Аналіз змін у зовнішньому боргу України за останні три роки

Зміст

План

1. Організація банківського нагляду в зарубіжних країнах
2. Аналіз змін у зовнішньому боргу України за останні три роки.

Список використаних джерел

 

1. Організація банківського нагляду в зарубіжних країнах

Банківський нагляд - це нагляд у банківській сфері. Організація  банківського нагляду грунтується  на національній законодавчій базі і  рекомендаціях міжнародних банківських  комітетів. Банківський нагляд здійснюється послідовно і складається з наступних етапів:

1. ліцензування- Створення нового банку звичайно регулюється загальним або спеціальним банківським законодавством. У більшості країн необхідно спеціальний дозвіл (ліцензія) на відкриття банку. Ліцензування (перший етап нагляду) має на меті обмежити здійснення банківських операцій тільки тими юридичними особами, які мають дозвіл на їх проведення від уповноваженого органу. Ліцензія повинна містити положення про строки її дії, умови їх продовження, можливості внесення до неї поправок або її анулювання.
2. перевірка звітності, наданої банками - постійний контроль за діяльністю, що здійснюється органами нагляду, дозволяє заздалегідь виявити проблеми, які можуть викликати ризик неплатоспроможності банків, їх банкрутству. Для оцінки фінансового стану банку зазвичай використовують періодичну звітну документацію та щорічні фінансові звіти, що включають річний баланс, рахунок прибутків і збитків, пояснювальну записку. Приблизно 1 раз на рік зовнішній аудитор повинен перевіряти щомісячні та щоквартальні фінансові звіти, за якими він робить висновки.
3. інспектування (ревізія) на місцях - перевірка ступеня достовірності передаваної наглядовим органам інформації, формування максимально точного уявлення про стан банку, якість його менеджменту можуть бути забезпечені тільки в ході перевірки на місці. У зв'язку з трудомісткістю проведення ревізій на місцях органи нагляду здійснюють їх періодично і встановлюють характер інспекцій, які залежно від цілей і масштабів перевірки можуть бути загальними, обмеженими і спеціальними.
4. контроль за дотриманням банками вимог наглядових органів - в певні терміни приписів органів нагляду щодо усунення виявлених недоліків.

Розглядаючи особливості  організації органів банківського нагляду за

кордоном, слід насамперед розрізняти різні структурні форми такого нагляду, виходячи з місця й ролі центрального банку в його діяльності, а саме:

● наглядова діяльність здійснюється безпосередньо центральним  банком;

● наглядова діяльність здійснюється центральним банком разом  з іншими контролюючими органами;

● наглядова діяльність здійснюється іншими органами (без  участі центрального банку).

При цьому органами, що здійснюють банківський нагляд, відповідно

до наведеної вище класифікації, є:

● структурні підрозділи центрального банку;

● незалежний контролюючий орган, комісія, агентство або декілька паралельно діючих органів;

● відділи при міністерствах, переважно при міністерстві фінансів.

Органи банківського нагляду, контролю і регулювання можуть бути різними за статусом, але майже завжди вони є державними. Організація системи банківського нагляду, контролю і регулювання в окремих країнах залежить від особливостей економічного, політичного та соціального розвитку держави. Відтак, у кожній державі існує своя система нормативно-правових актів, що регламентують діяльність цих органів.

 

1.1.Система банківського нагляду в США

У США, де за багато років  створено досить складну та розгалужену  структуру банківського нагляду  і контролю, контрольно-регулюючі  функції яких частково дублюються, а обов’язки в деяких випадках є паралельними (рис. 1). Це значною  мірою пов’язано з тим, що в  країні історично існують дві  великі групи банків: система національних банків, яка підлегла федеральній владі, та система банків штатів, які знаходяться під юрисдикцією окремих штатів. Крім того, нагляд за діяльністю банків здійснює Федеральна резервна система та Федеральна корпорація по страхуванню депозитів.[1]

Діяльність національних банків контролюється і регулюється  ФРС разом з двома іншими федеральними органами - Службою контролера грошового  звернення до міністерства фінансів і Федеральною корпорацією страхування  депозитів (ФКСД). Контроль за банками  штатів - членами ФРС, депозити яких застраховані в ФКСД, здійснюється відповідними органами банківського нагляду, створеними при уряді штатів (як правило, відділом уповноваженого по банках або керуючого банками при  уряді штатів). Крім того, їх діяльність регулюється і контролюється  ФРС і ФКСД. Банки штатів, які  не є членами ФРС, чиї депозити застраховані в ФКСД, контролюються  двома структурами - банківськими органами штатів і ФКСД. Банки штатів, які  входять у ФРС і не страхують  депозити в ФКСД, знаходяться під  контролем влади штатів.

