Довгострокове кредитування як форма часті банку в інвестиційному процесі держави

Довгострокове кредитування як форма участі банку в інвестиційному процесі

План

1. об'єкти довгострокового кредитування

         2) стандартний перелік документів для надання довгострокового кредиту

                А) проектно-кошторисна документація; 
                Б) основні техніко-економічні показники проекту; 
                В) контракт на будівництво; 
                Г) документи на право землекористування; 
                Д) позитивне рішення екологічної експертизи; 
                Е) план технічного переозброєння. 

         3) оцінка кредитоспроможності позичальника та попередня інженерно-економічна експертиза проекту

         4) доцільність надання кредиту та його економічна ефективність

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Для підвищення інвестиційної  діяльності важливим є максимальне  залучення джерел фінансування інвестицій і насамперед довгострокових банківських  кредитів. Важливим моментом також  є те, що використання кредитної  форми фінансування примушують інвесторів корисливіше ставитися до здійснення інвестицій щоб одержати від них  найбільшої ефективності, для того щоб забезпечити не лише погашення  кредиту, а й сплату відповідних  відсотків. 
 
Довгострокове кредитування це кредитування прямих інвестиційних заходів (капітальних вкладень) витрат на придбання засобів праці (елементів основного капіталу).

За допомогою механізмів середнього та довгострокового кредитування комерційний банк може брати участь в інвестиційному процесі. Довгострокові  кредити банку є однією з найпоширеніших форм цієї участі. На відміну від  засновницьких операцій, використання банківського кредиту стимулює споживачів інвестицій ефективніше використовувати  кошти, щоб забезпечити погашення  кредиту та відсотків за його користування. 
Призначенням довгострокового кредитування є впровадження прямих інвестиційних заходів, реалізації витрат на придбання елементів основного капіталу.

У процесі надання довгострокового  кредиту потенційний позичальник, окрім стандартного переліку документів, має подати за узгодженням з банком такі матеріали: проектно-кошторисну документацію, основні техніко-економічні показники  проекту, контракт на будівництво, документи  на право землекористування, позитивне  рішення екологічної експертизи, план технічного переозброєння.  
На основі поданих документів у банку проводиться оцінка кредитоспроможності позичальника, а також попередня інженерно-економічна експертиза проекту. Спеціалісти банку визначають доцільність надання кредиту та його економічну ефективність. Також вони вирішують проблему потреби у довгостроковому кредитуванні шляхом визначення повної вартості витрат на впровадження заходів за умови, що кредит є єдиним джерелом фінансування проекту, або ж різниці між вартістю цих витрат і власними коштами позичальника, якщо існують інші джерела фінансування проекту.  
Видача довгострокового кредиту може здійснюватися одночасно або поетапно (в міру виконання будівельно-монтажних робіт, придбання товарно-матеріальних цінностей тощо). Відсоткова ставка за кредит обумовлюється з урахуванням терміну позички, рівня ризику, кредитної історії клієнтів. Загальний термін користування кредитом складається з нормативного часу здійснення витрат і часу, протягом якого цей кредит повертається банку. 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1)Об'єкти довгострокового кредитування

До об'єктів довгострокового  кредитування відносяться: 
· будівництво нових підприємств; 
· реконструкція, технічне переозброєння і розширення підприємств; 
· організація випуску нової продукції; 
· придбання науково-технічної продукції, інтелектуальних цінностей та інших об'єктів власності; 
· здійснення екологічних заходів. 
Основними джерелами ресурсів для довгострокового кредитування можуть виступати власні кошти банку, державні кошти, а також залучені банком ресурси.

Основні джерела ресурсів для довготермінового кредиту це власні кошти банків, кошти державного інвестиційного фонду, кошти підприємств і організацій, а також кошти бюджетів, що знаходяться на рахунках у банках, вклади громадян і позички у інших банків. 
Для розгляду можливості надання довгострокового кредиту позичальник крім стандартного переліку документів (для короткострокового кредитування) по узгодженню з установою банку повинен додатково представити такі матеріали: проектно-кошторисну документацію; основні техніко-економічні показники проекту; контракт на будівництво; документи на право землекористування; позитивне рішення екологічної експертизи; план технічного переозброєння; бізнес-план. 
 
На підставі наданих позичальником матеріалів установа банку проводить комплексну оцінку кредитоспроможності і фінансового стану і попередню інженерно-економічну експертизу довгострокового кредитного проекту. Визначення кредитоспроможності підприємств і організацій є однією з важливих сторін госпрозрахункової діяльності юанків. При цьому спеціалісти банків вивчають доцільність та можливість здійснення інвестицій, а також їх економічну ефективність. Для цього вони аналізують синтетичну та аналітичну звітність про фінансово-господарську діяльність, проектно-кошторисну документацію, плани технічного переозброєння та інші матеріали. 
 
