Аналіз кредитної політики комерційного банку

Завдяки реалізації своїх функцій, кредитні відносини активно впливають на процеси відтворення і нагромадження капіталу як на макро-, так і на мікроекономічному рівнях.

Проблема функцій кредиту є однією з найскладніших у теорії кредитних відносин. Дискусії точаться, насамперед, з питань щодо кількості та змісту функцій, що випливає з різних підходів до сутності кредиту.

Усі функції кредиту взаємопов'язані; їх взаємодія забезпечує якісну стійкість кредитних відносин. Звичайно, при бажанні можна виділити й більш широкий набір функцій кредиту: акумуляції тимчасово вільних коштів; регулювання грошового обороту; економії витрат обігу; опосередкування кругообігу капіталу тощо. Але саме чотири виділені вище функції є головними; вони утворюють конститутивні ознаки кредиту [2,ст. 252].

Комерційний кредит надається функціонуючими підприємствами один одному при продажі товарів у виді відстрочки плати за покупку. Необхідність такого кредиту обґрунтована самим процесом відтворення. У силу ряду причин (розходження в часі виробництва і збуту деяких товарів) одні підприємства уже виступають зі своїми товарами на ринку, а в інших товари ще не реалізовані, і тому вони поки не мають у своєму розпорядженні наявні гроші. У цих умовах перші підприємства можуть реалізовувати свої товари лише шляхом продажу їх у кредит. Це прискорює реалізацію товарів і весь процес кругообігу капіталу. Комерційний кредит необхідний також і у взаєминах між промисловими і торговими організаціями.

Слід зазначити, що комерційний кредит обмежений визначеними рамками. Насамперед, він стиснутий розмірами резервних капіталів, що маються у функціонуючих підприємств: кожне з них може продавати товари в кредит лише в тій межі, у якому в нього мається надлишок капіталу. Далі розміри комерційного кредиту залежать від зворотного припливу капіталу. Так, під час криз, коли регулярний зворотний приплив капіталу порушується, розміри комерційного кредиту скорочуються. І нарешті, комерційний кредит має обмежене спрямування: він може надаватися галузями, що роблять засобу виробництва, галузям, що споживають їхній, але не навпаки. Машинобудівний завод, наприклад, може продати ткацькі верстати в кредит текстильній фабриці, але остання не може дати комерційний кредит першому.

Банківський кредит надається банками й іншими кредитно-фінансовими інститутами юридичним особам, населенню, державі. Іноземним клієнтам у виді грошових позичок. Між банківським і комерційним кредитом мається ряд істотних розходжень.

По - перше, об'єктом комерційного кредиту є товарний капітал, тоді як  об'єкт банківського кредиту виступає грошово-позичковий капітал. Комерційний кредит надається промисловими і торговими  суб'єктами, що хазяюють, один одному при реалізації товарів і обслуговує цю реалізацію. Тут позичковий капітал злитий із промисловим (чи торговим). Підприємці позичають капітал, що знаходиться на одній зі стадій його кругообігу в товарній формі. При банківському кредиті позичковий капітал відособлений від промислового і торгового капіталу.

По - друге, істотно розрізняються динаміка комерційного і банківського кредиту. Комерційний кредит рухається паралельно промисловому капіталу: зі зростанням промислового виробництва і товарообігу збільшуються як пропозиція комерційного кредиту, так і попит на нього. Інакше обстоїть справа з банківським кредитом. Ріст пропозиції позичкових капіталів, переданих за допомогою банківського кредиту, не завжди відбиває ріст обсягу виробництва.

По-третє, комерційний кредит відрізняється від банківського учасниками кредитних угод. При комерційному кредиті як кредитор, так і позичальник виступають як  функціонуючих підприємців. При банківському кредиті тільки один з учасників кредитної угоди (позичальник) виступають у якості функціонуючого  суб'єкта, що хазяює, інший його учасник (кредитор) виступає тільки як позичковий капіталіст, оскільки капітал, наданий їм у позичку, не функціонує в його підприємстві.

Характерною рисою банківського кредиту є і те, що він може переборювати внутрішні макроекономічні границі. За допомогою банківського кредиту може відбуватися не тільки передача одними функціонуючими підприємцями іншим у тимчасове користування частини своїх резервних капіталів, але й одержання всіма  суб'єктами додаткових капіталів, що хазяюють, за рахунок засобів, притягнутих банками від різних класів і шарів суспільства.