Рис. 1. Структура  банківського нагляду і контролю в CША

З метою недопущення кризових ситуацій у банківському секторі  США існують два типи регулювання. По-перше, у законодавчому плані  обмежуються операції, що мають великий  ризик для банків та знижують їх ліквідність (наприклад, встановлюється гранична межа кредиту, який надається  одному позичальнику). По-друге, з метою  недопущення вилучення з банку  вкладниками своїх вкладів та заощаджень протягом короткого часу та виникнення паніки на грошовому ринку, у 1934 р. була запроваджена загальнонаціональна система страхування банківських депозитів.

Другий традиційний принцип  американського банківського законодавства  – обмеження концентрації капіталу, підтримка конкурентних взаємовідносин на фінансовому ринку за рахунок  встановлення територіальних обмежень на відкриття банками відділень (як в межах одного штату, так і  між штатами), контроль з боку Федеральної  резервної системи за створенням холдингових компаній, регулювання  різними органами нагляду процесів злиття банківських установ тощо.

Ці особливості банківського законодавства сприяли збереженню зовнішньої децентралізації та розгалуженості банківської системи у США. На відміну від країн  Західної Європи, де створювались великі банки  .[1]

На відміну від США  в країнах Західної Європи відзначається  більш чітка централізована структура  органів банківського нагляду.

 

1.2. Система банківського  нагляду у Великобританії 

До недавнього часу контроль за банками, що традиційно є одним  з основних напрямів діяльності Банку  Англії, носив прихований і неформальний характер і до 1979 г здійснювався на основі загального Закону про акціонерні товариства. Банківська криза 1973 - 1974 рр.. сприяв офіційному законодавчого оформлення банківського нагляду в 1979 р. Було введено  обов'язкове ліцензування комерційних  банків, засновано загальнонаціональний фонд страхування великих позик, порядок банківських злиттів, аудиторських перевірок і т. д.

Для банківського нагляду, що застосовується у Великобританії, характерний  контроль за діяльністю кожного банку. На основі проведеного контролю для  кожного банку розробляються  заходи, що враховують конкретні умови  його діяльності і по можливості узгоджувані  з керівництвом банку. Ці заходи повинні  забезпечити для банку необхідний мінімум оперативної безпеки  щодо капіталу, резервних коштів, ліквідності, системи менеджменту та бухгалтерської звітності. Нагляд з боку Банку Англії за діяльністю комерційних банків здійснюється за допомогою збору статистичної інформації, звітів бухгалтерів, відвідувань банків і регулярних офіційних співбесід з їхнім керівництвом. Зустрічі з керівництвом банку - одна з головних особливостей нагляду у Великобританії. Крім того, Банк Англії практикує проведення тристоронніх нарад, в яких крім названих посадових осіб беруть участь також відповідальні за фінансовий звіт бухгалтери банків, які призначаються Банком Англії. У їх функції входять перевірка роботи систем обліку та контролю банку і періодичний звіт про його фінансовий стан, підтвердження виконання банками вказівок Банку Англії, а також інформування останнього щодо достовірності та повноти наданої йому статистичної звітності. За Законом про банки ці особи мають право в разі необхідності повідомляти керівництво Банку Англії про результати перевірки, якщо вони викликають сумніви.

Слід зазначити, що до 1982 р. в Банку Англії проведення інспекцій  не практикувалося, оскільки в Банку  відсутній власний штат інспекторів  для перевірок на місцях. В даний  час Банк Англії використовує для  цих цілей групу фахівців, що включає 3 банківських службовців та 5 бухгалтерів, які не є співробітниками Банку  Англії, але працюють під керівництвом його постійного штатного менеджера. Дана група інспекторів періодично перевіряє  всі аспекти діяльності комерційних  банків, включаючи їх операції, системи  обліку і контролю, якість кредитного портфеля, ступінь компетентності керівників, ділову стратегію і політику.

Крім того, у Банку Англії створений спеціальний відділ розслідувань, до складу якого входять 11 бухгалтерів, які проводять консультації та при  необхідності разом з правоохоронними  органами беруть участь у розслідуваннях з метою виявлення протиправної діяльності окремих банків, що відбивається на стані банківського сектора в  цілому.

