Аудиторські докази: поняття, структура, основні вимоги

МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

МАРІУПОЛЬСЬКИЙ  ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

КАФЕДРА ЕКОНОМІЧНОЇ ТЕОРІЇ

 

 

.

 

 

РЕФЕРАТ

з дисципліни «Аудіт в туристичній індустрії»

на тему: «Аудиторські докази: поняття, структура, основні вимоги»

 

 

 

 

 

 

 

Виконала:

студентка 4 курсу

спеціальності «Менеджмент

організацій», група А

Казакова К. С.

Перевірив

Георгієв В.А.

 

 

 

 

 

 

Маріуполь – 2012 

Зміст

Вступ 2

1. Структура  аудиторських доказів та основні  вимоги до них 2

2.Класифкація  аудиторських доказів 2

3. Джерела  одержання аудиторських доказів 2

4. Методи  одержання аудиторських доказів 2

Висновки 2

Список використаної літератури 2

 

Вступ

Для видачі обгрунтованих  звітів аудитор повинен мати повну, достовірну і надійну інформацію – аудиторські докази. Доказом  є факт, який підтверджує чи спростовує(заперечує) інший факт, або ж відомості  щодо певного факту, які дають  змогу досить впевнено сформулювати думку і скласти аудиторський висновок.

В нормативах з аудиту і  спеціальній економічній літературі наводяться різні визначення суті аудиторських доказів. Так, одні економісти наголошують, що під аудиторським доказом варто  розуміти інформацію, яка підтверджує  правильність відображених в обліку даних, отриманих під час фактичної  перевірки стану контрольовааного об´єкта, яку відбирає аудитор у  процесі контрольних дій для  надання замовникові висновку про  достовірність звітності.

Інші економісти аудиторські  докази називають свідченнями, відомостями, отриманими аудитором під час  перевірки.

У процесі дослідження  аудитор збирає і вивчає тільки ті свідчення про об´єкти перевірки, що можуть бути використані як аудиторські  докази. Свідчення, не причетні до мети дослідження, вивченню й аналізу  не підлягають. Аудиторські свідчення  варто розуміти дещо ширше, ніж аудиторські  докази. Не кожне свідчення про  об´єкти перевірки може бути доказом, тому з методичного погляду доцільніше використовувати термін „аудиторські докази”.

Стандарти щодо кількості, якості та процедур одержання аудиторських доказів встановлені у національному  нормативі аудиту „ Аудиторські  докази” № 14. Джерелами інформації можуть бути: облікова система, первинні документи, матеріальні активи, робітники  підприємства, контрагенти.

 

1. Структура аудиторських доказів  та основні вимоги до них

Доказ складається з: тези, аргументу, демонстрації.

Рис.1.1 Структура аудиторських доказів

Теза – судження, істинність якого потрібно довести за допомогою інших суджень, які називаються аргументами.

Аргументи – довід, доказ. Аргументи поділяються на 5 груп.

1. Вірогідність фактів. Маються  на увазі найбільш переконливі  факти для доказу істинної  тези.

Основні вимоги, пропоновані  до фактів – безперечність і безумовна  точність.

2. Визначення, що розкривають  з вичерпною повнотою зміст  поняття, його смислове значення.

3. Аксіоми – положення  і принципи, що у даних межах  приймаються за правдиві, без  доказу.

4. Постулати – у відповідності  зі словником російської мови  С.І.Ожегова – „це вихідні  допущення, прийняті без доказів. 

Таким чином, вони повинні  бути очевидні, навіть якщо їхня істинність не може бути безперечно доведена.

Постулати аудиту переслідують дві цілі:

1. Пояснити, чому необхідний  аудит. 

2. Довести, що за певних  умов з результату перевірки  можна одержати об´єктивну картину. 

5. Раніще доведені положення. 

Демонстрацією – називається спосіб виведення тези з аргументу. Демонстрація доказу повинна забезпечити, щоб теза логічно випливала заргументів, і логічний зв´язок між ними був би бездоганно продемонстрований.

