Діяльність зарубіжних фондових бірж

3. Лондонська фондова біржа

Лондонська біржа була створена в 1770 році. До 1980 року на ній здійснювалось  єдине котирування - офіційне, починаючи  з 1980 року було введено три офіційних  і одне неофіційне.

У теперішній час на вказаній біржі  котирується близько 3500 цінних паперів, включаючи іноземні акції та облігації. Акції, що офіційно котируються, поділені на три групи. До першої групи входять  акції, що мають найбільший попит; друга  група є найбільш численною і  до неї включені акції добре відомих  емітентів, на які існує постійний  попит; нарешті, третя група охоплює  компанії, акції яких звичайно користуються не таким великим попитом, як акції  перших двох груп, і обсяги продажів яких звичайно є меншими в порівнянні з обсягами продажів двох інших груп.

У неофіційному котируванні перебуває  близько 300 акцій. В основному це акції малих та середніх компаній, які мають певну перспективу  розвитку та хотіли б набути іміджу визнаної фірми.

Процедура допуску до неофіційного котирування є простішою. Зокрема, статутний фонд таких компаній повинен  бути не менше 50 тисяч фунтів стерлінгів; компанія повинна мати задовільні показники господарчої діяльності та фінансового становища; для допуску надається тільки один звіт про 3-річну діяльність.

Неофіційне котирування дає  можливість вивчити перспективність цінних паперів, простежити, чи існує на них достатній попит, чи зможуть вони в майбутньому бути переведені в одне з відділень офіційного котирування.

У середині 1980-х років життєдіяльність  Лондонської фондової біржі була відзначена двома важливими подіями: по-перше, припиненням проведення аукціонів «з голосу» та введенням замість них електронної торгівлі цінними паперами і, по-друге, злиттям вказаної біржі з іншим інститутом-регулятором - Організацією по регулюванню міжнародних цінних паперів.

До 1986 року центральною фігурою  у торгівлі «з голосу» на біржі  був джоббер, який виконував функції, аналогічні функціям фахівця або Saitory , відповідно, на Нью-Йоркській і  Токійській фондових біржах. По суті, джоббер  представляв собою ділера, який мав  у операційному залі пост і здійснював купівлю і продаж певних цінних паперів  брокерам, які працювали в операційному залі біржі та виконували замовлення клієнтів. Брокери мали право продавати  або купувати цінні папери один в  одного тільки через джобберів. Наявність  численності джобберів надавала ринковій взаємодії безперервного  та постійного характеру. Брокер не мав  необхідності очікувати годинами або  днями, поки хтось запропонує для  купівлі чи продажу необхідні  цінні папери. Подійшовши до поста  джоббера, він міг практично в  будь-який час або придбати їх, або  продати. У цьому розумінні біржова  система торгівлі, що засновується на послугах джоббера, мала певні переваги. У брокерів також була можливість обирати, у кого саме з джобберів  їм було вигідно купувати потрібні цінні папери або продавати.

Проте в цілому ефективність аукціонної торгівлі «з голосу» на Лондонській  біржі поступово почала знижуватись. У 1960-1970-х роках податкові та інфляційні фактори змушували індивідуальних інвесторів вкладати наявні в них грошові кошти в пенсійні та ощадні фонди, що давало можливість інституційним інвесторам поступово витискати їх з ринку цінних паперів. У свою чергу, інституційні інвестори, залишившись практично єдиною категорією інвесторів, почали втрачати інтерес до посередницьких послуг брокерів, оскільки прийшли до висновку, що укладання угод купівлі-продажу цінних паперів без участі брокерів є більш дешевим. Як наслідок, ринок цінних паперів Великобританії поступово почав перетворюватись у позабіржовий. Одночасно для інституційних інвесторів більш привабливими стали угоди на фондових біржах інших країн.

Виникла потреба в проведенні реформи  біржової торгівлі, і в 1986 році Лондонська біржа стала проводити торги  за допомогою системи автоматичного котирування. Колишні джоббери перестали бути такими та перетворились у макет-мейкерів, яким було дозволено здійснювати введення до комп'ютерної системи своїх цін на купівлю чи продаж певних цінних паперів. Користувачами системи, але з іншими правами, стали також брокери, емітенти, інвестиційні інститути, менеджери інвестиційних фондів. Брокерам було дозволено укладати угоди між собою без участі макет-мейкерів, а також виконувати ділерські функції. Визначившись із тим, якими цінними паперами слід торгувати, макет-мейкери стали вводити до системи свої параметри: кількість, курс, за яким вони згодні були купити або продати акції чи облігації, свої реквізити. Згідно з новими правилами, про всі угоди учасники зобов'язані були повідомляти фондову біржу упродовж п'яти хвилин з моменту її укладення. Макет-мейкери під час торгівлі перебувають в операційному залі фондової біржі.

