Цикли ділової активності в економічній системі. Моделі економічного зростання

Ріст населення аналогічно вибуттю знижує фондоозброєність, хоча й по-іншому — не через зменшення наявного запасу капіталу, а шляхом розподілу його між числом зайнятих. У даних умовах необхідний такий обсяг інвестицій, який не тільки б покрив вибуття капіталу, але і дозволив би забезпечити капіталом нових робітників у колишньому обсязі. Добуток nk показує, скільки потрібно додаткового капіталу в розрахунку на один зайнятого, щоб капіталоозброєність нових робітників була на тім же рівні, що і старих.

Умова стійкої рівноваги в економіці при незмінної фондоозброєності k* можна буде записати тепер так:

∆k = sƒ(k) — (d + n) k = 0  чи   sƒ(k) = (d + n)k

Даний стан характеризується повною зайнятістю ресурсів.

У стійкому стані економіки капітал і випуск на один зайнятого, тобто фондоозброєність (k) і продуктивність (у) праці залишаються незмінними. Але, щоб фондоозброєність залишалася постійною і при рості населення, капітал повинен зростати з тим же темпом, що й населення, тобто:

∆Y/Y = ∆L/L = ∆K/K = n.

Таким чином, ріст населення стає однієї з причин безупинного економічного росту в умовах рівноваги.

Відзначимо, що зі збільшенням темпу росту населення зростає куто-вий коефіцієнт кривої (d+n)k, що приводить до зменшення рівноважного рівня фондоозброєності (k’*), отже, до падіння k.

З базової моделі Солоу випливає, що заощадження капіталу само собою ще не забезпечує сталого економічного зростання. Економіка неминуче прямує до стаціонарного стану, тому обсяги капіталу й продукції на одного працівника є незмінними. Для пояснення сталого економічного зростання, яке простежується нині в багатьох регіонах планети, потрібно врахувати у моделі Солоу два інші джерела економічного зростання — збільшення населення та науково-технічний прогрес. Проте перш, ніж з’ясувати вплив збільшення чисельності робочої сили на економічне зростання, коротко оглянемо погляди економістів на зв’язок економічного зростання і народонаселення.

Модель економічного зростання Харода—Домара

Це найпростіша модель економічного зростання, і була вона розроблена наприкінці 40-х рр. Модель описує динаміку доходу (Y). Який є сумою споживчих (С) та інвестиційних (І) витрат. Економіка вважається закритою, тому чистий експорт (NX) дорівнює нолеві, а державні витрати (G)в моделі не вирізняються. Основним фактором зростання є нагромадження капіталу.

Основні передумови моделі:

— постійна продуктивність капіталу MPK = dY/dK;

— постійна норма заощадження s = I/Y;

— відсутній процес вибуття капіталу W = 0;

— інвестиційний лаг дорівнює нулеві, тобто інвестиції миттєво пере-ходять у приріст капіталу. Формально це означає, що dK(t) = I(t);

— модель не враховує технічного прогресу;

—              випуск не залежить від затрат праці, оскільки праця не є дефіцит-ним ресурсом;

—              використовується виробнича функція Леонтьєва, яка передбачає неможливість взаємозаміни акторів виробництва — праці і капіталу.

Припускається, що  швидкість доходу пропорційна інвестиціям: dY = MPK * I(t) = MPK * s * Y, а темп приросту доходу dY/Y * dt є постійним і дорівнює s * MPK. Він прямо пропорційний нормі заощаджень та граничній продуктивності  капіталу. Інвестиції (І) та споживання (С) в моделі Харода-Домара зростають з таким же постійним темпом (s * MPK).

Модель Харода-Домара непогано описувала реальні процесі економічного зростання 1920—1950 рр. Однак її передумова про те, що праця не є дефіцитним товаром, може не відповідати дійсності (зокрема тоді, коли темп зростання випуску перевищує темп зростання чисельності населення та зайнятих). Якщо праця не може заміщатися капіталом,  в технічний прогрес відсутній, то праця в моделі може стати лімітуючим фактором, а рівень виробництва і споживання в розрахунку на душу населення не зростатиме. Це припущення є значним недоліком даної моделі.