Кредитні відносини між банком і позичальником грунтуються на умовах забезпеченості, строковості, платності, поворотності і цільової спрямованості, які обумовлюються кредитним договором. 
 
Обовязковими умовами довготермінового кредитування на додачу до загальних вимог кредитування є: статус позичальника як юридичної особи, екологічна безпека обєкту кредитування, дотримання норм тривалості будівництва. 
 
Потреба у довготерміновому кредиті визначається або повною вартістю витрат по обєкту (заходу), якщо кредит є єдиним джерелом фінансування, або як різниця між вартістю цих витрат і власними коштами позичальника, спрямованими на цей обєкт. 
 
Видача довготермінових позик може проводитись одночасно або поетапно, по мірі виконання будівельно-монтажних робіт, придбання товарно-матеріальних цінностей, верстатів, обладнання і т.д. 
 
Процентна ставка за користування кредитом обумовлюється в кредитній угоді з врахуванням терміну позики, забезпечення своєчасності розрахунків позичальника за раніше отриманими позиками та рівня ризику. 
 
Процентна ставка повинна бути регульованою (плаваючий процент) за умови щорічного перегляду в бік зростання (знижки) залежно від умов ринку, зміни процентів за депозитами (вкладами), офіційно оголошеного індексу інфляції та інших чинників. 
 
Загальний термін користування кредитом складається з нормативного часу здійснення витрат і часу, протягом якого цей кредит повертається банку. Термін погашення кредиту встановлюється у межах окупності витрат по проекту. 
 
Важливим заходом було затвердження урядом “Положення про фінансування та державне кредитування капітального будівництва”, яке введено в дію з 1 січня 1997 року. Воно здійснюється за рахунок державних бюджетних коштів. 
 
Обсяги державного кредитування, його напрями і обєкти визначаються Державною програмою економічного і соціального розвитку України, виходячи з державної інвестиційної політики. 
 
Рішення про надання державного кредиту та про розмір процентної ставки за користування ним приймаються Національним банком України разом з міністерством економіки і міністерством фінансів України. Після цього між Національним банком України та комерційними банками укладається кредитна угода. У свою чергу, установи комерційних банків та інвестори укладають між собою кредитні угоди. 
 
Контроль за цільовим використанням державного кредиту інвесторами здійснює Національний банк України, а за своєчасним поверненням його до державного бюджету міністерство фінансів, Головним управлінням Державного казначейства.

 

 

 

 

 

 

2)Стандартний перелік документів для надання довгострокового кредиту

А) проектно-кошторисна документація

б) Основні техніко-економічні показники проекту

Система техніко-економічних  показників ефективності проекту

Ефективність нової техніки  досить важко виразити узагальнюючим  показником, оскільки технічний прогрес, як правило, викликає багатоаспектний  ефект. З цієї причини для визначення економічної ефективності нової  техніки та технології рекомендується використовувати систему показників.

До складу такої системи  показників входять: 1) вартісні показники:

- загальний обсяг та  питомі капітальні вкладення  (на одиницю продукції або потужності  обладнання), необхідні для здійснення  передбачених заходів;

- собівартість одиниці  продукції до та після впровадження  техніки та річна економія  від зниження собівартості;

- додатковий прибуток, що  утворюється за рахунок скорочення  витрат на утримання та експлуатацію  обладнання, загальноце-хових, загальнозаводських та позавиробничих витрат;

- строк окупності капітальних  вкладень в нову техніку;

- коефіцієнт ефективності  інвестицій; 2)трудові показники:

- трудомісткість виробів  до та після впровадження нової  техніки та технології;

- скорочення потреби в  робочій силі;

- підвищення продуктивності  праці; 3) натуральні показники:

- обсяг додаткового випуску  продукції;

- питомі витрати сировини, матеріалів, палива, енергії (на одиницю  продукції);

- строки проведення заходів  (або тривалість будівництва);

- вихід продукції у  розрахунку на 1 м2 виробничої  площі та ін. Крім того, для  обґрунтування техніко-економічної  ефективності

проекту можуть використовуватися  показники якості продукції, поліпшення умов праці та підвищення її безпеки.

Методика визначення основних техніко-економічних показників проекту

Техніко-економічні розрахунки базуються на визначенні потреби  в матеріальних ресурсах, в первинних  інвестиційних витратах на формування основних фондів і суми амортизаційних відрахувань, в трудових ресурсах і  коштах на оплату праці та ін.

