Дебіторська і кредиторська заборгованість

Управління дебіторською заборгованістю.

 

 

     Слово «дебітор» (від лати. debitor) означає «боржник». Насправді, дебіторами можна

вважати будь-яких суб'єктів, яким зроблена передоплата (працівників підприємства, що отримали аванс; податкові органи, яким в попереджуючому порядку заплачені податки; фірми, що виконують для компанії послуги і роботи на умовах передоплати, і т.д.).

    У розділі «оборотні активи» бухгалтерського балансу вітчизняних підприємств відповідно до чинного законодавства показується як поточна дебіторська заборгованість (з терміном погашення до 12 місяців), так і довгострокова (з терміном погашення більше 12 місяців). При цьому по кожному виду заборгованості виділяється заборгованість покупців і замовників, векселі до отримання, заборгованість дочірніх і залежних підприємств, заборгованість учасників (засновників) по внесках в статутний капітал, аванси видані, інші дебітори. Тому управління дебіторською заборгованістю — важлива ділянка роботи фінансових і бухгалтерських служб підприємства.

 Виконання її переслідує декілька цілей:

отримання платежів від дебіторів — одне з основних джерел надходження грошових коштів на підприємство. Отже, організація оптимальних режимів руху дебіторської заборгованості прямо впливає на мету діяльності підприємства в ринкових умовах — отримання доходів і прибутку;

у сучасних умовах існують певні суперечності між політикою в галузі закупівель і політикою продажів, що надає додаткове значення впровадженню ефективних процедур інкасації (відмітимо, що в даному випадку під інкасацією розуміється отримання коштів від його боржників);

як показує практика, облік реальних витрат або вигод від кредитних рішень, що приймаються (зокрема, від надання покупцям права на відтермінування платежу) може використовуватися як інструмент розширення продажів і підвищення оборотності поточних активів.

 Дійсно, в кожному операційному циклі діяльності підприємства можна виділити чотири послідовні тимчасові точки:

надходження на підприємства сировини, матеріалів, інших ресурсів;

оплати ресурсів, що поступили;

відвантаження готової продукції;

отримання коштів від покупця продукції.

Залежно від політики оплати підприємством ресурсів (передоплата, оплата за фактом надходження, відтермінування платежу) у підприємства може виникати кредиторська і дебіторська заборгованість. Тоді в операційному циклі підприємства можна виділити виробничий цикл і фінансовий цикл. Виробничий цикл включає часи обороту запасів (сировини, матеріалів, інших ресурсів), незавершеного виробництва і готової продукції (до моменту передачі її покупцеві). Фінансовий цикл — час обороту грошових коштів підприємства.

 Будь-яку суму коштів, використовувану підприємством для фінансування своїх витрат, можна розглядати як кредит (хай і внутрішній, взятий від інших операцій). А кредит коштує гроші за кожен день використання. Тому, чим довший фінансовий цикл, тим більше сумарні витрати підприємства.

 Скоротити фінансовий цикл можна трьома шляхами:

скорочуючи виробничий цикл;

збільшуючи кредиторську заборгованість;

скорочуючи дебіторську заборгованість.

У реальному житті скоротити дебіторську заборгованість до нуля неможливо. І не потрібно! Адже надання покупцям відтермінування платежів (переклад їх в статус дебіторів) дозволяє збільшити збут, закріпитися на ринку, вирішити інші задачі підприємства (скажімо, відтермінуваний платіж коштує дебіторові додаткових коштів у вигляді відсотків на товарний кредит).

 При незмінному виробничому циклі фінансовий цикл може варіювати вельми істотно залежно від відносин з кредиторами і дебіторами. Сказане обумовлює необхідність проведення підприємством активної дебіторської політики шляхом ефективного рішення наступних задач:

аналізу дебіторської заборгованості і визначення на його основі загальних принципів надання відтермінування платежу (своєрідного товарного кредиту);

розробки правил встановлення термінів товарного кредиту і системи знижок;

визначення гарантій, під які надається товарний кредит;

розробки методів оцінки надійності покупця;

встановлення правил визначення суми товарного кредиту, що надається одному покупцеві;

розробки способів «збору» дебіторської заборгованості.

Управління кредиторською заборгованістю.

 

    Слово «кредитор» (від лати. сredit — вірити) означає «позичальник». Кредитори — це особи, компанії або організації, що надають підприємству гроші, товари, або послуги у борг за умови, що він буде погашений в певний день або по закінченню певного терміну.

    Відомо, що підприємство фінансує свою діяльність з великих джерел: власні засоби і позикові. Джерела фінансових коштів знаходять своє віддзеркалення в правій частині бухгалтерського балансу підприємства — в пасивах. За цими джерелами знаходяться категорії осіб — власники і кредитори.

    Власні засоби підприємства — це те, що належить власникам. Одна частина цих коштів виникла з внесків власників (наприклад, акціонерів) в статутний капітал підприємства. Інша частина власних коштів утворилася в результаті господарської діяльності підприємства (додатковий капітал, резерви, прибуток). Вона як би приросла до внесків власників і її завжди можна розділити між ними (наприклад, пропорційного збільшення номіналу акцій, що належать акціонерам). Поки підприємство працює нормально, ним управляють власники (шляхом обрання виконавського органу підприємства).

    Позикові засоби підприємства — це те, що належить кредиторам. Одна частина таких коштів являє собою чисто грошові позики (кредити банків, облігаційні позики і ін.). Інша частина є сумою виниклих, але покищо не погашених зобов'язань перед різними кредиторами. Такі зобов'язання постійно виникають в ході господарської діяльності будь-якого підприємства, наприклад, у вигляді нарахованої, але ще не виплаченої заробітної плати; у вигляді нарахованих, але ще не сплачених податків; у вигляді отриманих, але ще не сплачених ресурсів, робіт, послуг (по цих ресурсах вже виставлені «рахунки до оплати»); у вигляді отриманих авансів під майбутні постачання готової продукції і т.п. Якщо підприємство не може виконати своїх зобов'язань перед кредиторами, то (відповідно до процедури банкрутства) влада від власників переходить до кредиторів. З цієї миті підприємством управляють кредитори (шляхом призначення антикризового керівника).

 

З погляду специфіки боргів, всіх кредиторів підприємства можна розбити на наступні групи:

позичальники (банки, утримувачі облігацій та ін.);

постачальники і підрядчики;

бюджет і позабюджетні фонди;

працівники підприємства (заборгованість по оплаті праці);

споживачі і клієнти (авансуючі постачання готовій продукції);

інші кредитори.

 У бухгалтерському балансі прийнята інша класифікація пасивів (зобов'язань підприємства). Так, позичальники надані двома групами кредиторів. У першу виділені довгострокові пасиви (довгострокові кредити з терміном погашення більше 12 місяців), в другу — короткострокові (грошові позики з терміном виплати менше 12 місяців). Річ у тому, що довгострокові грошові позики за своєю економічною природою близькі до власних засобів підприємства. Саме у такій якості вони часто розглядаються при аналізі фінансового стану підприємства. Вони ніби не несуть оперативну загрозу фінансовому положенню підприємства, оскільки їх не треба погашати в поточному періоді. Подібно до власного капіталу довгострокові позики можна назвати стійкими пасивами. Проте з погляду економічної доцільності довгострокових позик їх треба б розглядати все-таки в групі кредиторів.

 

Управління дебиторської та кредиторською заборгованістю — важлива ділянка роботи фінансових і бухгалтерських служб підприємства, автоматизаціє цієї складової управління компанією є однією з головних задач "Джерело Знань".