Аналіз кредитної діяльності банку

Процент перехідних залишків за довгостроковими кредитами становить -1,2 % (98,8 % - 100 %), тобто залишок кредитної заборгованості на кінець періоду перевищив суму виданих у звітному періоді довгострокових кредитів на 240,9 тис. грн. Це є свідченням наявності проблеми погашення кредитів, виданих у попередньому періоді.

Даний показник, навіть у разі несвоєчасного відображення банком фактів простроченої заборгованості, наявності значної частки пролонгованих позик у кредитному портфелі банку, допомагає побачити, яка сума залишків позикової заборгованості банку не має руху та переходить з кварталу в квартал.

Так само можна розрахувати відсоток погашення кредитів (Кпог). Цей показник визначається як відношення суми погашених у звітному періоді позик до загальної суми залишку позикової заборгованості на початок періоду та суми щойно виданих кредитів:

За короткостроковими позиками цей показник становив 40,5 % та за довгостроковими — 9,8 %. Це свідчить про те, що в даному банку відсоток погашення позик відносно виданих кредитів незначний, що обумовлено, можливо, недостатньою оборотністю позик, або великим терміном, на який видаються позики.

Другий показник доповнює перший і дає змогу по-новому трактувати отримані результати. Якщо перший показник свідчить про обмеження комерційним банком розміру щойно виданих кредитів, то другий — про низьку частку погашення раніше виданих кредитів до звітного періоду.

Загальний висновок, який можна зробити з наведених розрахунків, такий: банку слід поліпшити політику щодо видачі кредиту, контролю за поверненням позик, контролю за його забезпеченням.

3.      Аналіз диверсифікації кредитних вкладень

З метою зниження ризику втрат потрібен більш глибокий аналіз кредитного портфеля з погляду диверсифікації кредитних вкладень.

Диверсифікація позик як засіб захисту від кредитного ризику буває портфельною, географічною та галузевою.

Портфельна диверсифікація являє собою розподіл позикових грошових коштів між різними суб'єктами (юридичними та фізичними особами). Чим більшій кількості позичальників буде надано для тимчасового використання позиковий капітал конкретного банку, за інших рівних умов, тим меншим буде ступінь ризику неповернення боргу, оскільки ймовірність банкрутства багатьох позичальників значно нижча ймовірності банкрутства одного чи кількох позичальників.

Аналіз портфельної диверсифікації кредитних вкладень здійснюється на основі нормативу максимального розміру кредитного ризику на одного контрагента (Н7), нормативу великих кредитних ризиків (Н8), питомої ваги великих кредитів у загальній сумі заборгованості, кількості великих кредитів та їх середнього розміру.

Національний банк України пропонує розраховувати норматив максимального кредитного ризику на одного контрагента за такою формулою:

Значення цього показника не повинно перевищувати 25 %. Якщо сума на одного контрагента перевищує 10 % власних коштів банку, то такий кредит вважається «великим». Загальний залишок заборгованості за всіма великими кредитами, виданими банком з урахуванням позабалансових зобов'язань, не повинен перевищувати восьмикратного розміру власних коштів банку. Це співвідношення контролюється за допомогою нормативу великих кредитних ризиків (Н8) за такою формулою:

Н8 = Сума великих кредитів / Капітал банку

Якщо сума всіх великих кредитів перевищує восьмикратний розмір власних коштів не більше ніж на 50 %, то вимоги до платоспроможності подвоюються (16 %), а якщо вони перевищують цей розмір більш ніж на 50 %, то вимоги потроюються (24 %).

Аналіз дає змогу зробити такі висновки про рівень диверсифікації кредитних вкладень. Поліпшення диверсифікації характеризується збільшенням кількості великих кредитів за зниження їх питомої ваги в загальній сумі кредитних вкладень і зменшенням середнього розміру великого кредиту. Зниження кількості великих кредитів за незмінної або зростаючої питомої ваги їх фактичної величини, а також середнього розміру говорить про недостатню роботу банку щодо диверсифікації кредитних вкладень, збільшує ризик неповернення позики і можливості виникнення дефіциту ліквідних засобів. З метою підвищення ліквідності слід дотримуватись відмінного від нормального рівня граничної суми великих кредитів. При цьому треба виходити з того, що заборгованість за великими кредитами не повинна перевищувати 50 % фактичних кредитних вкладень.

