Акцизний збір як форма спецефічних акцизій

ВИШКА 

      У горах навдивовижу примхлива  погода:інколи в одному кінці села сонячно,а в другому-справжня  злива. Про це існує безліч приказок, повір’їв ,жартів. Наприклад,у Вишці люблять розповідати,як  лютянські пастухи  питали щодня про  погоду в  сусідів . На запитання,»Чи йшов у вас дощ»?, - ті казали « Ніти » . Відтоді й почали жартувати,що у Лютій дощ,а у Вишці – ніти .А словом »ніти» у довколишніх селах називають заклепки.

                         Що ж до походження назви  села,то існує такий переказ  . Мовляв ,одного разу між жителями  Лютої і  теперішньої Вишки  зав’язалася гостра суперечка  про межі  . Вона  точилася  доти,поки  громадський суд не вирішив  встановити  між  населеними  пунктами кордон ( границю ) .  Неспроста   до сьогоднішнього дня, вїжджаючи  в Люту,перетинаєте  Границю .А щоб та межа ніким не порушувалася,то на видному місці поставили вишку ( знак ).А село,що розбудувалося нижче тої вишки, так і назвали Вишкою. Жителі цього гірського села дуже люблять зелений колір.

                     Легені завжди носили капелюхи,а  дівчата спідниці. Зеленим гіллям  прикрашають тут тини,хати.

                                                 Приказки з давен іде,

                                                 Й ніде  правди  діти,      

                                                 Що  у Лютій  дощ паде,  

                                                 А у Вишці ніти,                                     

                                                На коні чи пішки,

                                                Приходить до Вишки ,

                                              В хату завітайте.

                                                Вам скатерть постелять,

                                                І за  стіл  попросять,

                                               Найкращі гостинці,

                                               Зразу понаносять,

                                               Бо віщани зроду,

                                               Щедрі і гостинні,

                                               А свої звичаї,

                                              Бережуть донині. 
 

Згідно з переказами,перша  дерев’яна церква стояла на пагорбі Розтоцький Верх,але згоріла,а хрест,нібито,перекинули на Михайлівський пагорб,де спорудили другу церкву,яка теж згоріла.

     Сучасна  церква св.архангела Михайла була збудована близько 1700 року. Спочатку вона мала класичний бойківський стиль з трьома ступінчастими шатровими верхами,з яких центральний був найвищим.

     У другій  половині ХVIII століття шатровий  верх над бабинцем замінили  каркасною дзвіницею вищою за  центральний верх.

     Дерев’яна  церква  у с. Вишка - це зразок  будівлі,де виразно виступає перехід  від бойківського до лемківського  стилю з його високою бароковою  вежею . Церква св.архангела  Михайла - це прекрасний об’єкт творіння народних архітекторів – будівничих.

     
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

  ХОЧ НЕ РАЙ,ЗАТЕ  СВІЙ КРАЙ

(ПЕРЕКАЗИ ТА ЛЕГЕНДИ МОГО КРАЮ) 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Записано  від Чорнак Миколи

1928р.С.Вишка

ЧОМУ  ПІСЛЯ ПЕТРІВКИ ЗОЗУЛЯ ПЕРЕСТАЄ КУВАТИ

   З давніх - давен по наших селах звикли були печи (пекти,значить) мандрики,такі собі калачики з сиром і яйцями . Пекли їх в основному  на розговини після Петрівки,тобто Петрового посту.

    Кажуть,колись апостоли Петро і Павло зайшли в якесь село до однієї газдині . Були дуже втомлені й голодні. Попросилися відпочити,а коли б щось було,то й поїсти.

Сідайте ,- газдиня показала їм лавицю біля столу,що стояла під деревом біля хати . Далі зайшла до хати й винесла миску з двома мандриками .-Що маю,тим вас і вгощаю,- сказала й поклала перед ними на стіл.

   Петро і Павел перед тим,як  присісти їсти,забажали помити руки й помолитися Богу. Поки це робили,зозуля,що сиділа на дереві,скоренько злетіла,схопила один мандрівник і зникла. 

    Коли Петро  і Павло сіли за стіл,аби їсти,у мисці був уже тільки один мандрик,його довелося ділити. Але Петро дуже розгнівався через пропажу мандрика й проговорив:

       -А бодай той  удавився,хто  на наш мандрик спокусився!

        Не встиг ті слова й повісти,як  зозуля,що смакувала вкраденим   мандриком ,вдавилася: шматок  застряв у горлі. Вже й не  рада була,що вкрала . На щастя, поблизу був дятел і  швиденько своїм дзьобом видовбав їй той шматок з горлянки. Стало їй  легше,але вже кувати не могла.

       Відтоді,як кажуть у народі,зозуля  на свято Петра і Павла завжди  змовкає й не кує більше  до наступної весни. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

ЯК  КРАШАНКА ПЕРЕТВОРИЛАСЯ В ПИСАНКУ

    Коли  Христа розп’яли на хресті,з його ран потекла кров. Вона стікала його тілом і цяпкала на землю. А на землі з кожної тої краплини  утворювалась крашанка,подібна до потячого  яйця,пофарбованого начервено .