 

1.3. Банківський  нагляд в Італії 

В Італії банківський і  фінансовий нагляд здійснюється міжміністерських комітетом по кредитах і заощаджень, Банком Італії та національною комісією з контролю за фінансовими компаніями і фондовою біржею. Перший з цих  органів, очолюваний міністром фінансів, відповідає в основному за загальний  нагляд у сфері кредитної політики і захисту заощаджень вкладів. Центральний  банк Італії готує проекти рішень та пропозиції з питань нагляду за резолюціями Комітету, встановлює його правила і сам безпосередньо  здійснює нагляд - як в документарній, так і в дистанційній формах. Національна  комісія з контролю за фінансовими  та фондовою біржею контролює діяльність кредитно-фінансових установ на ринку  цінних паперів.

Основні принципи наглядової діяльності в Італії сформульовані  в новому Законі про банки, прийнятому в 1993 р. У ньому визначено статус органів банківського і фінансового  нагляду, процедура здійснення нагляду  і прямого управління банком, якщо він опинився в скрутному фінансовому  становищі.

У 1980-і рр.. в Італії все  більше уваги стало приділятися  нагляду за банківськими групами, що складаються з фінансових і банківських  компаній, організованих у формі  холдингу. Для здійснення нагляду  за цими групами була розроблена концепція  об'єднаного нагляду, відповідно до якої нагляд ведеться за діяльністю групи  в цілому, а не окремих вхідних  у неї банківських інститутів.

 

1.4. Банківський  нагляд в Німеччині

Однією із найбільш розвинених у світі прийнято вважати банківську систему Німеччини. Її успіх значною мірою пов'язаний з постійним поетапним розвитком системи банківського нагляду та удосконаленням правових засад функціонування кредитних установ. Правова основа регулювання діяльності банків Німеччини створювалась та надалі вдосконалювалась відповідно до генерального Закону про банки Федеративної республіки Німеччини 1961 р. На цьому законодавчому акті базується і система нагляду за банківською діяльністю. Цей закон прийшов на заміну декрету 1931 р. і частково Закону 1934 р. Надалі до Закону про банки Федеративної республіки Німеччина вносились зміни: у 1974 р. – щодо здійснення валютних операцій, у 1976 р. – щодо надання великих кредитів, у 1985 р. – стосовно консолідації рахунків і пов'язаних з цим ризиків. За період з 1989 по 1995 рр. вступили в дію близько 140 нових і змінених норм щодо роботи ощадкас, з яких близько 40 регулюють здійснення фінансових операцій.

Нині головну контрольну функцію за банківською діяльністю здійснює Федеральне управлінням з  контролю за банківськими установами засноване згідно із законом від 1961 р. [5].

Федеральне управління з  контролю за банківськими установами співпрацює з Асоціацією німецьких банків, Асоціацією іпотечних банків і Асоціацією банків для суднобудування. Окрім цього, певні контрольні функції здійснює Німецька асоціація ощадних кас, Асоціація німецьких народних банків і кас взаємного сільськогосподарського кредиту, а також Асоціація банків державного сектору.

Федеральне управління з  контролю за банківськими установами підпорядковується федеральному міністру фінансів. Президент Федерального управління призначається Президентом Німеччини за представленням Федерального уряду, який погоджує цю кандидатуру з представником Дойче Бундесбанку. За погодженням із центральним банком Федеральне управлінням з контролю за банківськими установами встановлює низку обов'язкових нормативів, зокрема:

● суму ризикових активів  банку, котра не повинна перевищувати суму акціонерного капіталу більше, ніж у 18 разів;

● наприкінці кожного операційного дня непокрита позиція в іноземній  валюті не повинна перевищувати акціонерний капітал банку більше, ніж на 30 %;

● відкриту позицію щодо фінансових ф'ючерсах та опціонах не повинна перевищувати суму акціонерного капіталу щоденно більше, ніж на 20 %;

● про великі кредити  одному позичальнику (на суму, що перевищує 15 % капіталу банку) банки повинні  негайно інформувати Центральний  банк, а загальна сума великих кредитів не повинна перевищувати капітал банку більше, ніж у 8 разів [7].

Ці нормативи мають рекомендаційний характер і необов'язкові для виконання. Але якщо Федеральне управління фіксує у банку низьку ліквідність та відсутність достатнього капіталу, що є наслідком невиконання зазначених нормативів, воно може застосувати до банку досить радикальні санкції, як наприклад, припинення проведення операцій та тимчасове закриття [1]. До функцій банківського нагляду в Німеччині належить розробка стандартних балансових показників звітності, контроль за їх дотриманням, аудиторська перевірка правильності бухгалтерської звітності.

З метою посилення банківського нагляду та гарантування належного виконання функцій контролю в Німеччині у 2002 р. Федеральне управління з контролю за банківськими установами одержало статус самостійної державної установи. Але свої дії управління повинно координувати з іншими державними органами та міжнародними організаціями у межах чинного законодавства.