Технічний прогрес, якісні характеристики праці й капіталу, їхня взаємодія і взаємо заміщення у процесі розвитку все ефективніших технологій є сьогодні найважливішими ресурсами і факторами економічного зростання. В тому модель Харода-Домара. Яка не враховує ці фактори і за якою основним джерелом зростання є фізичне нагромадження капіталу, а основним інструментом регулювання росту — норма заощадження, відійшла поступово на другий план.

Модель П. Ромера.

В основу моделі покладено три основних моменти:

—              одним з найважливіших факторів економічного зростання є технологічні зміни, які в найзагальнішому виді можна представити як більш досконалі інструкції, які дозволяють використовувати різні сполучення тих сировинних матеріалів, що є у розпорядженні суспільства;

—              подібні технологічні зміни здійснюються в значної мірі завдяки цілеспрямованої діяльності людей, що реагують подібним чином на відповідні ринкові стимули;

—              інструкції з використання різноманітних сполучень сировинних матеріалів (тобто фактично виробничі технології) принциповим чином не відрізняються від інших економічних товарів: створення нових технологій еквівалентно постійним витратам виробництва — подальше використання цих технологій не потребує додаткових витрат із боку виробника.

Модель Ромера підтверджує подвійну природу наукового знання, його виплив на виробництво, сферу послуг та водночас внутрішню самоцінність. Якщо суспільство не заохочує своїх громадян до отримання наукового знання заради знання як такого, навряд чи можна розраховувати на якусь практичну віддачу від науки в цілому.

Крім того, будь яке штучне удержування процесу отримання нового знання по суто економічним мотивам раніш чи пізніше відобразиться на показнику економічної динаміки.

Модель Ф. Агіойона і П. Хоувіта.

Вони запропонували модель економічного зростання, яка побудована на ідеях Й. Шумпетера про роль творчого руйнування. Згідно з цією моделлю, економічне зростання обумовлене технологічним прогресом, ріст якого, в свою чергу, забезпечується завдяки конкуренції між фірмами, які генерують та здійснюють перспективні продуктивні та технологічні нововведення. Кожен нововведення виводе на ринок новий проміжний товар (продукт, технологію), який може бути використаний щодо більш ефективного, ніж раніш, виробництва кінцевої продукції.

Головною мотивацією для дослідницькій фірм є перспектива отри-мання монопольної ренти у випадку успішного патентування нововведення. Однак монополія автоматично пропадає, коли з’являються наступні нововведення. Патент залишається діючим весь наступний час, але його використання стає все менш вигідним економічно. Крім того, кожне наступне нововведення націлене на отримання монопольної ренти, але водночас воно ліквідує монопольну ренту попереднього нововведення.

Використана література

1. Базилевич В.Д., Баластрик Л.О. "Макроекономіка". - Київ: Четверта хвиля, 1997.

2. Будаговська С., Ківієвич О. "Макро- і мікроекономіка". - Київ: Основи, 1998.

3. Кембелл Р. Макконел, Стенлі Л. Брю "Економікс". - Львів, 1994.

4. Мочерний С.В., Мехасюк І.Р. "Економічний словник-довідник". - Київ: Femina, 1996.

5. Ніколенко Ю.В. "Основи економічної теорії": книга перша. - Київ: Либідь, 1998.

6. Пинзеник В.М. "Коні не винні або реформи чи їх імітація". - Київ: видавничий центр "Академія", 1998.

7.              Дорнбуш Р, Фішер С. Макроекономіка. К.: Основи, 1998.

8.              Економічна теорія: навчальний посібник. Книга перша: Макроекономіка. К.: Заповіт, 1997.

9.              Климко Г.Н. та ін. Основи економічної теорії. К., 1994.

10.              Ковальчук В. Основи економічно теорії. Короткий курс. Тернопіль, 1999.

11.              Макконнелл Кэмбелл P., Брю Стенли Л. Экономика / Пер. с англ. — М.: Республика, 1992.