Основні вимоги до аудиторських доказів полягають  у тому, що вони мають бути об´єктивними, неупередженими, доречними, достатніми і своєчасними.

Кожен аудиторський доказ  повинен бути представлений одним  чи декількома документами. Кожен такий  документ повинен бути підписаний конкретним виконавцем.

Вірогідність – це характеристика того, наскільки докази можуть вважатися гідними довіри й бути правдоподібними. Якщо вони найвищою мірою правдоподібні, це може переконати аудитора в тому, що представлена фінансова звітність об´єктивна.

Вірогідність доказів  тісно зв´язана з обраними процедурами  аудиту. Її можна підвищити тільки шляхом застосування таких процедур, що більш якісні з погляду: доречності, незалежності й оцінки джерела інформації, ефективності системи внутрішнього контролю.

Доречність аудиторських доказів оцінюється стосовно предмета аудиту. Докази можуть бути доречними стосовно однієї мети і недоречними стосовно іншої. Напркилад, якщо аудитор підозрює, що клієнт не фактурує своїх клєнтів при поставках товарів, то необхідна буде процедура порівняння вибіркової сукупності з транспортних документів з відповідними накладними на відвантаження.

Незалежність, оцінка джерела інформації та неупередженість аудитора є важливими вимогами стосовно аудиторських доказів. Докази, одержані із зовнішніх джерел (наприклад, із банків, контрагентів, юристів), надійніші, ніж одержані з внутрішніх (відповіді клієнта на питання аудитора). Найдостовірнішою вважається інформація, одержана абсолютно незалежним та неупередженим аудитором.

Достатність доказів у кожному конкретному випадку визначається на основі оцінки системи внутрішнього контролю і ризику аудиторської перевірки. Зазначені чинники визначають умови вибіркової перевірки. Необхідний обсяг вибірки та її репрезентативність дають змогу екстраполювати результати вибірки на генеральну сукупність і одержати об´єктивну інформацію. У будь-якому разі аудитор має бути впевнений, що зібрав достатню кількість доказів відповідної якості для складання об´єктивного і обгрунтованого висновку.

Своєчасність аудиторських доказів може розглядатися з двох позицій: за моментом збору доказів і за періодом перевірки в цілому. Одні докази більш переконливі, якщо вони зібрані ближче чи на дату складання балансу. Інші переконливіші, якщо вибірка охоплює весь період, це стосується рахунків покупців і замовників.

Основні цілі аудиту: повнота, точність, існування, обмеження облікового періоду, оцінка, права й обов´язки, представлення і розкриття, необхідність.

Повнота – означає, що усі сальдо по рахунках і всі операції, які повинні включатися у фінансову звітність були включені, тобто наявність повного обсягу інформації по тестуємому об´єкту.

Точність(правильність) – усі враховні операції і сальдопо рахунках вірні в математичному відношенні, зроблено правильне рознесенняпо рахунках, вірно зроблене угроповання. Усі дані вірно перенесені в Головну книгу, звітність.

Існування. Усі облікові засобий зобов´язання існували на дату складання балансу; всі облікові операції дійсно мали місце в минулому і не є фікцією.

Обмеження облікового періоду. Всі операції зареєстровані в межах відповідного облікового періоду.

Оцінка. Обрано і застосовано відповідні облікові вимірники.

Права й обов´язки. На всі облікові засоби підприємство має права, а всі облікові зобов´язання відносяться до заборгованості підприємства на дату складання балансу.

Представлення і  розкриття. Рахунки й види(типи) операцій правильно класифіковані й описані, розкриті всі необхідні деталі.

Необхідність. Підбір саме тих документів, що необхідні й достатні для конкретного висновку.