Брокери, які працювали на біржі, одержували замовлення з офісу своєї  фірми, викликали на своєму дисплеї  необхідну сторінку даних цінних паперів і переглядали, хто з  макет-мейкерів ними торгує, за якою ціною  та в якій кількості. Далі вони йшли до макет-мейкера й укладали угоду.

Якщо брокер, що був користувачем системи SЕАQ, перебував поза операційним  залом, то він зв'язувався з макет-мейкером по телефону та укладав угоду в телефонному режимі. У цих випадках телефонні переговори фіксувались на магнітофонній плівці.

Наприкінці 1986 року відбулося злиття Лондонської фондової біржі з SEAQ.

SЕАQ представляла собою саморегульовану  організацію, учасниками якої були ділерські фірми, торгуючі у Великобританії іноземними цінними паперами. Вказана організація виникла внаслідок того, що Британська держава після прийняття закону про фінансові послуги (1985) стала проводити більш сувору політику щодо учасників ринку цінних паперів, включаючи позабіржовий сектор торгівлі іноземними цінними паперами. SЕАQ повинна була здійснювати інституційний контроль за поведінкою фірм-учасниць, укладати та надсилати до Ради по цінних паперах та інвестиціях, яка виконує функції комісії по цінних паперах, звіти та інформацію про даний сектор британського ринку.

Проте Лондонська фондова біржа  і SЕАQ домовились про злиття, внаслідок  чого на біржі була додатково створена система автоматичного котирування  іноземних цінних паперів. Остання  представляє собою самостійну комп'ютерну систему, яка функціонує аналогічно вищезгаданій системі SЕАQ. У межах SЕАQ іптегпаїіопаї укладаються угоди винятково з іноземними цінними паперами.

У зв'язку із введенням нової системи  Лондонська фондова біржа була перетворена  на Лондонську міжнародну фондову біржу.

 

 

 

 

 

 

 

Висновки

1. Фондова біржа  - організація, яка створюється  без мети отримання прибутку  та займається виключно організацією  укладання угод купівлі та  продажу цінних паперів та  їх похідних. Вона не може здійснювати операції з цінними паперами від власного імені та за дорученням клієнтів, а також виконувати функції депозитарію.

2. Фондову біржу  може бути створено не менш  як 20 засновниками - торговцями цінними  паперами, які мають дозвіл на  здійснення комерційної і комісійної  діяльності по цінних паперах  за умови внесення ними до  статутного фонду не менш як 10000 неоподатковуваних мінімумів  доходів громадян.

3. Основна функція  фондових бірж полягає в тому, щоб на основі котирування  цінних паперів у процесі біржової  торгівлі сприяти визначенню  справедливих і об'єктивних цін  на вказані цінні папери.

4. Встановлення  на Українській фондовій біржі  офіційного та позаофіційного  режимів котирування є наслідком  вивчення досвіду функціонування  деяких зарубіжних фондових бірж. Зокрема, такі системи котирування  існують на Паризькій фондовій  біржі (Франція), Франкфуртській  фондовій біржі (Німеччина), Лондонській  фондовій біржі (Великобританія).

5. При здійсненні  комп'ютерних торгів, фондові біржі  дотримуються певних правил. Зокрема,  курс акцій, що формується, повинен  забезпечувати реалізацію найбільшої  їх кількості, тобто найкращим  чином зрівнювати попит та  пропозицію на конкретні акції. 

6. УФБ бере на  себе відповідальність за об'єктивність  відомостей щодо акцій та емітентів, які допущені до офіційної торгівлі, і не відповідає за інформацію емітентів, акції яких знаходяться в позаофіційному обігу на біржі.

7. Фондова біржа  може вимагати від емітента  подання інших документ з метою  оцінки стану його справ та  визначення доцільності допуску  його акцій до офіційного котирування. 

8. Брокерські контори  при УФБ являють собою товариства  з обмеженою відповідальністю  або закриті акціонерні товариства, створені з метою здійснення  операцій з цінними паперами, включаючи акції, на Українській  фондовій біржі. Учасники акціонерного  товариства «Українська фондова  біржа», тобто члени УФБ, можуть  відкривати брокерські контори  при УФБ, зареєструвавши їх  у правлінні біржі. 

9. У 2001 році фондовою  біржею продовжувалась науково-методична,  просвітницька та видавнича діяльність, робота по підготовці кадрів  для національного ринку цінних  паперів, поглибленню зв’язків  із зарубіжними фондовими біржами,  міжнародними фінансовими організаціями. 

10. Цінні папери, що перебувають в обігу на  Нью-Йоркській фондовій біржі, котируються в одному (офіційному) режимі. Інших режимів котирування не існує. До теперішнього часу основною формою торгівлі є аукціони «з голосу». Котирування курсів, а також клірингові та розрахункові операції виконуються за допомогою комп'ютерних засобів.

