ЗМІСТ

ЛІТЕРАТУРА

 

      1. ФІНАНСОВА ПОЛІТИКА, ЇЇ СУТНІСТЬ, ВИДИ І ЗНАЧЕННЯ

 

     У кожній державі реалізується певна економічна політика, яка впливає на всі стадії суспільного відтворення. Важливою складовою економічної політики держави є фінансова політика — сукупність розподільних і перерозподільних заходів, які держава здійснює через фінансову систему, щодо організації та використання фінансових відносин з метою забезпечення зростання валового внутрішнього продукту країни і підвищення добробуту всіх членів суспільства.

     Залежно від рівня економічної системи виділяють:

• фінансову політику держави (макрорівень);
• фінансову політику суб'єктів господарювання — підприємств, установ, організацій та домогосподарств (мікрорівень);
• фінансову політику міжнародних організації і фінансових інституцій (рівень світового господарства).

     Отже, фінансову політику можна розглядати як цілеспрямовану діяльність держави та інших суб'єктів господарювання у сфері формування, розподілу і використання фінансових ресурсів задля досягнення поставленої мети.

     Головна мета фінансової політики полягає у підвищенні рівня суспільного добробуту шляхом оптимального розподілу ВВП між галузями національної економіки, соціальними групами населення та окремими територіями.

     Сутність фінансової політики виявляється у поєднанні конкретних цілей та відповідних засобів, за допомогою яких вирішуються поставлені завдання фінансової політики зумовлені потребами економічного розвитку і досяганням високого рівня індивідуального й суспільного добробуту. Основна мета фінансової політики — забезпечення економічного зростання в країні через механізми фінансового впливу на попит і пропозицію, споживання, засадження та інвестиції. Фінансова політика неодмінно має конкретне спрямування, а її реалізація завжди пов'язана зі знаходженням компромісу між основними потребами і реальними можливостями.

     Основні засади та напрями фінансової політики на практиці відображають у:

• фінансовому законодавстві;
• системі форм і методів мобілізації фінансових ресурсів;
• перерозподілі фінансових ресурсів між окремими верствами населення, галузями, регіонами;
• структурі доходів і видатків бюджетів.

     Залежно від характеру заходів і часу, на який вони розраховані, виділяють фінансову стратегію і фінансову тактику.

     Фінансова стратегія — основні напрями використання фінансів на тривалу перспективу. Прикладами стратегічних завдань є: оптимізація пропорцій між індивідуальним та суспільним споживанням, розвиток і формування ефективного фінансового ринку, створення сприятливого інвестиційного клімату, формування і нарощування національного капіталу тощо.

     Фінансова тактика спрямована на вирішення завдань окремого етапу розмітку країни. Яскравими прикладами фінансової тактики можуть слугувати удосконалення системи оплати праці (у тому числі збільшення її частки у ВВП), територіальний перерозподіл фінансових ресурсів через бюджетну систему, вдосконалення системи пенсійного забезпечення, надання пільг окремим платникам тощо.

     Найважливішими умовами результативності фінансової політики є врахування дії об'єктивних економічних законів розвитку суспільства, специфіки сучасних умов, змін у зовнішній та внутрішній політиках, використання досвіду попередніх етапів суспільного будівництва та комплексність розроблення заходів щодо вдосконалення фінансових відносин. За дотримання зазначених вище умов фінансова політика сприятиме вдосконаленню продуктивних сил, забезпеченню сталого соціально-економічного розвитку країни, вирішенню національних і міжнародних проблем.

     Головне завдання фінансової політики держави — забезпечення реалізації цієї чи іншої державної програми необхідними фінансовими ресурсами. Відповідно державна фінансова політика сприяє вирішенню таких стратегічних завдань:

• формування максимально можливого обсягу фінансових ресурсів, що надходять у розпорядження держави;
• забезпечення раціонального розподілу фінансових ресурсів між галузями і сферами економіки та регіонами;
• концентрація фінансових ресурсів на найважливіших напрямах економічного і соціального розвитку;
• створення ефективної системи управління фінансами держави та інших суб'єктів економічних відносин.[1]

     Основні складові фінансової політики держави: бюджетна політика, податкова політика, грошово-кредитна політика, митна політика, боргова політика, інвестиційна політика.

     Крім перерахованих вище самостійних складових, фінансова політика включає певні напрями державної діяльності у галузі страхування, соціальній сфері, сфері фінансового ринку та ін.

     Будь-який інший суб'єкт господарювання (підприємство, установа, організація) також розробляє і здійснює свою фінансову політику, дотримуючись вимог чинного законодавства.

     Фінансова політика суб'єктів господарювання — система заходів, форм і методів, які використовуються для фінансового забезпечення їхньої діяльності та досягнення поставлених завдань.

     Основні завдання фінансової політики суб'єктів господарювання такі:

• забезпечення фінансової стійкості;
• оптимізація грошового обігу і підтримка постійної платоспроможності;
• максимізація чистого прибутку;
• мінімізація фінансових ризиків;
• зростання ринкової вартості суб'єкта господарювання та максимізації добробуту власників його капіталу.