Для розрахунку потреби в  матеріальних ресурсах необхідно мати такі дані:

- прогнозний обсяг продажів (або випуску продукції) в натуральному  вимірі;

- нормативна база потреб  в матеріальних ресурсах (норми  витрачання матеріалів, енергоносіїв  тощо, ціни і тарифи).

Оцінка матеріальних ресурсів, за якою вони включаються в собівартість продукції, визначається виходячи з:

- ціни придбання (без  урахування податку на додану  вартість);

- всіх надбавок і комісійних  постачальницьким, посередницьким  і зовнішньоторговельним організаціям, вартості послуг товарних бірж;

- митних зборів;

- плати за транспортування  стороннім організаціям.

З витрат на матеріальні  ресурси виключається вартість зворотних  відходів - залишків сировини, матеріалів, напівфабрикатів, теплоносіїв, що утворюються  в процесі виробництва, які втрачають (повністю або частково) споживчі якості початкового ресурсу і не можуть використовуватися за прямим призначенням. Зворотні відходи оцінюються залежно  від можливого їх подальшого використання.

Загальна потреба в  оборотному капіталі визначається як сума окремих його складових (прогнозної дебіторської заборгованості, витрат на закупівля матеріалів, витрат на оплату праці, прогнозних сум залишків грошових коштів та ін.), поділена на прогнозний коефіцієнт оборотності оборотних  активів.

Розрахунок потреби в  технологічному устаткуванні (робочих  машинах і устаткуванні) здійснюється на основі загальної трудомісткості програми випуску продукції і  режиму роботи підприємства за формулою.

Вартість технологічного устаткування визначається, зважаючи на його оптову ціну, а також витрати  на його транспортування, витрати на будівельно-монтажні роботи з підготовки фундаменту, витрати на монтаж і  освоєння устаткування. Дані про витрати  можуть прийматися у відсотках від  оптової ціни устаткування. При цьому  витрати на транспортування, як правило, не перевищують 15%, витрати на будівельно-монтажні роботи з підготовки фундаменту - 20%, витрати на монтаж і освоєння устаткування - 10%.

Загальна потреба в  основних засобах визначається в  розрізі елементів їх видової  структури:

- земельні ділянки і  об'єкти природокористування;

- будівлі і споруди;

- машини і устаткування (в тому числі силові машини  і устаткування, робочі машини  і устаткування, вимірювальні, регулюючі  прилади і устаткування, обчислювальна  техніка, інші машини і устаткування);

- транспортні засоби;

- виробничий і господарський  інвентар та приладдя;

- інші основні засоби.

Загальну суму необхідних основних засобів, як правило, визначають методом аналогій, спираючись на видову структуру основних фондів аналогічних  підприємств галузі і розраховану  вартість робочих машин і устаткування.

Розрахунок річної вартості амортизаційних відрахувань виконується  на підставі первинної вартості по відповідному елементу основних засобів  і норм амортизаційних відрахувань  відповідно до умов прийнятого для  підприємства методу нарахування амортизації.

Додаткова заробітна плата, як правило, складає від 10 до 25% від  суми основної заробітної плати (оплати праці за відрядними розцінками, тарифними  ставками і окладами) і премії.

Річний фонд оплати праці  всього персоналу розраховується або  методом прямого розрахунку, або  на основі типової структури фонду  оплати праці аналогічних підприємств  галузі, виходячи з розрахованого  фонду оплати праці основних робочих  за відрядними розцінками.

При цьому прогнозний фонд оплати праці наводиться в розрізі  оплати праці за відрядними розцінками (для основних виробничих робітників), зарплати за тарифними ставками і  окладами (для допоміжних робітників, керівників, фахівців, службовців та іншого персоналу), премій, додаткової заробітної плати і загального обсягу оплати праці.

В практиці можливе використання алгоритму обчислення необхідного  розміру капітальних вкладень на основі питомої їх величини, який зводиться  до такої послідовності розрахункових  процедур, які передбачаю визначення:

1) можливого обсягу виробництва  продукції з наявних виробничих  потужностей шляхом множення  абсолютної величини останніх  на початок розрахункового періоду  на нормативний (прогнозований)  коефіцієнт їх використання;

2) необхідного додаткового  щорічного випуску продукції  як різниці між обсягом попиту  ринку і можливим її випуском  з діючих виробничих потужностей;

3) потрібної величини  нарощування виробничої потужності  підприємства як частки від  ділення розміру незадоволеного  ринкового попиту на продукцію  на прогнозований коефіцієнт  використання виробничої потужності;

4) необхідного обсягу  капітальних вкладень у розвиток  підприємства як добуток питомих  капітальних вкладень на одиницю  приросту продукції (потужності) і потрібного приросту останньої.