11. Фахівці на  Нью-Йоркській фондовій біржі  виконують дві основні функції.  Вони надають брокерські послуги  брокерам, які виконують лімітні  та спеціальні накази клієнтів, і є дилерами відносно вищезгаданих  акцій 12-14 емітентів. В останньому  випадку з метою забезпечення ліквідності фахівці зобов'язані їх купувати, якщо попит на них падає, і продавати вказані акції, якщо попит на них підвищується.

Висновки

На ринку цінних паперів відбувається торгівля цінними  паперами між нерезидентами та торгівля фондовими цінностями, вираженими в  інших, не національних валютах. Критерій "міжнародності" визначається тим, що капітал перетікає з однієї країни в іншу, а інвестиційні ресурси  перетинають національні кордони.

Важливим для  аналізу міжнародного ринку цінних паперів є його поділ на первинний  і вторинний.

Первинним ринком цінних паперів  є економічний простір, який цінний папір проходить від свого емітента до першого покупця. Економічним цей простір називається тому, що на ньому діють емітент та інвестор, він раціонально організований, виконує певну економічну функцію і тільки в межах цього простору емітент може одержати необхідний йому капітал.

На первинному ринку  міжнародними позичальниками розміщуються нові випуски боргових інструментів, зазвичай при допомозі великих інвестиційних  інститутів (інвестиційного банку чи інвестиційного підрозділу універсального банку) або їх синдикату.

На вторинному ринку цінних паперів продаються і купуються вже випущені запозичення між різними закордонними інвесторами. Вторинний ринок для боргового інструменту розвивається там, де відбувається перевищення попиту міжнародних інвесторів на ризик даного позичальника над пропозицією запропонованих цим позичальником своїх боргових інструментів на первинному ринку.

Вторинний ринок  цінних паперів може бути неорганізованим, або позабіржовим, та організованим, а бо біржовим.

Позабіржовий (неорганізований) ринок цінних паперів характеризується такими особливостями:

* чисельністю продавців  цінних паперів;

* відсутністю єдиного  курсу на однакові цінні папери (питання про курс будь-якого  цінного папера вирішується під  час переговорів між його продавцем  і покупцем);

торгівля цінними  паперами відбувається в різних місцях і в різний час;

немає єдиного центру, який організовує цю торгівлю і відпрацьовує її методологію (на відміну від біржі). Торгівля відбувається як відповідно до чинного законодавства, так і  з порушенням його.

Фондова біржа -- це організаційно оформлений і регулярно функціонуючий ринок, на якому здійснюється торгівля цінними паперами. Вона виконує такі основні функції:

відкриває доступ підприємствам до позичкового банківського капіталу;

є важливим координатором  розміщення державних цінних паперів;

забезпечує можливість переміщення капіталу з однієї сфери  діяльності в іншу;

виступає своєрідним економічним барометром ділової  активності.

Як особливий  інститут вторинного ринку цінних паперів  фондові біржі сприяють накопиченню  капіталу, його розподілу і перерозподілу, а також контролю за інвестиціями та інфляцією. У світі налічується  близько 200 фондових бірж, об'єднаних  у міжнародну Федерацію фондових бірж. Найбільшими з них є фондові  біржі Нью-Йорка, Лондона та Токіо, на які припадає до 60 % загальносвітового  обсягу торгівлі акціями.

Провідне положення  на міжнародному ринку цінних паперів  займає Нью-Йоркська фондова біржа, в складі якої налічується 1366 членів, близько 140 з яких діють від свого імені. Це -- найбільший у світі вторинний ринок цінних паперів, де продаються і купуються 1500 акцій, майже 1000 корпоративних облігацій, біля 400 конвертованих облігацій і більше 200 конвертованих привілейованих облігацій.

У Великій Британії провідне місце на міжнародному ринку  цінних паперів займає Лондонська міжнародна фондова біржа, яка концентрує понад 60% всіх операцій з цінними паперами у країні. Тут у біржових торгах беруть участь цінні папери близько 3000 компаній, більше 500 з яких - іноземні, причому 190 з них також пройшли лістинг і на Нью-йоркській біржі.

Головною особливістю  Лондонської біржі є те, що понад  половини її торговельних операцій припадає на цінні папери закордонного походження, оскільки Лондон продовжує виконувати роль одного з провідних світових фінансових центрів.

Токійська фондова біржа займає за обігом цінних паперів третє місце у світі після Нью-Йоркської і Лондонської фондових бірж. Значення Токійської біржі почало стрімко зростати з середини 60-х років, коли японський капітал відновив свої позиції всередині країни і почав успішно конкурувати з американським і західноєвропейським капіталами. Крім цього, розгортанню біржових операцій в Японії сприяли високі темпи зростання економіки, які адекватно відображалися на курсах цінних паперів і високій нормі грошових заощаджень.