Банківський кредит тісно переплітається практично з усіма видами кредиту. З цієї причини в багатьох літературних джерелах робляться спроби розглядати окремі види кредиту (державний, іпотечний, банківський, комерційний, лізинговий, міжнародний, споживчий і ін.) як різновиду банківського кредиту.

1. Державний кредит відбиває сукупність кредитних відносин. Особливе місце займає кредит, одержуваний державою шляхом випуску позик. Ці державні позики розміщаються серед юридичних і фізичних осіб через банки.

2. Іпотечний кредит видається під заставу нерухомого майна. Кредиторами по іпотеці можуть бути іпотечні банки, спеціальні іпотечні компанії, а також комерційні банки.

3.Лізинговий кредит, відбиваючи відносини між юридичними самостійними обличчями з приводу майнового кредиту, передбачає спершу покупку спонукуваного і нерухомого майна. Цю покупку здійснюють спеціальні кредитно-фінансові суспільства, а також комерційні, інвестиційні й інші банки, що потім вступають безпосередньо в прямі відносини з лізингоотримувачем. Лізинг – один з різновидів орендованих операцій. Збільшення їхнього обсягу вимагає залучення значних фінансових ресурсів. Тому великі комерційні банки активно беруть участь у фінансуванні лізингових компаній, що надалі  дуже часто переходять у їхню власність.

4. Міжнародний кредит відбиває рух позичкового капіталу в сфері міжнародних економічних і валютно-фінансових відносин. При цьому валютою позики може бути валюта країни-боржника, валюта країни-кредитора, валюта третьої країни і міжнародна грошова одиниця. Рух валюти здійснюється за допомогою банківської системи.

5. Споживчий кредит виражається головним чином у наданні торговими компаніями відстрочки платежу за товари тривалого користування. Цей кредит надається фізичним особам, що купили меблі, легкові автомобілі та інші товари для особистого користування. В даний час споживчий кредит у національній грошовій одиниці можуть одержувати фізичні особи - резиденти України в банках і спеціалізованих кредитно-фінансових інститутах терміном на кілька років з розстрочкою платежу.

Крім зазначеного, слід звернути увагу на те, що банківський кредит не обмежений за своїм направленням. Завдяки банкам грошові капітали, що звільнилися з однієї галузі, можуть бути направлені в іншу галузь виробництва [1, cт.63].

Сучасна кредитна система, яка є основним елементом ринку позичкових капіталів, складається із ряду інституціональних ланок або ярусів. Розглянемо основні з них у наступному пункті.

1.2 Характеристика основних елементів кредитної системи та їх взаємозв’язок.

У попередньому пункті ми визначили сутність кредитної системи та пояснили її функції. Тепер розглянемо основні елементи кредитної системи (рис.1.1.) та охарактеризуємо кожний із них.

Рис. 1.1 – Структура кредитної системи

Центральний банк – це емісійно – касовий центр країни (державна установа), що здійснює нагляд за банківською системою і несе відповідальність за проведення монетарної політики в економіці.

Центральний банк у ринковій економіці є ключовою ланкою банківської системи. Його головне призначення полягає у забезпеченні стійкості національної грошової одиниці, професійному нагляді та координації банківської системи. За допомогою монетарних інструментів центробанк виступає також органом державного регулювання макроекономічних процесів, що відбуваються в економіці країни. Він самостійно розробляє і впроваджує конкретні заходи щодо реалізації пріоритетів грошово-кредитної політики, визначених урядом, бере безпосередньо участь у формуванні пропозиції грошей, щоб ефективно здійснювати урядові програми і стимулювати економічну кон’юнктуру  в країні.

За формою організації центральні банки можуть бути державними або акціонерними. Статутний капітал банку може належати державі повністю, частково або взагалі їй не належати. Проте порядок формування капіталу зараз не має принципового значення для функціонування центрального банку, оскільки цільова спрямованість його діяльності визначається державними інтересами, а не інтересами акціонерів.

Світовий досвід свідчить про те, що діяльність ЦБ має бути незалежною від владних структур. Під незалежністю ЦБ розуміють дві її форми: політичну та економічну незалежність[21,ст. 520].

Умовами політичної незалежності ЦБ є встановлення порядку призначення членів його керівного органу або керуючого, ухвалення прийнятого банком рішення з боку уряду або з боку парламенту. Економічна незалежність виражається у тому, що ЦБ не зобов’язаний автоматично видавати грошові кредити для фінансування державних витрат і віддавати йому перевагу при наданні кредитів.

Роль і місце ЦБ в економіці та процеси економічного регулювання значною мірою залежать від його відносин з органами державного управління.