              А під розп’яттям стояла Мати Ісуса-Діва Марія. Вона гірко плакала,її  густі сльози,немов дощ,котилися долі її лиця й падали на ті крашанки .І там,де крашанку впала сльоза й потекла,лишився гарячий  білий слід . На очах  у челяді ті крашанки перетворювались у писанки.

              Так, кажуть,утворювались крашанки й писанки ,котрі фарбуємо й розписує-малюємо до Великодня-Христового Воскресіння! 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

ОПРИШКИ 

Опришки були такі люди,які  ми із вами .У день робили, газдували ,а як починало темніти,йшли розбійничати:перестрівали на великих дорогах панів і забирали од них усі гроші . Таких опришків люди називали між собою «домашніми ». Але були й такі опришки,котрі не сміли й наблизитися до свого домівства ,до своєї хати. Це такі, котрі втекли з війська або втекли з горя до панського ярма,бо не хотіли служити ні цісарю,ні пану. Ховалися вони по темних хащах,недалеко від головних доріг,якими верталися купці і пани з торгів . Звідти й нападали. Бідних не рушали. А було й так,що від багатого забирали,а бідному давали . Такі то були опришки!… 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

ДЗВОНИ ГОВЕРЛИ 

      Якось  давно,коли  була війна,австрійський  цісар видав наказ здати всі  дзвони,які є на церквах і  на дзвіницях.

       Вояки ходили від села до  села,від церкви до церкви й,  де бачили дзвони,знімали, терхали на вози і відвозили. Казали:будуть їх переплавляти і виливати в них канони ( гармати ),аби перемогти ворога .Челядь сварилася,не хотіла віддати дзвони . Та що могли зробити проти цісаря?

      А   в одному селі не стали чекати ,поки вояки прийдуть за дзвонами .Самі  познімали із дзвіниці  й відвезли в гори,щоб  сховати. Доручили це двом дідам,які знали гори,як свої п’ять пальців,бо були колись опришками . Вони покликали на поміч ще кількох своїх приятелів і вночі,коли люди спали,потай повезли дзвони на Говерлу й там десь закопали. Де саме - ніхто ,крім тих самих,не знав . Довго тігали людей ,допитуючи, де дзвони . Та ніхто нічого не знав,а з дідів жоден словом не промовився ,не прозрадив .

      А  час ішов .Ті діди були вже старі й скоро повмирали . Не стало і цісаря . Люди згадали про дзвони й почали їх шукати . Шукали скрізь:і біля Говерли,і на самій Говерлі,але точного місця,де закопані ,не знали,то й не знайшли . Вони й досі лежать десь там, закопані на Говерлі. Інколи їх можна почути,якщо уважно прислухатися:здається,ніби Говерла бринить на сонці під легким подихом полонинського вітру . Люди чують ті звуки і кажуть:

-То Говерла  співає ,схід сонця вітають!... 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Колядки 
 
 
 

Записано  від Гайданки Марії

1918р.С.Вишка 
 
 
 

ОЙ  ТЕМНАЯ НІЧКА 
 

Ой темная нічка тьмою світ залила,

На небеснім полі зорі запалила.

Лиш одна зірочка  понад усе сяє,

Понад Віфлеємом  проміння зливає. 

А у Віфлеємі нині мир явився :

«Люди,веселімся  – Син Божий родився!» 
 

Вчули вівчарики  голос той з неба,

Зібрались на раду ,куди  йти їм треба. 

Пішли вони шляхом,тою дорогою,

Куди ясність слалась за тою звіздою. 

І ми підем  з ними,поклон їм віддаймо,

Радісну колядку  усі заспіваймо. 
 
 
 
 

НЕБО  І ЗЕМЛЯ

Небо і  земля(2) нині торжествують,

Ангели й  люди(2) весело празнують.

Приспів:

Христос родився,

Бог воплотився,

Ангели співають,

Царі вітають,

Поклони оддають,

А пастирі  грають,

Чудо,чудо повідають.

(Приспів повторюється після кожних двох рядків).

У Віфлеємі(2) весела новина:

Пречиста  Діва(2) породила Сина!

Словом Отчеє(2) взяло на ся тіло:

В темряві  земній (2) сонця засвітило.

Ангели служать (2) своєму Королю,

Та у вертепі(2) творить Його волю.

Три славні царі(2)поклонитись просять,

Ладан і смирну,(2)золото приносять.

Царю і  Богу(2) тоє все дарують,

Пастирі людям(2)дивну  вість сказують.

І ми рожденному (2)Богу поклін даймо,

«Слава вовишніх!»-(2)Йому заспіваймо. 
 
 
 

У ЧИСТІМ ПОЛІ РОСТЕ  ЯБЛІНКА

У чистім полі росте  яблінка

На  радість,

Нянькові  й мамці,і всій родині

На  радість.

На  яблінці золота гільця,

А на тій гільці висить колиска,

Мала  дитинка на ім’я  Анця

Її  колишуть-на поміч  кличуть.

Нянько  її кличе пшеницю  жати,

Мамка її кличе куделю прясти .

Братик  її кличе води принести,

Сестра  її кличе хижку  підмести.

Красна  дівонька,росте велика

Вшиткій родині на услужечку,

На  радість,

Нянькові  й мамці,і всій родині

На  радість. 
 
 
 
 
 
 
 
 

ЦИ ДОМА ,ДОМА ПАН ГОСПОДАРЬ!