Дочірні підприємства

 

Дочірні підприємства

Багато дочірніх підприємств  займають монопольне становище на загальнодержавному ринку , або мають стратегічне значення для економіки й безпеки держави.

Як правило, дочірні підприємства в Україні створюються для  постачання материнській компанії сировини та продажу готової продукції. Однак  часто їхня діяльність побудована таким  чином, що прибутки осідають у дочірніх підприємствах, а не в материнській компанії, тому що дочірні підприємства мають обмежену кількість власників  та більшу гнучкість щодо винагороди працівникам. Таким чином, прибутки отримують особи, які контролюють  дочірні підприємства, а не акціонери  материнської компанії.

Дочірнє підприємство — юридична особа, створена іншою юридичною особою як єдиним учасником. Відмінність дочірніх підприємств від деяких видів господарських товариств, які також можуть бути створені юридичною особою-єдиним засновником, полягає в тому, що закон не висуває вимог до мінімального розміру статутного капіталу дочірнього підприємства. Структура корпоративного управління і режим майна дочірнього підприємства визначаються його засновником на власний розсуд.

На практиці – ще в 1997 році, виникли питання – якими  законодавчими актами слід керуватись при визначенні поняття «дочірнє підприємство». В той час Вищий господарський Суд України визнав, що законодавство України, не визначало поняття «дочірнє підприємство» і не передбачало особливостей створення таких підприємств. Отже, Вищий господарський суд в 1997 році зазначив, що створення, реорганізація, ліквідація, а також діяльність дочірнього підприємства, тобто такого, яке засновано іншим («материнським») підприємством, регламентуються загальними нормами.

В чинному законодавстві України є норми, які регулюють правовідносини дочірнього підприємства, але вони, в основному, містять загальні декларативні положення. Не можна не відзначити той факт, що багато проблем у даній сфері залишились законодавчо не врегульовані[1].

Організаційно-правова форма господарювання «дочірнє підприємство» визначає певний характер відносин між засновником та дочірнім підприємством, режим майнової відповідальності по зобов'язаннях дочірнього підприємства, порядок його створення, реорганізації, ліквідації, управління, розподілу одержаних прибутків, можливі джерела фінансування діяльності тощо. Тому на мій погляд необхідно більш детально зазначити риси дочірнього підприємства:

1. легітимність існування  в якості суб’єкта господарювання (державна

реєстрація);

2. створюється іншою одною юридичною особою (а не фізичною особою). Якщо материнське підприємство є товариством, що засноване у порядку статті 83 Цивільного кодексу однією особою, то, на мою думку в даний момент, дочірньому підприємству передаються активи все ж таки материнського підприємства, а не фізичної особи-засновника. В іншому випадку мова може йти про створення фізичною особою незалежних одне від другого підприємств будь-якої кількості. Крім того, материнське підприємство є єдиним засновником і власником дочірнього підприємства. В даному випадку мається на увазі, що підприємство, створене декількома особами буде корпоративним підприємством, з простою або вирішальною залежністю;

3. здійснює комерційне  господарювання (орієнтоване на  отримання прибутку);

4. являється самостійним  суб’єктом господарювання (за виключенням  ситуацій, коли материнське підприємство здійснює контроль та керівництво);

5. являється юридичною  особою (має певну організаційну  єдність, майнову відокремленість, несе відповідальність за результати господарювання);

6. має в наявності господарські  права та обов’язки;

7. має певний характер  відносин між засновником та  саме дочірнім

підприємством: порядок створення, реорганізації, ліквідації, управління, розподілу одержаних прибутків, можливі джерела фінансування діяльності дочірнього підприємства визначається материнським підприємством.

8. майнову відповідальність  по зобов'язаннях дочірнє підприємство  несе самостійно за деякими виключеннями: А) Якщо з вини контролюючого підприємства дочірнім підприємством було укладено (здійснено) невигідні для нього угоди або операції, то контролююче підприємство повинно компенсувати завдані дочірньому підприємству збитки. Б) Якщо дочірнє підприємство з вини контролюючого підприємства опиниться у стані неплатоспроможності і буде визнано банкрутом, то субсидіарну відповідальність перед кредиторами дочірнього підприємства нестиме контролююче підприємство.

В той же час дочірнє  підприємство має право само створювати інші підприємства і виступати для них:

а) в ролі материнського, та володіти усім статутним фондом своїх підлеглих дочірніх підприємств;

б) в ролі асоційованого  контролюючого підприємства, та володіти частками в статутних капіталах  учасників, що створює просту консолідовану групу;

в) в ролі асоційованого контролюючого підприємства, коли контроль здійснюється опосередковано через ряд дочірніх компаній, кожна з яких контролює іншу дочірню або асоційовану компанію, що створює вертикальну консолідовану групу;

г) або виступати для  корпоративних підприємств в  ролі контролюючого через складну трикутну консолідовану групу – та мати пряму частку в корпоративних підприємствах, які в свою чергу мають вкладення одна в одній. Така структура вимагає точного обчислення часток контролю та часток участі консолідованої групи в статутних капіталах цих корпоративних підприємствах (наприклад, контролююче підприємство А володіє 25% акцій компанії Б та 55% акцій дочірньої компанії В, яка в

свою чергу також володіє 55% акцій дочірньої компанії Б. Таким  чином, контролююче підприємство А прямо та опосередковано справляє суттєвий вплив на діяльність компанії Б, так як володіє 80% її акцій).