До факторів оцінки рівня незалежності відносяться:

-         участь держави в капіталі ЦБ та розподілі прибутку;

-         ступінь відображення у законодавстві цілей та завдань ЦБ;

-         процедура призначення керівництва банку;

-         право держави втручатися у грошово-кредитну політику;

-         правила, які регулюють можливість прямого та непрямого фінансування державних видатків ЦБ країни.

ЦБ країн з ринковою економікою виконують майже однакові функції. До функцій ЦБ, що визначають його місце і роль в економіці відносяться:

-         емісія грошей та організація грошового обігу;

-         нагляд і регулювання діяльності банківської системи. Функція „банку банків”;

-         ЦБ є банкіром і фінансовим агентом уряду;

-         Грошово-кредитне регулювання економіки.

Емісія грошей відбувається шляхом кредитування комерційних банків, уряду, великих підприємств. Для цього банк прогнозує необхідну для розвитку економіки грошову масу, стежить за співвідношенням грошей в обох сферах грошового обігу, розробляє проект грошово-кредитної політики та подає його на розгляд вищих органів влади.

ЦБ має монопольне право на випуск банкнот і розмінної монети, які є єдиним законним платіжним засобом, обов’язковим для всіх платежів на території країни. Процедура випуску грошей в обіг здійснюється шляхом продажу банкнот і монет комерційним банкам в обмін на їх резерви, що знаходяться на окремому коррахунку в ЦБ. Він також здійснює емісію депозитних грошей шляхом кредитування комерційних банків, купівлі цінних паперів та іноземної валюти.

Отже, ЦБ, використовуючи названі канали емісії грошей, збільшує свої активи – переважно у формі державних боргових зобов’язань. Збільшення активів ЦБ приводить до відповідного зростання його пасивів – до створення грошей. Отож, найважливішим джерелом ресурсів ЦБ є емісія банкнот, що утворює одну з основних статей пасиву його балансу[14,ст.305].

В процесі виконання емісійної функції ЦБ здійснює регулювання грошового обігу, що передбачає сукупність монетарних заходів для підтримання стабільності грошового обігу, сталості національної валюти, стримування інфляції, гнучкості забезпечення грошима потреб економіки, тобто урівноваження попиту і пропозиції.

Функція „банку банків”. Виконуючи цю функцію ЦБ відкриває кореспондентські рахунки комерційним банкам; проводить міжбанківські розрахунки; кредитує та організовує систему рефінансування комерційних банків. ЦБ здійснює нагляд за діяльністю комерційних банків; видає інструкції, методичні положення та інші нормативні документи, що регламентують процедуру проведення банківських операцій; визначає напрями діяльності банківської системи.

У функції банкіра і фінансового агента уряду ЦБ тісно взаємодіє з фінансовими органами держави у вирішені загальних проблем монетарної і фіскальної політики. Зокрема, йому належить провідна роль в організації касового виконання державного бюджету – організації надходження грошових коштів до бюджету та їх видачі в процесі виконання бюджету. З цією метою фінансові органи відкривають рахунки, на яких відбиваються відповідні розрахунково-касові операції. ЦБ, виконуючи роль фінансового агента уряду, є його кредитором, здійснюючи кредитування державних видатків у формі прямих позик, або шляхом емісії та розміщення на відкритому ринку державних цінних паперів.

Функція грошово-кредитного регулювання економіки. Для ЦБ основне стратегічне завдання полягає у забезпеченні стабільності і купівельної спроможності національної грошової одиниці. Тактика монетарної політики полягає у виборі інструментів для досягнення поставленої мети. До основних напрямів грошово-кредитного регулювання належать процентна ставка, політика рефінансування, політика обов’язкових резервних вимог, політика операцій на відкритому ринку і валютна політика [3, c.354-371].

Комерційні банки – багато профільні кредитні інститути, що здійснюють фінансові операції та послуги, пов’язані за обслуговуванням клієнтів у всіх секторах економіки.

Основними функціями комерційних банків, що визначають їхню суть та роль у банківській системі, є: приймання депозитів від юридичних та фізичних осіб; кредитування підприємств і населення; розрахунково-касове обслуговування клієнтів; процес створення депозитних грошей.

Особливість комерційних банків полягає в тому, що вони можуть у процесі кредитно-розрахункових операцій створити додаткові платіжні засоби, збільшуючи залишки на поточних рахунках клієнтів. При цьому вони не можуть самостійно здійснювати емісію готівки.