2.Класифкація аудиторських доказів

Аудиторські докази класифікуються за такими ознаками: відношення до об´єктів аудиту; стадії аудиторського процесу; джерела отримання доказів; форма  подання; процедури, внаслідок яких отримані аудиторські докази(табл.2.1)

Таблиця 2.1

№	Ознаки класифікації	№	Види аудиторських доказів
1	2	3	4
1	Відношення до об´єктів аудиту	1.1 1.2	Прямі Непрямі
2	Стадії аудиторського  процесу	2.1 2.2 2.3	Початкової стадії Дослідної стадії Завершальної стадії
3	Процедури, внаслідок яких отримані аудиторські докази	3.1 3.2 3.3 3.4 3.5 3.6	Фактичного контролю Підтвердження Документального контролю Спостерження Опитування Аналітичні
4	Джерела отримання доказів	4.1 4.2	Первинні Вторинні
5	Форми подання	5.1 5.2	Матеріальні Усні

За відношенням до об´єктів аудиту докази можуть поділятися на прямі  та непрямі. Прямі докази можна отримати безпосередньо з первинних документів, робочих файлів даних, інших матеріальних свідчень, що стосуються об´єкта дослідження. Прямі докази є найвагомішими  чинниками для прийняття рішення  аудитором з того чи іншого питання. Приоцінці непрямих доказів визначають взаємозв´язок факторів, які взаємно  стверджують прямі докази. Тому для  складання попередніх висновків  про кожний об´єкт аудиту доцільно застосовувати єдиний комплексний підхід до оцінки сукупності прмих і непрямих доказів, використовуючи аналіз, синтез, моделювання, абстрагування, логічні прийоми тощо.

Відповідно до поділу аудиторського  процесу на основі стадії, аудиторські  докази можуть належати до початкової, дослідної, та завершальної стадій. Докази, отримані на початковій стадії, мають  привентивний(попередній) характер і  часто є непрямими. Наприклад, зібрані  в процесі планування аудиторські  докази, що засвідчають рівень ефективності внутрішнього контролю, можуть лише непрямо  підтверджувати фактичний стан основних засобів, товарно-матеріальних цінностей  та інших об´єктів аудиту.

Докази, отримані на дослідній  стадії в процесі перевірки об´єктів аудиту, становять основу для формування думки аудитора про ці об´єкти. Процедури  отримання доказів повинні бути проведені в необхідний момент, охоплювати достатню кількість одиниць досліджуваних  елементів, забезпечувати принципи репрезентативності та надійності підсумкової  інформації.

Аудиторські докази, отримані на завешальній стадії, являють собою  результат процедур, використаних для  уточнення спірних моментів, підтвердження  деяких фактів, що не були з´ясовані  своєчасно. Окрему категорію доказів  завершальної стадії становлять результати процедур економічного аналізу. Ці докази є похідними(вторинними) за природою, але мають велику аналітичну цінність для узагальнення й оцінки матеріалів аудиторської перевірки.

Наступна ознака класифікації – джерела отримання аудиторських доказів. За цією ознакою докази поділяються  на первинні і вторинні(похідні). До первинних доказів належать ті, що отримані з першоджерела (прибуткових  і видаткових документів, актів інвентаризації каси, порівнювльних відомостей тощо). Вторинними доказами можуть бути свідчення  повторного характеру(наприклад, наказ  керівника про стягнення збитківз матеріально відповідальної особи).

За формою подання аудиторські  докази поділяють на матеріальні  та усні. Найцінніші матеріальні докази – документи, машинограми, інформація на магнітних та лазерних носіях, аудіо  та відеозаписи, схеми, графіки тощо. Усна інформація, отримана від керівництва, працівників підприємства або третіх осіб, також може використовуватися  як аудиторські докази, але за умови, що джерело інформації перевірене і надійне.Матеріальні аудиторські докази поділяють на такі, що зберігаються на паперових і технічних носіях інформації. Технічні носії, в свою чергу, також можна класифікувати за видами і способами відтворення інформації. За видами вони поділяються на магнітні, лазерні, оптичні та інші, а за способами відтворення інформації – звукові, візуальні та візуально-звукові.

Розглянута класифікація аудиторських доказів не остаточна. Серед ознак класифікації були вибрані  найбільш суттєві та характерні особливості, що дають змогу найповніше реалізувати  принцип системності у наукових і практичних дослідженнях з аудиту.