Розглянемо рівень диверсифікації кредитних вкладень на прикладі (табл. 4).

Таблиця 4

АНАЛІЗ РІВНЯ ДИВЕРСИФІКАЦІЇ КРЕДИТНИХ ВКЛАДЕНЬ, тис. грн.

Розрахунки свідчать, що аналізований банк дотримується нормативних значень максимального ризику по всіх контрагентах (та їх рівень не перевищує 25 % від суми капіталу).

При цьому банк має достатню кількість великих кредитів. Використовуючи дані табл. 5.6, можна зробити висновок, що питома вага великих кредитів зменшилась на 2 процентні пункти (до 12,5 % проти 14,5 % у попередньому періоді).

Взагалі показники диверсифікації кредитних вкладень поліпшилися. Про це свідчить збільшення кількості великих кредитів (з 8 до 11) і зменшення середнього розміру великого кредиту на 405 тис. грн.

Динаміка розглянутих показників свідчить про поліпшення управління кредитним портфелем у напрямі зниження кредитного ризику. Проте занадто велика диверсифікація кредитних вкладень має свої вади, ускладнює управління кредитним портфелем банку.

Сама по собі портфельна диверсифікація кредитів за окремими контрагентами не приведе до зниження ризику. Тут важливо суворо дотримуватись галузевої диверсифікації: не надавати кредит кільком підприємствам однієї галузі, оскільки погіршення становища в цілому по галузі тільки посилює ймовірність банкрутства; не надавати кредит підприємствам різних галузей, але пов'язаних одне з одним технологічним процесом (наприклад, виробництво цукрового буряку, заводи з перероблення цукрового буряку, кондитерська промисловість, реалізація продукції); піддавати детальному аналізу техніко-економічне обґрунтування на кредит (розрахунок окупності кредитних вкладень). Для зниження кредитного ризику також необхідно враховувати вплив географічної диверсифікації, яка являє собою розподілення кредитів у різних географічних зонах. Контроль за дотриманням цих принципів зниження кредитного ризику здійснюється за допомогою подальшого аналізу структури кредитного портфеля.

4.      Аналіз структури кредитного портфеля             

Кредитний портфель являє собою сукупність виданих позик, які класифікуються на основі різних критеріїв, пов'язаних з різними чинниками кредитного ризику або зі способами захисту від нього.

Управління кредитним портфелем дає змогу балансувати та стримувати ризик усього портфеля, контролювати ризик, притаманний тим чи іншим ринкам, клієнтам, позиковим інструментам, кредитам та умовам діяльності. Управління кредитними ризиками вимагає систематичного кількісного та якісного аналізу кредитного портфеля та роботи з проблемними кредитами.

Аналіз кредитного портфеля потребує дослідження його структури в розрізі груп ризику, ступеня забезпеченості, галузевої структури, форм власності позичальників і т. п., а також вивчення динаміки кожної групи, сегментації кредитного портфеля.

Особливу увагу, як уже зазначалося, приділяють якості кредитного портфеля, захищеності його від кредитного ризику. З метою підвищення надійності та стабільності банківської системи, захисту інтересів кредиторів і вкладників комерційних банків постановою Правління Національного банку України № 279 від 6.07.2000 р. затверджене Положення про порядок розрахунку резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків.

Комерційні банки зобов'язані створювати резерви для відшкодування можливих витрат за основним боргом (без процентів та комісій) за всіма видами наданих кредитів у національній та іноземній валютах, у тому числі за наданими депозитами, кредитами іншим банкам, суб'єктами господарювання (овердрафт, ураховані векселі, факторингові операції, фінансовий лізинг), наданими гарантіями та поручительствами.

Резерв використовується на покриття безнадійної заборгованості, яка виникла від кредитної діяльності банку.

Резерв під кредитні ризики розподіляється на резерв під стандартну заборгованість за кредитами та резерв під нестандартну заборгованість за кредитами (кредити під контролем, субстандартні, а також безнадійні, сумнівні кредити).

З метою нарахування резерву й оцінки якості кредитного портфеля комерційні банки здійснюють класифікацію виданих кредитів та оцінку кредитних ризиків з урахуванням таких критеріїв:

S оцінка фінансового стану позичальника;

S погашення позичальником кредитної заборгованості за основним боргом та відсотків за нею.