Цілями створення ДП можуть бути: підвищення ефективності використання ресурсів АТ, диверсифікація видів  діяльності, підвищення ступеню його адаптивності до змін на ринку та забезпечення (підвищення) на цій основі прибутковості  діяльності акціонерного товариства [2].

Зміна організаційно-правової форми для дочірнього підприємства може стати справжнім поштовхом  для розвитку такого підприємства, проте сам процес містить декілька моментів, з огляду на які власникам  необхідно зважено та прагматично  підійти до прийняття рішення  про реорганізацію. До мінусів такого шляху залучення інвестицій можна  віднести складність та тривалість необхідних процедур (як правило, середня тривалість реорганізації шляхом перетворення складає 3-9 місяців в залежності від обраної нової організаційно-правової форми), необхідність прийняття рішення  про реорганізацію загальними зборами  акціонерів (оскільки, «материнські»  компанії – це, переважно, акціонерні товариства), право кредиторів ДП вимагати дострокового виконання зобов’язань, необхідність заново оформляти дозволи  та ліцензії, у випадку наявності  таких у  ДП.

Утворити інтегровану корпоративну систему недостатньо для успіху діяльності. Необхідно організувати ще й ефективне управління дочірніми і залежними компаніями. Причому, якщо дочірні компанії ще дозволяють здійснювати «силовий управлінський вплив», то статус залежної компанії цього не забезпечує, що, часом, ставить у скрутне становище фахівців материнських компаній при організації управління ними.

Хоча, треба відзначити, що і законодавча можливість «силового управлінського впливу» далеко не завжди забезпечує ефективність управління. До того ж, ця можливість далеко не завжди є реальною і дієвою - з одного боку, за законом, наявність контрольного пакета дозволяє багато чого, але, з іншого боку, особливості бізнесу можуть не дозволити «продавити ситуацію» у відповідності з бажаннями материнської компанії.

Сьогодні розглядаються  два основних підходи до розгляду проблеми управління дочірніми і  залежними компаніями.

1. Нормативний - що ми  маємо право робити відповідно  до чинного законодавства для  управління дочірнім або залежним  підприємством. Такий підхід до розгляду питання дає нам інформацію про те, що ми можемо вимагати і добиватися в тому чи іншому випадку від дочірнього або залежного суспільства.

2. Системний - що і як  потрібно організувати для ефективного  управління дочірнім або залежним  підприємством з точки зору  системи управління, щоб (в ідеалі) не допустити ситуації, коли доведеться  вимагати і добиватися того, що  передбачено законом. У цьому випадку, закон також детально розглядається, але, як існуючі обмеження або правила, а також можливості по управлінню. В основному ж, слід розглядати питання, що і як потрібно зробити, щоб організувати необхідне управлінське вплив на дочірню або залежну компанію [3].

Для отримання необхідного  нам результату, ми повинні здійснити  такі функції, як планування - визначити, що і як потрібно зробити, сформувати необхідні установки, цілі, завдання. На цьому етапі, також, доцільно прораховувати  ризики діяльності і визначати заходи, необхідні для запобігання ризиків та мінімізації наслідків реалізації ризиків.

Потім, необхідно організувати виконання будь-якої діяльності - забезпечити  належними матеріальними, людськими, організаційними та іншими ресурсами (матеріальні засоби, інформація, інструменти, організаційні процедури, люди та ін.) Сюди ж відноситься комплекс заходів, спрямованих на формування відповідної  мотивації людей, що беруть участь в  діяльності.

По мірі виконання роботи, здійснюється оперативне керівництво  діяльністю з метою корекції результату. Періодично здійснюється контроль отриманих  результатів і порівняння їх із запланованими  значеннями. Це дозволяє отримати дані для корекції планів. Таким чином, цикл замикається.

Слід зазначити циклічність  цього процесу. Соціальні системи  відносяться до складних систем, властивості  яких ми до кінця не знаємо - занадто  багато факторів впливає на результати діяльності, занадто багато параметрів контролю. Тому в процесі управління доводиться вносити відповідні корективи  в плани і програми.

 

Список використаної літератури:

1. Андрійчук Р. В. Корпоративне управління в контексті розвитку теорій фірми і методологічних підходів до його становлення/ Р. В. Андрійчук //Економіка АПК. - 2008. - № 11. - С.42-49.
2. Євтушевський В. А. Основи корпоративного управління. К. «Знання». 2009. 318 с.
3. Іванілов О. С. Економіка підприємства [Текст] : підручник / О. С. Іванілов. - К. : Центр учбової літератури, 2009. - 728 с.