Проте, тягар заборгованості визначається навіть не стільки абсолютним обсягом боргу, скільки сумою платежів по його погашенню, їх відношенням до ВНП і експорту. Погіршення умов кредитування молодих держав останнім часом супроводжувалося більш швидкими темпами збільшення виплат з обслуговування боргу, особливо відсотків, ніж зростання самого боргу. Саме ця обставина в поєднанні із різким скороченням експорту, погіршенням умов торгівлі, зростанням масштабів нееквівалентності в обміні та поси­ленням протекціоністських дій ТНК не дала змоги країнам, що розвиваються, своєчасно сплачувати заборгованість. З кожним роком молоді держави змушені витрачати все більшу частину своїх експортних надходжень на відшкодування боргу і оплату відсотків, що істотно обмежує можливості імпорту потрібного цим країнам виробничого устаткування та технології і негативно позначається на перспективах їхнього економічного розвитку. У деяких країнах, що розвиваються, платежі з боргу навіть перевищують експортні надходження. Це не лише стримує економічний розвиток молодих держав, а й практично не дає змоги підтримувати навіть той рівень споживання в багатьох з них, який було досягнуто в 70-ті роки. Усе це гальмує і навіть паралізує економічний прогрес країн, що розвиваються, блокує підвищення життєвого рівня населення, відкидаючи його нерідко на багато років і навіть десятиріччя назад.

        Водночас ситуація, що склалася, реально загрожує і кредиторам, оскільки може викликати ланцюгову реакцію банкрутств, практичний розвал усієї фінансово-кредитної системи, а тому змушує уряди і керівників міжнародних фінансових кіл здійснювати певні заходи щодо лібералізації фінансово-кредитних відносин із країнами, що розвиваються. Країни з розвинутою ринковою економікою також мають зовнішні борги (а деякі і досить значні), проте у зв'язку з їх відносною економічною стабільністю зовнішня заборгованість не набула тієї гостроти, як для країн, що розвиваються, та держав Східної Європи. У високорозвинутих країнах, як правило, більшому чи меншому державному боргу протистоїть більший чи менший борг інших країн-дебіторів.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновки.

У розвинутих зарубіжних країнах державна фінансова система  включає такі ланки фінансових відносин:

1) державний бюджет;

2) територіальні фінанси;

3) державний кредит і кредити місцевих органів влади, а у федеративних державах – і кредити членів федерації;

4) спеціальні позабюджетні  фонди;

5) фінанси приватних  корпорацій і державних підприємств.

Кожна ланка фінансової системи певним чином впливає  на процес відтворення, має свої, властиві й функції. Так, фінанси підприємств обслуговують матеріальне виробництво. Вони беруть участь у створенні ВВП, що розподіляється усередині підприємств і галузей господарства. Через державний бюджет мобілізуються ресурси в основний централізований фонд держави і відбувається їхній перерозподіл між галузями господарства, економічними регіонами, окремими соціальними групами населення.

Фінанси як самостійна сфера  людської діяльності й економічна категорія  сформувалися на кілька сторіч раніше, але поступово бюджетні відносини стали головними у фінансових.

Структура державної  фінансової системи (бюджетної системи) залежить від державного устрою. Вважається, що в унітарних (єдиних, злитих) державах бюджетна система містить дві  ланки: державний бюджет і численні місцеві бюджети (бюджети міст, округів, сільських округів і т.д.).

У федеративних державах бюджетна система складається з  трьох ланок: державного бюджету  чи федерального бюджету або бюджету  центрального уряду; бюджетів членів федерації (штатів у США, провінцій у Канаді, ландів – земель у Німеччині, кантонів у Швейцарії і т.д.); місцевих бюджетів.

 

 

Список використаної літератури

1. Дорош Н.І. Податкова система України і розвинутих зарубіжних країн (порівняльний аналіз) // Фінанси України. – 1998. - № 6. – С. 75–82.

2. Іващук І.О. Сучасне європейське оподаткування // Фінанси України. – 2001.- № 10. – С. 72–79.

3. Стюбен Н. Податкова система Сполучених Штатів Америки // Вісник податкової служби України. – Листопад – грудень 2000. – С. 42–54.

4. Шевчук В.О. Державні фінанси зарубіжних країн // Фінанси України. - 2002. -№2.-С.З-12