Для оцінки фінансового стану позичальника — юридичної особи використовуються такі показники:

• коефіцієнт абсолютної ліквідності;

• проміжний коефіцієнт покриття (проміжний коефіцієнт ліквідності);

• коефіцієнт загальної ліквідності;

• коефіцієнт автономії;

• коефіцієнт фінансового важеля;

• коефіцієнт маневреності;

• коефіцієнт фінансової стійкості;

коефіцієнт забезпеченості запасів та витрат;

обсяг реалізації та прибутку;

показники прибутковості;

склад та динаміка дебіторо-кредиторської заборгованості;

грошові потоки позичальника.

Також мають бути враховані фактори суб’єктивного характеру:

♦ ефективність управління позичальника;

♦ ринкова позиція позичальника і його залежність від циклічних та структурних змін в економіці та галузі;

♦ наявність державних замовлень та державна підтримка позичальника тощо;

♦ погашення кредитної заборгованості позичальником у минулому;

♦ професіоналізм керівництва.

Оцінювання фінансового стану позичальника — комерційного банку здійснюється на підставі таких критеріїв (рис. 1).

Рис. 1. Критерії оцінки фінансового стану позичальника — комерційного банку

Під час оцінювання фінансового стану позичальника — фізичної особи мають бути враховані:

• соціальна стабільність клієнта, тобто наявність власної нерухомості, цінних паперів тощо, постійної роботи, сімейний стан;

• наявність реальної застави;

• вік та здоров'я клієнта;

• загальний матеріальний стан клієнта, його доходи та витрати;

• інтенсивність користування банківськими позиками у минулому та своєчасність їх погашення і відсотків за ними, а також користування іншими банківськими послугами;

• зв'язки клієнта у діловому світі тощо.

Згідно з оцінкою фінансового стану позичальника та перспектив його розвитку кредити відносяться до таких категорій (рис. 2):

Рис. 2. Категорії кредитів за ступенем ризику

Виходячи з погашення позичальником кредитної заборгованості за основним боргом та відсотків за нею погашення є:

♦ добрим — якщо заборгованість за кредитом та відсотки за ним сплачуються в установлені строки та за кредитом, пролонгованим один раз на строк не більше 90 днів;

♦ слабким — якщо прострочена заборгованість за кредитом та відсотки за ним становлять не більше 90 днів, чи заборгованість за кредитом, пролонгованим на строк понад 90 днів, якщо відсотки сплачуються;

♦ недостатнім — якщо прострочена заборгованість за кредитом та відсотки за ним становлять понад 90 днів, чи заборгованість за пролонгованим кредитом понад 90 днів та відсотки не сплачуються.

Відповідно до перелічених критеріїв кредитний портфель банків класифікується за такими групами:

На підставі класифікації позик комерційний банк створює резерв щодо кожної групи кредитів.

Резерв має бути сформований у повному обсязі відповідно до сум фактичної кредитної заборгованості за групами ризику та встановленого рівня резерву з розподілом за видами валют.

Комерційний банк формує резерв під стандартну заборгованість за кредитами щоквартально.

Під нестандартну заборгованість за кредитами, віднесеними до категорії «під контролем», «субстандартні», «безнадійні», комерційний банк формує резерв у повному обсязі також щоквартально.

За ступенем ризику позики або ступенем надійності клієнта кредити поділяються на п'ять груп: стандартні, під контролем, субстандартні, сумнівні, безнадійні кредити.

Розглянемо структуру кредитного портфеля банку за групами ризику, яка склалася за останні два роки на умовному прикладі (табл. 5). Сукупний кредитний портфель банку наведено в

табл. 6. КРЕДИТНИЙ ПОРТФЕЛЬ БАНКУ «А»

СТАНОМ НА 1.01.2002 p., тис. грн.

Таблиця 6

СТРУКТУРА КРЕДИТНОГО ПОРТФЕЛЯ БАНКУ «А» ЗА ГРУПАМИ РИЗИКУ

З таблиці видно, що за аналізований період структура кредитного портфеля дещо погіршилася. Так, питома вага ризикованих та високоризикованих кредитів збільшилась на 5,3 процентного пункту (з 19,7 % у 2001 р. до 25 % у 2002 р.). При цьому значно зросла частка сумнівних кредитів (на 5,2 процентного пункту, або на 5280 тис. грн). Частка безнадійних кредитів зросла на 0,9 процентного пункту, або на 290 тис. грн. Це свідчить про те, що в банку проводиться досить високоризикована кредитна політика.