     Складові фінансової політики суб'єкта господарювання:

• політика формування капіталу;
• емісійна політика;
• кредитна політика;
• інвестиційна політика;
• політика формування активів;
• політика у сфері управління ризиками;
• дивідендна політика. [1]

 

      2. ФІНАНСОВИЙ МЕХАНІЗМ ЯК СПОСІБ РЕАЛІЗАЦІЇ ФІНАНСОВОЇ ПОЛІТИКИ

     фінансова політика держава

     Свою фінансову політику держава реалізує за допомогою фінансового механізму, склад і структура якого визначаються рівнем розвитку економіки, відносинами власності, історичними та національними особливостями окремої країни.

     Фінансовий механізм у широкому розумінні — комплекс фінансових методів і важелів впливу на соціально-економічний розвиток суспільства.

     За допомогою конкретних фінансових форм і методів здійснюються розподільні та перерозподільні відносини, утворюються доходи суб'єктів економічної діяльності і відповідні фонди грошових коштів. При цьому функціонування фінансового механізму ґрунтується на організаційно-правових положеннях та фінансовій інформації, які забезпечують практичне використання фінансів для досягнення визначених цілей і завдань.

     Фінансовий механізм у вузькому розумінні — сукупність конкретних фінансових методів та важелів впливу на формування і використання фінансових ресурсів з метою забезпечення функціонування й розвитку державних структур, суб'єктів господарювання і населення.

     До складу фінансового механізму входять такі основні елементи:

• фінансові методи;
• фінансові важелі;
• фінансові інструменти;
• нормативно-правове, інформаційне та організаційне забезпечення.

     Фінансові методи є способом впливу фінансових відносин на господарський процес. У господарській практиці широко застосовують такі фінансові методи: фінансове планування, оперативне управління, фінансовий контроль, фінансове забезпечення і фінансове регулювання.

     Стан фінансового механізму та ступінь його довершеності залежать від удосконалення господарського механізму в цілому та окремих його елементів зокрема (механізму ціноутворення, механізму економічного стимулювання, кредитного механізму тощо). [1]

     2.1 ПОНЯТТЯ ФІНАНСОВОГО ПЛАНУВАННЯ ТА ЙОГО ЗАВДАННЯ, ПРИНЦИПИ ТА МЕТОДИ

 

     Процес розподілу і перерозподілу виробленого у суспільстві валового внутрішнього продукту, утворення і використання грошових фондів починається, в першу чергу, із застосування такого фінансового методу, як фінансове планування.

     Фінансове планування — діяльність зі складання планів формування, розподілу і використання фінансових ресурсів на рівні окремих суб'єктів господарювання, їх об'єднань, галузевих структур, територіально-адміністративних одиниць та країни в цілому, спрямована на досягнення поставлених цілей і вирішення певних завдань. У процесі фінансового планування кожен суб'єкт господарювання оцінює свій фінансовий стан, виявляє резерви збільшення фінансових ресурсів та напрями їх ефективного використання. За допомогою фінансового планування здійснюється економічне обґрунтування фінансових рішень та вибір їх альтернативних варіантів.

     Основні завдання фінансового планування визначаються фінансовою політикою. Серед них можна виокремити такі:

• втілення розроблених стратегічних завдань у конкретні фінансові показники;
• забезпечення відтворювального процесу необхідними джерелами фінансування;
• виявлення внутрішніх резервів збільшення доходів і їх мобілізація;
• обґрунтування найбільш вигідних напрямів інвестиційної політики;
• контроль за оптимальним формуванням та ефективним використанням фінансових ресурсів тощо.

     Об'єктом фінансового планування є фінансова діяльність держави, суб'єктів господарювання та інших учасників суспільного життя.

     Суб'єктами фінансового планування є окремі підприємства, установи, організації, відомства, фінансові органи, органи державного управління на місцевому рівні та ін.

     Фінансове планування ґрунтується на таких принципах:

• наукової обґрунтованості, згідно з яким розрахунок планових показників має базуватися на основі певних методик з урахуванням передового досвіду, використанням засобів обчислювальної техніки, економіко-математичних методів, які передбачають багатоваріантність розрахунків і вибір найоптимальнішого з них;
• комплексності, який полягає у єдності фінансової політики, єдиній методології фінансових розрахунків;
• безперервності, який передбачає взаємозв'язок перспективних, поточних та оперативних фінансових планів;
• стабільності, що означає незмінність показників фінансових планів;
• оптимальності, який потребує найбільш раціонального використання усіх фінансових ресурсів.

     Результатом фінансового планування є розрахунок фінансових показників, які відображають формування, розподіл і використання фінансових ресурсів та втілюються у спеціальному документі — фінансовому плані. Особливість фінансового плану — він складається лише у грошовій формі.

     Фінансове планування включає:

• фінансове прогнозування (перспективне планування) — дослідження та розроблення на довгострокову перспективу ймовірних шляхів розвитку фінансів суб'єктів господарювання і держави, які забезпечують їхнє стабільне фінансове положення у майбутньому (перспективні фінансові плани складають на період, більший одного року);
• поточне фінансове планування — процес визначення майбутніх доходів та напрямів використання фінансових ресурсів суб'єктів економічної діяльності, що має на меті реалізацію їх фінансової стратегії у більш короткостроковому періоді (поточні фінансові плани складають на один рік);
• оперативне фінансове планування — процес синхронізації у часі грошових надходжень і витрат з метою реалізації поточних фінансових планів і конкретизації їх показників (оперативні фінансові плани складають на строк до одного року: квартал, місяць).